Розробка тренінгу з професійного самовизначення для учнів та осіб, що працевлаштовуються

У рефлексивно-когнітивному компоненті ПСВ – а) низький рівень продуктивності рефлексивного аналізу  у 9-10 класах, що відобразилось у відсутності  значущих кореляційних зв’язків між  показниками особистісної рефлексії  і осмисленості життя, як її результату; б) низький рівень усвідомленості та сформованості образу майбутньої професії. Навіть у 11 класі 64% учнів мають аморфні  уявлення про зміст, вимоги діяльності, якою вони прагнуть оволодіти професійно в майбутньому.

У рефлексивно-цілеутворюючому  компоненті ПСВ – переважна орієнтація життєвих цілей учнів всіх класів на матеріальну сферу, що відобразилось  на мотивації вибору професії; низкий рівень усвідомленості професійних  цілей та планів.

У рефлексивно-операційному компоненті ПСВ – а) низький рівень сформова-ності контрольно-оцінного механізму рефлексивної регуляції  професійного самовиз-начення, що відобразилось  у суттєвій переоцінці старшокласниками власної обізнаності щодо професії, яку вони планують обрати; б) суперечливість самосвідо-мості старшокласників, між  уявленнями “як потрібно” (когнітивна сфера) та тими складовими, які дійсно регулюють особистісне та професійне самовизначення (потребово-мотиваційна  сфера). Так, при вивченні рівня локусу контролю за різними методиками (СЖО  і “РФО”) була отримана статистично  значуща (r=0,76 при p<0,05) розбіжність  в результатах психодіагностики локусу контролю.

У рефлексивно-результативному  компоненті ПСВ – а) неоднозначна динаміка показників суб’єктивної професійної  визначеності (9 кл. – 36,4%, 10 кл. – 12,5 %, 11 кл. – 48,0% завершених виборів професії) і наявність труднощів у здійсненні вибору у решти досліджуваних; б) неузгодженість показників суб’єктивної професійної визначеності та самостійності  вибору з емоційно-почуттєвими проявами.

Отже, концептуальна модель функціонування рефлексивних компонентів  професійного самовизначення старшокласників  включає: мотиваційний, когнітивний, цілеутворюючий, операційний та результативний компоненти. Кожен з них має свій специфічний  зміст та особливості функціонування і повинен розглядатись у цілісній взаємодії та взаємозв’язку з  іншими. Розвиненість та особливості  прояву кожного з цих компонентів  визначають індивідуальний профіль  професійного самовизначення особистості  та його ефективність в цілому. 

3.4 Розробка тренінгу  з професійного самовизначення  для учнів та осіб, що працевлаштовуються

В цій частині нашої  роботи ми пропонуємо розробку тренінгу з особистісної професійної самовизначеності. Він займає приблизно три години. Під час роботи з групою людей (це можуть бути не тільки старшокласники, а й бажаючі змінити фах, професію, дуже рекомендується він і для  молодих батьків, щоб допомогти  їм у майбутньому зробити правильний вибір), потрібно запросити кілька фахівців: психолога-консультанта з профорієнтаційної  роботи, представника служби зайнятості та 3-4 представника професій, які характеризують різні нахили людини. Група учасників  тренінгу не повинна бути занад-то великою, щоб психолог зміг вчасно обробити результати тестів, а запрошені фахівці відповісти на всі питання. Оптимальна кількість групи – 15 чол.

Метою та завданням проведеного  нами тренінгу є допомога людині з  вибором професії, діагностика її здібностей та нахилів, пояснювальна робота (з питань працевлаштування, спеціальної  освіти, державної допомоги учням  та особам, які планують працевлаштуватись).

На думку сучасних психологів профорієнтацію майбутнього фахівця  потрібно розпочинати з дитинства, тобто закласти з перших років  життя фундамент, аби згодом дитина з більшою впевненістю змогла визначитися в профорієнтаційному просторі. Адже всі оті здібності  та навики, характер та типи темпераменту, на предмет яких вашу дитину тестуватимуть  та визначатимуть її здібності до професійної діяльності, можуть закласти самі ж батьки.

