Психологічні особливості статево-рольової ідентифікації в неповній сімї

боку батьків формується здатність дитини любити себе, її самооцін

ка, – все це утворює основу духовного здоров’я та дає змогу досягти

зрілості. Відхилення від нормального шляху цього розвитку стає

причиною багатьох неврозів. На фоні перебільшеної залежності від

батька розвивається невроз нав’язливих станів, а у разі надмірної

концентрації прихильності до матері – істерія, алкоголізм, депресії,

нездатність до самоствердження [15]. Дівчата, що позбавленні

батьківського тепла, ласки і впливу, мають гіркий досвід депривації

сімейної взаємодії. За визначенням Е.А.Сергієнка, “депривація” є

відхиленням від середовищного континіуму, який є революційно

очікуваним, характерним для певного віку [17]. Як зазначають

З.Матейчек та Й.Лангмейєр, депривація зумовлює відставання у

психічному розвиткові за багатьма параметрами. Вона негативно

позначається на самосвідомості, служить причиною розладів і

дисгармоній у процесі становлення образу “Я”, шкодить психічному

розвиткові особистості [5]

1.3.Відмінності у засвоєнні гендерних установок дітьми.

Одним із основних компонентів особистості є усвідомлення «Я» - ідентичності, тобто відчуття власної цінності та неперервності у часі, а також усвідомлення того, що інші люди теж визнають це.

Переконані, що ідентичність характеризує саме те, що залишається постійним, незмінним незважаючи на всі зміни та розвиток даної людини протягом її життя.

Починаючи з одного – півтора року, діти ідентифікують себе із власним ім’ям, а вже у два - три рочки починають вірно застосовувати займенник «Я», так само як й інші особисті займенники. Грань між Я та не-Я спочатку проходить на рівні власного фізичного тіла. Саме усвідомлення власного тіла є ведучим фактором у структурі самосвідомості дітей.

Ідентичність – це актуальний стан, текуче переживання Я-цілісності на зрізі життєвого шляху, тоді як ідентифікація – процес її формування.

Формування гендерної ідентифікації пов’язано із розвитком самосвідомості дитини. У нормі, первинна статева ідентичність формується у дітей віком від півтора до трьох років. В цей період діти вчаться правильно співвідносити себе до певної статі, визначати стать однолітків, розрізняти чоловіків і жінок. Вже у 3 – 4 роки виникає пов’язане із статтю усвідомлений вибір іграшок. У власних буденних контактах з дітьми дорослі постійно пов’язують поведінку дитини з її статтю. За ознакою статі та віку організуються формальні та неформальні дитячі колективи. Так, найважливішим засобом навчання типової для статі поведінки є спостереження та наслідування.

Отже, саме в перші роки життя дитина усвідомлює свій статевий образ «Я» як хлопчика чи дівчинки. Молодший дошкільник здатен сприймати передусім зовнішні відмінності між чоловіком та жінкою, в старшому дошкільному віці з’являється стійке уявлення про себе («Я – хлопчик», «Я – дівчинка»), усвідомлене розуміння норм статево рольової поведінки. Це проявляється в усіх сферах життєдіяльності.

Поступово у дітей дошкільного віку утворюються певні уявлення про зміну обліку людини, її статевих та соціальних ролей у зв’язку із віком. Статево вікова ідентифікація спирається на здібності індивіда до абстрактного мислення, необхідного для виокремлення зовнішності та поведінки другої людини, концептуального опису інших людей і власного опису, заснованих на стійких уявленнях. Таким чином формування ідентичностей у дітей залежить як від інтелектуального рівня, так й від особистісних особливостей.

Численними дослідженнями доведено, що хлопчики та дівчатка істотно різняться у фізичному та інтелектуальному розвитку, у них різні інтереси. Так, у дівчаток кращі показники в рівновазі та гнучкості, в них краще розвинена дрібна моторика. Хлопчики швидше бігають, далі стрибають з місця, у них кращі показники в киданні м’яча на дальність, більша сила рук. Дівчатка раніше починають читати та писати, користуватися складними граматичними конструкціями. У хлопчиків краще розвинені абстрактне, «несловесне» мислення, логіка при розв’язанні арифметичних задач. Словник хлопчиків багатий на дієслова, що свідчить про бажання не спостерігати, а змінювати. Дівчаток цікавить людина і те, що її оточує: одяг, предмети домашнього побуту, прикраси тощо. Вони люблять гратися ляльками, проявляти турботу. А хлопчиків цікавлять засоби пересування: літаки, поїзди, машини, кораблі. Вони люблять подорожувати, конструювати, схильні до винахідництва. їм властиве бажання розібрати механізм, щоб дізнатися, як він влаштований.

