Психологічні особливості статево-рольової ідентифікації в неповній сімї

2.3.СТИЛІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ ТА ЇХ РОЛЬ У ФОРМУВАННІ ГЕНДЕРНИХ УЯВЛЕНЬ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.

Оскільки гендерна соціалізація розпочинається, перш за все, з сім'ї, то стилі сімейного виховання мають вагомий вплив на формування гендерних уявлень дітей дошкільного віку.

   Зацікавленість цією проблематикою привела нас до висновку, що в різних теоріях та класифікаціях - вплив стилів сімейного виховання на формування гендерних уявлень дітей дошкільного віку представлений окремими елементами, які ми намагаємось систематизувати та узагальнити.
     На процес формування особистості дошкільника визначальний вплив має стиль сімейного виховання. Стиль виховання - спосіб, метод виховання, типова для батьків система принципів і норм, індивідуальних особливостей впливу на дітей. Іншими словами "стиль виховання" - сукупність настанов та відповідної поведінки, яка стосується не конкретної дитини, а характеризує ставлення до дітей взагалі [1, с 55].
   Варто відзначити, що поняття "батьківське ставлення", "батьківські настанови", "батьківська позиція", "стиль виховання", "стиль взаємодії" -виступають словами-синонімами, оскільки всі вони відображають, методи, принципи, прийоми виховного процесу та ставлення до дитини вцілому.
   Стиль батьківсько-дитячих стосунків виступає важливим компонентом результативності виховної діяльності батьків. Найбільш вагоме дослідження типів ставлення батьків до дітей здійснено Діаною Бомрід. На її думку "для того, щоб оволодіти мистецтвом виховання, потрібно навчитися балансувати ступінь контролю за дитиною і духовної теплоти" [1, с 56]. Отже, однією з відмінностей сімейного виховання від суспільного є емоційна форма відносин між батьками та дитиною. У літературі виділяють наступні критерії аналізу дитячо-батьківського ставлення: ступінь емоційної близькості, теплоти батьків до дитини (любов, прийняття, тепло або емоційне відторгнення, холодність) і ступінь контролю за її поведінкою (високий - із найбільшою кількістю обмежень, заборон; низький - із мінімальними заборонами). Батьківський контроль та теплота впливають на прояв дітьми агресії й просоціальної поведінки, формування Я-концепції, інтерналізацію моральних цінностей і розвиток соціальних навичок. Е. Маккобі говорить про те, що ступінь контролю батьків за діями дітей змінюється відповідно до того, як ті, стаючи дорослішими, набувають навиків самоконтролю і відповідальності за свої вчинки. "Теплота й емоційна підтримка з боку батьків є надзвичайно є важливою для розвитку відносин з дітьми, для того, щоб викликати у них аналогічні почуття. Такі відносини полегшують взаємодію між батьками і дітьми, навіть в тих випадках, коли необхідно проявити волю" [2, с 274].
   Проаналізувавши класифікації відомих науковців Д. Бомрід, Е. Маккобі, Е. Счіфера, В. Гарбузова, А. Варги, В. Століна за наступними критеріями -ступінь контролю та емоційної близькості, міжособистісна дистантність, особливості відношення та прийняття дитини батьками, вважаємо, що їх можна умовно поділити на групи: партнерський, дитиноцентричний, жорсткий, нейтрально-заперечуючий стиль.
   Партнерський стиль (демократичний, авторитетний, кооперація), поєднують в собі високий рівень контролю та теплі стосунки між батьками й дитиною, а також прийняття дитини такою, яка вона є. Батьки приймають зростаючу автономію дітей. Вони відкриті до спілкування з дитиною, прислухаються до її думок та побажань в розумних межах. Позитивним є те, що дитина, яка росте в такій сім'ї, користується авторитетом серед однолітків у дитячому колективі, прагне у будь-яких видах діяльності займати лідерські позиції, буде впевненою в собі та матиме хороші успіхи в навчанні. "Оптимально, якщо батьки обмежують автономію дитини і поступово, але цілеспрямовано, прививають відповідні цінності, виробляють "внутрішні гальма", прагнучи при цьому не знівелювати дитячу цікавість, ініціативу та почуття впевненості в собі. Щоб оволодіти цим мистецтвом, батьки повинні збалансувати ступінь контролю та теплоти” [2, с 269].