Приклад: Трирічна Ганнуся  після перших же відвідин дитячого садочка почала часто хворіти. Аби  забезпечити більш якісний догляд, її забрала до себе бабуся. Під пильною  увагою та завдяки постійному піклуванню дівчинка не хворіла, але далася взнаки відсутність спілкування з ровесниками, бо спілкуватися з однолітками дівчинка почала лише в школі. Це зашкодило  їй в подальшому вибудувати взаємини з однокласниками. І, як наслідок, сформувало одну з її головних якостей - некомунікабельність. Тому обрана професія продавця дівчині  не підійшла - довелося кардинально  міняти фах. Нині Ганнуся - молодший науковий співробітник музею.

Отже, хто має допомогти  молодій людині? До професійного самовизначення людина має прийти самотужки - це ніби верхівка айсберга під назвою "індивідуальна  профорієнтація". Але підштовхнути її до цього кроку, створити відповідні умови для розвитку тих чи інших  здібностей, задатків має суспільство. Це, передовсім, батьки - оскільки з  дитинства родина стоїть на першому  місці для дитини, згодом - вихователі дитячого садочка, вчителі, психологи, у старшому віці - консультанти.

Але не тільки. Батькам слід звернути особливу увагу, якщо дитина потребує консультації інших спеціалістів - логопеда, дефектолога, нейропсихолога. Адже дитина без дефектів мовлення, мислення матиме ширший діапазон вибору професії.

Приклад: Батьки Антона з  дитинства приділяли чимало уваги  хлопчикові - постійно займалися з  ним, читали казки, а згодом - і дитячі віршики, постійно розучували пісеньки. Не дивно, що хлопчик рано навчився читати й писати. У школі Антон  найкраще писав твори, бо літературна  тематика була йому знайома, вмів добре  переказати прочитане, мав непогану зорову пам'ять. Коли настав час обирати  професію - у вчителів не було сумнівів, що свою долю Антон поєднає з творчістю чи літературою. Нині хлопець - студент журфаку.

Отже, як допомогти правильно? На це питання відповість запрошений нами психолог – консультант. Зазначимо, що її промова піде на користь і  вчителчм, і молодим батькам, і  учням. Вона спробує звернутися до самих  перших етапів формування професійної  самосвідомості.

Слід відразу визначитися  з вихованням дитини - не обов'язково наймати няню, котра б читала поезію з метою виростити майбутнього  Пушкіна. Натомість з перших років  життя не треба заважати дитині заборонами та обмеженнями (звісно, в розумних межах) пізнавати світ. Велике значення матиме ваша допомога в розвитку розумових  здібностей дитини, дрібної моторики, навиків спілкування. Батькам не варто боятися звернутися з цього  приводу до фахівця. Тут слід керуватися міркуванням: чим більше дитина отримає, тим більшою буде віддача в  майбутньому - і в професійному, зокрема.

А от виявити здібності  та обдарованість дитини можна вже  з 4-6 років. Велике значення матиме й  процес заохочення в цьому ж віці. Дитина малює, співає, декламує вірші - це ще не робить з неї майбутнього  художника чи диктора, як вважають батьки, але і не виключає такої можливості.

У шкільні роки батьківський тягар у цьому плані частково бере на себе школа. І яким би не було занепокоєння батьків, сучасна система  освіти формувалася сторіччями і  включає досвід багатьох людей - педагогів, психологів, вчителів тощо.

Але й тут знайдеться робота для батьків. Адже можна повністю довірити власне чадо вчителям, а можна  стати союзником педагогів і  разом долати дитячі капризи, страхи, агресії, пасивність, сором'язливість  тощо. Занадто конфліктні, агресивні  чи пасивні фахівці, повірте, не влаштують  жодного роботодавця.

Приклад: Петрикова мама з дитинства привчила сина до чистоти  та охайності. Все мало бути на своїх  місцях, у цілковитому порядку, а  зовнішній вигляд мав бути завжди бездоганний. Петрик вступив до медичного  училища, яке закінчив з відзнакою. Міська лікарня, котра потребувала  молодших медичних працівників, відразу  направила свого представника для  відбору кадрів. Юнаку запропонували  роботу - звернули увагу на акуратну зачіску, чисті нігті, напрасований одяг - саме такий медичний працівник  і був потрібний для неонатологічного відділення, де передбачалася робота з новонародженими і неохайність  могла коштувати чийогось життя.

