Психологічні особливості статево-рольової ідентифікації в неповній сімї

РОЗДІЛ 1. Дослідження статево рольової ідентичності у дітей.

1.1.Стан дослідження статево рольової ідентичності у сучасній науці.

1.2.Психологічні чинники формування гендерних установок у дітей

1.3.Відмінності у засвоєнні гендерних установок дітьми.

РОЗДІЛ 2. Психологічні особливості дітей з неповних сімей.

2.1.Вплиі сімейного становища на статево рольову ідентичність дитини.

2.2.Психологічні особливості статево рольової ідентичності у дітей з неповних сімей.

2.3. Стилі сімейного виховання та їх роль у формуванні гендерних установок у дітей дошкільного

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТАТЕВО РОЛЬОВОЇ ІДНТИЧНОСТІ У ДІТЕЙ

3.1. Емпіричне дослідження  ………………………………...

3.2.Аналіз та інтерпретація результатів дослідження………..

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

                                   Вступ:

Ввійти у суспільство індивід може лише за умови придбання статевої належності, відносячи себе до чоловічої або жіночої статі і намагаючись переконати в цьому  оточення своєю поведінкою, проявом своїх психологічних якостей .

Успішне розв’язання завдань, пов’язаних нашого суспільства, потребує значної уваги до питань формування з розвитком особистості. У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях дедалі частіше розглядається процес формування особистості як представника певної статі, як носія деяких вихідних якостей, що визначають зміст поведінки індивіда як чоловіка або жінки, хлопчика або дівчинки. Це і не дивно, бо поза статтю людина не існує.

В психології є загально прийнятим уявлення про те, що формування статевих відмінностей людини відбувається під впливом соціокультурного середовища в результаті засвоєння особистістю системи соціальних цінностей як певних норм, зразків поведінки та зовнішнього вигляду чоловічої або жіночої статі. Соціальні психологи, підкреслюючи те, що багато відмінностей між чоловіками і жінками обумовлюється культурою суспільства, віддають перевагу термінові “гендер”, порівняно з поняттям “стать”, в якому відображено біологічну сторону статевих відмінностей. Гендерні відмінності досліджуються в соціальній психології з точки зору їх залежності від гендерних ролей, тобто від системи норм культури, в якій міститься узагальнена інформація про якості, що є властивими кожній статі. Процес, у якому люди засвоюють гендерні ролі, позначається терміном “статеворольова соціалізація”.

Актуальність: Вікова і статева приналежність найважливіша індивідуальна особливість людини. Розуміння своєї статевої ідентифікації - це почуття тотожності зі своєю статтю. Найважливіше значення в статево-рольовоій ідентифікації відіграє сім"я. Саме в ній дитина отримує модель відповідної поведінки (жіночої або чоловічої).

Сучасна сім"я потерпає від серйозних змін: народження дітей не завжди відбувається в шлюбі, кожен другий шлюб закінчується розлученням, зменшилась чисельність сімссї. І дитині доводиться зростати в неповній сім"ї, діти не бачать які повинні бути відносини між чоловіком і жінкою. Викривлення статево-рольової структури сім"ї відбивається на статево-рольовому розвитку дітей. Тому ця тема має дуже актуальне значення.

Об"єкт: самосвідомість дитини дошкільного віку.

Предмет: особливості статевої ідентифікації.

Гіпотеза: статево-рольова ідентифікація в повній родині більш успішна, ніж у неповній.

Завдання:

1. Дослідити рівень сформованості аспектів самосвідомості пов"язаних з ідентифікацією статі і віком.

2 .Визначити особливості сомооцінки.

Методи та методики дослідження:

1.                  Методика дослідження дитячого самопізнання (за Білопольською )

2.                  Методика визначення самооцінки дитини "Хто Я"

3.                  Методика дослідження самопізнання за Непомнящей Н.І.

4.                  Методи статистичної обробки результатів дослідження: U-критерій Мана-Уітні.

РОЗДІЛ 1. Дослідження статево рольової ідентичності у дітей.

1.1.Стан дослідження статево рольової ідентичності у сучасній науці.

