Психолінгвістичні аспекти мовлення політика в стані емоційної напруги

     Внутрішні фактори. До цих факторів відносяться такі, як характеристики нервової діяльності, темперамент, рівень тривожності, ригідність особистості, і таке інше – вони, як правило, визначають рівень реакції. Такі фактори, як характеристика енграмних перетворень (особливості пам’яті, уваги), відповідальна за ступінь знаковості і виникає з ситуацією і швидкістю ухвалення рішення, визначає не тільки ступінь розвитку емоційнї напруги, а й їх знаковість. Дуже близька до них і така характеристика особистості, як рівень домагань. Нарешті, в цю ж групу слід віднести і такі фактори, як мотиви, установки і близькі до них характеристики типу ідеалів і таке інше. Найбільш виражений їх вплив на емоційну стійкість, яка, при позитивних мотивах може бути настільки високою, що повністю виключає появу емоційної напруженості.  
Управління емоційною напругою – завдань ергономіки. Можна активно управляти поведінкою людини – оператора, вводячи ті чи інші емоціогенние фактори. Наприклад, для підтримки високого рівня пильності при монотонній роботі операторів спостереження і контролю вплив на емоціогенних сферу є найбільш ефективним [1; c. 74].

     Якщо ми маємо справу з емоційною напруженістю, то тут позиція стає іншою, це стан явно несприятливе, і всі зусилля повинні бути спрямовані на переклад цього стану в стан емоційного напруження.

     Також розрізняють групові чинники емоційної напруги:

     1. відсутність групової згуртованості – відсутність можливості для людини відчувати себе членом колективу унаслідок специфіки певного специфічного клімату, який там панує, а також через те, що лідер колективу не допускає або обмежує цю можливість, або тому що інші члени групи не приймають її до своїх лав, може з’явитися джерелом сильної емоційної напруги;

     2. наявність внутрішньоособових, міжособових і внутрішньогрупових конфліктів – наявність серйозних суперечностей або несумісності окремих характеристик особи, що перебуває у певному колективі, наприклад, його особистої мети, потреб, цінностей, з соціально схвалюваними в групі, де він знаходиться, а значить, вимушений постійно знаходитися, спілкуватися, взаємодіяти, також є серйозним чинником виникнення напруги [23; c. 274].

     До  найбільш розповсюджених причин виникнення емоційної напруги є:

     1. Вплив навколишнього середовища. Виникає врезультаті поганих фізичних умов, наприклад відхилень в температурі приміщення, поганого освітлення або надмірного шуму;

      2. Відсутність звичних, бажаних соціально бажаних зв’язків, соціальна ізоляція, порушення емоційно значущих міжособистісних відносин;

      3. Переломні етапи життя: одруження розлучення, перехід на нову роботу;

      4. Недостатність у знаннях: коли людина через відсутність певних знань не може відповісти на поставлене питання, не може обґрунтувати свою думку;

      5.  Соціальні і соціально психічні чинники (безробіття, соціальна незахищеність);

     6. Особиста дисгармонія: внутрішні конфлікти, кризи невідповідності реального і бажаного, кризи розвитку особистості [37; c. 143].

     Отже, стан емоційної напруги ніколи не виникає сам по собі, завжди існують певні причини виникнення будь-якого явища. Чинників виникнення емоційної напруги є безліч і кожен з них має своєрідну дію на людину.

      РОЗДІЛ ІІ

     ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ МОВЛЕННЯ В СТАНІ ЕМОЦІЙНОЇ  НАПРУГИ 

     В даному розділі висвітлюється інформація про те, як змінюється мовлення та зовнішній вигляд людини (політика), що перебуває в стані емоційної напруги. Подається психографологічний аналіз політичних інтерв’ю Л. М. Черновецького то короткі коментарі. 

     2.1. Розпізнавання емоційного стану людини за її мовленням та кінесичними особливостями 

      Важливим каналом для впізнання емоційного стану людини є його мова. Проте в онтогенетичному розвитку людини є дитячий період, коли вона ще не володіє мовою, а видає тільки звуки. Виникає питання: наскільки батьки здатні впевнено визначати в звуках дітей їхній емоційний зміст? Показано, що така можливість властива дорослим людям, незалежно від того, є в них досвід спілкування з малюками чи ні.

