Психодіагностика агресивності підлітків

В даний час  теорія соціального навчання є найбільш ефективною в прогнозі агресивної поведінки, особливо якщо є відомості про  агресора і ситуацію соціального  розвитку. [8, с.67].

З вище зазначених теорій, що пояснюють природу агресивності, можна зробити наступні висновки:

• прояв агресії пояснюють біологічні і соціальні чинники;
• агресивність може бути не тільки жорстокою, але й нормальною реакцією індивідуума в ході боротьби за виживання;
• агресивні дії можуть бути послаблені або направлені в соціально прийнятні рамки за допомогою позитивного підкріплення неагресивної поведінки, орієнтації людини на позитивну модель поведінки, зміну умов, сприяючих прояву агресії.
2. Агресія та агресивність.

 Поняття  «агресія» й «агресивність» розрізняються  багатьма авторами. Якщо агресія трактується як дія або процес, що має специфічну функцію й організацію, то агресивність розглядається або як певний стан людини, або як деяка особистісна структура, що є компонентом більше складної структури психічних властивостей людини. Зокрема, Н.Д. Левітів пропонував розглядати й досліджувати агресію як психічний стан, виділяючи пізнавальний, емоційний і вольовий її компонент. А. Реан [30, с. 236] розуміє під агресивністю «властивість особистості, що виражається в готовності до агресії». Агресивність, за Р.С. Нємовим, розуміється як ворожість – поведінка людини відносно інших людей, яка відрізняється прагненням заподіяти їм неприємності, завдати шкоди. В. Клайн вважає, що в агресивності є певні здорові риси, які просто необхідні для активного життя. Це – наполегливість, ініціатива, завзятість у досягненні мети, подолання перешкод. Ці якості властиві лідерам.

Р.С. Хоманс вважає, що агресію може викликати ситуація, пов'язана з прагненням до справедливості.[29, с. 565].

Реан А.А., Бютнер К. та інші розглядають деякі випадки агресивного прояву як адаптивну властивість, пов'язану з позбавленням від фрустрації і тривог.

Стан фрустрації – це психічний стан, що характеризується наявністю стимулюючої потреби, що не знайшла свого задоволення. Цей стан супроводжується різними негативними переживаннями: роздратуванням, відчаєм.

Таким чином, агресію  можна розглядати як біологічно доцільну форму поведінки, яка сприяє виживанню  і адаптації. З іншого боку, агресія  розцінюється як зло, як поведінка, що суперечить позитивній суті людини.

Розрізнення понять «агресія» й «агресивність» веде до важливих наслідків. З одного боку, не за всякими агресивними діями  суб'єкта дійсно коштує агресивність особистості. З іншого боку, агресивність людини зовсім не завжди проявляється в явно агресивних діях. Прояв або не прояв агресивності як особистісної властивості в певних актах поводження як агресивних дій завжди є результатом складної взаємодії ситуаційних факторів.

Представники  біхевіористичної психологічної школи  часто говорять про агресивну поведінку. Під нею розуміється активні, відкриті, зовнішні виражені дії, часто ініціативні й завжди приносять іншій людині (або неживому предмету) певна шкода. Агресивної поведінки може виражатися в різноманітних формах: від грубого фізичного насильства до глузливих й уїдливих слів.

Істотне значення в розумінні сутності агресивної поведінці підлітків має аналіз їхньої мотивації. Основу агресивної мотивації  становлять, насамперед, негативні  емоції й почуття, такі як гнів, страх, помста, ворожість (А. Басс, К.Ізард, Х. Фешбах, Е. Фромм й ін.). Фешбах відзначає, що із придбанням різного роду навичок і рухів, пов'язаних з «експресивною агресією», необхідної для зняття емоційної напруги й тому виконуючу позитивну роль, виникає властивий агресії мотив – «бажання завдати фізичної шкоди»

Отже, більшість  дослідників змінюють до думки про  те, що агресивна поведінка повинне  включати агресивний намір. Однак при  більше уважному розгляді встановити наявність або відсутність агресивного  наміру не завжди виявляється простим завданням. Наміри – це особисте, сховане, недоступне прямому спостереженню задуми (А. Басс, А. Бандура). Про їх можна судити за умовами, які передували або випливали за актами агресії [11, с. 27]. Проте, включення критерію наявності або відсутності агресивного наміру у визначення агресії бачиться доцільним. Це дозволяє оцінювати як агресію спроби заподіяти шкоду іншим, навіть якщо вони не увінчалися успіхом, а також диференціювати від агресивні дії, наслідком яких стало випадкове заподіяння шкоди, і дії, що мають благі наміри, для здійснення яких заподіяння болю необхідно (наприклад, дії хірурга).

