Психолінгвістичні аспекти мовлення політика в стані емоційної напруги

  3. негативно діючий на організм вплив (синонім стресор);

  4. сильна, не корисна для організму фізіологічна реакція на дію                                                      стресора;

  5. сильні реакції організму (як корисні, так і не корисні) [16; c. 462].

   Не  слід вважати, що стрес несе собою  лише погане, бо його біологічною функцією є захист та адаптація організму. Тобто стрес може мати й позитивні наслідки.

   Р. Лазарус розрізняє фізіологічний та психічний (емоційний) стрес. Він висунув концепцію, відповідно до якої розмежовується фізіологічний стрес, пов’язаний із впливом реального фізичного подразника, і психічний (емоційний) стрес, пов’язаний з оцінкою людини майбутньої ситуації як загрозливої, важкої. Однак такий поділ теж досить умовний, оскільки у фізіологічному стресі завжди є елементи психічного (емоційного), а в психічному не може не бути фізіологічних змін [40].

     В даний час стало модним замість  терміну «емоційне напруження»  вживати термін «стрес». Це поняття  поступово втрачає своє первісне призначення, що відведене йому Г. Сельє у його перших роботах. Не дивно, що в даний час, як відмічає Ю. Г. Чирков, стрес суперечливий, невловимий, туманний. Він важко вкладається у вузькі рамки визначень. Його слабкість – в невизначеності, розпливчастості меж. В. С. Мерлін пише, що стан у важкій ситуації позначається як нервово-психічна напруга, або стрес. «Термін» стрес «повинен використовуватися виключно для позначення умов навколишнього середовища, які характеризуються певним ступенем фізичної або психологічної небезпеки», – пише Ч. Д. Спілбергер. Отже, мова йде про стресора, а не про стан стрессу [7; c. 274].

     У завершеному вигляді вчення про  емоційну напругу, як про загальний адаптаційний синдром при дії певних агентів, сформулював Г. Сельє, хоча й до нього схожі явища спостерігали деякі фізіологи й клініцисти. Чим більш модним ставало поняття «емоційна напруга», тим більше Г. Сельє відходив від первісного розуміння цього феномена.

     В. Марищук запропонував розмежувати поняття «емоційна напруга» й «емоційна напруженість». Першу, на його погляд, характеризує активізація різних функцій організму в зв’язку з активними вольовими актами, інша зумовлює тимчасове зниження стійкості психічних процесів і працездатності. Такий поділ видається не надто логічним і насамперед тому, що емоційною напругою автор називає вольову напругу. Більшість авторів не розмежовує поняття «емоційна напруга» й «емоційна напруженість» [41; c. 84].

     Л. Куликов взагалі вважає, що додавати до слова «напруга» визначення «емоційна» немає необхідності, тому що важко уявити собі будь-яку напругу беземоційну. Проте ця заява є надто категоричною, хоча за своєю суттю вона справедлива. Адже виділення емоційної напруги зумовлено не тим, що є напруга, яка супроводжувана емоційними переживаннями, а тим, що причиною психічного напруження людини є розвинена сильна емоція. Недарма М. Наєнко та О. Овчинников виділили і операціональну напруженість, яка пов’язана з високим темпом роботи. При цьому види напруженості, емоційні переживання теж можуть мати місце, але вони вторинні, а не первинні, як при емоційній напруженості. Власне, і Л. Куликов зазначає, що у акцентуйованих особистостей причиною напруги можуть бути емоції. Емоційна напруженість може чинити на ефективність діяльності як позитивну, так і негативну дію [40].

     Окремі  підходи у дослідженні емоційної напруги можна об’єднати у дві великі групи. Перша група фахівців виходить швидше з клінічного досвіду, теоретично спираючись на концепцію гомеостазу. Вчені визначають стрес як внутрішній стан організму. До цієї групи слід віднести Г. Сельє (стан, що виявляється у формі специфічного синдрому, який представляє собою сукупність всіх неспецифічно викликаних змін в рамках даної біологічної системи), У. Б. Кеннона (щось, що може бути викликано психологічними і фізіологічними компонентами страху), М. А. Корхіна, (стан, в якому погрожують задоволенню основних потреб організму), Б. Кофери, В. Еппл (складання організму, який відчуває, що його здоров’ю або індивідуальності загрожують, і який повинен використовувати всю енергію для захисту), А. В. Суворову (функціональний стан організму, що виникає в результаті зовнішнього негативного впливу на його психічні функції, нервові процеси або діяльність органів периферії). З чехословацьких авторів – це О. Харват (стан, в якому знаходиться живий організм в процесі мобілізації захисних і компенсаторних механізмів), Д. Дитріх (стан, викликаний такою вимогливою життєвою обстановкою, при якій порушується, утруднюється виконання завдань і задоволення потреб), А. Гомоле (стан організму в кожній ситуації, в якій людина вважає, що загрожують її існуванню, психічній врівноваженості, її «Я», і в якій необхідно мобілізувати всю енергію для захисту) [29; c. 386].

