Психологiчнi особливостi стилю переживання вагiтностi в залежностi вiд типу життэвого сценарiю

      Проте, не всі сім'ї безперервно продовжують  сімейні традиції. Сімейні сценарії можуть змінюватись під впливом  зовнішнього середовища. Багато сімей  спеціально та обдумано позбавляються  традиційних сценаріїв. Так, К. Штайнер зазначає, що сценарій - це набір   складних,   періодичних за своєю природою комунікацій, які не обов’язково повторюються, якщо для виконання сценарію потрібне все життя [29, с. 33].

      Сценарієм, за визначенням Л. Б. Шнейдера, вважається спосіб, за допомогою якого людина структурує час свого життя. Час життя розраховується і заповнюється діями і бездіяльністю. Час життя складається із «ніколи не роблю», «роблю завжди», «ні разу не робив раніше», «не буду робити», «зроблю пізніше», «робитиму знову і знову», «буду робити доти, доки вистачить сил».

      Е. Берн сценарії життя людей поділяє  на сценарії переможців, переможених  і не-переможців:

1. Сценарій переможця . Е. Берн визначав переможця як того, хто досягає поставленої мети. Під перемогою розуміється також те, що поставлена мета досягається легко і вільно, без особливих труднощів. Про особливості формування сценарію переможця пише і Чарльз Крамер - американський сімейний психотерапевт Він пише про те, що бажання бути бездоганним, набуте у батьківській сім’ї і закріплене у процесі навчання та здобуття власного життєвого досвіду, пригнічує спонтанність і гнучкість наступними приписами: будь обережним, все роби правильно, відповідним чином використовуй необхідний метод, не провалюйся, намагайся гарно виглядати, нікого не став у незручне становище тощо [11, с. 89].
2. Сценарій переможеного. Переможений - це людина, яка не досягає поставлених цілей. Сценарій переможеного можна класифікувати за трьома ступенями. Сценарій переможеного першого ступеня - це сценарій, у якому невдачі не настільки серйозні, щоб їх обговорювали в оточенні переможеного. Сценарій переможеного другого ступеню передбачає обговорення невдач у найближчому оточенні. Сценарій переможеного третього ступеню призводить до смерті, каліцтва, серйозної хвороби чи смерті.

      3. Сценарій не-переможця. Людина, яка має цей сценарій, представляє собою «золоту середину». Така людина ніколи не ризикує. Тому такий сценарій часто називають банальним [5].

      Як  же ж відбувається формування того чи іншого виду життєвого сценарію? Відповідь на це запитання можна  знайти у роботах Е. Еріксона. Відповідно до теорії Е. Еріксона, характерні для індивіда моделі поведінки обумовлені тим, яким чином розв’язуються проблеми та долаються кризи у дитинстві. Кожна психосоціальна криза вміщує як позитивний, так і негативний компонент. Якщо конфлікт розв’язано позитивно, то «его» вбирає в себе новий позитивний досвід, що гарантує здоровий розвиток особистості та формування сценарію переможця у майбутньому. Навпаки, якщо конфлікт залишається нерозв’язаним або отримує незадовільне розв’язання, то «его» наноситься шкода, і в нього вбудовується негативний компонент, що сприяє формуванню сценарію переможеного [17, с. 120-128].

      Кожен сценарій, відповідно до теорії Е. Берна, обов’язково передбачає наявність  певної чіткої структури, до складу якої входять наступні елементи [3]:

1. батьківські директиви;
2. підходящий для їх виконання особистісний розвиток та здібності;
3. рішення, прийняте у дитинстві;
4. бажання і зацікавленість у виконанні сценарію;
5. впевненість у необхідності виконання сценарію.

      Г. Паркер після проведення емпіричних досліджень встановив, що однією із причин виникнення деструктивного життєвого сценарію (сценарію переможеного) є «холодний контроль» у батьківській родині. Низький рівень батьківської турботи і емоційного тепла може стати джерелом порушення почуття власної цінності, може загальмувати процес соціалізації у плані автономії та незалежності, призвести до низької готовності справлятись із життєвими стресами у зрілому віці [25, с. 63-71].

      А. Т. Злобін розділяє емоції людини на дві  групи - позитивні і негативні. Переважаючий тип емоцій також впливає на формування життєвого сценарію [26, с. 17-22]:

      I. Позитивні (впливають на формування сценарію переможця) емоції:

• радість як прояв задоволення від виконання бажання;
• сором як регулятор міжособистісних стосунків;
• безстрашшя   як   умова  подолання   перешкод  до   задоволення актуальної потреби.

      II. Негативні (впливають на формування сценарію переможеного) 
емоції:

• страх;
• сум як прояв потреби у продовженні роду;
• гнів як прояв боротьби за статус у суспільстві.