До поняття  норми агресивності зверталися багато дослідників. Так, Т.Г.  Румянцева відзначає, що норми формують своєрідний механізм контролю за позначенням тих або інших дій. «Коли ці норми дотримані, сприйнята поведінка не буде розглядатися спостерігачем у якості агресивного, незалежно від ступеня згубності наслідків такої поведінки. І, навпаки, якщо норми порушені, на поведінці «навішується ярлик агресії» [32, с. 84]. Отже, норма агресивності розглядається як мінімум у двох аспектах: як середньо припустимий рівень агресивності і як норми поводження, прийняті в суспільстві (маючи відповідний соціальний контекст).

Спираючись  на погляди Б.Г. Ананьева, Т.Н. Курбатова розглядає структуру агресії відповідно до рівнів психологічної організації людини: індивідний, субъектно – діяльностний й особистісний рівень агресії. Індивідуальний рівень складається в захисті себе, потомства, особистого майна й зв'язується із природною основою людини. Суб’єктно – діяльний рівень прояву у звичному стилі поведінки особистості й зв'язаний із прагненням до досягнення успіху, мети й відповідною реакцією людини на погрозу. Особистісний рівень агресії зв'язується автором з мотиваційною сферою, самосвідомістю й проявляється в кращому виборі агресивних форм поводження й засобів для досягнення своєї мети. Однак представляється досить складним диференціювання субъектно – деяльного й особистісного рівнів агресії.

Вирішуючи проблему оцінки агресії, доцільно звернутися до моделей структури агресії. Е. Фромм [32, c. 283] розглядав два різних види агресії: 1) доброякісну, оборонну агресію, необхідну людині для виживання, і 2) деструктивну, злоякісну агресію, що не є біологічно адаптивною.

Фешбах запропонував розрізняти три види агресії: випадкову, інструментальну й ворожу. Якщо прийняти такий розподіл агресії на види, то як випадкова агресія потрібно розглядати будь-яку випадкову, ненавмисну дію, що принесла шкоду.

Окремі дослідники розрізняють ворожу й інструментальну агресію. Ворожа агресія має місце, коли головною метою агресивної дії виступає заподіяння шкоди. Інструментальна агресія спрямована на досягнення мети, причому ціль заподіяння шкоди не ставиться, а агресивні дії виступають як інструмент для здійснення різних бажань.

Ф. Зильманн  запропонував замінити ворожу агресію  на «обумовлену подразником», а інструментальну  – на «обумовлену спонуканням». Обумовлена подразником агресія  припускає дії, спрямовані на усунення неприємної ситуації або ослаблення її шкідливого впливу. Агресія, обумовлена спонуканням, використається з метою досягнення певної вигоди [11, с. 31].

К. Хорні виділяє  три лінії поводження: рух до людей, рух проти людей і рух від  людей; відповідно вона виділяє що уступає, агресивний і відсторонений типи особистості.

Існують й інші принципи розподілу агресії на види. Так, агресію ділять на групову й  індивідуальну. Х. Маркль говорить про можливості виділення дисциплінарної, соціальної, ігрової, моральної агресії. У психопатології вивчають садистські агресіїю.

У випадках, коли в основі класифікації видів агресії  лежить її спрямованість, виділяється  два її види: пряма й непряма. При  прямої агресії дії спрямовані безпосередньо  проти жертви, при непрямої –  дії здійснюються опосередковано, без присутності жертви.

Отже, агре́сія — це фізична або словесна поведінка  людини, спрямована на пошкодження  або зруйнування. У випадку, якщо агресія виявляється в найбільш екстремальній і соціально неприпустимій  формі, вона переростає у насильство, а

агресивнісь риса характеру, що виражається у ворожому ставленні людини до інших людей, до тварин, до навколишнього світу. Агресивними називаються такі дії  і таке відношення людини, яке, будучи ворожим, у той же час не викликається будь-якими об'єктивними причинами, не може бути виправдане обставинами, що склалися, або міркуваннями морального або юридичного характеру, зокрема — необхідністю самооборони або захисту інших людей.

Поняття «агресія»  і «агресивність» несинонімічні. Під  агресивністю надалі ми будемо розуміти властивість особистості, що виражається в готовності до агресії. Таким чином, агресія є сукупність певних дій, що завдають шкоди іншому об'єкту, тоді як агресивність - це особистісна особливість, Вира-лишнього в готовності до агресивних дій щодо іншого.