Проблему розвитку статево рольової ідентичності вивчали: Ю.Е. Альошина, В.О. Васютинський, А.С. Волович, Т.С. Гурлєва, І.В. Романова, В.Г. Романової Т.Л. Бессонова, М.Й. Боришевський, О.Л. Кононко, Г.С. Костюк, О.Г. Сухолєнова. Питання розвитку психологічної статі відображені у працях В.В. Авраменкової, Т.В. Говорун, О.М. Кікінежді, А.А. Палія, Т.І. Юферової.
    Проблема статі і статеворольової ідентифікації особистості в зарубіжній та вітчизняній психологічній науці як феномену особистості. Посилаючись на дослідження зарубіжних дослідників (А. Бандура, Л. Колберг, З. Фрейд, К. Хорні, Е. Еріксон, Е. Фромм, К.Юнг та ін.) і вітчизняних (В.О. Васютинський, Т.В. Говорун, В.Є. Каган, О.М. Кікінежді, І.С. Кон, Я.Л. Коломінський, В.В. Москаленко та ін.), було встановлено, що кожна теорія відображає лише певні сторони складного процесу детермінації статеворольової ідентифікації. Згідно з психоаналітичною теорією З. Фрейда, характеристики маскулінної-фемінної поведінки походять від конституційної сутності дитини. В теорії К. Хорні маскулінність розглядається як ідентифікація з батьком, а фемінність – як ідентифікація з матір’ю. Спрямування статеворольових настановлень дітей за біхевіористичною схемою заохочення-покарання відбувається у батьківській сім’ї (Б. Скінер). Самовизначення, самокатегоризацію та самоідентифікацію дитини відстоюють представники когнитивно-генетичної теорії (Л. Колберг, С. Томпсон, Х. Теджфел, Д. Юлліан). Прихильники теорії научіння акцентують увагу на спостереженні та імітації (наслідуванні) поведінки дорослих дітьми (А. Бандура, Д. Джексон, Д. Мастерс, П. Муссен, Е.  Маккобі). Вітчизняні вчені розглядають статеворольову ідентичність у зв’язку з розвитком самосвідомості (М.Й. Боришевський, О.М. Кікінежді, Т.М. Титаренко)[5].

Сьогодні не існує єдиної теорії ґендерних ролей. Ґендерні ролі, їхні характеристики, походження і розвиток розглядаються у рамках різних соціологічних, психологічних і біосоціальних теорій. У соціальній психології роль визначається як набір очікуваних взірців поведінки (чи норм) для чоловіків і жінок.

Найрозповсюдженішими сьогодні є такі основні теорії формування ґендерної ролі:

1.                  Психодинамічна теорія розглядає передусім динаміку психічної діяльності (Фрейд, Фішер, Грюнберг). За цією теорією, малюки від народження наділені потенціалом сексуальної енергії — лібідо. На початку ця енергія цілком монолітна і може бути спрямована будь-куди. У зв’язку з цим З. Фрейд твердив, що малюки “поліморфно перверсивні”. Поступово лібідо локалізується в різних ерогенних зонах тіла і врешті-решт — у ділянці статевих органів. Відповідно до цього існує три стадії ґендерного розвитку дитини:

o                                              діти не усвідомлюють статевих відмінностей;

o                                              діти (у віці 2 р.) починають помічати, що хлопчики і дівчатка відрізняються одне від одного і особливу роль тут набувають геніталії;

o                                              на цій стадії дитина оцінює всіх людей з точки зору їхньої статевої належності і поступово знаходить свій шлях до чоловічої і жіночої ідентичності (Батлер). Саме на цій стадії діти переживають перший любовний досвід: хлопчик — Едіпів комплекс, а дівчинка — комплекс Електри.

2.                  Теорія зумовлювання і соціального научіння. Уявлення про чоловічу і жіночу ґендерні ролі формуються в рамках кожної культури, а потім засвоюються дітьми в процесі їхньої інтеграції в систему соціальних стосунків з батьками, однолітками та оточуючими людьми. При цьому діти відіграють активну роль у цьому динамічному процесі і частково впливають на формування власних ґендерних уявлень. Провідним соціально-психологічним механізмом статевої ідентифікації є імітація.

3.                  Теорія коґнітивного розвитку, яка виникла в рамках теорії соціального научіння, підкреслює, що людина сприймає оточуючих людей і оцінює своє спілкування з ними через призму ґендерних уявлень. Оригінальною особливістю цієї теорії є припущення про те, що у дитини вже є в наявності базова система чоловічих чи жіночих цінностей і в процесі свого розвитку у зв’язку з бажанням володіти маскулінними чи фемінінними якостями дитина свідомо обирає в якості моделей для наслідування певних чоловіків чи жінок, хлопчиків чи дівчаток.

