Психологiчнi особливостi стилю переживання вагiтностi в залежностi вiд типу життэвого сценарiю

      1.2. Особливості стилю  переживання вагітності  у жінок з різними  життєвими сценаріями

      1.2.1. Психологічні особливості  вагітних жінок.  Основні етапи  періоду вагітності

      На  даний час традиційні уявлення про  перебіг вагітності і розвиток плоду, про взаємовідносини у системі  «вагітна - плід» переглядаються з  врахуванням наявних у світовій науці напрацювань. Психологічна готовність до батьківства і методи її формування набувають останнім часом все  більшої активності серед проблем  психології розвитку. Це пов’язано  з розвитком демографічних проблем (наприклад, зниженням потреби у  дітях), ростом девіантного материнства, кількістю відмов від дітей тощо. З іншого боку, такий інтерес обумовлений  увагою до проблем особистісного  розвитку дорослої людини у зв’язку  з її новою   роллю - роллю батька (матері).

      Проблемі  материнства присвячено багато теоретичних  і прикладних досліджень. Аналіз власне психологічних робіт дозволяє виділити два основних напрямки досліджень. Перший напрямок присвячений обговоренню  якостей,  поведінки матері,  їх впливу на розвиток дитини.

      Другий  напрямок аналізу материнства акцентує увагу на ідеї суб’єктності матері і дитини. Найбільш яскраво ця ідея висвітлена у концепції материнства  Г. Г. Філліпової. У цій концепції материнство розглядається не тільки як умова для розвитку дитини, але і як особлива потребово-мотиваційна складова психології жінки, що формується на протязі всього життя [20, с. 22-37; 39, с. 81-88].

      Ідея  материнства як етапу розвитку самосвідомості висвітлюється у роботах В. І. Брутман. Материнство розуміється автором як процес побудови смислових меж між матір’ю і дитиною. В. Бергум виділяє у процесі пренатального материнства три стадії сприймання майбутньої дитини [2, с. 16-27; 11, с. 79-88]:

      I. Дитина як ідея.

      II. Двоє як одне ціле.

      III. Двоє як двоє.

      Роботи  М. Мід показали, що материнська турбота і прив’язаність до дитини настільки глибоко закладені в біологічних умовах зачаття і виношування плоду, народження і годування груддю, що тільки складні соціальні установки можуть повністю придушити їх. Жінки від природи є матерями. Опонентом М. Мід виступає Е. Бадинтер прослідкувавши історію материнських установок на протязі чотирьох століть (з ХVІІ до ХХ століття), вона зробила висновок про те, що материнський інстинкт - це міф. Дослідниця не виявила ніяких загальних характеристик материнської поведінки, а навпаки - надзвичайну мінливість материнських почуттів в залежності від її культури, амбіцій чи фрустрацій [23, с. 109-112].

      Материнська любов - це не просто поняття, яке постійно еволюціонує - воно наповнюється різним змістом в різні історичні  періоди. Результати кроскультурних досліджень свідчать, що там, де люди найбільше цінують соціальний ранг, жінка може задушити свою дитину власними руками. Це робили жінки Таїті, а також індіанки із племені натчез, коли дітовбивство могло підвищити їхній соціальний статус [23, с. 85-90].

      Н. В. Боровікова у своїй статті «Психологічні аспекти трансформації Я-концепції вагітної жінки» [12, с. 152-165] виділяє поняття «синдром вагітності». За визначенням автора, синдром вагітності - новий психологічний стан, обмежений часовим періодом, який починається не в день зачаття, а у момент усвідомлення жінкою свого стану і закінчується не народженням дитини, а у момент «пігмаліонізації» жінкою своєї дитини. Синдром вагітності, як правило, переживається жінкою на підсвідомому рівні.

      Н. В. Боровікова виділяє наступні етапи переживання синдрому вагітності [12, с. 152-165]:

      I. Жінка знаходиться під впливом афекту, усвідомивши себе вагітною. У рамках цього симптому проявляються зовнішні інтелектуальні відмінності: чим вищим є соціальний статус і інтелектуальний рівень вагітної, чим більш вона є незалежною і професійно успішною, тим більше питань про смисл дітонародження ставить вона перед собою, тим важче їй буде прийняти рішення стати матір’ю. У практичній роботі психотерапевтів зустрічаються жінки, які перший час «покладаються на волю випадку», підсвідомо бажаючи, щоб «все вирішилось саме по собі» (наприклад, що станеться викидень або з’явиться необхідність штучного переривання вагітності).

2. Прийняття рішення. Для даного етапу характерним є підсвідоме відділення жінки від факту власної вагітності, існує два полюси: «Я» і «Вагітність». У цей період у своїх відчуттях вагітна робить акцент саме на собі, своєму «Я», а не на материнстві і майбутній дитині.
3. На цьому етапі відбувається рефлексивне прийняття вагітною свого нового образу: «Я - вагітна».

