Особливості уваги дітей молодшого шкільного віку

ВИСНОВКИ

     Темою дослідження було вивчення особливостей уваги дітей молодшого шкільного  віку. Проаналізувавши психолого-педагогічну  літературу з даної проблеми ми зробили  висновки, що у дітей в період молодшого шкільного віку з’являються  нові мотиви, вимоги, інтереси, бажання, відбуваються перестановки у мотиваційній системі дитини.

     Пізнавальна активність дитини спрямована на дослідження  навколишнього світу. Вона здатна організовувати увагу дитини по відношенню до досліджуваних  об’єктів та підтримувати її достатньо довгий час, поки не зникне інтерес. Якщо дитина зайнята важливою для неї грою то вона, не відволікаючись може грати дві, а то й три години. Також довго вона може бути зосереджена і на продуктивній діяльності: малюванні, конструюванні тощо. Однак, такі результати зосередження уваги є результатом інтересу до того, чим зайнята дитина. Вона ж буде томитися, відвертатися, відчувати себе зовсім нещасною, якщо треба бути уважною в тій діяльності, яка їй байдужа або зовсім не подобається.

     Молодший школяр певною мірою може й сам планувати свою діяльність. При цьому він словесно проговорює те, що він повинен і в якій послідовності буде виконувати ту чи іншу роботу. Планування, безумовно організує увагу дитини.

     І все ж таки, хоча діти у початкових класах можуть довільно регулювати свою поведінку, мимовільна увага переважає. Дітям важко зосереджуватися на одноманітній та малоприваблюючій для них діяльності, або на діяльності цікавій, але такій, що вимагає розумового напруження. Відволікання уваги рятує від перевтоми. Ця особливість уваги є однією з підстав для включення до занять елементів гри та достатньо частої зміни форм діяльності.

     У молодших школярів мимовільна увага  в більшій мірі залежить від вразливості  матеріалу, від його наочності та конкретності, від впливу на емоційну сферу дитини. Хоча у молодшого школяра найбільш розвинута увага мимовільна, перші роки навчання – головний період формування і довільної вольової уваги. 

     Метою дослідження було вивчити особливості  уваги молодшого школяра. При  цьому основною задачею стало вивчення такої якості уваги дитини молодшого шкільного віку, як стійкість. Проведене дослідження дало можливість зробити такі висновки:

     1. Увага молодших школярів, досліджуваних  нами, є нестійкою, вона характеризується  розсіяністю, швидкою стомлюваністю, неуважністю, переважає мимовільна увага.

     В ході експериментального дослідження, спрямованого на вивчення особливостей уваги молодших школярів, було встановлено, що у 90 % дітей молодшого шкільного  віку (6-7 років) переважає мимовільна увага. У 95 % учнів увага нестійка, спостерігається часте відволікання, стомлення, розсіяність.

     2. Труднощі у молодших школярів  викликає зосередженість на праці,  яка їм не цікава, концентрація  уваги на одноманітній праці,  несформованність навичок та  вмінь учбової діяльності, недостатня інтелектуальна активність, слабка воля дитини. Крім того, можна відзначити, що довге слухове зосередження викликає значно більші труднощі, ніж зорова. Дітям важко зосередитися і сприймати учбовий матеріал, якщо темп проведення уроку надмірно повільний тому, що створюються умови для відволікання. При надмірно швидкому темпі можуть через поспішність з’явитися “помилки уваги”. Дітям також важко бути уважними, якщо праця вчителя непослідовна і не має систематичної вибагливості.

     3. Обсяг уваги молодших школярів  дуже обмежений. З віком він  збільшується. Основною умовою збільшення  обсягу уваги є формування  вмінь групувати, систематизувати,  об’єднувати за змістом матеріал, який сприймається. Через те, що  обсяг уваги молодших школярів незначний, дітям важко усвідомлювати текст, якщо його читають дуже швидко.

     У трудовій діяльності, яка потребує швидких та узгоджених дій, переключення та розподіл уваги знаходяться в  єдності.

     Рекомендації  учителям: Необхідно враховувати особливості всіх видів уваги. Важливу роль в навчальному процесі грає мимовільна увага. Особливо велику роль мимовільна

уваги займає у початкових класах, тому що у молодших школярів слабко розвинена  здібність до довільного зосередження. Але навіть у молодших класах будувати навчально-виховний процес тільки на цьому виді уваги недоцільно.

     Важливою  умовою формування уваги школяра  є правильна та чітка організація  всього навчального процесу. Являючись  однією з умов успішності навчання, увага в ньому і формується.

     Вихованням  уваги вчитель повинен займатися протягом всієї своєї роботи з учнями. Сам процес навчання, якщо він організований правильно, сприяє вихованню уваги.

     Для того, щоб учень звернув свою увагу  на вчителя важливо те, в якій мірі учитель зможе оволодіти  нею з перших же своїх слів, тому що сила подразника особливо велику роль грає на початку процесу сприйняття.