      1.1.2. Сценарні ігри  та види сценарних  стосунків

      Е. Берн вважав, що люди «грають» в різноманітні ігри, що є неодмінним компонентом  кожного життєвого сценарію, і  якими заповнене все життя  людства. Найстрашнішою грою, на думку  Е. Берна, є війна. В сучасних умовах нашого суспільства можна було б  уявити немало ситуацій у вигляді  ігор , наприклад: «Гра в обслуговування», «Видача довідок», «Проблема бюрократії». Крім цих, Е. Берн виділяє наступні ігри, які можна простежити під час  аналізу життєвого сценарію окремо взятої людини: «Глухий кут», «У залі суду», «Фригідна жінка», «Скандал», «Загнаний кінь», «Якби не ти ...», «Поглянь, як я старався», «Мила» [28, с. 280-285].

      Потрібно  також зазначити, що майже всі  ігри - це варіації на тему «Насилля». «Насилля» частіше за все розігрується жінками. Ця гра відповідає формулі: Приманка (зваблююча поведінка) - Слабкість (бажання сексу чи влади) - Реакція. Слабкість чоловіка потрапляє на Приманку жінки, і він дає Реакцію (чоловік робить дружині певну пропозицію). Більш м’яко гра «Насилля» може бути розіграна як «Подивись, що ти примусив мене зробити» («Ти примусив мене втратити цноту», «Через тебе я завагітніла», «Я не хотіла, а ти мене зґвалтував»). Чоловіки також можуть розігрувати «Насилля» з лозунгами: «Ти відриваєш мене від роботи», «Ти п’єш з мене кров», «Я зробив це тільки тому, що напився», «Чому ти мені не сказала, що забула прийняти пігулку».

      Інша  форма вище згаданої гри - «Іграшкова гвинтівка». Деякі лозунги цієї гри звучать так: «Я не можу це стерпіти», «Я, насправді, цього не хотіла», «Я була не готова», «Тобі не слід було використовувати ситуацію».

      Одна  з найбільш цікавих форм гри «Насилля» - «Дуже співчуваю». Вона є також однією з найтрагічніших, оскільки передбачає участь багатьох людей, і часто - дітей. Цю гру можна проілюструвати наступним прикладом: містер Рай говорить місіс Лефт «Якщо ти отримаєш розлучення - я одружусь з тобою». Місіс Лефт отримує розлучення, а містер Рай говорить «Вибач, я передумав».

      Протилежною до гри «Насилля» є гра «Ще не готова(ий)». Типовий лозунг цієї гри звучить так: «Я розлучусь, коли діти виростуть, а поки-що нехай все буде, як є» [4, с. 70-73].

      У кожній грі люди використовують різні  способи взаємодії один з одним. У своїй роботі «Форми людських відносин»  Е. Берн описує 7 найпоширеніших форм взаємодії між людьми під час гри: знайомі, співробітники, члени комітету, повага, включення, приятелі, друзі. Спілкування з людьми може будуватися по-різному, в залежності від психологічного стану людини, від теми спілкування і - що дуже важливо - від того, чи є спілкування безкорисливим або ж людина у процесі спілкування прагне щось отримати від свого співрозмовника [6].

      1.1.3. Формування життєвого  сценарію. Причини  наслідування дитиною  батьківської моделі  життєвого сценарію

      У кожної людини є її власний життєвий сценарій, який було сформовано як під  впливом зовнішніх умов середовища і власного життєвого досвіду, так  і під впливом батьківських послань. Батьки, зазвичай, бажають своїм  дітям щастя саме у тій ролі, яку вони для них обрали. Як правило, батьки не погоджуються зі зміною ролі: «Ти не виправдав наших очікувань». Сценарій - це аналог захисного екрану, який батьки розміщують між дитиною  і зовнішнім світом. Програмуючи  життя своїх дітей, батьки діляться з ними своїм досвідом, всім, що вони знають або думають, що знають. Як же це відбувається?

      Члени сімей отримують інформацію із особливостей спілкування. Це вірно і по відношенню до дитини будь-якого віку. Правда, дитині краще зрозуміла невербальна  інформація, тому що вона ще не настільки  вловлює смисл слів і підтексту. Дорослі ж, навпаки, гірше усвідомлюють і менше контролюють свою невербальну  поведінку.

      На  думку В. Шебанової, вимоги, що надходять від дорослих, називають приписами. Дитина отримує батьківські приписи, спостерігаючи за процесом сімейної комунікації і приймаючи безпосередню участь у ньому. Звісно, не всі приписи дитина отримує у прямій формі. Наприклад, популярна установка на досягнення успіху (визнання) часто не промовляється вголос, проте, гостям батьки розповідають лише про успіхи та вдалі справи (п’ятірки дитини, її маленькі перемоги). Невдачі приховується від оточуючих, у родині не співчувають невдачі, за помилки люблять докоряти. Дитина швидко засвоює , що невдахою бути погано. Потім, в залежності від життєвих цінностей сім'ї, вона вираховує, що вважається успіхом, і саме в цій сфері намагається просунутись далі, ніж це зробили її батьки [27].

