Психологічні особливості дітей шостого року життя та готовність їх до навчально-пізнавальної діяльності в школі

Важливим у формуванні моральної готовності дитини виступає приклад спілкування батьків  з їхніми батьками (бабусею, дідусем) і родичами, зі  своїми друзями, іншими дорослими й дітьми. Дошкільний вік – це період наслідування поведінки дорослих. Отже, вчинки наших дітей – це більше ніж 80% наших із вами вчинків. І тому, думаючи, у кого вдалася ваша дитина, прискіпливіше погляньте на себе, а вже потім говоритимемо про «невдалі гени».

В результаті наших спостережень виявилось, що морально готовими до навчання в школі є шестеро дітей  із двадцяти.

Не менш важливою складовою  успішної адаптації дитини в школі  є вольова готовність, яку ми досліджували протягом проходження практики.

 

2.2. Особливості  дитячої психіки в період шкільної  адаптації.

Перш за все потрібно відповісти на питання – чи можна вважати шестирічну дитину учнем?

Дитину, яка вступає до школи, називають учнем – школярем. Що це означає?

Це означає, що починається  новий період її одинадцятирічного  життя, в процесі якого вона повинна  засвоїти знання основних наук, систему  умінь і навичок, морально-етичні норми, норми поведінки, виробити необхідні  риси особистості. Це життя, по сутті, набуває характеру «професійної» діяльності, яка вимагає від учня опанування способів навчання, пізнання, самовиховання. Дитина тільки тоді може називатися учнем, коли вона знає, як вчитися і має мотиви навчання. А дитина приступає до навчання, не опанувавши систему умінь і навичок які мають в основі «професії» учня. Іншими словами, його не можна уважати учнем у справжньому значенні, так само, як водієм людину, яка сідає за кермо, але не вміє управляти машиною.

На жаль, у педагогічній науці, дошкільній й шкільній практиці цій проблемі донедавна приділялося  недостатньо уваги.

Все це підвело нас до думки, що призначення класу для  шестирічок – готувати дітей до ролі учнів. У чому має полягати зміст  підготовки?

Щоб стати учнем, дитина, окрім засвоєння загально-навчальних умінь, повинна досягти певного  рівня психологічного і соціально-морального розвитку, а саме:

1. Уміти вчитися тобто володіти початковими способами навчальної пізнавальної діяльності прагнути до її вдосконалення і збагачення.
2. Мати мотиваційну основу учіння. Тобто хотіти вчитися.
3. Мати достатньо розвинену волю, тобто здатність мобілізуватися зусилля для вирішення різноманітник завдань.
4. Усвідомлювати свій суспільний обовязок учня.
5. Бути готовим жити в колективі, активно включатися в колективну пізнавальну й суспільно-корисну діяльність.
6. Бачити себе очима товаришів, учителів, близьких людей і прагення до самовдосконалення.

Отже на порозі пора шкільного  життя. Як почуваються у школі  найменші учні – шестилітки? Скільки  серед них кому не комфортно не цікаво. А скільки тих, кому комфортно, хто з охотою іде до школи. А скільки тих, кому незатишно, використовує перший – ліпший привід, щоб залишитися вдома, хто хоче повернутися в дитинство, яке тепер в минулому? Відповідь на ці запитання є поняття адаптації дитини  до навчання в школі.

Адаптація першокласників до навчання у школі - одна з найактуальніших  проблем дитячої психології, яка  вирішує її разом із педагогікою, психогігієною, біологією, соціологією. Процес адаптації - вузловий момент становлення  дитини в якості суб´єкта навчальної діяльності. По-перше, тому, що в ході адаптації до шкільного навчання дитина отримує орієнтацію в системі  поведінки, яка надовго визначає подальшу долю її розвитку. По-друге, в  ході цього процесу формується учнівський колектив з певним рівнем соціально-психологічної  згуртованості. Взаємини у шкільному  класі виступають могутнім засобом  залучення особистості дитини до нових соціальних функцій, культури, норм поведінки, характерних для  школи.

Адаптація - універсальна форма  взаємодії людини з оточуючим  середовищем. Це складне соціально  зумовлене явище, що охоплює три  рівні адаптивної поведінки людини: біологічний, психологічний і соціальний з провідною роллю останнього. Адаптивну діяльність людей мотивують  соціально зумовлені потреби. Водночас для неї властиве і специфічно біологічне, притаманне людському організму. Все це характеризує адаптацію як цілісний біопсихосоціальний процес.

Звертаючись до різних джерел інформації ми дізналися, що процес адаптації першокласників протікає на всіх її рівнях а саме:

- біологічному (пристосування  до нового режиму навчання  й життя);

- психологічному (входження  до нової системи вимог, пов´язаних  з виконанням навчальної діяльності );

- соціальному (входження  до учнівського колективу).

Все це означає суттєву  перебудову життя, фізіологічних та психічних станів першокласників, що супроводжується неприємними відчуттями дискомфорту (пов´язаними, в основному  з втратою звичних й улюблених  занять, зміною соціального оточення), зламом і дисбалансом динамічних стереотипів, швидким накопиченням нової інформації та особистісними  змінами. Проявами таких станів можуть бути тривожність, фрустрація, депресія, нестача впевненості в собі, невротичні прояви.

Психологічна адаптація  являє собою процес мотивації  адаптивної поведінки дитини, формування мети і програми її реалізації у ситуаціях, що відзначаються значною новизною та значущістю. Це процес взаємодії особистості дитини із середовищем, за якого дитина повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значущих зв´язків. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.

