Поняття про спілкування

   в) однакових  відмінкових закінчень;

   г) надто  довгих і однотипних речень;

   ґ) скупчення  рівноскладових слів;

   д) віршування в прозі, бо ритм прози має бути свій, не віршовий.

   Феофан  Прокопович розробив епістолярію,  сам був великим майстром цього  жанру. Він поділяв листи за  родами і жанрами на дорадчі  (поради, заохочення, прохання, втішання), судові (звинувачення, виправдання, захист, скарга з погрозою, позов зі звинуваченням) і показові (повідомлення, сповіщання, жартівливі і дотепні листи). Він рекомендував писати короткий вступ до листа, чіткий виклад і висновки. Стиль листа, на його думку, має бути не ораторський, а історичний, отже, спокійний, розсудливий.

   Ф. Прокопович  описав усі види судових, дорадчих, похвальних промов, які були поширеними  й актуальними в тогочасному  суспільстві, усі його рекомендації  й риторичні поради спрямовувалися  на досягнення ефективності промов. Для Ф. Прокоповича основним критерієм їх оцінки була ефективність.

   Критично  оцінював і М. Сумцов досягнення  риторів академій, вважаючи, що вони  вчили учнів форми, а не змісту, учили підлещуванню, пихатості і  зарозумілості.

   Багато  ідей і конкретних розробок Ф. Прокоповича безіменно втілилися наступними вченими, але чимало з них ще чекають своїх дослідників і послідовників великого ритора України.

   Григорій  Сковорода — філософ і поет  читав курс "християнської доброчинності" (християнський етикет). Ритуальні норми та правила, на його переконання, приносять користь суспільству та людині тоді, коли вони спираються на доброчесність. Спілкуючись з іншими, кожна людина зможе реалізувати свої природні обдарування в новому суспільстві, яке можна побудувати лише за допомогою освіти й самопізнання, культури.

   За свідченнями  Георгія Кониського (книга "Історія  Русів")1, Богдан Хмельницький  свято оберігав моральні цінності: права, культуру і народні звичаї. Це було для гетьмана святим.

   Етикет  існував у школі за часів М. Драгоманова. У своїх спогадах "Два учителі" він описує правила поведінки та спілкування учнів між собою та з учителем. Особливою повагою користувалися учителі, які гуманно ставилися до учнів, сприяли розвиткові їх інтелекту та культури.

   Спілкування  як феномен фундаментально не  досліджувалося аж до початку  XX століття, вивчалися окремі складові  цього феномену.

   Роль  спілкування досліджено Д. Карнегі", який розробив практичні поради  про те, як поліпшувати спілкування  та завойовувати собі друзів. Ці поради і сьогодні допомагають діловим людям налагодити стосунки з іншими комунікантами. Але вони, на думку багатьох учених не розкривають етичної та психологічної структури спілкування, призводять до маніпулювання людьми, а це суперечить вимогам гуманістичної етики та психології.

   Е. Шостром  вважає, що насправді на високому  рівні культури спілкуються актуал  і затори — люди, які мають  гуманні мотиви спілкування й  ставляться до партнерів як  до рівних собі.

   У 20—30-ті  роки XX століття учені підкреслювали, що моральні цінності та норми спілкування формуються під впливом вищих, зокрема релігійних, цінностей або відповідають традиціям, звичаям і ритуалам свого суспільства.

   У цей  час школа "людських відносин", створена на Заході, активно вивчала людські стосунки, поведінку людини в тій чи іншій ситуації.

   Широко  розробляються проблеми спілкування:  відносини людини з іншими  людьми, загальнолюдське начало  в моралі, добро, честь, обов´язок,  провина, сором тощо — якості, притаманні всім людям; людина як абсолютна цінність, психологічні аспекти спілкування, проблеми сім´ї, запобігання конфліктам і розв´язання їх, проведення переговорів і поліпшення міжособистісних взаємин, спілкування у взаємозв´язку з різними видами діяльності, ділове спілкування. Усі дослідження спрямовані на те, щоб досягти ефективності в професійній діяльності.

