Психологічні особливості статево-рольової ідентифікації в неповній сімї

гендерні типи особистості (за Бессоновою Т.Л.)

Таким чином, і чоловік і жінка можуть володіти одним із трьох гендерних типів особистості. Відповідно до концепції андрогінії С.Бем, андрогінна особистість має більше широкий репертуар поводження, чим носії твердих стереотипів, а також - недиференційовані по статеворольовим якостях особистості. Такі якості аидрогінних особистостей дозволяють їм краще адаптуватися, використовуючи варіабельність поведінкових стереотипів. Запропонований S.L.Bem інструментарій для виміру виразності маскулінних і фемінінних якостей був підданий перевірці сучасними дослідниками. їхньою метою стало виявити, чи актуальні ще запропоновані S.L.Bem якості маскулінності й фемінінності для сучасних чоловіків і жінок. Отримані дані продемонстрували, що, незважаючи на значну корекцію в сфері гендерних стереотипів, розроблені .L.Bern характеристики включені в структуру стереотипізації в сучасному суспільстві й у цей час.
   На становлення не альтернативної концепції статево рольових властивостей вплинув розвиток розуміння таких аспектів маскулінності й фемінінності, як инструментальність і експресивність. У рамках цього погляду вважається, що при різних індивідуально-психологічних і культурних варіаціях чоловічий стиль життя в більшості випадків є предметно-інструментальним, а жіночий - емоційно-експресивним. У більшості чоловіків на першому плані стоїть професійна діяльність, у жінок - родина. При виборі роду занять чоловік цікавиться насамперед змістом діяльності й питаннями кар'єри, а жінка надає значення емоційному клімату й міжособистісним відносинам. Чоловічий стиль спілкування із самого раннього дитинства виглядає більше конкурентним і активним, при цьому зміст спільної діяльності важливіше, ніж індивідуальна симпатія, у дівчат - навпаки. Чоловіки відрізняються емоційною стриманістю, жінки вільніше й повніше виражають свої почуття. Відзначається, що, незважаючи на значне зменшення як реальних розходжень, так і нормативних установок у поводженні чоловіків і жінок, різниця залишається істотною, у тому числі й по параметрах инструментальності й експресивності [12]. Також володіє високою адаптивністю варіантом розподілу статеворольових якостей і маскулінна модель. Високофемінні індивіди володіють більшою сфокусованістю й більшою чутливістю до негативних переживань і, отже, депресивним станом, а висока маскулінність попереджає таку фіксацію. Невисокий рівень маскулінності в чоловіків і жінок корелює з депресією, тривогою й соціальною дезадаптацію. Чоловіки з низькою маскулінністю демонструють менш стійку гендерну ідентичність. У цілому, дослідженнями підтверджуються високі адаптивні можливості андрогінної і маскулінної моделей. Вітчизняні дослідники також підкреслюють високе благополуччя й гарну адаптацію в чоловіків і жінок з андрогінними рисами (Степанова Л.Г., 2006).
   В узагальнюючій роботі Н.В. Дворянчикова (2001) говориться про тенденції переходу від одно факторних до багатофакторних теорій у сучасних теоретичних і практичних дослідженнях в галузі психостатевих якостей особистості й статеворольової ідентичності. Властивості, установки, поведінкові прояви, що розрізняють чоловіка й жінку, не обмежуються одним виміром, а виявляються під впливом багатьох джерел, що не обов'язково відносяться до статі. Концепцію про незалежність статевотипічних якостей поступово змінюють моделі, що розглядають статеву ідентичність як сукупність безлічі факторів (установок, інтересів, фізичних атрибутів), що не стосуються безпосередньо маскулінності й фемінінності [11].
   Інша тенденція сучасних досліджень - перехід від аналізу індивідуально-психологічних характеристик до особистісно-ситуаційній взаємодії. Як вказує І.С.Кон [12], шкали маскулінності й фемінінності співвідносяться, з одного боку, з індивідуально-психологічними властивостями, а з іншого боку - із соціальними визначеннями статі й статеворольовими приписами, прийнятими в певному соціальному середовищі. Так, ступінь “твердості статево рольових установок може корелювати як із загальною ригідністю установок і поведінки, виступаючи властивістю індивідуального характеру, так і з функцією системи приписів, наприклад, з видом діяльності, що має жорсткі статево рольові правила.
   Проведене теоретичне дослідження звісно не вичерпує всіх аспектів даної проблеми. Перспективи ії подальшого вивчення пов'язані з більш поглибленим дослідженням компонентів статево рольової ідентичності.
   Висновок. Немає практично жодної з відомих теорій особистості, яка б не розглядала закономірності чоловічої й жіночої психології як характеристик сутності особистості.
   Фемінність і маскулінність поряд з ідентичністю вважаються дуже істотними характеристиками особистості, що визначають гендерні особливості особистості, вважаються ознаками мужності чи жіночності.
   Проблема “маскулінності-фемінінності” висвітила три важливих обставини. По-перше, чоловіки й жінки мають різні ступені маскулінності й фемінінності. Вони можуть бути більш-менш маскулінними, фемінінними або андрогінними, що сполучають у собі “чоловічі” і “жіночі” властивості особистості.
   По-друге, чоловічі й жіночі властивості багатогранні.: “чоловіча” структура може сполучатися з “жіночими” якостями, характеристиками, почуттями й навпаки.
   По-третє, стереотипні уявлення про маскулінність та фемінінності формуються на життєвому здоровому глузді й емпіричному досвіді.
   З безлічі психологічних рис характеру, носієм яких є кожна людина, можна виділити деякі, традиційно приписувані чоловічої (лідерство, активність і ін.) або жіночої (поступливість, м'якість) соціальної ролі. Інші ж є універсальними, не прив'язаними до проявів жіночої або чоловічої психології.