Соціальна адаптація —  це процес, за допомогою якого дитина або дитяча група досягають стану  соціальної рівноваги при відсутності  переживання конфлікту із оточуючими людьми..

Соціальну адаптацію розглядають  як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так  і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська  група, вчителі, інші класи тощо).

Соціальна адаптація проходить  чотири основних стадії:

- врівноваження - встановлення  рівноваги між групою та особистістю,  які проявляють взаємну терпимість  до системи вподобань і стереотипів  поведінки один одного;

- псевдоадаптація - поєднання  зовнішньої пристосованості до  соціальної групи з негативним  ставленням до її норм і  вимог;

- пристосування - визнання  і прийняття систем вподобань  нової соціальної спільноти, взаємні  поступки;

- уподібнення - психологічна  переорієнтація особистості, трансформація  колишніх поглядів, орієнтацій, установок  відповідно до нової ситуації.

Період адаптації першокласника  пов´язаний із трансформацією раніше сформованих у нього стереотипів  поведінки й навичок життєдіяльності, що призводить не лише до низки утруднень  у взаємодії з оточуючим світом і в повсякденному житті, а  й нерідко спричиняє погіршення навчальних успіхів. У першому класі  спостерігається різке зниження мотивації дитини відвідувати школу  й навчатись, падіння пізнавального  інтересу, що пов´язано саме з труднощами адаптаційного періоду.

Основні проблеми соціалізації молодшого школяра в перші  місяці відвідування школи можна  позначити як труднощі соціально-психологічної  адаптації дитини до вимог навчання в школі. До них належать наступні типи труднощів.

• Зміна режиму життєдіяльності. Дорослий повинен чітко, зрозуміло розкривати вимоги та доброзичливо контролювати їх виконання, використовуючи переважно схвалення дій дитини.

• Специфіка відносин з учителем. Учитель займає іншу позицію, ніж вихователь дошкільного закладу. Він оцінює, насамперед, результати діяльності учня, а не його особистість. Дитина ж прагне до схвалення своїх дій з боку дорослого, а при відсутності схвалення вважає, що дорослий його «не любить».

• Нові вимоги в сім´ї, члени якої починають серйозніше ставитись до дитини, до її діяльності в школі. Зростає обов´язковість у поведінці дитини. У центрі відносин з батьками - результати й процес учіння.

• Згасання інтересу до школи при появі перших труднощів у навчанні, коли потрібно докласти зусиль, проявити наполегливість, працелюбність. Подальший розвиток позитивної навчальної мотивації залежить від формування навчальної діяльності.

Також радикальні зміни відбуваються і в психологічному розвитку дитини.

Учитель повинен створити всі умови для успішної адаптації  першокласників до шкільного навчання, а для цього педагог повинен  глибоко розбиратись у вікових  особливостях психічного розвитку молодшого  школяра. Нагадаємо, що характеристика кожного вікового періоду психічного розвитку містить такі основні компоненти: провідну діяльність, соціальну ситуацію розвитку, новоутворення психіки  й особистості. Складність управління цим процесом полягає в тому, що перебіг адаптації у різних дітей відбувається по-різному, залежить від їх індивідуально-психологічних особливостей, рівня підготовленості дитини до шкільного навчання, а також від педагогічних умов, створених у школі для роботи з першокласниками.

Висновки про соціально-психологічну адаптацію першокласників до умов шкільного навчання:

- у ході адаптації до  шкільного навчання дитина отримує  орієнтацію в системі поведінки,  яка надовго визначає подальшу  долю її розвитку;

- адаптація - універсальна  форма взаємодії людини з оточуючим  середовищем, складне соціально  зумовлене явище;

- процес адаптації першокласників  протікає на біологічному, психологічному, соціальному рівнях;

- ознаками адаптивних  проблем першокласника є стани  тривожності, фрустрації, депресії, нестача впевненості в собі, невротичні  прояви;

- учитель повинен створити  психолого-педагогічні умови для  успішної адаптації першокласників  до шкільного навчання.

Для впевненого вступу в  школу дітей з 6 років я б  назвала наступні підстави:

• дитина повина добре читати, писати;
• дитина здорова, у неї міцний імунітет, немає хронічних захворювань і вже тим більше немає таких особливостей розвитку, як гіперактивність, синдром  дефіциту уваги (це не коли дитині приділяється мало уваги, а проблеми з концентрацією мається на увазі), аутизм, затримка психічного розвитку та інші подібні порушення;
• дитина добре  соціально  адаптована  вона  легко  налагуджує контакти і має досвід відвідування дитячих дошкільних установ (від дитячих садків до шкіл раннього розвитку, будь-яких дитячих колективів);
• дитина добре  орієнтується в навколишньому світі, знає повні прізвище, ім'я та по-батькові батьків, свою адресу, телефони батьківські і домашній, розуміє призначення школи і правила навчання в ній;
• дитина добре володіє мовою, досиь чітко вимовляє всі звуки, має достатній для свого віку словниковий запас;
• у дитини адекватна самооцінка, низька тривожність і стомлюваність, невисока емоційна збудливість, розвинена самостійність;
• перший клас має  вести дуже грамотний, добрий і розумний педагог;
• дорога до школи не дуже довга, не більше 20-30 хвилин – інакше  дитина втомиться ще до початку навчального дня.

Пам’ятайте тільки при поєднанні всіх перерахованих вище факторів похід до школи дитини шостого року життя буде виправданий.