   Дитиноцентричний стиль (гіперопіка, "кумир сім'ї", симбіоз, "відносини для двох", "дитина, що замінює чоловіка", "гіперсоціалізуюче виховання") -надмірна опіка, дріб'язковий контроль, пильне стеження за дитиною. Батьки, які так поводяться, в більшості випадків мають підвищений рівень тривожності та різні страхи, вони постійно мають відчуття, що з дитиною повинно щось трапитись. Хоча гіперопіка базується нібито на любові, такий тип спілкування має негативні наслідки - дошкільник росте несамостійним, нерішучим, боязким, часто в дитячих колективах таку дитину ігнорують, не помічають.
   Жорсткий стиль (авторитарний, "жорстоке звернення до дитини", "надмірна вимогливість", "авторитарна гіперсоціалізація", "сильна вольова мати"), в основі всіх цих варіантів лежить елемент підкорення. Цей стиль включає в себе високий рівень контролю та холодні стосунки. Батьки, віддаючи накази, прагнуть їх беззаперечного виконання, накази обговоренню не підлягають. Коли ж дитина проявить спротив, то за це вона може бути суворо покарана, вид покарання обирають батьки, фізичне в тому числі. Такий стиль спілкування руйнує психіку дитини. Позбавлення любові і піклування, уваги і турботи, з іншого боку, постійний контроль, докори та насилля формують агресивно налаштовану, апатичну, невпевнену особистість. Використовують цей стиль батьки, які, можливо, теж виховувались авторитарними особистостями, що мають певні психічні розлади, страждають алкоголізмом, наркоманією.
   Нейтрально-заперечуючий стиль (індиферентний, ігноруючий, "неприйняття, емоційне відторгнення", бездоглядність, "дитина тягар для матері", "мати з розбитою долею”, "сім'я, яка змушена боротися за соціальне та економічне виживання") поєднує в собі низький рівень контролю та холодні стосунки. В основі цих стилів лежать нехтування дитини, відкидання індивідуальних особливостей, відсутність зацікавленості її життям. Батьки не проявляють зацікавленості у вихованні власних дітей, не встановлюють для них жодних обмежень. Вони закриті для спілкування через те, що вони зацікавлені тільки власнимим проблемами. Поєднання цих критеріїв особливо негативно впливає на психіку дитини, оскільки вона не має відчуття впевненості, потрібності, захищеності в житті. Тієї любові, якої позбавили її батьки, малюкові, буде не вистачати все життя, і дитина шукатиме її в інших людях, дуже добре, якщо ці люди будуть хорошими та авторитетними. В зворотному випадку дитина може схилятися до руйнівного типу поведінки.
   Слід зазначити, що жорсткий та нейтрально заперечуючий стилі дитячо-батьківської взаємодії мають руйнівний вплив на особистість дошкільника.
   Період дошкілля, зокрема, є часом формування гендерних уявлень та засвоєння готових моделей гендерної поведінки. гендерні уявлення -відображення поглядів окремої соціальної групи на те, яким має бути хлопчик чи дівчинка. гендерні уявлення утворюються під впливом гендерних стереотипів, які в свою чергу, відображені у системі стосунків батьки-діти Ми вважаємо, що стилі сімейного виховання мають беззаперечний вплив на формування гендерних уявлень дитини. гендерні уявлення є складовою часткою гендерної ідентичності вцілому. Формування гендерної ідентичності відбувається в процесі соціалізації. Усвідомлення дитиною своєї статевої приналежності відбувається поступово. Починаючи з дошкільного віку в дитини формуються відповідні гендерні уявлення, які стають основою гендерної ідентичності вцілому. “Дитина у дошкільному віці не просто має уявлення про зовнішні ознаки хлопчика чи дівчинки, але й знає як вони себе поводять, у неї формуються статево-рольові настанови, засвоюються гендерні моделі поведінки” [3, с 384]. Опираючись на теорію статевої типізації, ми можемо стверджувати, що статева ідентифікація формується завдяки підкріпленню. Тобто батьки, а також інші люди, які оточують дитину, заохочують таку поведінку, яка відповідає статі дитини ( у хлопчиків-маскулінну, в дівчаток - фемінну поведінку). На несвідомому рівні це відбувається наступним чином - стилі дитячо-батьківської взаємодії, зокрема, на сімейні взаємостосунки вцілому мають істотний вплив на формування гендерних уявлень дітей дошкільного віку. Від типу батьківських установок залежатиме розвиток фемінних чи маскулінних якостей особистості.
