Психологічні особливості дітей шостого року життя та готовність їх до навчально-пізнавальної діяльності в школі

Розвитку продуктивної уяви заважають конформність, невпевненість  у собі, уникання ризику, а головне, осудне ставлення дорослого чи байдужість їх до дитячої уява.

Дитина старшого дошкільного  віку вже засвоїла зразки будь-якої дитячої діяльності. Проте, якщо навчання спрямувати на визначеність знань, однозначність  відповідей на запитання, це призведе до зниження ролі уяви в пізнанні, а потім практично і до повного її зникнення в багатьох дітей в умовах шкільного навчання. Своєчасна сформованість (тобто в дошкільні роки) символічної функції мислення та уяви є істотною умовою переходу до навчальної діяльності.

У дошкільному віці домінуючою функцією свідомості стає пам'ять. Зростає  обсяг мимовільної пам'яті, якщо вона включена в активну розумову діяльність чи пов'язана з матеріалом, зміст якого викликав у дитини безпосередній інтерес, зацікавленість.

Розвивається й довільна пам'ять. При довільному запам'ятовуванні старший дошкільник намагається  запам'ятати або лід впливом  вимог дорослого, або коли сам  ставить перед собою мету запам'ятати, пригадати. Труднощі відтворення сприяють повторенню матеріалу з метою  кращого запам'ятовування. Підвищують результативність пам'яті не тільки ігрові, а й ділові мотиви (щоб  краще виконати доручення, привітати  рідних зі святом).

Наприкінці старшого дошкільного  віку продуктивність обох видів пам'яті (мимовільної та довільної) майже  однакова. Наприклад,   обсяг   запам'ятовуваних   слів   із   12, що пропонувалося запам'ятати  за річними мотивами (доручення в  ігровій ситуацій і для перевірки  своєї пам'яті), є приблизно однаковим. Діти старшого дошкільного віку оволодівають простим засобом запам'ятовування - повторенням. Тому уважно вислуховують текст, повторюють його частинами, а  іноді   звертаються   з   проханням   повторити   ще раз. Відтворення тексту вже має  активний характер. Діти намагаються пригадати  те, що забули.

Спрямованість особистості  визначається певною ієрархією підпорядкованих  один одному мотивів діяльності людини.

Наявність ієрархії мотивів  та оволодіння соціальними нормами  поведінки є важливим чинником формування довільної поведінки як новоутворення  старшого дошкільного віку.

Своєрідною формою особистісної активності й вияву довільної  поведінки є самостійність та ініціативність. Вони виявляються в  постановці й розв'язанні різного роду життєвих завдань без допомоги дорослого, здатності організувати будь-яку діяльність за власним бажанням, використати знання та вміння для досягнення цілей.

У старшому дошкільному віці відбуваються значні зміни в самосвідомості дитини. Новоутворенням цього віку є усвідомлення свого  внутрішнього «Я». У дитини складається динамічна  система уявлень про саму себе: свої наміри, бажання, свій настрій, свої розумові та моральні якості, свій соціальний статус тощо. Уявлення про себе досить   адекватно  відображають   ціннісну   сферу її особистості: чому саме дитина віддає перевагу, що для неї має  більшу значущість, що вона цінує, що її цікавить.

На основі самооцінки виявляються  самоповага, себелюбство: претензія  на увагу у домаганні престижних ролей в грі, у збільшенні своїх  можливостей, в приписуванні собі неіснуючих досягнень. Тому самооцінка в старшого дошкільника залишається дещо завищеною. Вона є, по-перше, захисним механізмом підтримки позитивного ставлення  до себе, впевненості в собі, А  по-друге, дає змогу дошкільникові  сміливо братись за нову справу, ризикувати, вірити в успіх, вільно оволодівати новими сферами дійсності. Саме така самооцінка є запорукою  успіху й викликає бажання відповідати  їй. За такою самооцінкою формується почуття власної гідності, що виявляється  в здатності додержувати певної відстані між собою та оточуючими людьми.

Період 6-7 років називають  критичним,^і або перехідним. У цей період відбуваються цілісні зміни особистості дитини, зумовлені виникненням новоутворень (символічна функція і уява, децентрація мислення, формування «внутрішніх етичних інстанцій, підпорядкованість мотивів, довільна поведінка, усвідомлення внутрішнього "Я"), що призводять до подальшої емансипації дитини від дорослих. Усе це спричиняє руйнування минулої соціальної ситуації розвитку й виникнення нової, що відповідатиме новому складу особистості дитини, новим її потребам. Вікова криза 7 років є основою для виникнення нового типу взаємин дитини з дорослим. Тому вона закономірна і необхідна. Вихідним моментом зміни характеру взаємин є новоутворення кризи. В чому воно полягає?