Таким чином, під впливом дорослого формується два типи дітей, дві різні особистості – майбутній чоловік і майбутня жінка. Від уявлення про зміст типової для статі поведінки, від виникнення інтересів та уподобань залежить формування особистості як представника певної статі, впевненість у собі.

На наш погляд, дуже важливо підтримувати та розвивати в дівчаток такі якості як: м’якість, ніжність, охайність, прагнення до краси, а в хлопчиків – сміливість, рішучість, лицарське ставлення до представників протилежної статі, тобто передумови майбутньої жіночності та мужності. Якщо основи цих якостей не закладені в ранньому дитинстві, людині буває важко справлятися зі своїми соціальними ролями в майбутньому.

Батьки найчастіше замислюються про те, як складаються взаємини їхніх сина чи доньки з особами протилежної статі тоді, коли діти досягають підліткового віку. А такий сприятливий для розвитку в хлопчиків та дівчаток уміння спілкуватися дошкільний вік, на жаль, майже повністю лишається поза педагогічною увагою. Проте саме в цьому віці формуються основи моральних установок майбутніх чоловіка й жінки, передумови для ідентифікації та диференціації статевих ролей. Тобто виховання дошкільнят не ставить за мету сексуальну просвіту, йдеться про морально-статеве виховання як комплексну педагогічну проблему, усвідомлену, грамотну допомогу дитині в її соціальному, моральному та особистісному розвитку.

Змістом статевого виховання дошкільників є саме навколишнє життя, те, що оточує дитину, що вона спостерігає навколо себе, а саме: взаємини між людьми різної статі; норми таких взаємин; особисте життя людей у родині; сфери їхньої діяльності.

Формувати всі ці жіночі та чоловічі якості дуже важливо, але виходить так, що ми виховуємо хлопчиків тільки як мужніх людей, а не як майбутніх батьків та чоловіків. А дівчаток насамперед готуємо бути дружинами та матерями.

Слід зазначити, що першою моделлю статевої поведінки для малюка є поведінка батьків у сім’ї, їхні взаємини. Але ж, на жаль, дитина не завжди має позитивний образ для наслідування. Малюки не завжди розуміють суть того, що відбувається, але добре схоплюють інтонації батьків.

Уявлення дитини про мужність та жіночність уточнюються під час бесід, які можуть проводитися індивідуально, окремо з хлопчиками та дівчатками у формі «таємних нарад», а можна й з усіма дітьми разом. Ці бесіди можуть бути про ніжні та сильні руки, про красу та користь праці народних майстрів та майстринь тощо. При цьому дітям пояснюють, які чоловічі та жіночі якості потрібні для тієї чи іншої професії, ремесла, а розгляд сюжетних картинок, на яких зображені люди різних професій, допоможе закріпити ш знання.

Сформувати уявлення дитини про те, якими мають бути чоловік та жінка, дуже важливо, але обмежитися цим не можна. Необхідно навчити її реалізувати свої знання в житті. Для цього насамперед використовуються життєві та спеціально створені проблемні ситуації, близькі досвіду дітей.

Ефективними є театралізовані проблемні ситуації, в яких персонажі демонструють кілька варіантів поведінки, а діти вибирають правильну – ту, яка відповідає чоловічій чи жіночій моделям поведінки.

Аналізуючи особливості розвитку дитини та формування її статевого «Я», можна виділити таку закономірність: дуже часто малюк легше порівнює себе з представником протилежної статі свого віку, ніж з представником своєї статі старшого віку (юнаком, чоловіком або дорослою дівчиною, жінкою

РОЗДІЛ 2. Психологічні особливості дітей з неповних сімей.

2.1.Вплив сімейного становища на статево рольову ідентичність дитини.

Проблеми гендерного розвитку особистості набувають особливої актуальності в умовах розбудови громадянського суспільства, тому що саме в (нерівності) стосується відносин між соціальними гендерними групами, які обумовлені різними установками особистостей щодо статі, що формуються в процесі соціалізації. Соціальний статус жінок та чоловіків визначається оцінкою гендерної групи, детермінованої не тільки соціально-економічними факторами, а й уявленнями, установками, стереотипами людей, вихованням у сім’ї.

Насамперед, у сім’ї відбувається розвиток і становлення особистості дитини як майбутнього громадянина України, тому саме в цей час їй необхідно отримати основи гендерної культури, гендерної освіченості, поступово руйнуючи сформовані стереотипи, такі як, наприклад, про те, що чоловіча стать переважає над жіночою. Виховна функція сучасної сім’ї зумовлена широкими можливостями батьків щодо спрямування гендерного виховання дитини шляхом її паралельної діяльності – наслідування дитиною культивованих у батьківській сім’ї взірців поведінки [1, с. 98].