      Особливої уваги, на думку Н.В. Боровікової, заслуговує симптом емоційної лабільності, який у більшій чи меншій мірі проявляється впродовж усього періоду вагітності. Під поняттям «симптом емоційної лабільності» розуміють емоційну дезадаптованість, яка проявляється у частих змінах фону настрою.

      З моменту усвідомлення і внутрішнього прийняття себе вагітною у жінки  з’являється симптом неоднозначного ставлення до свого стану. З одного боку - гордість за свою повноцінність, можливість самореалізації, набуття жіночності, переживання ідентичності по відношенню до власної статі, і у той же час - страх, породжений фантазіями і соціально нав’язаними установками. Потім відбувається характерна для періоду вагітності психічна перебудова самосвідомості жінки з поступовим включенням у неї образу майбутньої дитини. У цей період майбутньою матір’ю переживається симптом прийняття нового життя у собі. Проте, амбівалентність переживань залишається на досить високому рівні.

      Вивчаючи  формування почуття прив’язаності  матері до дитини, В.І. Брушан дає наступну класифікацію етапів вагітності:

      I. Фаза   переднастройки.   До   вагітності   -   формування матриці материнського відношення в онтогенезі, на що впливають взаємовідносини з матір’ю,   сімейні   традиції,   культурні цінності,  прийняті   у суспільстві.   На початку вагітності - формування Я-концепції матері і концепції дитини, яка ще не наділена якостями «свого».

      II. Фаза первинного тілесного контакту - інтрацептивний досвід під час руху плоду, результатом якого є розділення «Я» і «не Я». У період після народження дитини відбувається перебудова смислу «рідний» за рахунок екстрацептивної стимуляції [23, с. 135-148].

      У статті Н. П. Коваленка «Психологічні  особливості і корекція емоційного стану жінки в період вагітності»  зроблено аналіз психологічних особливостей емоційного стану вагітної жінки [11, с. 134-142]:

• Відсутність впевненості у стійкості шлюбу.
• Переживання стосовно розладу стосунків із чоловіком
• Підвищена збудливість
• Часті прояви стану емоційної незадоволеності.
• Перевантаження на навчанні чи роботі.
• Порушення сну.
• Підвищена стомлюваність.
• Погане загальне самопочуття.
• Страх.

      Д. Пайнс пропонує пояснення, чому для деяких жінок вагітність завершується відмовою від дитини чи іншими формами асоціальної материнської поведінки. Дослідниця об’єднує у єдиний комплекс такі риси, як інфантилізм, гіпертрофовану потребу в любові, пов’язану з відчуттям обділеності увагою і турботою в дитинстві, сексуальну нерозбірливість, егоцентризм. У своїх фантазіях такі жінки самі діти, тому у них відсутнє бажання вагітніти. Навіть якщо вони і хочуть дитину, то їм важко оточити її турботою і любов’ю. Цим жінкам здається, ніби вони самі недоотримали любові. У них можуть проявлятися садистські риси, спрямовані на сексуальних партнерів.

      К. Боне провела психоаналітичне дослідження, спрямоване на виявлення особливостей поведінки матерів, які відмовились від своїх дітей. Так, для таких жінок характерним є пізнє виявлення вагітності (у 2-у і навіть 3-у триместрі вагітності). Дослідниця вважає, що пізнє звернення до лікаря є симптомом ризику відмови. Перцептивне запізнення моменту руху плоду пов’язане із механізмом витіснення, що приховує у собі інфантицидний комплекс. Захисне витіснення проявляється у нечутливості до плоду. Візуальна, кінестетична, тактильна інформація не сприймається як знаки вагітності [23, с. 120-127].

      І. Ю. Хамітова провела дослідження, спрямоване на виявлення особливостей сімей тих жінок, які відмовились від своїх дітей. Дослідницею було встановлено наступні закономірності [24]:

      1. Жінка, яка відмовилась від  своєї дитини, як правило, походить  із сім’ї з порушеними соціальними зв’язками та відносинами. Розлучення і фізичне насилля фіксуються вже у поколінні бабусі відмовниці. У попередніх поколіннях прослідковуються паттерни відмови від дітей - дітей віддавали до дитячих будинків, на виховання у сім’ї сусідів чи близьких родичів.

2. У сім’ї відмовниці порушені межі дитячо-батьківських сімей. У такої жінки не сформована материнська роль.
3. У жінок, які відмовляються від своїх дітей, порушені відносини по жіночій лінії. І мати, і бабуся описуються відмовницею як холодні, жорстокі, а відносини з ними - як конфліктні, дискантні, емоційно розірвані.