   Психологічне розкриття ролі стилів сімейного виховання у формуванні гендерних уявлень - вимагає вивчення основних критеріїв гендерної ідентичності в історичному ракурсі. “Фемінність та маскулінність вважають провідними вимірами гендерних орієнтацій, спрямованості людини та соціуму на ідеологію традиційного чи егалітарного розподілу ролей” [4, с 10]. Вже починаючи з XIX ст. термін фемінність-маскулінність застосовували, власне на позначення психічних характеристик чоловіків та жінок. Фемінність та маскулінність досліджували представники біологізаторського підходу: 3. Фройд, Е. Еріксон, Т. Парсонс, який пов'язував “маскулінність з інструментальними орієнтаціями та когнітивним фокусом на проблемі, отриманні результату, а фемінність - з експресивними орієнтаціями, емоційним фокусом на благополуччі інших та гармонії групи” [4, с 10].
   Згідно з представниками біхевіоризму “найближче оточення від народження дитини підкріплює статевотипізовану поведінку, карає за гендерно нетипову, диференціюючи психологію статей” [4, с 269]. Тобто, батьки заохочують дитину грати в статевоспіввіднесені ігри та займатися традиційними для чоловіків, чи жінок справами. На цій підставі біхевіористичну схему закріплення чоловічих і жіночих ролей називають теорією статевої типізації.
   “У рамках кроскультурних досліджень виявлено, що дихотомія маскулінності-фемінності може набувати ознак гіпергендерних особистісних очікувань [5, с 10]. “Гіпергендерність як ознака статевотипової чоловічої чи жіночої поведінки є своєрідним символом охорони традиційного розподілу статевих ролей, поляризації фемінності/маскулінності, увиразнення їхньої інакшості, несумісності, діаметральної протилежності” [4, с 60]. Гіпергендерні чоловіки - сміливі, рішучі, наполегливі, мужні, вольові, відважні. Гіпергендерні жінки - ніжні, витончені, слабкі. Слід зазначити, що гіпергендерні чоловіки схильні до войовничої та агресивної поведінки.“Американський психолог Р. Грін зазначав, що інструментальні та експресивні гендерні ролі можуть виявлятися в індивіда залежно від ситуації. На його думку, маскулінні та фемінні характеристики не мусять калькувати одна одну, а мають інтегрувати в збалансованіше утворення” [4, с 68]. Андрогіність - це поєднання інтенсивного розвитку фемінних та маскулінних властивостей особистості в одній людині.
   Отже слід зазначити, що на формування маскулінних, фемінних, гіпергендерних чи андрогінних властивостей особистості істотний вплив мають стилі батьківського виховання. За критерієм утворення цих гендерних характеристик стилі можна умовно згрупувати наступним чином:
   Статевонетиповий тип (для хлопчиків). Авторитарний (жорсткий) стиль взаємовідносин з дитиною може формувати у хлопчика фемінні риси характеру, особливо, коли роль “диктатора” у сім'ї виконує мати, а батько виконує сою роль формально чи відсутній повністю. Р. Кемпблл на основі своїх спостережень наголошує, що “у добрих батьків виростають мужні сини, у той час як у черствих, надмаскулінних - жінкоподібні" [1, с 28]. Зростання дитини в неповній сім'ї дезорганізує гендерну ідентифікацію дитини, особливо, колию. "Р. Кемпбелл на основі своїх спостережень наголошує, що у добрих батьків виростають мужні сини, у той час як у черствих, надмаскулінних- жінкоподібні" [1, с 28]. Формування особистості в неповній сім'ї дезорганізує гендерну ідентифікацію дитини, особливо, коли розлучення відбулось в період 3-4 року. В хлопчиків цей процес значно ускладнений, оскільки вдома - мати, бабуся, в садочку - вихователька, няня, а чоловічих зразків поведінки дуже бракує. "Твердість вимог до маскулінності хлопчиків набула переважно декларативного характеру. Хлопчик у процесі виховання перебуває в переважно фемінному середовищі (мати - вихователька -учителька - начальник) і якими б не були заклики виховання, скільки б хлопчик не чув від жінок, яким повинен рости чоловік, він виховується насамперед як "зручний в обігу для жінок" [1, с.28]. Фемінний хлопчик добре вирізняється серед однолітків - має спокійний, м'який, характер, переважно грається в середовищі дівчат нетиповими для хлопчаків іграми, на образи реагує плачем або замикається в собі". Ми вважаємо, що дитино центричний стиль також сприяє розвитку фемінних рис у хлопчиків. Оскільки батьки, благими намірами - уберегти дитину від усіх негараздів та труднощів у житті - перешкоджають утвердженню маскулінних якостей. У результаті формується- невпевнений, нерішучий, несамостійний тип чоловіка, якому в майбутньому буде важко без допомоги приймати рішення.
   Статевонетиповий тип (для дівчат) є результатом жорсткого та нейтрально-заперечуючого стилю. Коли в сім'ї авторитарна мати і відсутній батько або він виконує пасивно-пристосовницьку роль, проходить ідентифікація дівчинки з матір'ю. В результаті в неї формуються маскулінні риси (рішучість, впевненість, наполегливість). Варто відзначити, що істотно важливим для виховання дитини є не сама присутність чи відсутність батька в сім'ї, а його роль і місце у структурі сім'ї , ставлення до нього та взаємостосунки між батьками. Коли ж батько займає незначну позицію у виховному процесі, користується малим авторитетом чи не має його зовсім, дівчинка несвідомо прагне наслідувати маму, бути такою ж сильною, владною, авторитарною. При нейтрально-заперечуючому стилі, ми вважаємо, що процес формування гендерної ідентифікації може проходити наступним чином: об'єктом для ідентифікації може стати інша сильна особистість, дуже добре якщо це конструктивна, а не деструктивна особистість, тому що дитина теж буде її наслідувати. "Залишаючись віч-на-віч із життєвими проблемами, дитина змушена хитрувати, маніпулювати іншими, брехати, що формує, з одного боку досвід самостійного виживання, звичку покладатися на власні сили, а з іншого - нездатність до побудови людських стосунків на основі дружби, емпатії, співробітництва" [4, с 148].
   Андрогінний тип (для обох статей) формується внаслідок партнерського стилю взаємовідносин, в якому немає чіткого розподілу рольових обов'язків між членами сім'ї, де один доповнює іншого, де є повна відсутність статеворольових стереотипів та розподілу на статевотипові чи статевонетипові риси характеру. Партнерський стиль сімейної взаємодії дає можливість для розвитку як андрогінної особистості, так і для нормального розвитку фемінності у дівчат та маскулінності у хлопчиків. Андрогінний тип особистості включає в себе всі позитивні аспекти маскулінності та фемінності, не заперечуючи чи відкидаючи один одного. "Мудре, щедре на похвалу батьківське виховання сприяє формуванню більше мужніх хлопців і жіночних дівчаток [1, с 28]. Варто відзначити, що дівчинка, яку виховував демократичний батько буде успішніша у вибудовуванні стосунків з особами протилежної статі, вона легко йде на контакт, так само безболісно припиняє стосунки. На нашу думку, для того, щоб зберегти позитивне відношення у дитини до осіб протилежної статі, ні в якому разі, ні при яких обставинах не можна дитині говорити негативне про її матір чи батька, оскільки в подальшому цим можна сформувати в неї масу особистісних та міжособистісних проблем. Результати досліджень Г. Казанцевої вказали на “тісний кореляційний звязок між ставленням у самотнійх жінок до батька і до осіб протилежної статі. Це може означати те, що відносини батька й дочки, які не склалися у дитинстві, призводять до її самотності у дорослому житті, що обумовлюється її негативним ставленням до чоловічої статі і до статевого життя” [1, с 29].
