Анализ интеграционных процессов в валютно-финансовой сфере

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  ОСНОВИ АНАЛІЗУ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІЙ СФЕРІ

1.1. Теоретичний аналіз  процесу міжнародної економічної  інтеграції.

Характерними рисами і особливістю розвитку світового  господарства та системи міжнародних  економічних відносин на рубежі ХХ і ХХІ століть є їх зростаюча інтернаціоналізація та глобалізація, посилення інтеграційних процесів.

Глобалізація економічного розвитку випливає з глибокої взаємозалежності складових частин світового господарства, з його єдності та цілісності, що посилюється в умовах широкого розгортання інтернаціоналізації виробництва й обігу, інтенсифікації інтеграційних процесів [1, c.33].

Інтернаціоналізація світогосподарських процесів являє собою складний, діалектично суперечливий процес переходу виробництва за межі національних господарств, зближення і взаємопереплетення виробництв різних країн, формування економічної єдності світу, який знаходить свій прояв у зростанні виробничої, фінансової, валютно-кредитної взаємозалежності, збільшенні обсягів міжнародного товарообороту, масштабів руху капіталів і робочої сили, економічній інтеграції. Суперечливість, неоднозначність розгортання процесу міжнародної економічної інтеграції, різні рівні і форми його прояву в різних сегментах глобального геоекономічного простору з теоретико-методологічної точки зору вимагає з’ясування суті цієї економічної категорії, аналізу теоретичних підходів, поглядів і концепцій міжнародної економічної інтеграції.

Перш за все, необхідно зазначити, що на відміну від природничих наук економічній науці, навіть в її фундаментальній частині  - економічній теорії - властивий високий рівень практичної спрямованості. “Емпіризм” економічної науки, при його загалом об’єктивно обумовлених позитивних аспектах, в деяких випадках відображається в нечіткості застосовуваних термінів та категорій, причому поширення використання тих чи інших економічних понять прямо пов’язане зі зростанням їх невизначеності.

На нашу думку, процеси, які відбуваються у взаємовідносинах між національними економічними системами і які перетворюють їх сукупність у світову економіку, характеризуються терміном “інтеграція”. Словник іншомовних слів дає таке визначення цього терміну: “Інтеграція (від лат. “integratio” – поповнення, відновлення) – процес інтернаціоналізації господарського життя, зближення, об’єднання економік ряду країн”, і далі “… й підпорядкування сильним партнерам слабших” [2, с.128]. Не відкидаючи зовсім останнього, зазначимо, що більш відповідає суті процесу визначення цього поняття в застосуванні до біології – “… процес упорядкування, узгодження і об’єднання структур і функцій у цілісному організмі” чи фізіології – “…функціональне об’єднання окремих фізіологічних механізмів у складну скоординовану пристосувальну діяльність цілісного організму”. Таке тлумачення перекликається з розумінням інтеграції як “об’єднання в ціле яких-небудь частин, елементів, а “інтеграції економічної”, як такої, що “… передбачає зближення і взаємопристосування окремих національних господарств, забезпечується концентрацією і переплетенням капіталів, проведенням узгодженої міждержавної економічної політики” [3, с.212-213; 49, с.668].

Подібного трактування  дотримуються і деякі російські економісти-міжнародники [4, с.207; 50, с.214-215] з тією відмінністю, що економічна політика учасників інтеграційного утворення повинна відповідати “їх інтересам, а також третіх країн”. Тими ж авторами інтеграція розглядається як “явище регіонального характеру”, на противагу “транснаціоналізації – міждержавній інтеграції на рівні приватних фірм”. На думку Н.А. Семенова “економічна інтеграція являє собою усуспільнення виробництва на міжнародному рівні через свідоме регулювання урядами країн, що беруть участь в ній, взаємного поділу праці і міжнародної виробничої кооперації” [5, с.87].

Такі поняття як “переплетення  капіталів”, “узгоджена економічна політика”  не охоплюють всього спектру виявів “економічної інтеграції”, головною ознакою яких слід вважати перетворення, трансформацію національних економічних  систем у світову економічну систему чи у макрорегіональні економічні системи. Тобто “системоорієнтованість” інтеграційного процесу виступає ключовою ознакою економічної, як і будь-якої іншої, в тому числі і валютно-фінансової інтеграції. При цьому ступінь цілісності, взаємної погодженості та підпорядкованості цілей окремих підсистем (країн-економік) цілям новоствореної системи (макрорегіональної чи світової економіки) залежить від застосовуваних форм та інтенсивності зовнішньоекономічних відносин. Тому не можна повністю погодитись з точкою зору О. Бея: “… категорія економічної інтеграції – це широкий спектр діяльності держав-учасниць, зведених в один конгломерат, який мав би бути здатним проводити спільну політику на макро- і мікроекономічному рівні” [6, с.77-78]. Адже термін “конгломерат” означає сукупність непов’язаних між собою елементів, тобто відкидає системоорієнтованість процесу. Крім того, спільна економічна політика очевидно стосується лише взаємозалежних сфер, сторін інтеграційного процесу, а не всієї економіки і може вважатись найвищою формою його розвитку. З урахуванням цього, дещо одностороннім видається розуміння економічної інтеграції, як процесу “… створення і розвитку господарсько-політичних об’єднань національних господарських комплексів” чи “… об’єднання або фузія двох чи більше державних комплексів, які прямують до зведення національних економік в національне економічне тіло, несуцільне по своїй суті у внутрішніх відносинах, суцільне, коли йдеться про інші держави” [7, с.52]. Визначення міжнародної економічної інтеграції, як “… якісно нового етапу розвитку і форми прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств” [8, с.212], або як “… об’єктивний процес розвитку стійких економічних зв’язків і поділу праці національних господарств, які близькі за рівнем економічного розвитку, охоплюючи зовнішньоекономічний обмін і сферу виробництва, і який приводить до тісного переплетення національних господарств, до створення регіональних господарських комплексів” [9, с.72], більш повно розкривають суть цього процесу, вказують на існування єдиної мети, а також “зближення, взаємопристосування” національних господарств саме в сфері зовнішніх економічних відносин.” Мова йде про сферу економічних відносин поза межами внутрішньої національної економіки, хоча інтеграція між окремими регіонами, галузями, сферами економіки є, без сумніву, важливим завданням, особливо, для перехідних, конгломеративних і нецілісних економік.