4.                  Гуманістично-екзистенціальна теорія. Концептуальні принципи цієї теорії (К. Роджерс, А. Маслоу) дають змогу зіставити світ чоловіків та жінок з погляду самоактуалізації (Я-актуалізації) статей у різних сферах діяльності. Відомо, що переважна більшість жінок недостатньо реалізована в професійній, громадській діяльності, оскільки їхній вибір часто диктується зовнішніми обставинами, а не прагненням до самовираження, самореалізації. К. Роджерс разом з тим заявляв, що будь-яка актуалізація з позицій гуманістичної психології неможлива, якщо порушується один з фундаментальних її принципів — принцип безумовної любові до себе.

5.                  Теорія біхевіоризму (поведінкова школа), яка розглядає поведінку людини як систему закріплених стимул-реактивних зв’язків, що формують типову чоловічу або жіночу поведінку. Спрямування статевих ролевих установок дітей за біхевіористичною схемою заохочення-покарання відбувається насамперед у батьківській сім’ї, а потім — у школі, на вулиці (Д. Уотсон і Р. Рейнер). Найближче оточення з перших днів народження дитини підкріплює типові, зазвичай, статево відповідні реакції і тим самим робить з неї чоловіка або жінку. Цю теорію називають ще теорією статевої типізації.

6.                  Теорія соціальних ролей (А. Іглі) проголошує, що ряд ґендерних відмінностей є продуктами різних соціальних ролей, які підтримують або гальмують в чоловіках і жінках певні варіанти поведінки. Різні ролі формують різні навики та установки, і саме це призводить до різної поведінки чоловіків і жінок. З того, що чоловіки і жінки займаються різними справами, робиться висновок, що вони різні люди.

7.                  Теорія природної взаємодоповнюваності статей. Важливу роль в утвердженні ґендерного стереотипу про закріплення соціальних ролей відповідно до статі відіграла концепція Т. Парсонса і Р. Бейла, які розглядали диференціацію жіночих і чоловічих ролей у структурно-функціональному плані. На їхню думку, в сучасній сім’ї подружжя повинні виконувати дві різні ролі. Інструментальна роль полягає в підтриманні зв’язку між сім’єю і зовнішнім світом — це професійна діяльність, що приносить матеріальний прибуток і соціальний статус; експресивна роль передбачає передовсім турботу про дітей і регулювання внутрішньосімейних відносин. Т. Парсонс і Р. Бейл вважають, що здатність жінки до дітонародження і догляд за дітьми визначає одночасно її експресивну роль, а чоловік, який не може виконувати ці біологічні функції, стає виконавцем інструментальної ролі. Ця теорія сприяла інтеграції в єдину схему соціально-антропологічних і психологічних даних.

8.                  Теорія ґендерних схем передбачає, що оскільки ґендерними ролями людина оволодіває в процесі научіння, то ці стереотипні ролі можна змінити, позбавившись від стереотипів[5].

У „теорії гендерних схем” (С. Бем, У. Мітчел, К. Хелверсон) провідну роль у статеворольовій ідентифікації дітей відіграють численні стереотипізовані, статеворольові приписи, які функціонують як фільтри, що опосередковують сприйняття навколишнього соціуму через статевоспіввіднесені схеми. Гендерні схеми та традиційні ролі значно обмежують статеворольову поведінку, а маскулінні та фемінні моделі не повинні калькувати одна одну і мають інтегруватися у збалансоване утворення, в андрогінну модель поведінки, яка виявилася психологічно досконалішою та більш успішною у різних сферах діяльності (С. Бем, О. Вейнінгер, В.Є. Каган). Психологічна андрогінність виражає високі показники водночас за шкалами маскулінності та фемінності, вона пов’язана з високою самоповагою, наполегливістю, мотивацією до досягнень, внутрішнім відчуттям благополуччя, має багатий набір статеворольової поведінки і гнучко його використовує залежно від обставин. Тому нами розглядається саме андрогінність як необхідна умова універсалізації гендерних ролей, що стирає обмеження, зумовлені традиційними соціокультурними очікуваннями. На винятковій ролі соціально-культурного фактору при формуванні статеворольової ідентифікації наголошують Ю.Є. Альошина, А.С. Волович, Т.І. Юферева.

