Психологічні особливості дітей шостого року життя та готовність їх до навчально-пізнавальної діяльності в школі

— у результаті рахіту;

— при слабкому фізичному  розвитку;

— при надмірній вазі;

— при ранньому ходінні;

— при носінні м'якого  взуття без підборів;

— при травмах м'язів, зв'язок.

Порушення постави частіше  трапляється у дітей з погано розвиненою мускулатурою. Для того щоб уникнути небажаних змін кістково-м'язової системи, необхідно пам'ятати, що запорукою правильної постави є хороший фізичний розвиток. «Вимагати від дітей старечої чинності й нерухомості — це все одно, що тримати маятник рукою і чекати, щоб годинник нормально ходив», — ці слова Ш. А. Амонашвілі точно відображають значення рухової активності для дитячого організму.

Останніми роками спостерігається  тенденція до зниження рухової активності дітей дошкільного віку. Вони тривалий час сидять біля телевізора або за комп'ютером, надають перевагу неактивним заняттям із малювання, ліплення. Зниження рухової активності порушує процеси нормального розвитку, викликає зміни обміну речовин. Усі види руху — одна з найважливіших потреб дитячого організму, яку батьки часто прагнуть виключити. Рухова активність тонізує центральну нервову систему дітей, під час руху відбувається активізація нервових клітин усіх ділянок кори головного мозку, підвищується обмін речовин, посилюється виділення гіпофізом гормону росту.

Активна м'язова робота знижує нервову напругу, послаблює вплив  негативних емоцій. Недостатня ж м'язова  активність уповільнює психічний розвиток дитини. Недарма 2,5 тис. років тому в  давній Елладі викарбували на скелі  вислів: «Хочеш бути сильним — бігай, хочеш бути красивим — бігай, хочеш бути розумним — бігай». Після п'яти років дитина здібна до систематичних занять не лише фізкультурою, а й спортом (ковзани, лижі тощо). Для збереження правильної постави і зміцнення м'язового корсета особливо ефективні плавання і танці. Діти легко переносять і значні фізичні навантаження в ходьбі, бігу, іграх та ін.

У шість років діти легко  освоюють такі захопливі ігри, як бадмінтон і теніс. Вони розвивають м'язи рук, ніг, окомір, координацію рухів, важливо лише освоїти правильну позу, уміння легко пересуватися на ігровому майданчику, правильно тримати ракетку, жонглювати воланчиком або м'ячиком.

Рука, кисть і пальці шестирічної  дитини мають ще тривалий час вправлятись  для того, щоб учитися писати букви  і знаки. Рука досить швидко втомлюється і потребує дозованої роботи. Письмовий спазм, що часто виникає від надмірного напруження руки шестирічної дитини при виконанні письмових завдань, може блокувати цілі ділянки мозку. Тому будь-які бездумні навантаження руки шестирічної дитини є вкрай небезпечними для психічного і фізичного здоров'я. Письмовим приладдям для цього віку дитини має бути олівець середньої м'якості (діаметр олівця не має перевищувати 6-7 мм, а поверхня має мати грані й не бути круглою), а не кулькова ручка. Кожен зайвий міліметр товщини олівця призводить до швидкого настання втоми.

Діти дуже люблять походи з батьками за місто, до лісу, навіть до і сусіднього сквера. Необов'язково їхати або йти далеко. Прогулянка може починатися поряд із будинком, але щоразу треба йти до чогось нового, щоб дітям було цікаво і похід надовго запам'ятався їм. Дитина шести років може пройти за день 8—10 км. Важливо стежити за тим, щоб вона не перевтомлювалася. Ознаками перевтоми є млявість, загальне нездужання, головний біль, збліднення шкірних покривів.

При організації рухової  активності важливо пам'ятати, що навантаження має бути суворо дозованим, оскільки надмірне навантаження може призвести  до небажаних результатів, наприклад  перевантаження серцево-судинної системи.

Дівчаткам-шестирічкам не можна дозволяти піднімати важких предметів, стрибати з висоти, особливо носити маленьких дітей. Такі  навантаження можуть спричинити зсув органів малого тазу, що надалі сприяє розвитку гінекологічної або акушерської патології. Хлопчикам слід уникати вправ із початковим положенням «п'яти разом — носки нарізно» і тісних плавок або брюк, оскільки це призводить до затискання мошонки і порушення її кровообігу, що, зрештою, може спровокувати безпліддя.

Отже рух - це чинник здоров'я.

У скелеті дітей старшого дошкільного віку переважає хрящова тканина, кістки легко деформуються, тому необхідно зміцнювати м'язи: сильний м'яз стимулює зростання кістки. Особливо важливо зміцнювати м'язи хребта і грудної клітки (м'язовий корсет), оскільки стан хребетного стовпа впливає на роботу всього організму. Порушення функцій хребта викликає фарингіт, туберкульоз, ларингіт, запалення нирок, сечового міхура та інших органів. Цю залежність виявив ще Гіппократ у V ст. до н. е.