Давайте візьмемо за аксіому  твердження, що профорієнтація потребує індивідуального підходу. Якою б  не була дитина, які б фізичні, психічні, моральні якості вона не мала - вона, насамперед, залишається індивідуальністю і  шаблони або категоричність у  профорієнтаційному плані тут аж ніяк не підійдуть. Зобов'язувати до чогось чи нав'язувати людині будь-що в плані самовизначення, вибору професії - хибна справа. Адже в кожного  свої уявлення про щастя, роботу, працю, гроші, успіх, у кожного свої потреби. Головним завданням оточення, котре  виховує майбутнього професіонала, є привід продемонструвати дитині, що в житті немає нічого неможливого, що є безліч прикладів, котрі суперечать всім правилам та нормам. Адже непоодинокі  випадки, коли некомунікабельні люди досягають  успіху в сфері, де потрібне спілкування, нетворчі люди досягають значних  успіхів у мистецтві, люди з вродженими вадами будують кар'єру і досягають  успіхів у сферах, де й здоровій людині дуже важко.

У будь-якому випадку, суспільство  може лише допомогти дитині в розвитку її здібностей, багато чого навчити  та продемонструвати, але - аж ніяк не обирати  за неї. Сьогодні ви приділите увагу  дрібним і незначним, здавалось  би, на перший погляд, речам, завтра трохи  більш важливим - у силу дитячого віку та сприйняття. Так формується людина і фахівець.

З якого віку можна і  потрібно проходити діагностику  профорієнтації? На це питання у  всіх батьків своя відповідь, так  само, як у кожного з нас своя відповідь на питання, коли лікувати, наприклад, ногу: якщо тільки-но поранив  її, чи коли вже почалася гангрена? Очевидно, що лікування буде більш важким, якщо розпочати його після розвитку гангрени, - і це факт. Так і у  питанні профорієнтації. Давайте  звернемося тільки до фактів, а висновки зробить кожен самостійно...

Розглянемо першу частину  питання: з якого віку можна проходити  діагностику профорієнтації? Десятиріччями  фахівці з вікової психології, фізіологи і практичні психологи  ретельно вивчали характеристики і  особливості дітей різного віку. В числі піонерів-дослідників  у цій галузі були А. Гезел, Ф. Сейгл, Т. Бауер, Б. Уайт, Е. Франус, А. В. Запорожець, Л. Чистович, А. А. Любимська. В результаті багаторічних досліджень виявлено багато процесів становлення особистості, у тому числі і той факт, що 90% показників, які становлять характер людини, закладаються у віці до 34 місяців  з моменту народження.

Останнім часом (з 50-х рр. XX століття) нейробіологи та психологи, активно займаючись вивченням зв'язку досвіду (сенсорного, перцептивного, рухового) дитини, антропометричних змін і розвитку певних зон головного мозку, дійшли висновку, що зростання мозку відбувається не тільки за рахунок збільшення розмірів нейронів, але й завдяки збільшенню числа зв'язків між ними. При  цьому найактивнішим періодом цього  процесу є 170 тижнів з моменту зачаття або 130-150 тижнів з моменту народження, що відповідає 2,5 рокам життя дитини. Найбільш показові ознаки цього процесу - співвідношення об'єму мозку дорослої людини і дитини. Мозок новонародженого становить за розмірами і вагою 25% мозку дорослої людини. До кінця 1-го року життя це співвідношення дорівнює 50%, до кінця другого року - 75%, до 2,5-2,7 років дорівнює 90%, до 25 років -100%. Таким чином, до кінця 30-32 місяців життя дитини нейробіотичні, психологічні, антропометричні та інші вроджені ознаки здобувають максимальний прояв. До цього віку відбувається остаточне формування вроджених даних, які потребують розвитку і можуть бути або розвиненими або ні. Зміни можливі тільки у разі активного втручання у фізіологію і психіку дитини, наприклад, при черепно-мозкових травмах, травмах хребта, при загальному наркозі тривалістю понад 3 години. У практичній психології і нейробіології існує постійно підтверджувана досвідом думка, про те, що до 36 місяців життя (до 3 років) особистість повністю сформована, і подальша динаміка життя або розвиває її вроджені дані, або прагне їх пригнічення. Наслідком активного пригнічення вроджених даних (заборони, покарання) і пасивного (відсутність належних умов у сім'ї для їх розвитку) є психосоматичні захворювання, неврози, страхи і змінені поняття, що завдають глибинної шкоди гармонії особистості. Ваша дитина стає пацієнтом невропатолога чи інших спеціалістів, залежно від характеру захворювання.

