Психолінгвістичні аспекти мовлення політика в стані емоційної напруги

     Об’єм політичного інтерв’ю є не великим, всього 163 слова, а отже 22 речення. Середня кількість слів в речені – 7 (див. Таблиця 2.). Коефіцієнт логічної різноманітності свідчить про вживання великої кількості повторів, а це в свою чергу може говорити про низький рівень тезаурусу політика та те, що він перебуває в стані емоційної напруженості.

     Коефіціент  дієслівності є нормальним – 11 %, а  це є характерним для політичного інтерв’ю. Коефіціент логічної зв’язності дорівнює 0.27, а це говорить про дуже низький рівень зв’язності тексту та про те, що політик знаходиться не в стані рівноваги. Текст супроводжується різноманітними «запинками» типу е-е-е-е, що свідчить про переживання політика на час подачі інтерв’ю. Речення є дуже короткими, що свідчить про непідготовленість політика до виступу та як внаслідок особа перебуває в стані емоційної напруженості [34; c. 327].

     Отже, проаналізувавши два інтерв’ю за допомогою психографологічного аналізу ми прийшли до висновку, що перше інтерв’ю дане особою яка перебуває в стані нормального емоційного функціонування, тобто всі показники психографологічного аналізу є у відповідності до норм. Друге інтерв’ю за показниками психографологічного аналізу має деякі відхилення від норми, що свідчить про перебування політика в стані емоційної напруженості.

      РОЗДІЛ ІІІ

     СПОСОБИ РЕГУЛЯЦІЇ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ 

     У даному розділі подаються основні засоби, якими можна регулювати стан емоційної напруги. Також висвітлено основні профілактичні способи захисту від емоційної напруги. 

     Проблема  регуляції емоційних станів є  однією із найважчих у психології й одночасно відноситься як до фундаментальних, так і до прикладних проблем.

     Слід  зазначити, що існує багато підходів до дослідження як регуляції емоційних станів, так і психічних механізмів, що викликають стрес. Ми розглянемо лише кілька підходів. Перший з них, представлений роботами Ф. Б. Березина, заснований на наступних положеннях: адаптація протікає на всіх рівнях організації людини, у тому числі в психічній сфері.

     Психічна  адаптація є центральною ланкою в загальній адаптації людини, оскільки саме характер психічної регуляції  визначає характер адаптації в цілому. Ф. Б. Березин також вважає, що механізми психічної адаптації, а, отже, і регуляції психічних станів, лежать в інтрапсихічній сфері.

     До  числа механізмів, що обумовлюють  успішність адаптації, Ф. Б. Березин відносить механізми протистояння тривозі – різноманітні форми психологічного захисту й компенсації. Психологічний захист – це спеціальна регулятивна система стабілізації особистості, спрямована на усунення або зведення до мінімуму почуття тривоги, пов’язаного з усвідомленням якого-небудь конфлікту. Головною функцією психологічного захисту є «відгородження» сфери свідомості від негативних, що травмують особистість переживань. У широкому змісті цей термін вживається для позначення будь-якого поводження, у тому числі й неадекватного, спрямованого на усунення дискомфорту [3; c. 275].

     Ф. Б. Березин виділяє чотири типи психологічного захисту:

     - перешкоджаючому усвідомленню факторів  погрози, що викликають тривогу;

     - що дозволяють фіксувати тривогу; 

     - знижаючий рівень спонукань; 

     - ліквідація тривоги. 

     Проведені ним дослідження виявили закономірну  зміну механізмів інтрапсихічної адаптації й дозволили говорити про те, що різні форми психологічного захисту мають різні можливості протистояти тривозі й іншим негативним станам. Більше того, було встановлено, що існує певна ієрархія типів психологічного захисту. Коли одна форма захисту виявляється не в змозі протистояти тривозі, те «включається» інша форма захисту. Ф. Б. Березином було також виявлено, що порушення механізмів психічної адаптації або використання неадекватної форми захисту можуть приводити до соматизації тривоги, тобто напрямку тривоги на формування передхворобливого стану, або до остаточного зриву адаптації. Це відбувається тому, що тривога, як і будь-який інший емоційний стан, пов’язана з вегетативною й гуморальною регуляцією організму, тобто при виникненні даного стану відбуваються певні фізіологічні зміни. При цьому слід зазначити, що використання індивідом неадекватної форми психологічного захисту й виникнення гіпертривоги завжди супроводжується наднапруженням, більш значним по своїй інтенсивності, чим звичайне мотиваційне. Як правило, у цій ситуації виникає стан, обумовлений блокадою мотиваційного поводження, відоме як фрустрація [13; c. 54].