      1.2.2. Поняття про базові  пренатальні матриці  С. Грофа

      О. Ранк називає внутршньоутробне існування дитини «раєм». Такої ж думки дотримується і Ш. Ференці. Їхні ідеї були розвинуті С. Грофом, який стверджував, що внутршньоутробні переживання дитини і її переживання під час народження (пологів) відображаються у чотирьох типових паттернах, або констеляціях. Для практичної роботи дуже корисною є його гіпотеза про існування динамічних матриць, які ніби керують процесом процесами пренатального рівня підсвідомого. С. Гроф назвав ці матриці базовими пренатальними матрицями (далі - БПМ) [18, с. 422-425]:

• БПМ-1 - досвід симбіотичної єдності плоду з материнським організмом. В антенатальному періоді досвід БПМ-1 відображається в оптимізмі індивіда, його високій емпатії.
• Емоції і тілесні відчуття, які переживає дитина у процесі народження, залишаються у її підсвідомості і впливають на подальший розвиток нервово-психологічних особливостей. Початок пологів відповідає БПМ-2 за С. Грофом. Її емпіричний паттерн відноситься до самого початку пологів. Дитина переживає відчуття наростаючої тривоги, яка пов’язана із смертельною небезпекою. Символічне вираження БПМ-2 - безкінечне і безнадійне ув’язнення у приміщенні без виходу, відчуття неповноцінності. У постнатальному періоді індивід «сліпий» до всього позитивного, схильний до депресії.
• БПМ-3 відображає другу біологічну стадію народження. Шийка матки вже відкрита. Це дозволяє дитині постійно рухатись по родовому каналу,    що    супроводжується   сильними    механічними   здавлюваннями, удушшям. Проте, дитина вже не приречена на пасивність, вона відчайдушно бореться за своє життя. У постнатальному періоді фіксація на переживаннях цієї матриці може проявлятися у підвищеній активності, у схильності до авантюр, агресії, збоченій сексуальності.
• БПМ-4 пов’язана із завершальною стадією пологів, з безпосереднім народженням дитини. С. Гроф вважає, що акт народження - звільнення і відмова від минулого. Саме тому перед самим народження дитина переживає відчуття наближення катастрофи величезного масштабу. Радість звільнення поєднується із тривогою: після внутрішньоутробної темноти дитина вперше бачить яскраве світло.

      1.2.3. Психологічні особливості  стилю переживання  вагітності в залежності від виду її життєвого сценарію

      Деякі дослідники вважають, що особливості  материнського ставлення визначаються не тільки культурним і соціальним статусом жінки, а і її власною  психологічною історією до і після  народження. На думку К. Н. Белогай, вагітність є етапом розвитку самосвідомості жінки. Вона виділяє різні новоутворення даного етапу, наприклад, зміни у самовідношенні вагітної жінки. Під самовідношенням при цьому розуміється формування під час вагітності стійкого прийняття нової ролі матері і пов’язаних з нею змін у структурі сімейних і соціальних відносин [1, с. 22-36].

      У процесі вивчення особливостей протікання фізіологічних і нервово-психологічних процесів в організмі вагітної жінки І. А. Аршавський, спираючись на вчення А. А. Ухтомського про домінанти, запропонував поняття гестаціонної домінанти. Гестаціонна домінанта забезпечує спрямованість всіх реакцій організму вагітної жінки на створення оптимальних умов для розвитку майбутньої дитини. Це відбувається завдяки формуванню під впливом факторів зовнішнього і внутрішнього середовища стійкого  вогнища   збудження у   центральній   нервовій  системі,   що   має підвищену чутливість до подразників, які впливають на перебіг вагітності, і гальмує діяльність інших нервових центрів. Виділяють фізіологічний і психологічний компоненти гестаціонної домінанти. Вони, відповідно, визначаються біологічними і психічними змінами, які відбуваються в організмі жінки. Психологічний компонент гестаціонної домінанти (далі -ПКГД) являє собою сукупність механізмів психічної саморегуляції, що вмикаються при виникненні вагітності. Особливості ПКГД проявляються у ставленні жінки до власної вагітності і до майбутньої дитини [18, с. 420].

      В результаті вивчення анамнестичних  даних, клінікопсихологічних спостережень за вагітними жінками і бесід з ними було виділено 5 типів ПКГД [18, с. 419-422; 30, с. 1-27]:

      1. Гармонійний тип ПКГД спостерігається у жінок, які 
відповідально, але без зайвого фанатизму відносяться до своєї вагітності. Жінка, переконавшись у вагітності, продовжує вести активний образ життя, але своєчасно стає на облік до жіночої консультації, виконує рекомендації лікарів, слідкує за своїм здоров’ям, із задоволенням займається на курсах допологової підготовки.

      2. Гіпогестогнозичний тип ПКГД зустрічається у жінок двох вікових груп: молодшої і старшої. Представниці цих груп дуже відрізняються одна від одної. Жінки молодшої вікової групи характеризуються деякою інфантильністю. Вагітність у більшості з них незапланована. Багато з них навчається в університетах і не бажають брати академічну відпустку. Вони, як і до вагітності, продовжують відвідувати дискотеки, не обмежують себе у вживанні алкоголю і тютюнопалінні. Вагітність вони сприймають як перешкоду на шляху до успіху. До жіночої консультації вони звертаються на 4-5 місяці вагітності.