      Загалом, мовлення людини у ЗСС (змінені стани свідомості) зазнає певних змін. У граматичному плані збільшується питома вага повнозначних слів, фіксуються повтори. У лексичному плані простежується зниження розмаїття лексикону, стереотипізація, спрощення синтаксису, збільшення кількості помилок, в цілому - дестабілізація мовної свідомості. Таких характеристик мовлення індивіда набуває при тимчасовому вимкненні лівої півкулі головного мозку. Тобто, можна твердити, що при змінених станах свідомості в людини переважає симультанна, аналогова обробка інформації. У семантичному плані у мовленні з’являються слова зі значенням семантичної безвинятковості - вічно, завжди, ніколи, ніхто, повністю, цілком, абсолютно. Ці та подібні їм слова ми кваліфікуємо як «семантично дифузна лексика» [32; c. 37].

     Е. Л. Носенко вивчені зміни мови при емоційному напруженні, що спостерігалися в природних, а не в лабораторних умовах: перед іспитом, перед хірургічною операцією у хворих, у диспетчерів при виконанні ними тестових завдань у присутності авторитетної комісії, у військовослужбовців при виконанні професійної діяльності, пов’язаної з великою особистою відповідальністю. «Для стану емоційної напруги характерні складнощі у формулюванні думок і виборі слів для їх адекватного вираження, які проявляються у збільшенні в усних висловлюваннях кількості і тривалості пауз, нерішучості, пошукових слів, семантично нерелевантних повторень», заповнених «пауз, пошукових і описують жестів», що супроводжують мову. Одним з проявів цих труднощів є також зниження словникового розмаїття мови. Крім того, зазначаються істотні зрушення в здійсненні тих мовних операцій, які вимагають свідомого контролю за якістю їх реалізації. Зокрема, відзначається більш контрастне, ніж у звичайному стані, прояв у мові тенденцій до синкретизму в області стройового синтаксису (тобто до незавершеності «морфологічного оформлення слів у фразі відповідно до синтаксичних засобів») і до нерозчленованій в області актуального синтаксису (виражається в тому, що послідовності слів, які могли б бути представлені як синтаксично безперервні ланцюжки, членуються на окремі синтагми, з’єднані шляхом простого розположення). Про ослабленні свідомого контролю за якістю лексико-граматичного оформлення висловлювання у стані емоційної напруженості свідчить також збільшення кількості синтаксично і логічно незавершених фраз, порушення цілісності надфразовою єдностей, зростання кількості некоректуючих помилок [33; c. 153].

     У стані емоційної напруженості активізуються  спонтанні мовленнєві прояви; різко  зростає кількість звичних висловів, «слів-паразитів», кліше. Ці звичні вислови артикулюються в більш високому темпі, ніж у мові, яка відбувається у звичайному стані, що призводить до зміни темпу артикулювання. Істотно зростає кількість некомунікативних жестів, що супроводжують мову, факт появи яких не усвідомлюється мовцем. Наявність труднощів у виборі слів і в формулюванні думок, з одного боку, та активізація спонтанних проявів, з іншого боку, призводять до різких коливань загального темпу мови на окремих ділянках мовного ланцюга, з чим, до певної міри, пов’язані і коливання частоти основного тону» .

     На  основі аналізу наведених вище особливостей мови у стані емоційної напруженості Е. Л. Носенко виділила цілий ряд показників, що піддаються кількісній оцінці, які можуть використовуватися при діагностиці цього стану:

     1. Середня довжина відрізка мови, вимовленого без пауз нерішучості. Вона розраховується шляхом ділення часу «чистої мови» (або кількості слів у висловлюванні) на кількість пауз нерішучості. За паузи нерішучості приймаються паузи тривалістю від 250 мс і вище.

     2. Темп артикулювання, тобто відношення кількості складів у висловлюванні до часу, витраченому на їх проголошення (тобто кількість часу «чистої мови»).

     3. Латентний період мовної реакції.

     4. Діапазон коливань темпу мовлення в процесі усного висловлювання [14; c. 65].

     Цей показник характеризує два різноспрямовані  зрушення: виникнення труднощів в  оперативному виборі слів у мові і пожвавлення спонтанної мовленнєвої активності, що супроводжується збільшенням темпу мови. Чим ширше діапазон коливань темпу мови на окремих ділянках мовного «ланцюга», тим з більшою ймовірністю можна стверджувати, що промовець переживає стан емоційної напруженості.