Отже, під міжнародною  економічною інтеграцією слід розуміти процес взаємного зближення, пристосування  національних соціально-економічних  систем чи їх підсистем (регіонів, галузей, сфер зовнішньоекономічних відносин), встановлення між ними сталих цілеспрямованих, довгострокових і юридично закріплених взаємовідносин з генеральною метою формування і ефективного функціонування всесвітньої, макрорегіональної чи міждержавної економічної системи за умови максимально можливого узгодження цілей розвитку національних економік. В  даному тлумаченні під “макрорегіональною” ми розуміємо систему, що включає економіки декількох країн чи їх складові елементи, причому ці країни не обов’язково територіально розміщені одна поряд з іншою.

Проте, тут ми не отримуємо  відповіді, що ж лежить в основі інтеграційних процесів. Можна погодитись з точкою зору про те, що передумовами інтеграції виступають сучасна науково-технічна революція; соціально-економічна однорідність національних господарств; наявність близьких рівнів їх економічного розвитку; тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва;  цілеспрямована діяльність соціальних груп і класів, партій, законодавчих і виконавчих органів країн щодо розвитку інтеграційних процесів. Але чому суспільно-політичні сили різних країн здійснюють цілеспрямовану діяльність при наявності вказаних передумов? Відповідь на це питання знаходимо у вислові лауреата Нобелівської премії В.Леонтьєва: “Теорія загальної рівноваги, тобто аналіз взаємної залежності всіх одиниць, які виробляють та споживають і які складають національну (або  світову) економіку, є стержнем сучасної економічної науки” [10, с.217]. Ця теза перекликається з сучасними теоріями модернізації міжнародного поділу праці, зокрема, голландського економіста К.Нувенхузе, який підкреслює такі спільні для різних країн фактори стримування економічного росту, як нестабільність оточуючого середовища та обмеженість і вичерпність природних ресурсів [11, с.35-36; 51, с.53]. Залежність промислово розвинених країн в сировині, а країн, що розвиваються, - в технологіях обумовлює за Р. Купером чотири види “взаємозалежності”: (1) структурної, коли зміни в одній з країн прямо впливають на економіку іншої; (2) цілей в області економічної допомоги; (3) зовнішніх факторів економічного розвитку; (4) політичної. Звідси, основною ідеєю  теорії модернізації суті міжнародного поділу праці є  необхідність відмови країн, що розвиваються, від протекціонізму, широке залучення іноземного капіталу, галузева орієнтація на виробництво праце- і матеріаломістких стандартних виробів на експорт для потреб промислово розвинених країн і  концентрація останніх на галузях з високою часткою висококваліфікованої праці і  науково-технічного прогресу.

Більш аргументованою є думка А.С. Філіпенка щодо прагнення до економічної рівноваги (матеріально-уречевленої, вартісної, глобальної і регіональної, макро- і мікроекономічної та ін.) як першооснови економічної інтеграції [12, с.52-53]. Регіональна економічна рівновага знаходить свій прояв в інтеграційних об’єднаннях, в Євросоюзі вона втілюється у проведенні єдиної аграрної, валютно-фінансової, кредитної політики. З огляду на таку форму прояву рівноваги як граничної, особливістю сучасного світового господарства є встановлення нової економічної рівноваги після колапсу колишнього СРСР та країн "соціалістичного табору“. Власне в глобальному сенсі міжнародну економічну інтеграцію можна вважати формою адаптації економічних відносин до потреб “ноосферно-космічної цивілізації”, виходячи з ідей В.І. Вернадського.

Певною мірою процес міжнародної економічної інтеграції у різних його проявах відображає прагнення до встановлення такої рівноваги апріорі шляхом досягнення компромісу національних економічних інтересів для взаємної вигоди. Не можна не звертати увагу на той факт, що часто досягнення “рівноваги” цих інтересів здійснюється з метою посилення конкурентних позицій обох чи  однієї з сторін у глобальній чи макрорегіональній конкуренції.

