Поняття про спілкування

   Звинувачувальний  тип. Така людина постійно шукає  і знаходить тих, хто винен.  Вона — диктатор, господар ситуації, нерідко поводиться зухвало, говорить різко та жорстко, перебиває інших, не даючи людям договорити до кінця. Людина цього типу прагне в такий спосіб завоювати авторитет, владу над іншими. У глибині свідомості вона знає, що без інших нічого не варта, і тому радіє, якщо люди їй підкоряються, відчуваючи себе винними. Сам же звинувачувальний тип при цьому дістає задоволення.

   Врівноважений  тип — це дуже коректна, надто  спокійна людина, яка розраховує  все наперед, має монотонний  голос, вибудовує довгі фрази.

   Віддалений  тип не реагує на жодні запитання,  часто говорить недоречно, невчасно  і невлучно.

   Ці чотири  типи спілкування свідчать про занижену самооцінку, відчуття власної меншовартості — врівноважений тип. Поведінка такої людини послідовна, гармонійна. До інших вона ставиться відкрито, чесно, ніколи не принижує людську гідність.

   Люди  такого типу спілкування, як  правило, знаходять вихід зі складного становища і можуть об´єднати інших людей для спільної діяльності. Це — цілісні особистості. Вони прямо передають свої думки, відкрито виражають почуття, здатні до особистісного зростання, викликають повагу і довіру до себе. Урівноважені люди мають високий рівень моральної та психологічної культури спілкування і потенційні можливості для її підвищення.

   Серед  особливостей спілкування традиційно  виокремлюють не лише певні  способи впливу на людей, а  й стилі як інтегровані характеристики. Під стилем розуміють, звичайно, систему прийомів діяльності, поведінки людей. Найхарактерніше стиль проявляється в діловому та професійному спілкуванні, у взаємовідносинах між керівником та підлеглими, у лідерстві.

   Розрізняють  три стилі лідерства:

   1) авторитарний;

   2) демократичний;

   3) ліберальний.

   Вони  характеризують не лише спілкування,  а й манеру поведінки лідера  щодо інших, тип його влади,  ставлення до роботи та інших.  Відповідно до зазначених стилів  лідерства можна описати і стилі спілкування.

   Так, при  авторитарному стилі лідер віддає  накази, дає вказівки, інструкції. Він  не любить, коли інші проявляють  ініціативу, не хоче, щоб із ним  дискутували, обговорювали прийняті  ним рішення.

   Демократичний  стиль, навпаки, передбачає, що активність учасників спілкування та їхня ініціатива підтримуються, завдання та способи їхнього виконання обговорюються. Якщо для першого стилю спілкування характерним є виокремлення свого "Я", то для другого типовим займенником є "Ми".

   При ліберальному стилі спілкування проблеми обговорюються формально, керівник може і не бути лідером. Він піддається різним впливам, не виявляє ініціативи у суспільній діяльності.

   Спрямованість  у стилі ділового спілкування  може бути різною — на іншого  або на себе. Якщо людина потребує іншого, або заклопотана собою, то кажуть, що у неї піддатливий стиль. Якщо співрозмовник прагне досягти успіху в спілкуванні та діяльності, контролюючи інших, його стиль називають агресивним. Якщо людина зберігає емоційну дистанцію, незалежність у спілкуванні, її стиль вважають відчуженим. Крім того, розрізняють такі стилі: альтруїстичний (допомога іншим), маніпулятивний (досягнення власної мети) та місіонерський (обережний вплив).

   Особливості  взаємин і характер взаємодії  у процесі навчання та виховання певною мірою визначили стилі педагогічного спілкування: спільної творчої діяльності; дружньої прихильності; спілкування-дистанція; спілкування-залякування; спілкування-загравання.

   Вивчення  стилів спілкування, як і стилів  діяльності загалом за останні 11—15 років, стало важливим напрямом пошуку шляхів оптимізації діяльності людей та їхніх взаємин. Один з таких шляхів — цілісне вивчення процесуальних характеристик спілкування, його культури.