Дитина втрачає безпосередність, наївність: вона починає приховувати  свої справжні переживання, бажання, про  які вже не можна дізнатися  із зовнішньої поведінки. Це відбувається внаслідок узагальнення переживань, їх усвідомлення. Афект інтелектуалізується: виникає осмислена орієнтація у  власних переживаннях, що дає змогу  дитині встановлювати зв'язок між  спонуканнями та вчинками, між намірами та результатами дій («А я навмисне Вам піддавався»). Дитина вже здатна до емоційного передбачення наслідків  своєї поведінки для себе й  оточуючих («Мене за це сваритимуть, буде соромно»). Формується мотиваційно-смислова регуляція своїх дій та вчинків.

Свої переживання дитина усвідомлює завдяки мові. Слово є  засобом узагальнення й диференціації  переживань. Дитина 7 років повинна  вміти вербалізувати (озвучувати словом) такі основні емоції, як радість, горе, сором, страх, гнів, образа, здивування: «Я радий», «Мені соромно», «Ти мене образив» та ін.

Серед соціальних емоцій великого значення для переосмислення емоціогенних ситуацій набуває емпатія. Емпатія  — це співчуття, що ґрунтується на здатності поставити себе на місце  іншого, побачити ситуацію його очима, відчути його емоційний стан і  врахувати його в своїй поведінці. У розвиток емоційної сфери дошкільника  включається уява.

Осмислені переживання свого  динамічного «Я», здатність пізнавати  емоційний світ інших людей і  відгукуватися на нього це умови  для виникнення нових форм спілкування, які визначатимуть розвиток дитини в новому віковому періоді, що починається  зі вступом її до школи.

3. Психологічна характеристика діяльності дитини шостого року життя.

Діяльність  є однією з  основних умов розвитку психіки дитини, а також одним зі шляхів її вивчення. Провідний вид діяльності дошкільника - гра. Свого розквіту вона досягає у середині дошкільного дитинства. Важливе значення для психічного розвитку мають  продуктивні  види діяльності, трудова і навчальна діяльність, передумови яких форміються у дошкільному віці, а також спілкування як специфічний вид діяльності.

Рольва гра   є провідною  діяльністю дітей дошкільного віку, спрямованою на орієнтування у предметній і соціальній дійсності.

Рольава  гра дає змогу  дитині вступити у взаємодію з  недоступними їй у реальній практиці сторонами життя, тому є провідною  діяльністю ошкільника.

Провідним змістом рольової  гри старших дошкільників є дотримання правил відповідно до їх ігрових ролей. Ці ролі вони виконують за допомогою  різноманітних ігрових дій. На основі скорочення  й узагальнення ігрових  дій відбувається перехід  до розумових  дій. Поступово з'являються уявна гра, коли дитина переходить від гри з реальними ігровими предметами до гри з уявними.

Потреба гратися спільно  з однолітками, яка з кожним роком  стає все відчутнішою, ставить дитину перед  необхідністю вибрати сюжет, розподілити ролі, проконтролювати  рольову поведінку партнера, що зумовлює розвиток її комунікативних умінь і  навичок.

Чим старша дитина, тим самостійніше вона вибирає і використовує предмети-замінники, тим частіше зовнішня подібність поступається місцем подібності функціональній, тим більше коло предметів вона заміщує. Найчастіше предметом-замінником є, за словами Д.Ельконіна, предметно неоформлений матеріал, функція якого не фіксована: камінчики, палички, клаптики паперу тощо.

На шостому році життя  з переходом до спільної гри  розширюється тематика і ускладнюються сюжети. Сюжетним стрижнем дитячих ігор стає відтворення стосунків між людьми. Натомість ускладнення гри є  збільшення складу її учасників, тривалішим стає існування ігрових об'єднань. Старші дошкільники заздалегідь  планують гру, розподіляють ролі, добирають  необхідні іграшки, у процесі  її - контролюють дії один одного, критикують, підказують, що повинен  робити певний персонаж.

Основним змістом гри  стає виконання ролі і дій, зумовлених нею. У ній виокремлюються пов’язані  з виконанням ролі спеціальні дії, які  передають характер стосунків з іншими учасниками гри, наприклад звернення до повара: «Давайте перше» тощо.

Ігрові ролі дітей стають  чітко окресленими. Вони називають  їх ще до початку гри, відповідно організовуючи  свою поведінку.