      Дослідження Е. Л. Носенко показали, що для мовлення у стані емоційної напруженості характерні такі особливості:

   1. змінюється моторна реалізація мовлення. Коли людина хвилюється, то вона або говорить значно голосніше, або значно тихше, ніж звичайно. Пришвидшується, або навпаки, сповільнюється темп мовлення; вимова може ставати чіткішою; фрази не завершуються;

   2. виникає значне збільшення кількості пауз нерішучості і пошукових пауз. При цьому паузи супроводжуються часто нефонологічними вокальними утвореннями (типу ее, кх, гм, мм), кількість яких збільшується у порівнянні з мовленням тих самих людей у звичайному стані на 50%;

   3. змінюється граматична будова мовлення: збільшується кількість іменників і дієслів у порівнянні з прикметниками і прислівниками, мовлення стає більш динамічним;

   4. лексично мовлення стає більш спрощеним – вибираються коротші слова з найвищою частотністю у мові. Збільшується кількість слів-паразитів, неологізмів і парафазій (помилкового вживання слів). З’являються семантично нерелевантні повтори фраз, одного слова, складів [2; c. ].

      У стані емоційної напруженості для  мовлення характерна також незакінченість (опущення частини слова, наприклад  його кінця). Це супроводжується змінами  у структурі речення чи повторами: Після революції… ці… там… настала… заключили… цей… Брестський мир. (мовлення абітурієнта на екзамені). Часто речення не закінчуються (ні логічно, ні синтаксично), і це мовцем не виправляється [41; 211].

      У семантичному плані мовлення в стані  емоційної напруженості теж змінюється. Воно характеризується, з одного боку, більшою різкістю в оцінках, з іншого боку - нерішучістю. Мовцем обираються слова з чітким позитивним або негативним значенням, тобто переважає крайня полярність в оцінках.

     Виникає зниження словникової різноманітності  у порівнянні з мовленням тих  самих людей у звичайному стані. Іншими словами, словник емоційного мовлення характеризується більшою  стереотипізацією. Мовець у стані  емоційної напруженості відбирає ті слова, які є найчастотніші у його ідіолекті, які ніби «лежать на поверхні», тобто він спрощує стратегію пошуку слів. Збільшення стереотипізації словника відображає ту загальну тенденцію до пожвавлення спонтанної активності, що характерна для поведінки людини у стані емоційної напруженості в цілому. Ця стереотипізація словника збільшується також за рахунок частішого використання у мовленні різних шаблонних фраз, кліше. Порушення в синтаксичній будові фраз, наявні семантичні нерелевантні повтори і двозначності ускладнюють розуміння такого мовлення.

      Якщо  з людиною, яка знаходиться у  стані афекту, провести асоціативний експеримент, то ми побачимо, що її реакції  будуть відрізнятися від тих, які  вона давала у спокійному стані. Так, якщо в нормі люди дають абстрактні іменники, то у стані емоційної напруженості вони частіше видають реакції з предметним відношенням і значно рідше абстрактні іменники. Це пояснюється тим, що абстрактні іменники з’являються в мовленні індивіда пізніше, а у стані емоційної напруженості актуалізуються більш закріплені, автоматизовані більш ранні зв’язки [30; c. 123].

     Аналіз  літературних даних показав, що метод  вільних асоціацій є доволі розповсюдженим діагностичним, а іноді і терапевтичним  засобом в дослідженнях ЗСС. Більше того, на сьогоднішній день вважається, що вербальні асоціації підпорядковуються тим самим законам, що й усі асоціативні зв’язки людської психіки, тому неможливо зрозуміти механізми асоціювання з даних лише нормативних процесів.

1. Асоціативний тест виступає в ролі і діагностичного, і терапевтичного інструментарію при вивченні емоційної напруженості, стресу, афекту і т.ін. Власне, з цього і почалося використання цієї методики як психодіагностичної. К. Г. Юнг використовував її як засіб психоаналізу для виявлення прихованих слідів афектів. Асоціації дають змогу поглянути на глибинні рівні психіки, вони ніби можна зняти їх блокування і вивести афективну ситуацію на свідомий рівень. У праці А. Н. Леонтьєва (1928) вивчався вплив стану афекту на характер протікання потоку вільних асоціацій.
2. У книзі С. С. Галагудзе, проведеній  на матеріалі асоціативного тесту при вивченні стану емоційної напруги під час складання іспиту, відмічається перебудова парадигматичних і синтагматичних реакцій. При цьому на перше місце поступово виходять реакції, що реалізують прості, рано вкорінені мовленнєві стереотипи. Відмічено загальне падіння часу реагування з подальшою деталізацією по частинах мови і частотності слів стимулів [12; c. 43].