   80-ті роки XX століття ознаменовані тим,  що багато зарубіжних теоретиків  свої дослідження присвятили  культурі спілкування — важливій  складовій у боротьбі за успіх  у бізнесі. Лі Якокка у праці "Кар´єра менеджера" зазначає, що спілкування - це найкращий спосіб спрямувати енергію людей на досягнення поставленої мети.

   Наприкінці 60-х — на початку 70-х років  науковці вивчали зміни поведінки  людей залежно від ситуацій, аналізували вербальні і невербальні засоби спілкування, як цілеспрямований вплив розглядали прикладні аспекти спілкування.

   Як комплексний  феномен вивчають культуру спілкування  зараз. Актуальними для науковців  є проблеми засобів комунікації,  особливості контакту, комунікативні дії, технології взаємодії в конфліктних ситуаціях і під час переговорів, комунікативні технології в діяльності іміджмейкерів, кризисників, прес-секретарів, рекламістів, спеціалістів (Г. Почепцов) , проблеми комунікативної етики (нім. філософ К.-О. Апель).

   Останніми  роками дослідження проблеми  культури спілкування набуває  принципово нових ознак. Вивчення  цих феноменів стає системним.

   В Україні  за останні десятиріччя XX століття  проведено дослідження різних  аспектів спілкування, зокрема:

   - спілкування  як система (теоретичні дослідження  спілкування і практичне навчання  формам і методам підвищення  рівня культури спілкування);

   - етичні  і психологічні компоненти спілкування,  їх вплив на розвиток психіки  й формування особистості;

   - труднощі, що заважають людям розуміти  одне одного, діяти спільно;

   - вплив  прийнятих у суспільстві моральних  норм і правил на спілкування  та поведінку людей;

   - засоби  спілкування;

   - способи  впливу людей як під час  спільної діяльності, так і в  міжособистісних взаєминах;

   - особливості  монологічного й діалогічного  спілкування;

   - проблеми  ділового спілкування в Україні  (середина 70-х років);

   - культура  спілкування (80-ті роки);

   Кожна  людина повинна прагнути, самоудосконалюючись,  підвищувати свою культуру, культурно спілкуватися з іншими людьми. Цим самим вона примножуватиме здобуте багатьма поколіннями наших пращурів.

3. Спілкування як  комунікація

Спілкування є  однією з центральних проблем, через  призму І якої визначають питання  сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство і керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Із розуміння ролі Й знання механізмів спілкування виник менеджмент як функція з керівництва людьми і галузь людського знання, що допомагає здійснити цю функцію. Менеджер, керівник витрачає на спілкування 50—90% робочого часу, щоб реалізувати свою роль у міжособистісних взаєминах, інформаційному обміні та процесі прийняття рішень і виконання управлінських функцій планування, організації та контролю.

   Спілкуючись,  люди обмінюються інформацією,  узагальненнями, думками, почуттями.  Тому спілкування — це:

   — комунікація,  приймання і передавання інформації;

   — взаємодія,  взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;

   — сприймання  та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.

   Спілкування  — це міжособистісна та міжгрупова  взаємодія, в основі якої лежить  пізнання один одного і обмін  певними результатами психічної  діяльності (інформацією, думками,  почуттями, оцінками і т.д.).

   Спілкування — взаємодія двох або більше людей, яка спрямована на узгодження та об´єднання зусиль з метою налагодження взаємин і досягнення загального результату.

   Спілкування,  або ж комунікативна взаємодія  людей, відбувається переважно  у вербальній (словесній) формі — у процесі мовного обміну інформацією. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона має діалогічний характер і являє собою постійні комунікативні акти.

   У процесі  спілкування мовлення виконує  також інформативну функцію. Виділяють  інформацію інструментальну, що стосується безпосередньо засобів розв´язання певного завдання, та експресивну, що торкається оцінок, самооцінок, емоційних зв´язків між членами групи (тобто цей вид інформації має соціально-емоційний характер). Інструментальна інформація більше пов´язана з регуляцією власне діяльності. За допомогою експресивної інформації активно регулюється взаємодія між членами групи. Між цими двома видами інформації важко провести чітке розмежування.