Логіка і характер ігрових  дій залежить від ролі. Різноманітними стають дії: не тільки годування ляльки, але й читання їй казки, укладання  спати; не тільки щеплення, але й  вислуховування, перев'язування, вимірювання  температури тощо. Виникає специфічне рольове мовлення – звернення  до товариша по грі відповідно до власної  ролі і ролі, яку він виконує. Іноді  у грі помітно і звичайні поза ігрові стосунки.

Діти вже опротестовують порушення партнером логіки дій. Здебільшого цей протест  виражають  аргументом «так не буває». Поступово  вони визначають для себе певні правила  поведінки, яким підпорядковують власні дії. Діти легше помічають порушення  їх кимось, ніж власне відхилення від  них. Докір у порушенні правил їх засмучує, вони намагаються виправдати  і виправити помилку.

Пізніше основним змістом  гри стає виконання дій, пов’язаних зі ставленням до людей, ролі яких виконують  інші діти. Всі ролі вже окреслені  і виокремленні. Протягом  усієї  гри дитина чітко дотримується однієї лінії поведінки. Рольові функції  дітей взаємопов’язані. Мовлення має  рольовий характер, у ньому вирізняють роль того хто говорить, і того, до кого звертаються.

Дії розгортаються послідовно, відповідно до реалії, вони стають усе  різноманітнішими, відображаючи різноманітність  дії особи, яку зображає дитина. Учасники гри бурхливо реагують на порушення  логіки дій і правил, мотивуючи  це не лише посиланням на реальну дійсність, а й на раціональність.

В шести річному віці гра  є першою школою волі дитини. Саме у  грі спочатку вона виявляє здатність  добровільно, з власної ініціативи, підкорятися різноманітним вимогам. Та й сама роль втілює у собі певні  правила, є завданням, яке розв’язує  дитина.

Ігрова діяльність наділена найбільшими можливостями для формування дитячої спільності, у ній найповніше активізується суспільне  життя  дітей.

У процесі ігрової діяльності зароджуються і диференціюються  нові види діяльності дитини: формується зображувальна діяльність, вперше з'являються  елементи праці і навчання. Використання ігрових прийомів, дидактичних ігор забезпечує відповідність природі  дитини дошкільного віку.

Типовими для дошкільного  віку є продуктивні види діяльності. Діти із задоволенням малюють, ліплять, вирізають, будують. Ці види діяльності спрямовані на створення певного  продукту, вимагають оволодіння особливими  способами дій і здійснюють специфічний  вплив на психічний розвиток дітей.

За твердженням дослідників (О.Смирнов), неможливо простежити чітку  залежність стадій художньої творчості  від віку дитини, оскільки значну роль відіграють її індивідуальна обдарованість, вплив доступних для неї зразків  зображувальної діяльності. Попри те, проглядається така тенденція: 6-річні  діти «дають суцільно чисту схему», яка поступово зникає на межі 11 –  річного віку, поступаючись місцем досконалішим  способам зображення; правдоподібний малюнок з'являється  після  13 років.

Малюнки далеко не всіх 6-річних дітей набувають різноманітності  за темами і сюжетами. Діти, у яких не розвивається  пізнавальний інтерес  до навколишнього світу, зациклюються на вузькому колі тем:  вони малюють  лише людей, будинки, квіти і дерева. Як правило, це є наслідком недостатнього  розвитку дитини, необгрунтового використання ними стереотипних графічних  елементів.

Старший дошкільник може самостійно проаналізувати зразок або конструкцію (виокремити частини, з'ясувати їх призначення  і просторове розміщення ), знаходить  цікаві конструктивні розв’язання  планує етапи створення власної  конструкції; 6-7- річна дитина вже  аналізує конструкцію предмета  з практичного погляду. Виокремлюючи частини, вона встановлює їх функціональне  призначення, відповідність форми, величину, місцезнаходження, а також  думає про ситуації, у яких використовуватиметься  конструкція.

Удосконалення аналітико-синтетичної  діяльності  створює основу для  конструктивної творчості дошкільника.

Старший дошкільник цікавиться не лише безпосередніми результатами своєї діяльності, а й їх значенням  для інших людей. У його свідомості починають формуватися  високі мотиви суспільно корисної праці, вольові  якості,  трудові навички. Діти  вже захоплено  працюють над виробами з паперу, дерева, із задоволенням допомагають дорослим, відповідальніше ставляться до отриманих доручень. Їх трудова діяльність  ускладнюються за обсягом, видами, змістом, ставленням до неї і спрямованістю.