     Розвиток  уявлень та пізнавальних інтересів  у дітей має дуже важливе значення для виховання уваги в навчальному  процесі. Чим більше вчитель дає  для загального інтелектуального зростання дитини, тим більше вона стає допитливішою, розвиненою, тим сильніше і її увага.

     Увага молодших школярів у значній мірі залежить від характерів, загальної  спрямованості дітей, їх минулого життєвого  досвіду. Тому вчитель повинен добре вивчити своїх учнів, їх психологічні особливості, риси особистості, і, виходячи з цього, знати, що приверне увагу одних, чим можна подолати розсіяність інших. Відповідно до цього він повинен будувати свою роботу в класі, здійснюючи індивідуальний підхід до кожного учня.

     Велике  значення для привертання уваги  має якість викладання навчального  матеріалу вчителем. Яскрава за формою та багата за змістом емоційно насичена розповідь учителя обов’язково  приверне мимовільну увагу учнів  і вони стануть більш уважними та зосередженими. Дуже важливо, якщо пояснення вчителя викликатиме питання в учнів – це показник зацікавленості уроком. Найбільш уважними будуть ті учні, які хочуть знати, що ж буде далі, які замислюються над можливим розв’язанням задачі, які передбачають зміни подій.

     Для кожної властивості уваги існує  комплект факторів, а серед них  – провідний, на який необхідно спиратися  при вихованні уваги школяра  та здійсненні індивідуального підходу, а саме:

1. стійкість – розуміння вагомості діяльності, наявність індивідуальної активності;
2. розподіл – наявність навичок і вмінь, вправність у діяльності;
3. переключення – достатній загальнорозумовий розвиток, наявність навичок, інтересів.

     Співвідношення  індивідуальних і вікових особливостей дозволяє стверджувати про значні потенційні можливості розвитку уваги молодших школярів.

     Поставивши  мету уроку, вчитель підбирає засоби її реалізації. До засобів відноситься  зміст, методи та організаційні форми  навчання, методи впливу класного колективу  і вчителя на учнів, технічні засоби навчання.

     Враховуючи  різний рівень розвитку в учнів знань, вмінь і навичок, рекомендуємо до змісту навчального матеріалу включати, як цікаві факти, так і питання, що розкривають суть матеріалу, який вивчається.

     Практичний  психолог має можливість допомоги вчителю у здійсненні індивідуального підходу до учнів, оскільки психолог може продіагностувати учнів на прохання вчителів.

       Дослідження було спрямовано  на вивчення стійкості уваги  молодшого школяра. Можна говорити  про те, що сьогодні практичний  психолог має можливість надати вчителю досить повну характеристику уваги учня. 
 
 
 
 
 
 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Баскова И.Л. Внимание дошкольника, методы развития. – М., 1993. – 434 с.
2. Возрастные возможности усвоения знаний (в младших классах) / Под ред. Д.Б. Эльконина и В.В. Давыдова. – М.: Просвещение, 1966. – 441 с.
3. Гальперин П.Я., Кабыльницкая С.Л. Экспериментальное формирование внимания. – М.: Изд-во МГУ, 1974. – 293 с.
4. Гоноболин Ф.Н. Внимание и его воспитание. – М.: Изд-во «Педагогика», 1972. – 247 с.
5. Гоноболин Ф.Н. Развитие внимания школьников // «Воспитание школьников», 1971, № 4. – с. 4-7.
6. Добрынин Н.Ф. Произвольное и непроизвольное внимание // В кн.: Уч. записки МГПИ им. В.И. Ленина. – М., 1958. – Т. 18.
7. Ересь Е.П. Организация внимания в учебно-воспитательном процессе. – Мн.: «Нар. асвета», 1974. – 64 с.
8. Левитина С.С. Можно ли управлять вниманием школьника? – М.: Изд-во «Знание», 1980. – 192 с.
9. Нейрофизиологические механизмы внимания / Под ред. Е.Д. Хомской. – М.: Изд-во МГУ, 1979. – 243 с.
10. Общая психология: Учеб. для студентов пед. унив. (А.В. Петровский, А.В. Брушлинский, В.П. Зинченко и др.; Под ред. А.В. Петровского.) – 3-е изд., перед. и доп. – М.: Просвещение, 1986. – 464 с.
11. Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога. – М., 1993. – 433 с.
12. Практические занятия по психологии / Под ред. Д.Я. Богдановой, И.П. Волкова. – М., 1989. – 284 с.
13. Психологическое тестирование. – М.: Просвещение, 1982. – 193 с.
14. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. Учебное пособие в 2-х кн. Кн. 1. Система работы психолога с детьми разного возраста. – 2-е изд., перед. и доп. – М., 1999. – 384 с.
15. Санникова Е.П. Активация внимания первоклассников на уроках. Сб. урок. в школе. Выпуск 11. – Саратов, 1971. – 233 с.
16. Страхов И.В. Воспитание внимания школьников. – М.: Учпедиз, 1958. – 254 с.
17. Хрестоматия по вниманию. – М.: Изд-во МГУ, 1976. – 295 с.
18. Эльконин Д.Б. Психология обучения младшего школьника. – М.: Знание, 1974. – 64 с.