Шпаргалки по "Логопсихологии"

Четвертий етап розвитку теорії й практики психологічної корекції пов'язаний з інтенсивним формуванням  практичної психологи, яке розпочалося  з другої половини 60-х років XX ст.

У цей період розроблялися і впроваджувалися у практику програми психологічної допомоги дітям  із дитячим церебральним паралічем (Р.Я. Абрамович-Лехтман, 1962; М.В. Іпполітова, 1961; К.А. Семенова, Є.М. Мастюкова, М.Я. Смуглін, 1972; Є.М. Мастюкова, 1973; І.І. Мамайчук, 1976; та ін.). На початку 80-х років XX ст. проводили  дослідження стосовно проблеми психологічної  корекції дітей, які страждають на ранній дитячий аутизм (1.0. Костін, 1997; В.В. Лебединський, 1985; К.С. Лебединська 1989; М.М. Ліблінг, О.С. Нікольська, 1980 та ін.).

У практику впроваджуються комплексні корекцій-ні програми з нейропсихологічної корекції (Ю.В. Мі-кадзе.Н.К. Корсакова, 1994; Н.М. Пилаєва,Т.В. Ахуті-на, 1997), програми з формування просторових уявлень  у дітей (Н.Я. Семаго, М.М. Семаго, 2000), корекційні психолого-педагогічні  програми для навчальних закладів (І.В. Дубровіна та ін., 1990). З'явилася значна кількість робіт з проблем  психологічної корекції дітей і  підлітків з емоційними порушеннями (А.І. Захаров, 1982; A.C. Співаковська, 1988; В. Гарбузов, 1990), а також з питань сімейної психологічної корекції (Б.Г. Ей-деміллер, В.В. Юстицький, 1992 та ін.).

На сьогодні успішно розвиваються теоретичні й методологічні аспекти  психологічної корекції дітей з  проблемами у розвитку (Г.В. Бурменська, O.A. Каробанова Т.В. Лаврентьєва,А.Г. Лідере, І.І. Мамайчук,А.Г. Обухівська, A.A. Осипова, Т.В. Сак, Є.П. Синьова, В.В. Тарасун,О.В. Трошин, Л.І. Фомічова, I.A. Шаповал, І.І. Шевченко та ін.).

70. Основні принципи психологічної корекції.

Ефективність психологічної  корекції значною мірою залежить від аналізу психологічної структури  дефекту і його причин. Складність і своєрідність аномального розвитку дитини потребує ретельного методологічного  підходу до його аналізу та психокорекційного  впливу. Розробка принципів як базових  ідей є значущою в теорії та практиці психологічної корекції.

Важливий принцип  психологічної корекції аномального  розвитку — принцип комплексності  психологічної корекції, який розглядають  як єдиний комплекс клініко-психолого-педагогічних впливів. Ефективність психологічної  корекції значною мірою залежить від урахування клінічних і педагогічних факторів у розвитку дитини. Наприклад, комунікативні тренінги, котрі психолог проводить у клініці з метою  оптимізації процесу спілкування  дітей, не будуть дієвими, якщо він не враховуватиме клінічних факторів й того соціального середовища (медичний персонал клініки, педагоги, батьки), в  якому перебувають діти.

Принцип психологічної  корекції — це принцип поєднання  діагностики та корекції. Перш ніж  вирішити, чи потрібна дитині психологічна корекція, слід виявити особливості  її психічного розвитку, рівень сформованості  певних психологічних новоутворень, відповідність рівня розвитку умінь, знань, навичок, особистісних і міжособистісних  зв'язків до вікових періодів. Завдання корекційної роботи можна правильно  сформулювати лише на основі повної психологічної  діагностики як зони актуального, так  і найближчого розвитку дитини.

Схема і підбір діагностичних  та психокорекційних методів мають  відповідати нозології захворювання дитини, особливостям її вікових характеристик, специфіці провідної діяльності, яка властива кожному віковому етапу.

Психологічна діагностика  й корекція — процеси, котрі доповнюють один одного. Процедура психологічної  корекції має величезний діагностичний  потенціал. Наприклад, за жодного психологічного тестування так не розкриваються  комунікативні здібності особистості, як у процесі групових психокорекційних занять. Під час ігрової психокорекції  найліпше виявляються психогенні переживання  дитини. Водночас психологічне діагностування має корекційні можливості, особливо у процесі використання навчального  експерименту.