6. Спілкування і  діяльність

   Спілкування тісно пов´язане з діяльністю. Будь-яка форма / спілкування є формою спільної діяльності. У ній формуються не тільки суб´єкт — об´єктні (людина — предмет діяльності), а й суб´єкт — суб´єктні відносини (людина — людина). Суть спілкування полягає у взаємодії суб´єктів діяльності.

   Спілкування  може розглядатися як сторона,  умова діяльності або як окремий  її вид. Але зв´язок між ними  полягає саме в тому, що завдяки  спілкуванню діяльність організовується.  Розбудова плану спільної діяльності  вимагає від кожної людини розуміння мети діяльності, засобів реалізації, розподілу функцій для ЇЇ досягнення. Специфіка спілкування в процесі дій полягає в створенні можливості організації та координації діяльності окремих її учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв´язки та стосунки між людьми.

   У спілкуванні  реалізується система ставлення  людини до інших. Соціальна  функція спілкування полягає  в тому, що воно є засобом  передачі суспільного досвіду.

   Специфіка  спілкування визначається тим, що в його процесі суб´єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями тощо. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості.

   Результатом  спілкування є налагодження певних  стосунків з іншими людьми. Завдяки  цьому здійснюється інтеграція  людей, виробляються норми поведінки,  взаємодії. Зв´язок людей у  процесі спілкування є умовою  існування групи як цілісної  системи.

   Цей процес координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті. Потреба у спілкуванні є однією з первинних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до складніших (співробітництво, інтимно-особисте спілкування 1.7. Етичний бік спілкування

   Готика  звернена до складного світу  людини, її родової суспільної  сутності, яка реалізується в  моральній діяльності конкретних  особистостей.

   Етика  — це наука про мораль: її  природу, сутність, специфіку, роль  і місце в розвитку людини. Вона вивчає особливу сферу людської діяльності, її закономірності та прояви в історичній практиці людей, у моральних поглядах, структурі моральної свідомості.

 Розглядаючи  моральність у практичному значенні, яка виражається у спілкуванні, здатності людини співвідносити себе з іншими людьми, що покладається в основу аналізу поняття ганебного або гідного людини.

   Прояви  моральності в діяльності конкретних  індивідів визначаються як доброчесність,  порядність, відповідальність тощо.

   Важливим елементом загальнолюдського в моралі є моральна культура спілкування — це "культура, що пов´язана з утвердженням у суспільстві гуманістичних справедливих взаємин між людьми. Це здатність людини до вибору в спілкуванні необхідних форм і засобів, що сприйняті й трансформовані людиною в процесі виховання і самовдосконалення. Це культура, що активізує прагнення людини до особистісного самовираження, до самоствердження людської гідності. Це культура, яка спонукає до моральної творчості під час спілкування" . Під моральним спілкуванням мають на увазі стійкі зв´язки між людьми, а також потребу в морально-психологічному. взаєморозумінні, навіть у вирішенні ділових проблем.

   Рівень  культури може, з одного боку, сприяти повноцінному спілкуванню,  або, з іншого -— породжувати почуття відчуженості, самотності, непорозуміння, якщо рівень культури спілкування є низьким.

   Моральна  культура спілкування є складовою  культури спілкування загалом.  Останнім часом виокремлюють  такі рівні моральної культури:

   - ритуальний (спілкування людей у буденному житті з дотриманням загальноприйнятих правил етикету);

   - маніпулятивний (спілкування людей з метою  досягнення своїх цілей, часто  за рахунок інших);

   - гуманістичний  (спілкування з повагою один  до одного, з прагненням вирішити проблеми і врахувати інтереси кожного).

   Спілкування  є однією з найфундаментальніших, найвищих соціальних потреб людини. Воно має практичне значення, ефективність і результативність  якого залежить від багатьох  факторів, властивих людям, учасникам процесу спілкування.