1.2.Психологічні чинники формування гендерних установок у дітей.

Психологи (І.В.Дубровіна, Ю.М.Набуіліна, В.Н.Ослон та ін.) відмічають, що дитина, яка розвивається, постійно взаємодіє з зовнішнім середовищем на різних

рівнях (мікросистема, мезосистема, екосистема і макросистема).

Серцевиною мезосистем є сім’я. Саме від неї в першу чергу залежить,

якою виросте дитина та яке місце в суспільстві вона займе. Тип сім’ї,

в якій народжується і росте дитина, може серйозно вплинути на її

очікування, установки, набір ролей, систему поглядів та взаєм

остосунки з іншими людьми, а також на її когнітивний, емоційний,

соціальний та фізичний розвиток й згодом на увесь її життєвий шлях

в цілому [7;8].

Кожна родина характеризується тим, що А.Аккерман як один

із засновників родинної психотерапії назвав сімейною ідентичністю.

Сімейна ідентичність – це та сукупність уявлень, планів, взаємо

обов’язків, намірів, спогадів, яка характеризує сімейне “ми”. “Я”

дитини спочатку наповнюється змістом сімейного “ми”. Відбувається

це в процесі становлення дитини як члена сімейної структури.

“Сімейна структура” – це непомітна сітка функціональних вимог,

яка організовує взаємодію членів сім’ї. Межі в “сімейній структурі” –

це правила, що регулюють взаємодію між підсистемами, тобто

регулюють саму змогу члена сім’ї брати участь у тій або іншій

підсистемі [16].

Діти вчаться поводитися відповідно до своєї статі через

ідентифікацію з батьками, під їхнім виховним впливом і тиском.

Розвиток самосвідомості особистості полягає в тому, що вона стає

об’єктом прямого або опосередкованого батьківського впливу,

озброєння нормами, стандартами і правилами, контролем за

поведінкою, опосередкованого керування через різні форми взаємин.

У роботах сучасних українських психологів Т.В.Говорун та

О.М.Кікінежді зазначено, що розвиток гендерної ідентичності

особистості відбувається в процесі гендерної соціалізації, яка

презентована як співпраця досвідчених чоловіків і жінок з дітьми у

набутті ними важливих для життя в дорослому світі статево

відповідних знань, умінь, навичок. Набуття гендерної ідентичності

та освоєння певного типу статево              рольової поведінки активізують

такі важливі психологічні механізми:

1) спрямованість суспільства на відносне виокремлення й

організацію “жіночого” чи “чоловічого” навколишнього мікросере

довища для дитини відповідної статі. Дорослі створюють для дитини

конкретне предметне середовище, яке, на їхню думку, відповідає

статевій належності. Для хлопчиків це передусім усе те, що

вкручується, рухається, взаємодоповнюється: машинки, конструктори, які розривають інструментальні навички, майстерність. Для