З цих даних стає зрозуміло, чому діагностику профорієнтації бажано пройти у віці саме 3-х років. Ви зможете  познайомитися зі своєю дитиною  і зрозуміти причини її вчинків  і прагнень, з великого списку вроджених  здібностей і схильностей до спеціальностей ви можете вибрати низку найбільш прийнятних для вашої сім'ї і  створити дитині розвиваючі умови (віддати  до спеціалізованої школи, до гуртків  тощо) саме для її вроджених даних. Створюючи для дитини умови, які  допомагатимуть їй розвинути свої вроджені здібності, ви уникнете багатьох проблем  у підлітковому віці, коли "раптом, звідки не візьмись" виявляються  негативні риси вдачі дитини; а  все це не раптово, все це закономірності, незнання яких не звільняє від їхнього  прояву. Знаючи типи пам'яті дитини (які формуються під час внутрішньоутробного  розвитку), ви зможете побудувати спілкування  і навчання дитини максимально зручно і безболісно для неї, а також  уникнути горезвісного нерозуміння  і відчуження. На консультації з  профорієнтації ви одержуєте відповіді  не тільки на питання про професійний  розвиток вашої дитини, але і величезну  кількість інформації, яка стосується інших областей. Тепер розглянемо питання: в якому віці потрібно проходити  діагностику профорієнтації? У тому, коли ви визнаєте за необхідне познайомитися  зі своєю дитиною, перестати ускладнювати її життя (даючи їй інформацію не на її каналі пам'яті, і роблячи безліч інших помилок у вихованні  і спілкуванні з нею) і навчитися  жити з нею в гармонії. Так ви, поважаючи і розуміючи особливості  Вашої дитини, зможете допомогти  їй вирости щасливою людиною, здатною  любити і поважати своїх батьків. Якщо ви вважаєте, що ваша дитина гідна цього тільки в 1-5-17 років, - це ваш вибір, за який, цілком можливо, Ваша дитина заплатить ще 12-15-ма роками життя, проведеними не в тому інституті, не на тій роботі, у шлюбі не з тим партнером і закінчить, у кращому випадку, в кабінеті психолога, намагаючись самостійно розібратися в своєму житті, "наламавши вже дрів". Вибір завжди залишається за Вами і відповідальність за нього - також як вічний супутник вибору. Далі ми пропонуємо учням пройти тест, який визначить, до якого класу професій є здібності та нахили кожного. Цей тест Клімова Е.А. хоча й був розроблений ще у 80-ті роки минулого століття, навіть зараз є дуже актуальним і дозволяє досить точно діагностувати клас професій до якого є нахили та здібності у конкретної особи. Самі питання тесту ми наведемо у Додатку Г.

Отже, всім нам щось подобається  робити більше, а щось менше, щось ми взагалі відмовляємось робити. Хтось  любить ремонтувати техніку, комусь більше подобається спілкуватися з  людьми, один у захваті від логіки алгоритмів, інший прагне зберегти для нащадків образи того, що його оточує тощо. Будь-яка професія, залежно  від того, з чим має справу працівник, може бути віднесена до одного з 5 типів (за Є.А.Клімовим): техніка, знакова система, людина, художній образ, природа. Цей  тест допоможе вибрати найбільш підходящий для Вас тип. Коментарі до тесту  підкажуть, які професії він включає, а також які якості потрібні від  людини, що бажає їх отримати.