Сутність принципу особистісного підходу полягає  в тому, що дитину розглядають як цілісну особистість з урахуванням  усіх її труднощів та індивідуальних особливостей. У процесі психологічної  корекції аналізують не окрему функцію  чи ізольоване психічне явище людини, а особистість у цілому.

Принцип діяльнісного підходу. Особистість виявляється  і формується у процесі діяльності. Дотримання такого принципу є важливим під час психологічної корекції дітей і підлітків. Психокорекційна  робота передбачає не лише тренування умінь і навичок дитини, виконання  окремих вправ, спрямованих на удосконалення  психічної діяльності, а й цілісну, осмислену діяльність дитини, що органічно  вписується в систему її щоденних життєвих відносин. Психокорекційний процес має здійснюватися з урахуванням  основного виду діяльності дитини: якщо це дошкільник — у контексті  ігрової діяльності, якщо школяр —  у навчальній діяльності. Але з  огляду на специфіку та завдання психокорекційного  процесу потрібно орієнтуватися  не тільки на провідний тип діяльності дитини, а й на той вид діяльності, що важливий для особистості дитини й підлітка. Це особливо суттєво  під час корекції емоційних порушень у дітей. Ефективність корекційного процесу залежить від використання продуктивних видів діяльності дитини, наприклад, малювання, конструювання, танців, драматизації та ін.

Ієрархічний принцип  психологічної корекції ґрунтується  на положенні Л.С. Виготського, який вважав, що основним завданням корекційної  роботи є створення зони найближчого  розвитку особистості й діяльності дитини. Тому сутність психологічної  корекції полягає у цілеспрямованому формуванні психологічних новоутворень, що становлять найголовнішу характеристику віку.

Реалізація каузального  принципу психологічної корекції спрямована на усунення причин і джерел відхилень  у психічному розвиткові дитини. Складна  ієрархія зв'язків між симптомами та їх причинами, структура дефекту  визначають завдання й цілі психологічної  корекції. Наприклад, першопричиною  емоційних порушень і порушень поведінки  у дітей можуть бути як соціальні  фактори, так і біологічні або  їх поєднання. Це формує стратегію психокорекції. Якщо причиною емоційного неблагополуччя дитини є сімейні конфлікти, то психокорекційний процес має спрямовуватися на нормалізацію сімейних стосунків.

71. Структура і зміст психолого-  педагогічної характеристики на  дитину з особливостями психофізичного  розвитку.

72.Структура і зміст психолого-  педагогічної характеристики на  дитину з ТПМ.

73. Класифікація ЗПР (за К. С. Лебединською).

 Існуюча в наш час класифікація типів ЗПР, яка розроблена К.С. Лебединською, відображає не тільки механізми порушення психічного розвитку, але і їх причинну обумовленість. Основні клінічні типи її диференціюються за етіопатогенетичними принципами: конституційного походження, соматогенного походження, церебрально-органічного походження, психогенного походження (при патологічному формуванні особистості).

Кожному з цих варіантів  властиві як специфічні особливості  інфантилізму, так і різний прогностично значущий характер недостатності пізнавальної діяльності. Вони можуть бути ускладнені багатьма хворобливими ознаками –  соматичними, енцефалопатичними, неврологічними – і мати свою клініко-психологічну структуру, свої особливості емоційної  незрілості і порушення пізнавальної діяльності, свою етіологію.

Затримка психічного розвитку конституціонального ґенеза. До даного типу ЗПР відноситься обумовлений  психічний, психофізичний інфантилізм  – гармонійний або дисгармонійний. В обох випадках у дітей переважають  риси емоційно-особистісної незрілості, «дитячість» поведінки, жвавість міміки і поведінкових реакцій. Розлади  поведінки при дисгармонійному  інфантилізмі важче піддаються психолого-педагогічній корекції і вимагають більших  зусиль з боку батьків і педагогів, тому таким дітям показана додаткова  медикаментозна терапія.