Запорука правильної постави  — хороший фізичний розвиток;  тільки у русі розвивається м'язова  система, зміцнюються кістки, формується правильна постава. Фізичне навантаження має суворо дозуватися, оскільки надлишок рухової активності легко призводить до розвитку патології як скелета, так і всього організму.

Отже, нормальний фізичний розвиток дитини має величезне значення як  для формування її особистості так  і для психічного розвитку взагалі.

2. Психологічні особливості шестиліток.

Найбільш суттєві зміни, які охоплюють різні психічні сфери дітей старшого дошкільного  віку – пізнавальну, вольову, емоційну – свідчать про те, що цей вік  є переломним, багатим на такі новоутворення, які забезпечують перехід дитини до систематичного шкільного навчання.

У старшому дошкільному віці розвиваються всі види сприймання: прості та складні. Дитина здатна сприймати казку, оповідання, сюжетний малюнок, схему, людину, час, простір тощо. Зовнішні рухові орієнтовні дії трансформуються у власне перцептивні дії, внаслідок чого сприймання з процесу чуттєвого образу перетворюється і процес розпізнавання. Засвоєні чуттєві еталони дитина навчається використовувати як мірки для систематизації властивостей навколишньої дійсності (форма, величина, колір). Сприймання дитини втрачає афективний характер, і переходить від суб'єктивної оцінки баченого до об'єктивної.

Розвивається перцептивна  діяльність: дитина підпорядковує процес сприймання меті,  застосовує перцептивні  дії (виділення інформаційних ознак, ознайомлення з ними, ідентифікація, віднесення об'єкта сприймання до певного  класу), які забезпечують свідоме  виділення того чи іншого аспекту  ситуації (об'єкта), що сприймається, та перетворення здобутої інформації в  конкретний образ, який відповідає завданню на сприймання. Наприклад, щоб відповісти на запитання: «Що намальовано на картині?», дитина повинна розглянути малюнок, виділити ознаки, що містять  певну інформацію, ознайомитися з  ними, ідентифікувати, тобто встановити зв'язок з тим, що є в минулому досвіді, та віднести об'єкт сприймання до певної категорії, до загальної групи  предметів, явищ, які поєднуються  за спільними ознаками.

Сприймання стає аналітичним: об'єктом пізнання починають бути ознаки, властивості предметів, Вони усвідомлюються, узагальнюються й перетворюються в категорії пізнавальної діяльності (простір, час, рух, якість, кількість  тощо).

Розвивається спостереження - довільне сприймання, що підпорядковується  меті вивчення якогось явища, події  їх зміни. Організовує спостереження  і керує ним дорослий. Наприклад, дитина спостерігає, як із зернини виростає рослина. Вона починає розуміти, що світ, який вона сприймає, є відносним, змінним. Сприймання тісно пов'язане  з мисленням: дитині легше розв'язувати  будь-яку мислительну задачу, коли вона спирається на конкретні образи предметів і явищ, які сприймала.

У старшому дошкільному віці вже виявляються сенсорні здібності: окомір, спостережливість.

Значні зміни відбуваються в розумовій діяльності старших  дошкільників, Дитина навчається сприймати  умовність задачі, планувати її розв'язування в думці: пробує коментувати, доводити, міркувати. Вона  встановлює причинно-наслідкові зв'язки, бачить суперечності: розвивається здатність логічно мислити.

Завдяки поєднанню уяви, мислення та мовлення розвивається символічна функція мислення. Вона полягає в  тому, що дитина спочатку виділяє якусь  істотну властивість предмета і  переносить її на інший предмет, котрий починає виконувати в діяльності функції вихідного предмета (дії  дитини з предметами-замінниками - в  ігровій діяльності). У символах відображається й виявляється сутність реальних предметів. Символи є осьовою  для створення різних моделей  предметів (матеріальних, словесних, графічних). Наприклад, навчаючи дітей спостерігати за змінами в квітці, яка росте, доцільно словами і малюнками  відобразити послідовність цих  змін, відзначити істотні ознаки.

Розвиваються мислительні  операції: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація, серіація. Показником розвитку мислення є розвиток мови та мовлення. Наприклад, щоб дитина успішно виконала завдання на узагальнення, у її словнику мають бути узагальнюючі слова (посуд, транспорт, одяг, рослини  тощо).

Завдяки розвитку операції оберненості формується децентрація  мислення як новоутворення пізнавальної сфери особистості старшого дошкільника. Дитина позбувається егоцентричної  позиції. Бачити предмет по-людськи  означає вміти бачити його очима  іншої людини, а для цього треба  стати на її позицію. Децентрація  мислення полягає в здатності  змінювати свою точку зору, свою позицію під впливом

порівняння й інтеграції її з іншою, що відрізняється від  власної.