   Мовлення  є засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію людини. Емоційно-позитивний вплив (заохочення) та емоційно-негативний вплив (покарання) регулюють спільні дії партнерів. Це сприяє кращому розумінню ситуативних цілей, поліпшує ефективність групової діяльності. Без застосування комунікативних категорій схвалення та несхвалення неможлива ніяка координація спільної діяльності.

   Акт вербальної  комунікації — це діалог, що  складається з промовляння та  слухання. Уміння промовляти досліджує  спеціальна наука — риторика. Викладається спеціальна дисципліна  — ораторське мистецтво.

   У сучасній  літературі з питань спілкування  велика увага приділяється вмінню  слухати. Результати досліджень  показують, що достатніми навичками  вміння слухати володіє небагато  людей. І. Атватер вказує на  те, що слухати дуже важко. Ми, насамперед, зайняті власним мовленням. Крім того, якщо людина в процесі діалогу замовкла, то це ще не означає, що вона слухає. Слухання — активний процес, що вимагає уваги. Але уточнюючи, оцінюючи чи аналізуючи інформацію під час діалогу, людина більше уваги приділяє своїм справам, ніж тому, що їй говорять. Особливо це виявляється в ситуаціях конфліктного спілкування.

   У діалозі  людину частіше цікавить те, чи  зрозумів її інший, ніж те, чи  зрозуміла вона його. Це деформує  процес спілкування. Найкращий  метод уникнути цього — нерефлексивне слухання — умовно-пасивне слухання (слухати і не втручатися в мовлення співрозмовника, але залежно від ситуації під час нерефлексивного слухання можна виявляти підтримку, схвалення, розуміння за допомогою мінімальних реплік типу "так", "розумію", "це цікаво", що допомагають продовжити бесіду). Такі нейтральні слова знімають напруження.

   Нерефлексивне  слухання доцільно застосовувати  в таких ситуаціях:

   - коли  співрозмовник висловлює своє  ставлення до якоїсь події.  Психотерапевти застосовують цей  метод на початку бесіди. Доцільно  використовувати його у співбесіді  під час зарахування на роботу, коли потрібно більше дізнатися  про людину, та при проведенні переговорів;

   - у напружених  ситуаціях, коли співрозмовник  прагне обговорити наболілі питання,  коли він відчуває себе скривдженим  або вирішує важливу проблему;

   - коли  співрозмовникові важко викладати  свої проблеми;

   - коли  треба стримати емоції в бесіді з людиною, яка обіймає високу посаду.

   Нерефлексивне  слухання навряд чи доцільне  в ситуаціях, коли:

   - у співрозмовника  немає бажання вести розмову;

   - коли  наше бажання слухати й зрозуміти  сприймається як згода, співучасть;

   - коли  цей метод суперечить інтересам співрозмовника й заважає йому самовиразитися.

   Інший  метод — рефлексивне слухання. Він полягає в налагодженні  зворотного зв´язку із співрозмовником,  для того щоб проконтролювати  точність сприймання інформації. Іноді цей метод називають активним слуханням, оскільки він передбачає активніше використовувати вербальну комунікацію для підтвердження розуміння інформації. Метод рефлексивного слухання допомагає з´ясувати наше розуміння почутого для критики та уточнення.

   Рефлексивне  слухання необхідне для ефективного спілкування у зв´язку з обмеженнями й труднощами, що виникають у про-цесі спілкування. Які це труднощі?

   Йдеться,  насамперед, про багатозначність  більшості слів. Іноді важко з´ясувати,  що конкретно має на увазі  людина, коли вживає певне слово. Не завжди їй вдається висловити свою думку так, щоб її правильно зрозуміли. Уточнення може призвести до зворотнього результату. Іноді люди починають розмову не безпосередньо з проблеми, а зі вступу, з якого важко встановити конкретні наміри. Чим менше людина впевнена в собі, тим важче їй розкрити головне. Усе це свідчить про потребу в умінні слухати рефлексивно, тобто з´ясовувати реальний зміст бесіди. Виділяють чотири види рефлексивних відповідей, які використовуються під час бесіди: з´ясування, перефразування, відображення почуттів та резюмування.