дівчаток – м’які, пухнасті, ніжні іграшки, які можна пригорнути,

якими можна щось прикрасити. Вся дитяча індустрія ніби запускає

підсвідомі механізми ідентифікації та диференціації задовго до того,

як дитина навчиться усвідомлювати, чого від неї очікує гендерно

структурований соціум;

2) моделювання, що пов’язане з освоєнням запропонованих

соціумом певних моделей статево              рольової поведінки. При цьому

виявлено, якщо до п’яти років хлопчики із задоволенням імітують

“жіночі види діяльності”, то пізніше відмежовуються від них, адже

сім’я, телепрограми, дитячі книги дають приклади для наслідування,

визначають чоловічі та жіночі ролі;

3) заохочення (підкріплення) як винагорода або підтримка

дитини за дотримання певного типу поведінки у вигляді похвали від

батьків, учителів, інших дорослих. Заохочення посилює ту

поведінку, якої навчають дитину. Якщо дитина починає наслідувати

поведінку іншої статі (наприклад, хлопчик одягає мамині туфлі на

підборах, фарбує губи), цей вчинок отримує відповідну оцінку:

“Хлопчикам це не личить!” Психологи М.І.Алексєєва, В.А.Вінс, В.М.Кузнєцов великого

значення надають впливу стилю взаємодій батьків з дітьми, який

має далекі наслідки і визначає їх життєвий шлях [1;2;12]. Ці вчені

досліджували такі характеристики взаємодій, як: емоційне прийнят

тя              неприйняття, наявність              відсутність контролю, стимулювання

нестимулювання активності дитини. Ряд психологів (Л.Н.Захарова,

В.Є.Каган, В.М.Кузнєцов) головну увагу приділяють тому, яку роль

відіграє мати в життєствердженні кожної дитини [10;11;13]. Вчена

О.Т.Соколова дослідила наступні стилі міжособистісних взаємин

“мати              дитина”, які розповсюджуються як на хлопців, так і дівчат:

співробітництво, ізоляція, суперництво та псевдо співробітництво

[18]. Нижче розглянемо кожний стиль більш детально.

1. Співробітництво характеризується тим, що у спілкуванні

матері й дитини переважають висловлювання, які підтримують, а

не відштовхують. Підчас взаємодії спостерігається гнучкість,

поступливість, зміна позицій ведучого і відомого. Мати заохочує

дитину до активності.

2. Ізоляція представлена ти, що у родині не приймаються спільні

рішення. Дитина ізолюється й не бажає ділитися своїми враженнями

й переживаннями з батьками.

3. У суперництві партнери по спілкуванню протистоять один

одному, критикують один одного, реалізуючі потреби в само

ствердженні й симбіотичній прихильності.

4. У псевдоспівробітництві партнери проявляють егоцентризм.

Мотивація спільних рішень не ділова, а грайлива (емоційна).

У наукових працях Л.І.Божович, О.В.Запорожця, І.С.Кона

підкреслюється, що формування родинних стосунків, у системі

“батьки              дитина”, є необхідним компонентом особистісного станов

лення дитини, розвитку досвіду спілкування між людьми [3]. Дитина

відчуває потребу в спілкуванні з дорослим як авторитетним носієм

суспільного і морального досвіду й намагається отримати від нього

оцінку своїх думок, вчинків і особистісних якостей, досягти

взаєморозуміння і співчуття, навчитися діяти, як він. На нашу

думку, взаєморозуміння між батьками, та батьків з донькою,

любляче й дбайливе ставлення батька до своєї жінки та доньки

посилюють вплив на особистісний розвиток дівчини, на поступове

формування в неї впевненої в собі майбутньої жінки, що викристалізовується    надалі в адекватне ставлення до чоловіків. Дівчата частіше ідентифікують себе з матір’ю. Вони не тільки сприймають її як приклад для наслідування, але й переживають як вона. Для дівчинки мати є живим втіленням всього того, що надає життю сенс.

Якщо мати є прикладом стійкості духу жіночності, практичності в

житті, то ці якості дівчата відтворюють у собі. І, навпаки, негативні

якості матері (невпевненість у собі, слабкість духу) вони теж

відтворюють у взаємодіях, переживаючи депресивний стан, невміння

і небажання жити.

Як підкреслює у своїх роботах Л.Уманець, на основі любові з