   Для моральної  культури спілкування властиве  прагнення до взаєморозуміння,  відвертості, симпатії, довіри, вміння  говорити та вміння слухати.  Не випадково в деяких соціальних  сферах людської діяльності протягом  століть відшліфовуються такі поняття, як: моральні цінності, моральні норми та принципи, гуманістичні комунікативні установки у спілкуванні, професійна (службова) етика, моральні вимоги до представників професій, які найбільше включені у сферу людських відносин.

   До моральних цінностей відносять об´єкти, явища та їхні властивості, а також абстрактні ідеї, які втілюють у собі узагальнені ідеали. Це своєрідний еталон. У духовному відношенні цінності творять або відроджують людину з усіма її потребами. Обираючи певні моральні цінності, людина підтверджує свідоме ставлення до норм і принципів моралі, дієвість своїх мотивів, цілісність моральної свідомості загалом.

   Моральні  цінності добра, морального обов´язку,  відповідальності, справедливості, честі  й гідності людини, совісті особливо впливають на поведінку людей, їх взаємини з іншими, на характер і культуру спілкування.

   У житті  людей моральні цінності регламентуються  моральними нормами і принципами.

   Моральні  норми і принципи — це певні  вимоги та заборони, що регулюють діяльність, поведінку людей, їхню взаємодію та спілкування. Ці норми та принципи, встановлені людьми в суспільстві на певному етапі його розвитку, є взірцем поведінки та обов´язкові для виконання.

   Люди  у своїй поведінці та спілкуванні  дотримуються різних моральних норм та правил. Розумна людина весь час намагається контролювати свої дії, вчинки. Нерозумна, на думку Конфуція, робить три помилки: говорить, коли не час говорити; не говорить, коли настав час говорити; і говорить, не помічаючи міміки.

   Нині людина звертається або до моральних норм, прийнятих суспільством, або до особистих моральних норм і принципів.

   Моральними  цінностями визначаються особливості  комунікативних установок на  взаємодію та спілкування між  людь67ми. Якщо людина сприймає гуманність як цінність, то її комунікативні установки будуть гуманістичними. Така людина буде у взаєминах з іншими доброю, чесною, порядною, справедливою, буде з повагою ставитися до інших.

   Щоб реалізувати  свої здібності, потрібно бути  в єдності зі світом і водночас у злагоді із собою. Якщо цього не вдається досягти, то перед людиною постають моральні проблеми, а неможливість їх розв´язання часто призводить до неврозу. Щоб цих проблем не виникало, зокрема під час спілкування, слід дотримуватись основних принципів етики:

   — не  роби іншому того, чого б ти  не хотів, щоб він робив тобі;

   — що  ти робиш іншим, те робиш  і собі.

   Тобто  в діловому спілкуванні не  можна, маніпулюючи іншим, досягати  вигоди лише для себе, особливо  за допомогою хитрощів, махінацій,  нечесної гри. Це золоте правило моральності, яким і слід керуватися для того, щоб забезпечити такий рівень культури спілкування, що допомагає виявити та розкрити найкращі сторони особистості. Водночас це процес виховання і самовиховання, в якому люди впливають одне на одного. Саме у спілкуванні якнайкраще виявляються моральні якості людини, відповідність її поведінки загальноприйнятим моральним нормам та принципам.

   ЗАПАМ´ЯТАЙТЕ!

   Моральні  цінності є однією з форм  прояву моральних відносин у  суспільстві. Вони становлять основу комунікативних установок, які є складовою культури спілкування.

   Моральні  норми і принципи — це певні  вимоги та заборони, які регулюють  діяльність, поведінку людей, їх  взаємодію та спілкування. Ці  норми та принципи, які встановлюються людьми в тому чи іншому суспільстві на певному етапі його розвитку, є певним взірцем поведінки та обов´язкові для виконання:

   Не роби  іншому того, чого б ти не  хотіе, щоб він робив тобі.