Таким чином, дослідження впливу сім’ї на засвоєння гендерної соціалізації суб’єкта є важливим питанням у соціальній психології та педагогіці, а врахування гендерного чинника у вихованні та навчанні дитини вихователями, педагогами й батьками, на нашу думку, сприятиме повноцінному та самодостатньому розвитку особистості в соціумі.

Відомими теоретиками гендерних досліджень за кордоном є С. Бем,

Ш. Берн, К. Міллер та ін. Питанням гендерної соціалізації на пострадянському просторі займалися Д. Жилкін, А. Захаров, І. Каширська, І. Кльоцина, Т. Титаренко, М.А. Чекаліна та ін. До українських дослідників, які вивчали особливості гендерного розвитку особистості в сім’ї, належать Т. Говорун, М. Гасюк,О. Кізь, О. Кікінеджі, В. Кравець та ін. Здійснивши аналіз досліджень цих науковців, ми дійшли висновку, що питання впливу сім’ї на процес формування гендерної культури особистості вивчено недостатньо.

Характерно, що поняття “гендерна соціалізація” в сучасній словниковій

літературі та наукових джерелах тлумачиться однозначно – як процес засвоєння людиною соціостатевої (гендерної) ролі, призначеної для неї суспільством з народження, залежно від того, чоловіком чи жінкою вона народилася [4, с. 303; 10,

с. 40]. І. Каширська підкреслює, що гендерна соціалізація є частиною загального процесу соціалізації, яка, з одного боку, розглядається як процес адаптації та інтеграції людини в суспільстві, а з іншого – як процес саморозвитку та самореалізації особистості в соціальному середовищі та включає два взаємопов’язаних процеси: засвоєння індивідом соціального досвіду, психосексуальних установок і цінностей, орієнтацій, визначених способів поведінки та формування статевої самосвідомості [7, с. 56].

Ми схиляємося до другого узагальненого визначення поняття “гендерна

соціалізація”. На наше переконання, гендерна соціалізація розпочинається саме з моменту народження дитини, хоча Д. Жилкін та А. Чекаліна зазначають, що очікування народження дитини визначеної статі також передбачає певне ставлення до неї батьків [6, с. 3].

Досить нагадати, що увесь життєвий цикл людини, тобто інтервал між народженням і смертю, проходить у тісному зв’язку з родиною на різних  існування: спочатку – це батьківська родина, пізніше – власна. Тому нам беззаперечними видаються такі твердження М. Гасюка: сім’я – основне джерело формування особистості, перший інститут соціалізації, де відбувається первинне засвоєння всіх чи майже всіх соціальних ролей, здійснюється їх початкова апробація. Формування особистості дитини визначають тип, склад, структура сім’ї,порядок народження дітей, професійні ролі батьків, характер подружніх та батьківсько-дитячих стосунків. Найважливіші агенти гендерної соціалізації в сім’ї – особистісні й гендерні характеристики батьків, їх ідентичність і рольові

моделі, стать народженої дитини, уявлення батьків про те, якою повинна бути дитина цієї статі [2, с. 77].

Звертаючись до дефініцій поняття “сім’я”, зазначимо, що його розглядають як малу соціальну групу, що складається з батьків та дітей, засновану на шлюбі та кровній спорідненості, де члени сім’ї пов’язані між собою емоційним зв’язком, спільністю побуту, моральною відповідальністю, взаємодопомогою.

Діти схильні відтворювати сценарій життя батьківської сім’ї, особливо в засвоєнні гендерних ролей (Т. Андреєва) [1, с. 24].

Загальновідомо, що протиставлення сімейних ролей зумовлене історич-

ним поділом праці між чоловіком і жінкою в доіндустріальний період, який закріпив за чоловіком функції захисника, за жінкою – берегині сімейного вогнища. Нині традиційна сім’я базується на домінуванні однієї статі, як правило, чоловічої, та на чіткому розподілі ролей і видів діяльності, згідно з яким “слабка”стать опікує, доглядає, виховує, в усьому підпорядковується чоловікові, а “сильна” – заробляє, утверджується професійно, керує [2, с. 78].

Емпіричний досвід підтверджує той факт, що традиційне розуміння психології статей (світ чоловіків – предметно-інструментальний, світ жінок – емоційно-експресивний) сьогодні також продовжує панувати в поглядах на їхнє призначення в сучасних сім’ях та суспільстві. Такий розподіл сімейних ролей відповідав відносинам статей у традиційній патріархальній  сім’ї, де чоловік мав необмежену владу над усіма членами родини [2, с. 75].