Теоретичний аналіз довів, що становлення статеворольової ідентифікації особливо інтенсивно відбувається у підлітковому віці. Особливу роль у її становленні відіграє наслідування (імітація) взірців дорослих чоловіків і жінок, уподібнення значущому іншому, ототожнення з ним, запозичення важливих його характеристик, що обумовлюється характером стосунків, формами спілкування підлітка з батьками, дорослими та однолітками. Все це зумовило постановку подальших завдань дослідження[8].

Дослідження феномену маскулінність/фемінінність як змістовного компоненту статеворольової ідентичності особистості.
Як і інші ґендерні категорії “маскулінність/ фемінінність” не мають однозначного визначення і мають принаймні три різних значення:
   1. Маскулінність/фемінінність як дескриптивна, описова категорія означає сукупність поведінкових і психічних рис, властивостей та особливостей, що об'єктивно притаманні чоловікам/жінкам на відміну від жінок/чоловіків.
   2. Маскулінність/фемінінність як аскриптивна категорія означає один з елементів символічної культури суспільства, сукупність соціальних уявлень, установок і вірувань про те, чим є чоловік/жінка, які якості йому/їй приписуються.
   3. Маскулінність/фемінінність як прескриптивна категорія означає систему вказівок, що має на увазі не пересічного, а ідеального чоловіка (ідеальну жінку), тобто представляє нормативний еталон мужності/ жіночності.
   На становлення і кризу маскулінності впливають зміни соціальних умов, ознаки і причини яких треба шукати не стільки в індивідуальній психології, скільки в соціально-економічних процесах і відносинах.
   Численні тести маскулінності-фемінінності свідчать, що хоч самі властивості маскулінності і фемінінності полярні та альтернативні, конкретні індивіди відрізняються один від одного лише за ступенем їх вираженості. При цьому різні шкали маскулінності-фемінінності (інтелекту, емоцій, інтересів і т. п.) принципово не співпадають одна з одною. Це означає, що маскулінність не є унітарною рисою, чоловік з високим показником маскулінності за однією шкалою може мати низький показник за іншою. І залежить це не від його іманентних природних характеристик, а від конкретної сфери його діяльності, роду занять, соціального статусу тощо. Дехто вважає, що для чоловіків бажана висока маскулінність, а для жінок - висока фемінінність, хоча, як доводять А. Маккабі і К. Жаклін (1974), висока фемінінність у жінок і висока маскулінність у чоловіків зовсім не є ґарантією психічного благополуччя. Вони довели, що висока фемінінність у жінок часто співпадає з пониженою самоповагою і підвищеною тривожністю. Високомаскулінні чоловіки теж виявилися тривожнішими, менш впевненими в собі і менш здатними до лідерства. Сандра Бем стверджує, що високофемінінні жінки і високомаскулінні чоловіки гірше справляються з діяльністю, що не співпадає з традиційними статевими ролями [7].
   Традиційні ґендерні ролі стримують розвиток особистості і реалізацію наявного потенціалу. Ця ідея стала поштовхом до розробки Сандрою Бем концепції андрогінії, за якою людина, незалежно від своєї біологічної статі, може бути наділена як рисами маскулінності, так і фемінінності, поєднуючи в собі як традиційно жіночі, так і традиційно чоловічі якості. Це дає змогу виділити маскулінну, фемінінну, андрогінну моделі ґендерних ролей (С. Бем, Дж. Плек). Статеворолева поведінка молоді поєднує в собі елементи жіночності і мужності. Будь-який індивід А чи В має ці елементи.
   На початку XX ст. О. Вейнінгер писав: “Диференціація статей ніколи не буває закінченою. Всі особливості чоловічої статі можна знайти, хоч би в найслабшому розвитку, і у жіночої статі. Всі статеві ознаки жінки наявні і в чоловіка, хоча б у зародковому рудиментарному вигляді” [4]. І далі: “Можна навіть сказати, що в сфері досвіду немає ні чоловіка, ні жінки. Існує лише мужнє і жіночне” [4].
   Андрогінія - узгодження тенденцій маскулінності і фемінінності в одній і тій самій особистості. Вона пов'язана з тим, щоб уникнути фіксованого на статевому факторі самовизначення особистості, та є особливим типом психологічного функціонування з багатьма позитивними наслідками. Чимало дослідників дотримуються думки, що цілісну особистість характеризує не маскулінність чи фемінінність, а андрогінність, тобто інтеграція жіночого емоційно-експресивного стилю з чоловічим інструментальним стилем діяльності. Андрогінія сприймається як емансипація обох статей, а не як боротьба жінок за рівність у маскулінно орієнтованому суспільстві.