     У другу групу входять фахівці, які розуміють емоційне напруження з точки зору обстановки, тобто як подію в процесі діяльності. Багато хто з них у своїй теорії спирається на біхевіоризм. Сюди слід віднести, наприклад, Г. Гільгарда (це умови, що поміщають організм в обстановку більшої напруги і порушують нормальні операційнї механізмів гомеостаза), К. Д. Александера (це будь-яка ситуація, що викликає тривогу), А.Гринштата (це будь-яка умова, що утрудняє нормальне функціонування), Р. Р. Грінкер, Д. Шпігель (це незвичайна умова або потреба життя), О. Микшика (це психічне навантаження, при якому будь-яка обставина, що заважає впливає на організм, в період виконання цілеспрямованої діяльності) [21].

     Така  багатозначність у використанні будь-якого терміна завжди позначена  втратою сутності явища, що позначається цим терміном, проявленням плутанини  у використанні самого терміну, винекненням  невиправданих дискусій з приводу  його сутності.

     Важливим  є те, що емоційне напруження розвивається в кілька стадій.

     1. Мобілізація активності. Відбувається підвищення фізичної і розумової працездатності, виникає натхнення при вирішенні нестандартних, творчих завдань або при дефіциті часу. Якщо така мобілізація організму недостатня, виникає друга стадія емоційної напруги.

  2. Стенічна негативна емоція. Відбувається максимальна мобілізація всіх ресурсів організму, що виражається в злості, люті, одержимості. Якщо і цього недостатньо, виникає третя стадія.

     3. Астенічна негативна емоція. Проявляється як стан жаху, туги, «підкошуються» ноги, «опускаються» руки. Ця стадія є своєрідним сигналом небезпеки, вона закликає людину зробити інший вибір, відмовитися від поставленої мети або піти іншим шляхом до її досягнення. Мета занадто велика для того, щоб для її досягнення вистачило енергії, інформації, часу йти вибраним шляхом, або зовсім недосяжна.

     4. Невроз: відсутність вибору. Ігнорування вимог 3-ї стадії неминуче призводить до виникнення 4-ї стадії. І тоді виникають проблеми, що призводять в остаточному підсумку до фізичного захворювання [35; c. 153].

     На  межі першої і другої фаз знаходитися  так званий приграничний стан свідомості. У нього людина попадає у випадку існування загрози для життя. У цьому стані внаслідок мобілізації усіх сил організму і за допомогою емоційних хвиль (біополе людини) людина може робити чудові речі. Наприклад, в приграничному стані навіть слабка людина може підняти тритонний вантаж без усякої шкоди для себе, або потопаючий може розігнути решітку з товстої арматури, яка заважає йому піднятися до повітря.

     Перед приграничним станом свідомості є передграничний стан. У нього людина може потрапити внаслідок свідомої концентрації уваги, і цей стан дозволяє задіяти практично такі ж можливості, як і при приграничному стані, тільки з трохи меншою інтенсивністю.

     Емоційне  напруження виникає в наслідок впливу негативних емоційних подразників. За рівнем напруження розрізняють:

     1. Помірне напруження, або нормальний робочий стан, який виникає під впливом праці. Воно супроводжується помірними зрушеннями фізіологічних функцій і виявляється в доброму самопочутті, стабільному виконанні роботи;

     2. Підвищене напруження виникає в екстремальних умовах роботи, які вимагають максимального, за межами норми, напруження фізіологічних і психічних функцій [21].

     Емоційне  напруження характеризується активізацією різних функцій організму в зв’язку  з виконанням активної цілеспрямованої  діяльності, або підготовкою до неї, з очікуванням якоїсь небезпеки. В емоційному напруженні особливо велике значення має психічний компонент. Саме психічне напруження супроводжується мобілізацією нервово-психічної діяльності, спрямованої на підтримання тонусу організму, забезпечення оперативної готовності до нормального виконання трудового процесу в конкретних умовах.

     У стані емоційного напруження в поведінці  людини з’являється пильність, дії  стають чіткими, прискорюються процеси  мислення, сприймання інформації, скорочується час реакцій, підвищується працездатність. Емоційне напруження, таким чином, забезпечує адаптацію людини до зовнішнього середовища. Разом з тим механізм емоційної стимуляції має свої межі, перевищення яких супроводжується порушенням психічної діяльності. Перевищення цієї межі спричиняє стрес, який характеризується тимчасовим зниженням стійкості різних психічних функцій, координації рухів, працездатності [11; c. 153].