   Гіпергендерний тип (для дівчаток) - формується внаслідок жорсткого, нейтрально-заперечуючого, дитиноцентричного стилю спілкування. Коли в сім'ї батько виконує жорстко-авторитарну, а мати підкорювальну позицію. Відбувається ідентифікація з матір'ю. Усвідомлюючи, що жінки - другорядні, вторинні, слабкі істоти, які не здатні без чоловіка нічого вирішити чи зробити, дитина вибирає таку ж пасивно-нейтральну роль. При гіперопіці також формується слабка дівчинка, яка не вміє брати на себе відповідальність, чи постояти за себе. Така дівчинка матиме перебільшено-жіночні риси -емоційність, невпевненість, м'якість, невизначеність... Добре цей факт можна спостерігати у дитячому садку, така дівчинка не займатиме в іграх лідерських позицій, вона завжди буде на задньому плані. Вона може знати і вміти багато, але заявити про себе не вистачить сміливості.
   Гіпергендерний тип (для хлопчиків) - формується під впливом жорсткого, нейтрально-заперечуючого стилю. Ідентифікуючи себе з авторитарним батьком хлопчик має всі шанси, стати "таким же". Особистісними характеристиками гіпермаскулінних чоловіків є- егоцентризм, імпульсивні прояви поведінки, неприйняття недоліків та слабкостей іншої людини.
   Найбільшу шкоду для розвитку особистості дитини чинить непослідовність та неузгодженість стилю батьківської взаємодії. Непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, також дитині важко збагнути, якої саме поведінки очікують від неї батьки.
   Складними та багатогранними є відносини у парі "мати-дитина", особливо, коли сім'я є неповною. Згідно з поглядами Ф. Хорвата, “материнська любов виховує чутливість, увагу до людей, вміння співстраждати й допомагати їм, бути надійною і вірною людиною; завдяки матері в дитини розвивається здатність любити, зароджуються джерела альтруїзму, позитивних духовних нахилів” [6, с 178]. Діти, які не мали вдосталь материнського тепла і ласки, самі не вмітимуть любити, вони є емоційно-холодними, тобто відчуватимуть себе обділеними протягом усього життя.На нашу думку, труднощі у спілкуванні матері і дитини виникають і від того, що матерям притаманні амбівалентні почуття - вона одночасно і любить, і ненавидить свою дитину, особливо це стосується народження дівчинки "і ти теж народилася жінкою". Мається на увазі те, що у жінки, зазвичай, важка доля- їй важче займатися кар'єрою, оскільки першочегово вона має бути ідеальною матір'ю, дружиною. Поняття амбівалентності розглядалося такими вченими як Е. Фромм, Г. Салліван, 3. Фрейд, А. Менегетті, Р. Паркер та Т. Зелінська. Е. Фромм не погоджувався з Фройдом, який стверджував, що базою прихильності є потреба у сексі, інцестуальний симбіоз, на думку Фромма це потреба у безпеці, проте надмірна залежність від матері може призвести до “симбіотичних стосунків, наступає втрата індивідуальності” [7, с 8]. Р. Паркер стверджує, що материнська амбівалентність, не зважаючи на страждання, або навіть завдяки їм здатна викликати у матерів трансформуюче-позитивний вплив і, як наслідок, сприяти ефективному виконанню будь-якої роботи [7, с 8]. Результати пошукових зусиль М. Балтона та О. Воклея дають можливість стверджувати, що в “2/3 жінок-домогосподарок задоволені турботою про дітей, оскільки вони наповнюють сенсом їхнє життя, з іншого -існує незадоволення і навіть роздратування від щоденної праці, яка перевантажує і ізолює жінку-матір відсоціального життя” [7, с 8]. Т. Зелінська вважає, що материнська амбівалентність - це явище природне, нормальне, вічне. Табу на цю сферу традиційне, оскільки уявлення про ідеальне материство - стереотипне, є продуктом патріархальної культури. “Якщо б наша культура дозволяла матерям свідомо проявляти амбівалентність до своїх дітей без переживання провини та надмірної тривоги, то не було б таких руйнівних почуттів у матерів та їхніх дітей. Страх бути недоброю матір'ю розширює межі материнських страждань, посилює інтолерантність до переживання амбівалентності (особливо негативних проявів)” [7, с 8].
   Впровадження гендерного підходу в сучасній дошкільній освіті дало б змогу спрямувати зусилля вихователів на успішне вирішення завдань гендерної соціалізації та ідентифікації дошкільників. Внаслідок цього досягнення ними сталої і адекватної гендерної ідентичності, сприятиме не лише успішній адаптації та розвитку дітей у суспільстві, а й створить їм передумови до гармонійної взаємодії з навколишнім світом.
 

РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТАТЕВО РОЛЬОВОЇ ІДНТИЧНОСТІ У ДІТЕЙ

3.1. Емпіричне дослідження

В експериментальному дослідженні брали участь 26 дітей віуом від 4до 5 років, які були сформовані у дві групи - експериментальну та контрольну.

Для вивчення особистісного самовизнання дітям було запропоновано методику М. Куна і Т. Макпартленда „ Хто Я?”. Отримані дані дають підстави стверджувати, що у колективній ідентифікаційній схемі хлопців переважає соціальна ідентичність (людина – 52,9 %; соціальне середовище – 50,6 %; і тільки потім статева ідентифікація – 48,2 %). Переважання ідентифікацій з людиною та школою у хлопців трактується нами не лише як завищений рівень домагань, але і як дотримання традиційних гендерних стереотипів. Для дівчат статеворольова ідентифікація є головною (46,7 %), із сім’єю ідентифікують себе 45,7 % дівчат, зі школою 43,5 %, з людиною – 39,4 %, (за критерієм Фішера ц* = 4,6 р ≤ 0,01). В індивідуальних ідентифікаційних матрицях хлопці (48,2 %) на перше місце висувають категорію інтелекту (розумний, здібний), а дівчата (41,3 %) особистісні якості („ніжна”, „гарна”, „добра”). Тобто, спрямованість розвитку особистості у бік соціальної взаємодії більш виражена серед дівчат вони є більш гнучкими у побудові власної „Я-концепції”, краще себе ідентифікують за статевою ознакою, ніж хлопці, що свідчить про важливість статеворольової ідентифікації в структурі „Я-концепції” дівчинки, ніж хлопчика.

Для вивчення самопізнання використовувалась методика Непомнящій Н.І.

Для дослідження рівня сформованості аспектів самосвідомості,які пов’язані з ідентифікацієй статі та віку ми використовували методику Н.Л.Білопольскої.

Для другої і третьої методики нами був вибраний U - критерій Манна-Уитни. Критерій призначений для оцінки відмінностей між двома вибірками по рівню якої-небудь ознаки, кількісно виміряної. Дозволяє виявляти відмінності між малими вибірками.
За допомогою U - критерію Манна-Уитни ми досліджували дитяче самозознание і половозрастную ідентичність повних і неповних сім'ях. Відмінність в балах за цією шкалою у двох груп відповідала 10. В результаті математичної обробки відмінності за цією шкалою потрапили в область значущості, де U= 1,5 (чим менше значення U, тим достовірність відмінностей вища), при p< 0.01. Таким чином, наш вибір розподілу випробовуваних на групу дітей з неповних сімей і з повних сімей стає обгрунтованим.
Далі ми досліджували відмінності рівня розвитку сприйняття у дітей дошкільного віку з неповних і повних сімей. Математичний аналіз за допомогою U - критерію Манна-Уитни показав, що відмінності між нашими групами за цим критерієм потрапляють в потрапили в область значущості, де U= 1,5 (чим менше значення U, тим достовірність відмінностей вища), при p< 0.01. Таким чином, наш вибір розподілу випробовуваних на групу дітей з неповних сімей і з повних сімей стає обгрунтованим.
Далі ми досліджували відмінності рівня розвитку сприйняття у дітей дошкільного віку з неповних і повних сімей. Математичний аналіз за допомогою U - критерію Манна-Уитни показав, що відмінності між нашими групами за цим критерієм потрапляють в область не значущості, де U= 39 при p>0,05.

3.2 Аналіз результатів емпіричного дослідження

В результаті обробки отриманих даних, самовизначення статеворольової ідентифікації дівчат є більш завершеним, ці дані підтверджуються і за методикою М. Куна і Т. Макпартленда „Хто Я?”, в той час як хлопці залежні від батьків обох статей і більшою мірою від матерів.

Таким чином, виявлено, що виховання в сім’ї помітно диференціюється за статевою ознакою, материнський стиль виховання відрізняється від батьківського, характеризується більш тісним емоційним міжособистісним зв’язком з дітьми. Матері більш схильні до інфантилізації синів, аніж дочок. Батьки є більш дистанційованими у вихованні дітей обох статей, це свідчить про порушення гендерного паритету в реалізації виховної функції сім’ї. Авторитарне ставлення у сім’ї є руйнівним для психіки підлітка, оскільки емоційна депривація спричиняє розвиток малоцінності образу „Я”, породжує невпевненість у собі, пасивність, що суттєво впливає на становлення статеворольової ідентифікації дівчат і хлопців в умовах сім’ї.