1.3.Детермінанти  агресії

  Агресивна поведінка молоді – одна з найбільш актуальних соціальних проблем.. Вченими виділено декілька груп чинників агресивної поведінки людини, зокрема, біологічно-генетичні, індивідуально-психологічні особливості особистості, специфіка виховання, вплив субкультури, роль засобів масової комунікації. Одну з груп таких чинників складають ситуативні детермінанти – конкретні соціальні ситуації, що виникають в процесі міжособового (міжгрупового) спілкування. Їх вивчення є необхідною умовою аналізу причин агресивної поведінки людини. Ці чинники провокують агресивну поведінку навіть у неагресивних за характером людей. [22, с. 304].

Результати  ряду досліджень визначили коло ситуацій, які прямо або побічно можуть викликати агресивну поведінку більшості людей. Ними виступають: фізична або словесна (вербальна) агресія інших осіб (особливо, якщо вона сприймається як навмисна), ситуація неможливості реалізувати свої актуальні потреби, умови жорсткої конкуренції між взаємодіючими сторонами, присутність осіб, що провокують конфлікт. В основі цих ситуацій лежить міжособовий (іноді – міжгруповий) конфлікт – провокація, яка часто закінчується вербальними або фізичними випадами. Слід зазначити, що психологічні особливості підлітків сприяють появі конфліктних ситуацій практично на всіх рівнях соціальних зв'язків: у сім'ї (внаслідок реакції емансипації), школ, училищі (з аналогічної причини), з ровесниками (із-за емоційної нестійкості, імпульсної поведінки). Ряд соціально-психологічних експериментів підтверджує великий вплив різного роду провокацій на ступінь агресивності [7, с. 136-138].

 Більшість  людей у міжособових відносинах  використовують принцип "око  за око, зуб за зуб", відповідаючи  агресією на агресію. Так, у  ситуації контакту з людиною, до якої суб'єкт відчуває антипатію, частіше виникає бажання відмовити їй у виконанні якогось прохання. Такий же тип поводження в поєднанні з прямими словесними нападками провокується поганим настроєм чи контактом підлітка (частіше юнака) з людиною, яка чимось їй заважає. На навмисні словесні образи і фізичну агресію більшість молодих людей реагують аналогічним чином, не намагаючись себе стримувати. Перебування в групі однолітків підвищує імовірність поширення пліток і слухів про недоброзичливців (пліткарям завжди була потрібна публіка). Дія всіх цих ситуацій зумовлена визначеними особистісними характеристиками індивіда, зокрема, його статтю і віком. У цілому, результати дослідження дозволяють зробити висновок про те, що ситуативні фактори відіграють істотну роль в актуалізації агресивного поводження молоді.

Якщо говорити про фізіологічні причини агресії, то тут головну роль відіграє лімбічна система. Мозкове захворювання лімбічної  системи було характерним для  людей, в яких проявлявся синдром дисконтролю, що характеризується безпричинною жорстокістю, патологічною схильністю до насильства.

Як у людей, так і у тварин, особи чоловічої  статі завжди виявляють більшу агресивність, ніж жіночої; - можливо це частково результат раннього впливу статевих гормонів на мозок. Особи жіночої статі, яким були введені чоловічі статеві гормони, поводились більш агресивно, але все одно не так, як особи протилежної статі, яким нічого не вводили.

У альтернативна  гіпотезі агресії  агресія визначалася  як набутий (а не інстинктивний) захисний механізм, спричинений зовнішніми факторами, а не внутрішніми. Так,  наприклад, діти в країнах, що перебувають в стані війни, починають набагато раніше і яскравіше проявляти агресію, ніж їх ровесники, які живуть в мирний час. Взагалі, агресія часто виникає як так званий «захисний механізм» проти впливів ворожого оточення.

Крім того, за моїми власними спостереженнями, чим  активніший спосіб життя веде людина, тим більшою мірою вона проявляє агресію.Внаслідок великої завантаженості різноманітними справами  і нестачі часу  для релаксації  накопичується багато негативної енергії, яка, реагуючи на дію навіть незначного подразника (людина, що ненароком штовхнула вас в метро; двері, які не захотіли відчинитися з першого разу), вихлюпується назовні.

Останнім часом, великий вплив на психіку і  поведінку дітей мають засоби масової інформації. Експериментально доведено, що діти, які часто дивляться  передачі з елементами насильства, стають більшневрівноваженими і  агресивними. Більше того, вони починають сприймати насильство, як нормальне явище.