     Найважливішим фактором емоційного життя людини є  взаємодія з іншими людьми, спілкування, установлення емоційного контакту, двосторонніх відносин. При цьому дуже важливо, щоб кожний почував себе предметом зацікавленості й симпатії, і сам був відкритий для навколишніх, співзвучний пережитим ними емоціям. Емоції становлять найважливіший компонент життя людини. Саме тому необхідно намагатися контролювати, аналізувати й розвивати свою емоційну сферу. Ми переживаємо емоції, але не пізнаємо їх. Чи можемо ми керувати своїми емоціями? Позбутися від почуття провини, сорому, образ? Якщо ж ми не вміємо керувати своїми емоціями, то наша поведінка полягає в тому, що коли соромно, робимо вигляд, що байдуже; коли боляче, приховуємо біль; коли кривдно зовні проявляємо лише роздратування або неприкритий гнів. Це все показує, що ми вміємо стримувати зовнішні прояви емоцій, а не усувати їх. Емоції в цьому випадку залишаються в нас, руйнують і позначаються на оточуючих людях, які зовсім не винні в тому, що нас «рвуть на частини емоції». Велика людина – це така людина, що вміє зрозуміти себе й навколишній світ, прийняти його таким, який він є.

       Будь-яка емоція виникає в певних обставинах, чим примітивніша й простіша емоція, наприклад, страх або відраза, тим сутужніше усвідомити й зрозуміти її.

     Властиво  всі емоції мають саме цю основу. Будь-яка людина з нашого оточення може бути джерелом, як радості, так і неприємностей. Через людей ми задовольняємо більшу частину своїх потреб. Інша людина може забезпечити нашу безпеку або навпаки її зменшити. Її настрій діє на нас, хоча ми смутно представляємо, як це відбувається. Ми начебто входимо в особистий світ іншої людини й перебуваємо в ньому «як вдома». Необхідно розуміти, що цей процес повинен бути делікатним, без оцінювання й осуду. Для цього потрібно залишити на якийсь час свої цінності, емоції, свою точку зору, щоб увійти в світ іншої людини без упередженості. Це може допомогти розібратися у своїх емоціях, у їхній природі; зрозуміти вчинки й емоції інших людей, оцінити все з урахуванням інтересів як своїх, так й іншої людини. Пам’ятаючи, що ми відповідаємо за себе й свої дії, свої вчинки й рішення. Не порушуючи границю з егоїзмом чітко усвідомлювати, визначати свої бажання, почуття, дії, не нав'язувати їх і не вимагати 100 % їхнього сприйняття іншими. Вони мають право на своє бачення [18; c. 175].

     Переборювати  бар’єри взаєморозуміння, що виникають у різних ситуаціях спілкування, непросто. Для цього потрібно добре розбиратися в нюансах людської психології, у тому числі й своєї власної. Значно простіше інше – самому не створювати ці бар’єри. Щоб не виявитися основною перешкодою на шляху до взаєморозуміння з навколишніми, людині необхідно знати психологічні правила спілкування, і насамперед навчитися керувати своїми емоціями, які найчастіше стають джерелом міжособистісних конфліктів.

     Оскільки  емоції не завжди бажані, тому що при  своїй надмірності вони можуть дезорганізувати діяльність або їхній зовнішній прояв може поставити людину в неприємне положення.

     Зняттю  емоційної напруги сприяють:

     - (як говорив І. П. Павлов, потрібно «пристрасть увігнати в м’язи»); для цього потрібно зробити тривалу прогулянку, зайнятися якою-небудь корисною фізичною роботою й т.д. Іноді така розрядка відбувається в людини як би сама собою: при крайньому порушенні вона ходить по кімнаті з кутка в куток, перебирає речі, рве що-небудь і т.д. Тик (мимовільне скорочення м’язів особи), що виникає в багатьох у момент хвилювання, теж є рефлекторною формою моторної розрядки емоційної напруги;

     - написання листа, запис у щоденнику  з викладом ситуації й причини,  що викликала емоційну напругу;  цей спосіб більше підходить  для людей замкнутих і потаємних;

     - слухання музики; музичною терапією займалися лікарі ще в Стародавній Греції (Гіппократ);

     - зображення на особі посмішки у випадку негативних переживань; утримувана посмішка поліпшує настрій (відповідно до теорії Джемса-Ланге);

     - активізація почуття гумору, тому що сміх знижує тривожність;

     - м’язове розслаблення (релаксація), що є елементом аутогенного тренування й рекомендують для зняття тривоги [36].

     Наполегливі спроби впливати на дуже схвильовану  людину за допомогою угод, переконань, як правило, не бувають успішними через те, що через всю інформацію, що повідомляється, вона вибирає, сприймає й враховує тільки ту, що відповідає її емоційному стану. Більше того, емоційно збуджена людина може образитися, порахувавши, що її не розуміють. Краще дати такій людині виговоритися й навіть поплакати. Дійсно, вченими встановлено, що разом зі слізьми з організму віддаляється речовина, що збуджує центральну нервову систему.