     Емоційне  напруження після виконання особливо відповідальної роботи супроводжується  психічним виснаженням (функціональною астенією) різного ступеня. Відмічаються слабкість процесів збудження (недостатня рухливість, пасивність, сповільнення мислення) або гальмування (помірно виражена рухова суєтність, неглибокий аналіз і оцінка подій). Такий стан може тривати протягом 1…3 год (рідше добу), після чого з’являються головні болі, стомленість, апатія, неглибокий сон. Відмічаються погіршення пам’яті, сприймання. Тривалі і сильні емоційні напруження оператора негативно впливають на його діяльність, часто призводять до нервово-емоційних зривів [2; c. 143].

     Емоційна напруга виконує ряд функцй:

     1. Сигнальна функція полягає у тому, щоб попередити «Я» про небезпеку, що заборонені спонукання прагнуть прорватися в свідомість;

     2. Функція оцінки, безпосередньо в стані емоційної напруги оцінюється і висловлюється значимість предметів і ситуацій для досягнення цілей і задоволення потреб суб’єкта.

     3. Функція спонукання, з оцінки що випливає спонукання до дії. У залежності від знаку оцінки (позитивного чи негативного), дія може бути спрямоване або на привласнення, оволодіння потрібним, необхідним, або на припинення неуспішної дії, або на вибір іншої.

     4. Функція активації нервових центрів і всього організму в цілому. Емоційне напруження забезпечує оптимальний рівень діяльності центральної нервової системи і окремих її структур. Морфофункціональна система емоційних процесів є блоком регуляції тонусу і неспання індивіда. Емоційне напруження впливає на продуктивність діяльності - її темп і ритм.

     5. Синтезуюча функція емоційного напруження дозволяє з’єднувати, синтезувати в єдине ціле окремі, пов’язані в часі і просторі події і факти. А. Р. Лурія показав, що сукупність образів, прямо або випадково пов’язаних з ситуацією, яка породила сильне емоційне напруження, утворює в свідомості суб’єкта міцний комплекс. Актуалізація одного з його елементів тягне, іноді проти волі суб’єкта, відтворення у свідомості інших його елементів.

     6. Емоційне напруження виконує експресивну (виразну) функцію. Дуже часто вони супроводжуються органічними змінами периферичного характеру (почервонінням, зблідненням, дихання стає більш інтенсивним, підвищується серцебиття, тощо), виявляється у так званих виразних рухах (міміці – рухах особи, пантомімі – рухах всього тіла, вокалізації – в інтонації і тембрі голосу) [20; c. 432].

     Отже, емоційне напруження відіграє важливу роль в житті кожного індивіда. Воно може проявлятися як в помірній, так і в підвищеній формі і виконує ряд життєво важливих функцій, які допомагають людині пристосуватися до умов суспільного життя.

1.2. Чинники виникнення стану емоційної напруги  

     Пусковим механізмом для активації та мобілізації інтелектуальних і фізичних ресурсів організму, необхідних для вирішення нестандартних завдань або завдань, які необхідно вирішити при дефіциті інформації, часу або енергії, служить емоційна напруга. Емоційне напруження – стан, що характеризується адекватною виразністю емоційних реакцій, спрямованих на мобілізацію функцій для найбільш успішного виконання діяльності. Емоційне напруження тим вище, чим вища мотивація, чим більше розходження між необхідними для досягнення мети і реально існуючою у людини інформацією, часом і енергією.

     Існує безліч чинників, які сприяють виникненню емоційної напруги. Їх поділяють на – зовнішні і внутрішні:

     Зовнішні фактори. До них відносяться перш за все так звані екстремальні фактори, тобто такі, фізичні або інформаційні характеристики яких ведуть до розвитку крайнього ступеня напруги фізіологічних і психологічних функцій з повним вичерпанням всіх фізіологічних резервів. Чим більш виражена екстремальність чинника, тим вище ймовірність появи виражених ступенів емоційної напруги. Характер емоційної напруги визначається видом реакції, що розвивається в результаті впливу. У разі формування адекватної реакції, тобто реакції, спрямованої на подолання дій фактора або на підтримку необхідного рівня діяльності при продовженні дії екстремальності, як правило, спостерігається та чи інша ступінь емоційної напруги. Розвиток реакції тривоги, що характеризує тенденцію відходу від екстремального чинника, нездатність до мобілізації функцій ведуть до появи різних ступенів емоційної напруженості, а також до появи різко виражених негативних емоцій. До цієї ж групи факторів належать і ті, які характеризуються дуже високою значущістю, хоча самі по собі чинники не є екстремальними [10; c. 36].