Децентрація виявляється  в усіх видах діяльності дитини, її поведінці. Вона лежить в основі здатності малюка брати на себе у  грі роль іншої людини й визначає ефективність комунікативної взаємодії. Децентрація необхідна в моральному розвитку. Розуміння позиції іншої  людини відкриває шлях до побудови своєї внутрішньої позиції. Наприклад, здатність до децентрації мислення виявляється в грі в шахи, шашки, а також під час розв'язання непрямих завдань типу: «На гілочці  сиділи пташки. Коли прилетіли ще 3 пташки, їх стало 5. Скільки пташок було на гілці  спочатку? Таким чином, бачення предмета чи явища «очима іншої людини»  є вихідним моментом в розвитку когнітивної  сфери особистості дитини, бо в  образі може бути зафіксоване бачення  предмета з кількох точок зору.

Розвиваються категорії  мислення: причина-наслідок, ціле - його складові частини, істотні ознаки —  неістотні. Розширюються знання дітей  про навколишній світ, людей, про  самого себе. Одних знань дитина набуває стихійно, завдяки збагаченню власного досвіду, безпосередньому  пізнанню навколишньої дійсності. Таким  чином, формуються життєві уявлення та поняття.

Іншими знаннями дитина оволодіває завдяки спеціальному навчанню на заняттях у дитячому садку. На цих заняттях вона набуває знань про природні явища та закономірності, про умови  їх виникнення та розвиток, про події, що відбуваються в суспільстві, про  людей. Дитина знайомиться з універсальними знаковими системами - абеткою та цифрами, навчається елементарно аналізувати  знакові засоби на основі їх обстеження, ділити їх на основні складові частини та оцінювати їх розмір, просторове розташування тощо.

На фоні формування особливостей мислення зростає розумова активність дітей, що передусім виявляється  в запитаннях, кількість яких збільшується, якщо підтримувати зацікавленість дитини, її допитливість. Але для цього  всі запитання дорослого до дитини мають бути проаналізовані з позиції  дитини. Дуже часто від формулювання завдання залежить, як саме дитина його розв'язуватиме: з власної позиції, з дитячої логіки чи з позиції  децентризму, на основі розуміння об'єктивних закономірностей. Тому завдання вихователя — бачити й розуміти, як дичина навчається, які особливості самого процесу  засвоєння знань (а не тільки результат) притаманні тій чи іншій дитині, не примушувати її, а створювати позитивну емоційну основу пізнання.

Здатність дитини мислити  в образах, коли вона виходить за межі безпосереднього сприймання, розвиток мислительних операцій є важливою умовою розвитку інтелектуальних здібностей: швидкість, гнучкість мислення, здатність  до варіювання засобів розв'язання завдання, до оригінальності ідей. Обов'язковою  умовою вдосконалення пізнавальної діяльності особливо творчої, є пов'язана  з допитливістю ініціативність дошкільника. Ініціативна дитина завжди характеризується широко пізнавальних інтересів.

Центральним новоутворенням розвитку пізнавальної сфери особистості  дошкільника є уява.

Уява - це універсальна людська  здатність будувати нові цілісні  образи переробкою практичного, чуттєвого, розумового та емоційно-смислового минулого досвіду. Вона дає можливість бачити світ у всій різноманітності предметів, їх якостей та ознак. Тому сприймання, мислення та уява тісно пов'язані  між собою. Мислення неможливе без  уяви, а уява організує сприймання (чуттєвість). В актах пізнання уява дає можливість співвідносити засвоєні знання з новим фактом і, навпаки, бачити факт у світлі загального. Уява розвивається на основі потреб долати невизначеність інформації, коли бракує знань для розуміння нового. Вона є засобом компенсування недосконалості ї дитячого мислення й обмеженості дитячого досвіду.

У старшому дошкільному віці продовжує розвиватися репродуктивна  уява (створення образів нового на основі малюнка, опису, оповідання). Образи  уяви стають динамічними, гнучкими, «живими». Інтенсивно розвивається і продуктивна  уява (перетворення предмета в образному  й смисловому плані, передбачення результату дій, емоційне передбачення тощо). Діти легко оперують уявленнями: вигадують  історії, складають вірші, казки, оповідання, за своїм задумом конструюють  нові машини, виходячи за межі зразка. Від реальних ситуацій вони прямують завдяки уяві в майбутнє: ставлять мету, передбачають і планують свої дії, прогнозують наслідки своєї  поведінки для навколишніх. Продуктивна  уява дає можливість дитині будувати цілісний образ предмета чи події  раніше, ніж бачити їх частинами. Провідним  засобом створенім образу уяви є  перенесення будь-якої властивості  одного предмета на інший, з одного образу на інший.

Уява - істотна ознака креативності як здатності до творчості, сприйнятливості  до нових ідей, оригінальності в  розв'язанні проблемних завдань. У розвитку уяви, крім ігрової діяльності, велику роль відіграють художня діяльність, конструювання тощо, спрямовані на виконання дітьми різних дій, що називаються  творчими. Важливо створювати для  дітей відкриті, жорстко нерегламентовані ситуації, сприяти виявленню самостійності, стимулювати незалежність і відповідальність.