   Як відзначає К. Мартін (1990), раніше андрогінна поведінка допускалась батьками лише стосовно дівчат. Тепер погляди змінилися й андрогінним може стати і хлопчик. Така поведінка формується в дітей у тому випадку, якщо вона моделюється на очах дитини батьками своєї статі і заохочується батьками протилежної статі. С. Бем вважала, що андрогінія забезпечує великі можливості соціальної адаптації, в тому числі і до шлюбу.
   І.С. Кон [12] виділяє три значення понять “маскулінності” і “фемінності”. Перше значення - категорія, що включає опис сукупності поведінкових і психічних рис і властивостей, об'єктивно властивим представникам двох статей. Другим виступає категорія, елемент символічної культури, сукупність соціальних подань і установок, приписуваних чоловікам або жінкам. У якості третьої пропонується -система приписань, що стосується проявів мужності й жіночності, нормативні еталони [12]. Між чоловіком і жінкою є ряд розходжень, у тому числі й у сфері психологічного функціонування, однак більшість із виявлених у ході різноманітних досліджень розходжень є недостатньо достовірними. Відповідно до оглядового дослідження Maccoby Е. і Jacklin С. (1978), вірогідно підтвердженими статевими розходженнями є більша агресивність більш висока успішність у математичних і зорово-просторових здатностях у чоловіків, кращі вербальні здатності виявляються в жінок. Сумніву піддаються розходження в чоловіків і жінок у загальному рівні активності, домінантності, тривожності, змагальності, тактильній чутливості, дбайливості, слухняності, страху. Слабко підтверджуються дані про те, що для жінок визначальної є вплив зовнішніх факторів на їхній розвиток, для них характерні більша сугестивність і соціальність, успішність у потребуючого стандартного рішення завданнях, менша самоповага й потреба в досягненнях, переважний розвиток слухового аналізатора. Також недостатньо підтверджених даних про те, що для чоловіків визначальний вплив на їхній розвиток робить спадковість, вони більше успішні в рішенні складних нестандартних завдань, для них більше характерний аналітичний пізнавальний стиль, переважний розвиток зорового аналізатора. Слід зазначити, що маскулінність і фемінність не мають безпосереднього зв'язку з статевими розходженнями між чоловіком і жінкою.
   Разом з дослідженнями, що спростовують більшу частину традиційно прийнятих розходжень між чоловіком і жінкою, продовжують розвиватися й погляди, що шукають підтвердження різниці між статями. Так, Д.В. Колесов стверджує, що “розходження між хлопчиками й дівчатами можна виявити ще до народження: хлопчики сильніше штовхають матір, а дівчинки більше неспокійні”. Далі автор продовжує й указує, що “розходження не визначаються характером виховання” і продовжує опис розходжень: дівчата “гірше почувають хід часу”, пліткують, конформні, “не схильні до розкладання цілого на частини й не мають пізнавального інтересу”; коло інтересів хлопчиків ширше, словниковий запас включає більше загальних понять, чоловіки частіше інтригують”.
   Поряд з реально існуючими й не підтверджуваними гендерними розходженнями дослідників надзвичайно цікавило питання, що стосуються формування й функцій статево рольових стереотипів. Однак далеко не завжди при вивченні стереотипів враховуються реально існуючі розходження між чоловіками й жінками. Інтеграція всіх рівнів пояснення - біологічного, психологічного й соціального, дозволить, на думку B.C. Агеєва належним чином досліджувати механізми статево рольової стереотипізації [10]. Маскулінність - це комплекс характеристик поведінки, можливостей і очікувань, що визначають соціальну приналежність групи, об'єднаної за ознакою статі(у цьому випадку чоловічого) (Словник ґендерних термінів, 2002). Традиційно до маскулінних рис характеру відносять незалежність, напористість, домінантність, рішучість, сміливість, активність, агресивність, схильність до ризику, самостійність, упевненість у собі, прагнення до досягнення й ін. У цілому, дана характеристика більшою мірою відноситься до публічної, а не приватної сфери життя. До типово жіночих рис відносять пасивність, поступливість, м'якість, чутливість, сором'язливість, ніжність, сердечність, здатність до співчуття, співпереживанню й ін. (Словник гендерних термінів, 2002). Соціальні стереотипи фемінінності менше стосуються сторін успішності й досягнення, приділяючи значну увагу емоційним аспектам.