Таким чином, дані констатувального експерименту засвідчили, що виділені соціально-психологічні чинники відіграють важливу роль у становленні статеворольової ідентифікації підлітків, а саме: а) статеворольові уявлення підлітків щодо образів сучасного чоловіка і сучасної жінки, з точки зору особистісно-гендерного підходу та його принципів, цілком вписуються у стереотипні уявлення про жіночу та чоловічу ролі; б) досліджені нами гендерні стереотипи вчителів досить поширені у навчально-виховному процесі, вони поглиблюють диференціацію соціально-психологічних вимог та очікувань стосовно поведінки дівчаток і хлопчиків; в) ставлення та стиль виховання у сім’ї негативно впливає на формування образу „Я”, зміцнює традиційні погляди на дихотомію сімейних і соціальних ролей чоловіків і жінок; г) психологічна експертиза гендерного змісту текстів та ілюстрацій шкільних підручників свідчить, що авторами підручників перевага віддається стереотипному патріархальному розподілу ролей і закріплює гендерну асиметрію; д) набуття статеворольової ідентифікації хлопцями та дівчатами в умовах профільного навчання характеризується неадекватністю засвоєння зразків статевих стереотипів, що призводить до статево недиференційованого дифузного гендерного образу „Я”, гіпермаскулінності дівчат або гіперфемінності хлопців. Все це гальмує, блокує, ускладнює розвиток андрогінної статеворольової ідентифікації підлітків, а у майбутньому, без дотримання норм партнерства і паритетності стосунків, робить менш досяжним щастя сучасних жінок і чоловіків як в особистому, сімейному житті, так і в суспільно-соціальному середовище.

                                           Висновки:

Найважливішим джерелом формування гендерної ідентичності є сімейна соціалізація.
   "Основними критеріями дитячо-батьківських стосунків ступенем контролю і емоційного прийняття визначається: партнерський, жорсткий, дитино-центричний, нейтрально-заперечуючий стилі батьківської взаємодії.
   "Тип батьківського виховання має істотний вплив на розвиток психіки, зокрема на гендерний розвиток особистості. Наявність статевотипових, статевонетипових, гіпергендерних чи андрогінних властивостей у хлопчика чи дівчинки, насамперед, залежить від системи дитячо-батьківських стосунків.

Установка на стабільну сім’ю формується у дівчаток, в сім’х яких батьки також змогли створити стабільну сім’ю, засновану на любові батька до матері.
Система взаємостосунків у взаємодії включає у себе не лише ставлення до партнера, але й ставлення до себе. У системі дитячо – батьківських стосунків негативне ставлення батьків до себе, також, як і негативне ставлення до дитини тієї чи іншої статі, чинить нищівний згубний вплив. Воно також може зароджувати роздратування, намагання уникати самої взаємодії. Іншими словами, негативне ставлення до себе гальмує чуттєвість батьків, викликає негативні емоції в ситуації взаємодії, створюючи негативне тло (фон). Навпаки, батьки, які позитивно оцінюють свою батьківську роль, проявляють терпимість до дитини, спокійну впевненість у взаємодії з нею, задоволення від спілкування. Ставлення до себе, прийняття себе у якості батька завжди відображається на ставленні до дитини.
Пам’ятаймо! Освоєння ґендерної культури є складним процесом взаємодії соціального оточення та сім’ї. Зміну гендерних стереотипів можуть забезпечити лише нове розуміння психології мислення, взаємин чоловіків і жінок, здатність сприйняти багатомірність особистості, незалежно від статі.