      В. Д. Мендилевич у своїй книзі «Клінічна і медична психологія» пише, що у сім'ї формується поведінкові паттерни (одиниці). Серед них особливе значення має антиципаціонний паттерн.    Під антиципаціонним пат терном розуміють сформовані у процесі соціалізації сім'ї шаблони прогнозування майбутнього. Антиципаціонні паттерни формуються у процесі сімейного виховання і передаються дітям у вигляді стереотипів поведінки, Взаємодії з людьми, збереження емоційної стабільності. Вони виражаються у формуванні у дитини одно варіантної моделі оцінки події, догматизмі мислення [15, с. 336-337].

      Л. Шульц, відомий у Німеччині медичний інтуїт, пише: «Те, що ви засвоюєте у сім’ї, впливає на все ваше подальше життя. Залишаючи сім’ю і починаючи власний життєвий шлях, ви будуєте своє життя відповідно до моделей, які засвоїли у батьківській родині. Намагаєтесь активізувати ці моделі, відтворити образи того, що ви дізналися про довіру, безпеку, справедливість, незалежність». Цікаву ілюстрацію наслідування життєвого сценарію подає дослідниця у своїй книзі «Мова інтуїції». Вона описує експеримент зі щурами, яких регулярно, починаючи з самого народження, піддавали дії електричного струму. Після того, як щури досягли зрілого віку, їм надали можливість переїхати у інше місце, де ніхто не став би бити їх струмом. Всі вони повернулися до рідного дому. Тварини засвоїли, що безпорадність - єдиний можливий для них життєвий шлях [30, с. 118; с. 330-342]. Подібним чином ведуть себе і люди, щодня надриваючись на роботі або відчуваючи себе нещасними у шлюбі. Перспектива змінити роботу, розірвати відносини чи вибрати інший життєвий шлях викликає у нас страх. Легше залишатися там, де ми зараз знаходимося.

      За  Е. Берном, найбільш важливі установки, які у майбутньому визначатимуть  стиль життя, у дитини формуються у перші два-три роки, а більша частина сценаріїв засвоюється  до шести років. Основними детермінантами сценаріїв являються «Дитячі» его-стани батьків дитини, котрі впливають на свідомість дитини шляхом різноманітних заборон. У той час, як деякі заборони виражаються досить чітко, наприклад, «Не можна плакати на очах у всіх» чи «Не можна бити тих, хто слабший за тебе», інші можуть не мати вербальної реалізації. Наприклад, дитині, якій докоряють за надмірний вираз почуттів, може бути навіяно «не відчувай» шляхом непрямих (опосередкованих) висловів. Таке навіювання може втілюватися у словесних висловах типу: «Ти ніколи нічого не досягнеш, якщо будеш вести себе таким чином», «Нікому не можна вірити» або «від тебе лише одні неприємності». У майбутньому ці вислови трансформуються у наступні життєві сценарії: «Я ніколи нікому не буду вірити», «Я повинен стати сильним» і тому подібні. Утворений життєвий сценарій, у свою чергу, підсилює вплив навіяних заборон. Таким чином, коло замикається. Вибраний сценарій відповідає життєвій позиції. За Берном, сценарій проявляється у рухах, жестах, позах, манерах людини. Також важливу роль в утворенні життєвого сценарію відіграють дитячі фантазії і казки [7].

      Кожен життєвий сценарій має певну чітку  схему утворення. Схему утворення  життєвого сценарію було розроблено К. Штайнером (мал. 1) [19]. 

      Мал. 1. Схема формування життєвого сценарію.

      Але чому дитина так легко засвоює  життєвий сценарій своїх батьків? Відповідь  на це запитання можна знайти у  книзі Е. Берна «Ігри, в які  грають люди: психологія людських взаємовідносин», де він виділяє наступні причини  прийняття батьківських сценаріїв:

      . дитина отримує вже готову життєву мету;

      . батьківський сценарій дає вже готовий варіант структурування часу , який буде схвалений батьками;

      . дитині потрібно просто пояснити як робити певні речі і як вести себе у тій чи іншій ситуації.

      Отже, у цьому підрозділі ми окреслили  поняття життєвого сценарію, з’ясували  механізми його формування та розглянули основні види життєвих сценаріїв, запропоновані  автором трансактного аналізу Е. Берном. Нам вдалося виділити структурні компоненти життєвого сценарію. Також  ми виділити причини прийняття дитиною  батьківської моделі життєвого сценарію. У наступному підрозділі ми спробуємо встановити особливості впливу певного виду життєвого сценарію на особливості стилю переживання вагітності, оскільки саме це є основною метою курсової роботи.