При ЗПР конституціонального  походження також розглядають спадково обумовлену парціальну недостатність  окремих модально-специфічних функцій (праксис, гнозис, зорова і слуховая пам'ять, мовлення), які лежать в основі формування складних міжаналізаторних навичок, таких, як малювання, читання, письмо, рахунок і інших. Генетична  обумовленість даних порушень зумовлена  передачею у родинах дітей  із ЗПР із покоління в покоління  випадками ліворуцтва, дислексії, дисграфії, акалькулії, недостатності просторового гнозиса і праксиса. У плані корекції це один із самих сприятливих типів психічного розвитку при ЗПР.

Затримка психічного розвитку соматогенного ґенеза. Це тип затримки розвитку психіки обумовлений тривалою соматичною недостатністю різного походження: хронічними інфекціями і алергійними станами, уродженими і набутими вадами розвитку внутрішніх органів (серце, нирки, легені і ін.). Важливу роль відіграють важкі соматичні захворювання (численні пневмонії, ангіни і ін.), що мають місце в перші роки життя дитини.

Психічний розвиток цих дітей  гальмується, в першу чергу, стійкою  астенією, що різко знижує загальний  психічний і фізичний тонус, затримує емоційний розвиток. Соматогенний інфантилізм  обумовлений низкою невротичних  нашарувань – невпевненістю, боязкістю, пов'язані з відчуттям своєї  фізичної неповноцінності. Цей тип  іноді викликаний режимом заборон  і обмежень, у якому соматично  ослаблена або хвора дитина. Такі діти рідко відвідують дитячий садок, вони, в основному, виховуються вдома, у результаті чого їхнє коло спілкування  обмежене, порушені міжособистісні відносини. Ці діти вимагають санаторно-курортних  умов, правильного режиму харчування, відпочинку, сну, їм необхідне медикаментозне лікування. Нерідко виникає вторинна інфантилізація, що призводить до зниження працездатності і більш стійкій  затримці психічного розвитку. Урахування поєднання всіх цих факторів є  засадою прогнозу перспектив подальшого розвитку дитини та визначення змісту лікувально-профілактичного, корекційно-педагогічного і виховного впливів на дитину.

Затримка психічного розвитку церебрально-органічного походження відрізняється більшою стійкістю і виразністю порушень як в емоційно-вольовій сфері, так і в пізнавальній діяльності. Анамнез дітей з даним типом ЗПР у більшості випадків показує наявність негрубої органічної недостатності нервової системи залишкового характеру внаслідок патологій вагітності (важкі токсикози, інфекції, інтоксикації, травми, конфлікт за резус-фактором), асфіксії, родові травми, постнатальні нейроінфекції та ін.

74. Психолого-педагогічна класифікація розумової відсталості (за М. Певзнер).

Виходячи з патогенезу, М. С. Певзнер виділяє чотири форми  олігофренії.

Основна форма характеризується дифузійним (досить рівномірним), відносно поверхневим ураженням кори півкуль  головного мозку при схоронності  підкіркових утворень і відсутності  змін з боку ліквообігу. Клінічні дослідження  показують, що в цієї категорії дітей  діяльність органів почуттів грубо  не порушена; не відзначається різких патологічних змін в емоційно-вольовій сфері, у руховій сфері, мові. Діти часто не усвідомлюють поставленого перед ними завдання й заміняють його рішення іншими видами діяльності,

Від основної форми олігофренії  помітно відрізняється олігофренія  з вираженими нейродинамічними порушеннями. Це швидко збудливі, розгальмовані, недисципліновані діти, з різко зниженою працездатністю або вкрай млявим і загальмовані, що викликано порушенням балансу  між процесами порушення й  гальмування в нервовій системі.

Специфічними рисами дітей-олігофренів  з переважним гальмуванням є млявість, повільність, загальмованість моторики, пізнавальної діяльності, поведінки  в цілому.

Серед дітей-олігофренів  є діти, у яких поряд з недорозвиненням  складних форм пізнавальної діяльності відзначається також порушена мова. Специфічною особливістю патогенезу цієї форми є сполучення дифузійного  ураження з більш глибокими ураженнями в області мовних зон лівої  півкулі.

Останню групу становлять діти-олігофрени, у яких на тлі недорозвинення пізнавальної діяльності чітко виступає недорозвинення особистості в цілому. У цих випадках різко змінена  вся система потреб і мотивів, є патологічні похилості.

Основна патологічна особливість  у цьому випадку полягає в  тім, що дифузійне ураження кори головного  мозку сполучається з переважним недорозвиненням лобових часток.