     Існують й інші підходи до розгляду проблеми регуляції емоційних станів й  емоційного стресу.

     Р. М. Грановська ділить всі стратегії  виходу з напруженої ситуації на три  групи: змінити або ліквідувати  проблему; зменшити її інтенсивність  за рахунок зсуву своєї точки  зору на неї; полегшити її вплив за допомогою включення ряду способів.

     Ключову роль у керуванні своїм станом грає усвідомлення життєвих цілей і співвіднесення з ними конкретних цінностей. Чим швидше людина визначить свої життєві цінності й цілі, тим у неї більше шансів уникнути негативних наслідків раптово виниклої надмірної емоційної напруги, оскільки людина, що зробила головний життєвий вибір, значною мірою визначила всі подальші рішення й тим самим позбавила себе від коливань і страхів. Потрапляючи у важку ситуацію, він співвідносить її значення зі своїми головними життєвими орієнтирами. Своєчасність подібного зважування нормалізує його стан. При цьому критична ситуація розглядається на тлі загальної перспективи, наприклад всього життя людини, у результаті чого значимість цієї ситуації може різко знизитися. Відомо багато прикладів, коли з людьми відбувалися нещасні випадки, від яких можна було оправитися протягом декількох годин. Але реакція на них була настільки неадекватна, настільки невідповідна з особистою шкалою цінностей, що розвивалися значні життєві кризи. Тому несприятливі наслідки виникають часто не через самі випадки, а через реакцію на них [24; c. 54].

     Таким чином, одним з основних способів уникання надмірної емоційної напруги  є гармонічний розвиток особистості  людини, формування в неї самостійної  світоглядної позиції. Причому цей розвиток починається з перших днів життя людини, а його успіх у значній мірі залежить від того, наскільки вміло будують виховний процес батьки дитини, а потім і педагоги в школі, наскільки держава піклується про виховання підростаючого покоління, і від багато іншого.

     Наступний спосіб регуляції емоційних станів, на думку Грановської, полягає в  правильному виборі моменту для  ухвалення рішення або реалізації свого плану. Як відомо, екстремальна ситуація приводить до звуження свідомості, що веде до порушення орієнтування в навколишньому середовищі. Тривога, хвилювання міняють стратегію поведінки. Уражений людина прагне уникнути найменшого ризику, боїться йти в тому напрямку, що грозить помилками, тому кожну нову інформацію вона прагне зв'язати з аналогічною, уже відому їй. У цій ситуації людина дуже часто робить помилки, приймаючи неправильне рішення. Тому необхідно вчитися правильно вибирати момент для реалізації своїх планів у складній, емоційно напруженій ситуації [15; c. 165].

     Ще  один спосіб знизити емоційна напругу полягає в ослабленні мотивації. Наприклад, відмовитися на час від досягнення поставленої мети або знизити емоційну напруженість через довільне перенесення уваги, концентруючи її не на значимості результату виконуваної діяльності, а на аналізі технічних деталей завдання або тактичних прийомів.

     Для створення оптимального емоційного стану насамперед потрібна правильна  оцінка значимості події, що відбувається, оскільки на людину впливає не стільки  інтенсивність і тривалість реальних подій, скільки їхня індивідуальна цінність. Коли подія розглядається як надзвичайне, то навіть фактор малої інтенсивності може викликати дезадаптацію. Необхідно також мати у на увазі, що при сильному емоційному порушенні особистісні характеристики людини грають дуже істотну роль в оцінці події. Так, гарний прогноз стає ще більш оптимістичним в оптиміста, а поганий – ще більш похмурим у песиміста. Однак для того щоб правильно оцінити подію, необхідна повна інформованість про неї. Чим більшим обсягом інформації по хвилюючому питанню має людина, тим менша ймовірність емоційного зриву. Звідси випливає, що всіма силами треба збільшувати обсяг відомостей про хвилюючу проблему. При цьому інформація повинна бути різноплановою.

     Грановська  виділяє ще один спосіб боротьби з  емоційними стресами й емоційною напруженістю. Цей спосіб полягає в заздалегідь підготовлених стратегіях відступу. Наявність запасного варіанта поводження в тій або іншій ситуації знижує зайве порушення й робить більш ймовірним успіх рішення завдання на генеральному напрямку. Не підготувавши альтернативного рішення, людина необґрунтовано песимістично оцінює ситуацію, що може виникнути у випадку провалу основного варіанта. Маючи запасний варіант дій, у випадку провалу першого людині простіше змиритися з невдачею й зберегти при цьому оптимістичний настрій. Отже, запасні стратегії зменшують страх перед несприятливим розвитком подій і тим самим сприяють створенню оптимального вирішення завдання.