   Психоаналітичне розуміння маскулінності й фемінінності багатозначне. У нього включається біологічне значення (володіння первинними сексуальними ознаками), соціологічне значення (рольові функції в рамках даної цивілізації) і психосексуальне значення. Відзначається, що в психоаналізі не враховуються зовнішні поведінкові прояви, а вирішальним при оцінці маскулінності й фемінінності стають “глибинні фантазми”. З позиції ж індивідуального розвитку протиставленню чоловічого і жіночого передують протилежності активний-пасивний, потім фаллічний-кастрованний. Тим часом, з погляду самого 3. Фрейда, “лібідо завжди чоловіче”, незалежно від суб'єкта й об'єкта (Фрейд 3., 1997). Зауважуючи, що протилежність чоловічого і жіночого впливає на весь склад життя людини, 3.Фрейд звертає увагу на бісексуальність; будь-яка людина споконвічно розглядається як більш - менш удалий синтез чоловічих і жіночих рис. У контексті розгляду чоловічого й жіночого популярна теорія колективного несвідомого К.-Г. Юнга, засновника аналітичної психології. Уважаючи, що образи “вроджені” людині як “психічна готовність”, Юнг бачить основи мужності й жіночності в узагальнених архетипічних образах Анімуса й Аніми, при цьому Анімус -необхідна частина внутрішнього світу жінки, а Аніма є присутнім у кожному чоловіку. Жіноча сутність містить у собі здатність піклуватися, виховувати, почувати, розуміти мистецтво й поєднуватися із природою, чоловіча - логічне мислення, самоствердження й завоювання природи [13].
   Т.Parsons і R.P.Bales запропонували терміни, що асоціюються з маскулінністю і фемінінністю - інструментальність і експресивність, засновані на різниці чоловічої й жіночої мотивації. Інструментальна орієнтація визначається прагненням до досягнень, опорою па пізнавальні процеси у виборі роботи й рішенні проблем. Експресивність являє собою орієнтацію на міжособистісні відносини, емоційну турботу про благополуччя інших і гармонічних відносинах у групі. Спочатку маскулінність і фемінність розглядалися як строго дихотомічні, взаємовиключні властивості особистості, при цьому всякий відступ від нормативу вважалося патологічним [12]. Потім ідеї твердої нормативності змінюються концепцією контінуума маскулінних і фемінінних якостей, при якій дані властивості все-таки повинні бути взаємовиключними: висока маскулінність відповідає низькою фемінінністю й навпаки. Фахівцями було сконструйовано кілька шкал для виміру, включаючи 5 шкалу ММРІ. При цьому для чоловіків більше бажана висока маскулінність, а для жінок - фемінінність. Ця модель названа альтернативною. Однак у ході досліджень було виявлено, що слідування традиційним моделям поведінки не є гарантією психологічного благополуччя, зокрема , висока і фемінінність жінок корелює з підвищеною тривожністю й заниженою самоповагою. Також підкреслюється конфліктність жіночої фемінінної установки в умовах сучасних соціальних очікувань суспільства (створення умов для діяльності й росту інших людей) і завданнями власного особистісного розвитку й формування своєї субьектності. У таких умовах якості, які не задовольняють фемінінний стереотип, змінюються на маскулінний.
   На зміну альтернативним моделям прийшов розгляд маскулінності й фемінінності як незалежних якостей. При цьому андрогінними вважаються індивіди, що мають високі показники й по шкалах маскулінності, і по шкалах фемінінності (Bern S.L., 1974). Виразність маскулінних і фемінінних якостей дає андрогінним індивідам можливість менш жорстко дотримуватися статеворольових норм, вільніше переходити від традиційно жіночих занять до чоловічих. При цьому при крайніх варіантах виразності цих показників між ними існують положення взаємовиключення, а при середній виразності -відносини взаємонезалежності. У такому контексті можуть бути розглянуті варіанти “маскулінної жінки” і “фемінного чоловіка” [2].
   Можна виділити 3 психологічних типи, які представлені в наступній таблиці.