Підбиваючи підсумки цього невеликого огляду, можемо зазначити, що сучасна сім’я, її особливості, структура, функції, її вплив на формування особистості надають дуже багатий матеріал для психологічних досліджень.
Сім’я – це природна група, в якій з часом виникають стереотипи поведінки. Ці стереотипи створюють структуру сім’ї, яка визначає функціонування її членів, окреслюючи діапазон можливих варіантів їхньої поведінки та спрощуючи взаємодію між ними (С. Минухін). Життєздатна структура сім’ї необхідна для виконання головних задач сім’ї – підтримувати індивідуальність, водночас створюючи відчуття єдності, належності до цілого. Як правило, члени сім’ї не відчувають себе частиною сімейної структури. Кожний партнер вважає себе самостійною одиницею, яка взаємодіє з іншими самостійними одиницями. Кожний усвідомлює, що він впливає на поведінку партнера. Одне з життєво важливих завдань подружньої підсистеми – вироблення меж кожного з членів подружжя, які залишають йому територію для задоволення власних психологічних потреб.
Важливими характеристиками сім’ї є її функції, структура та динаміка. Життєдіяльність сім’ї безпосередньо пов’язана із задоволенням певних потреб її членів, які й зумовлюють різні функції сім’ї.
Отже, сучасна сім’я характеризується значними структурними та змістовими трансформаціями, що спричиняють зміну її функціонування як системи. Глибоке вивчення цих трансформацій та їх наслідків є одним із перспективних, малорозроблених напрямків психологічних досліджень сім’ї.
Насамкінець додамо, що, досліджуючи різні сім’ї – проблемні, аномальні, нетипові тощо, констатуючи, можливо, певні негативні тенденції, слід все ж пам’ятати про те, що кожна сім’я володіє внутрішніми ресурсами та потенціалом для розвитку. Будь-який кризовий момент не обов’язково має виключно негативне значення, а дозволяє сім’ї, усвідомивши та асимілювавши власний досвід, перейти на інший рівень функціонування – рівень більш глибоких, більш задовільних стосунків, за яких враховуються потреби кожного. Ейдеміллер Є. Г. визначив сім’ю як групу людей, які спільно проживають. “Здорова сім’я” – це сім’я, в якій існує висока міра внутрішньої єдності та високий ступінь індивідуалізації, вона підтримує свободу перегрупувань та відносну свободу розвитку підгруп, дозволяє вільно виходити та повертатись, не викликаючи чвари. Індивідуалізація у здоровій сім’ї робить можливим високий ступінь мобільності, за якої кожний з членів сім’ї може виступати в різних ролях, не ігноруючи при цьому виконання своїх базових ролей, які обумовлені культурою, релігією, традицією, віком, психічною та фізичною зрілістю” .

                Список використаної літератури:

1.Алексеева А.В. Психологічна стать як чинник становлення особистісної ідентичності у юнацькому віці: дис. канд. психол. наук. -К., 2006. - 19 с.

2.Алексєєва М. І. Психологічні аспекти гуманізації педагогічної взаємодії в сім’ї як умова психосоціального розвитку особистості дитини // Психологопедагогічні проблеми гуманізації педагогічної взаємодії. – К., 1993.              С. 53              54.

3. Алексєєва М. І. Взаємодія батьків і дітей як фактор соціалізації підростаючої особистості // Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність: Тези Міжнар. наук.конф.

4.Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць. Частина І. -Херсон, 2008. - 482 с.

5.БендасТ.В. гендерная психология. - СПб: Питер, 2005.

6.Вейнингер О. Пол и характер. - Р-на Дону, 2003.

7.Белопольская Н.Л. Методика исследования детского самосознания (половозрастная идентификация). М.: КОГИТО-ЦЕНТР, 2002.

8.Берн Ш. М. Гендерная психология. СПб.: Прайм-Еврознак, 2001, 320с.
9.Воронцов Д.В. Социальная психология пола. Метод, указания к спецкурсу     “Основ, гендерной психологии”. - М., 2003.
Костюківських читань 9-11 червня 1992 р. – К., 1992. –Т.1. – С. 196-197.
10.Васильченко О.М. Етносоціальні уявлення в структурі “Я-концепції” університетської молоді: Автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.05/ Київський нац. ун-т. ім. Т.Г. Шевченка. - К., 2003. - 21 с.
11.  Васильченко О.М. Етносоціальні уявлення в структурі “Я-концепції”     університетської молоді: Автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.05/ Київський нац. ун-т. ім. Т.Г. Шевченка. - К., 2003. - 21 с.
12.Говорун Т.В., Кікінеджі О.М. гендерна психологія. - К: Академія, 2004.
13.Горностай П.П. гендерний розвиток та гендерна ідентичність особистості, особливості чоловічої та жіночої соціалізації// гендерні студії: освітні перспективи (навч.-метод, матеріали). - К.: ПІД “Фоліант”, 2003. - С. 5-21.
14.Горностай П.П. Основи теорії гендеру: Навчальний посібник. -К.: К.І.С., 2004. - С. 132-156
15.Городнова Н.М. Соціально-психологічні чинники становлення статево-рольової ідентифікації підлітків: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07/ Київський міський пед. ун-т. ім. Б.Д. Грінченка. - Київ, 2006.