Слід вказати, що неточність тлумачення категорії “інтеграція” зумовила відповідну нечіткість пов’язаних з нею понять “рівнів”, “етапів”, “форм”, “видів”, “моделей” інтеграції. Так, Макконел К.Р., Брю С.Л. розглядають економічну інтеграцію – “… об’єднання ринків двох і більше країн в зону вільної торгівлі” як  “… засіб лібералізації торгівлі” [13, с.335]. Теза про те, що інтеграція є засобом лібералізації торгівлі є не зовсім точною, оскільки, “лібералізація”, а точніше взаємопогодження умов зовнішніх багато- і двосторонніх економічних відносин (не лише торгівлі) є передумовою інтеграції.

Певне спрощення поняття “інтеграції” зумовлює також нечіткість і звуження змісту інтеграційного процесу, області його поширення, до основних форм якого відносять: (1) зону вільної торгівлі з відміною країнами-учасниками митних бар’єрів у взаємній торгівлі; (2) митний союз з вільним переміщенням товарів (послуг), доповнений єдиним митним тарифом по відношенню до третіх країн; (3) спільний ринок, коли ліквідуються перепони не лише у взаємній торгівлі, а й у переміщенні робочої сили і капіталу; (4) економічний союз, коли перераховані “інтеграційні заходи” (уточнимо - форми інтеграції, заходи - це зменшення митних тарифів, укладання договорів тощо) доповнені єдиною економічною політикою та системою міждержавного регулювання соціально-економічних процесів в регіоні [14, с.207]. Аналогічно,  О.Бей теж наводить як сучасні “форми блокування” (інтеграції): район вільної торгівлі; митний союз; господарська спільнота; повне економічне об’єднання або союз. А.С.Філіпенко розглядає вказані форми як “етапи” міжнародної економічної інтеграції, доповнюючи їх поняттям “повна економічна інтеграція”, коли сторони “здійснюють спільну економічну політику” на відміну від “економічного союзу”, коли сторони лише “узгоджують” її. І.В.Бураковський ототожнює вказані “форми” з “рівнями” інтеграції [15, с.228], хоча відмінність між ними полягає скоріше не в рівні управління, а в застосовуваних засобах зближення, взаємопогодження елементів зовнішньоекономічної політики.

Названі “етапи” більшою мірою - суть окремі форми інтеграційного процесу, “зовнішнє відображення, обумовлене певним змістом” і тому не охоплюють всього спектру проявів цього процесу [16, с.33]. Очевидно, що як міждержавні галузеві (ОПЕК, ЕОВС та ін.), так і міждержавні (ЄС, НАФТА, ЧАЕС, ГАТТ/СОТ та ін.) організації, які охоплюють процес інтеграції в окремих сферах МЕВ, мають перед собою певні цілі, передбачають узгоджені дії країн учасниць, закріплені договірно-правовими відносинами, тобто за змістом відносяться до інтеграційних процесів. Можна навести ще ряд прикладів, які виходять за межі наведених вище “форм” (“етапів”) інтеграції [17, с.13-14]. Тому вважаємо за можливе доповнити класифікацію форм інтеграції ознаками за сферою міжнародних економічних відносин, які охоплені інтеграційним процесом; територіальною близькістю країн-учасниць та географічною спрямованістю процесу; ступенем залучення до інтеграційного процесу територій країн учасниць; галузевою орієнтацією інтеграційного процесу; формою правового закріплення статусу інтеграційного утворення; значення об’єктів, залучених до інтеграційного процесу, для розвитку економік країн-учасниць; ступенем охоплення інтеграційним процесом окремих підприємств, галузей, територіально-виробничих чи суспільно-територіальних комплексів.

Звернемо увагу ще і на такий аспект категорії “інтеграція” як взаємопроникнення економічних  відносин національних економічних систем, взаємоузгодження цілей їх розвитку на основі збалансування економічних інтересів у напрямі формування більш-менш цілісної (інтенсивної) соціально-економічної системи вищого порядку [18, с.147-148]. З огляду на це, поглинання однієї економічної системи чи її частини (галузі, території) іншою правомірно розглянути як розширення (експансію) останньої, а не як інтеграцію [19, с.59].

Наведені доповнення та уточнення категорії «міжнародна  економічна інтеграція» дають змогу  більш глибоко й детально з’ясувати, розкрити теоретичні підходи як до процесу міжнародної економічної  інтеграції в цілому, так і її проявів у валютно-фінансовій сфері, етапів, закономірностей і особливостей розвитку на глобальному та регіональному, зокрема, європейському рівнях.

Серед різноманітних  зарубіжних теоретичних концепцій, підходів, поглядів на природу, причини  та сутність міжнародної економічної  та валютно-фінансової інтеграції найбільшого  поширення набули теорія комунікативної (К. Дойч), функціональної та неофункціональної (Д. Мітрені, Е. Гааз), уніфікаційної (Е. Етціоні) інтеграції, теорія статичних ефектів митних союзів (Дж. Вінер), теорія оптимального валютного простору (Р. Манделл).