Особливості прояву агресії у підлітковому віці

Агресивність розглядається ними як деструктивні тенденції у поведінці  особистості. Ворожість, на думку цих  учених, виявляється у ставленні  до оточення. Агресивність включає  в себе часті і надмірні прояви фізичної, вербальної агресії та роздратування, а ворожість – образу та підозріливість до оточуючих. Крім вже названих, автори виділяють ще три види агресивного  реагування: опосередкована агресія, негативізм та почуття провини [6,14,27]. Ще один варіант поділу агресії на види – це агресія ворожа та інструментальна [4]. Ворожа агресія (емоційна за Л. Берковіцем) визначається як така, коли основною ціллю агресора є змусити жертву страждати. Люди, які проявляють таку агресію, просто прагнуть причинити зло чи шкоду тому, на кого вони нападають. Поняття інструментальної агресії, навпаки, характеризує ті випадки, коли агресори нападають на інших людей, переслідуючи цілі, не пов'язані з заподіянням шкоди. Вони використовують агресивні дії в якості інструменту для здійснення різних бажань [2,4]. Яскравим прикладом прояву інструментальної агресії може бути поведінка підліткових угруповань, які блукають вулицями великих міст у пошуках нагоди заволодіти гаманцем нічого не підозрюючого перехожого чи зірвати з жертви прикрасу. Насилля може знадобитися і при здійсненні крадіжки  – наприклад, у тих випадках, коли жертва проявляє протест. Однак основною мотивацією подібних дій є нажива, а не завдання болю і страждань жертвам. Додатковим підкріпленням агресивних дій у таких випадках може також слугувати захоплення ними з боку приятелів [4,9,20,25].

Хоча більшість психологів визнають існування різних типів агресивної поведінки, скрізь це положення викликає полеміку. На думку А. Бандури, не дивлячись  па відмінності у цілях, як інструментальна, гак і ворожа агресія направлені на вирішення конкретних завдань, а  тому обидва типа можна вважати інструментальною агресією. У зв'язку з цим деякі  вчені запропонували різні визначення для цих двох тинів агресії. Зільманн замінив «ворожу» та «інструментальну»  на «обумовлену подразником» і «обумовлену  спонуканням». Агресія, обумовлена подразником, відноситься до дій, які здійснюються перш за все для усунення неприємної ситуації чи послаблення її шкідливого впливу. Агресія, обумовлена спонуканням, відноситься до дій, які здійснюються перш за все з метою досягнення певних зовнішніх вигод. К. Додж та Дж. Кой запропонували використовувати  терміни реактивна і проактивна агресія. Перша передбачає відповідь  па усвідомлювану загрозу, а друга, як і інструментальна, породжує поведінку (наприклад, примус, вплив, залякування), спрямовану на отримання певного  позитивного результату [4].

Питання про те, чому люди часто  здійснюють небезпечні агресивні дії, довго було предметом дискусії. Висловлювалися різні погляди щодо причин виникнення агресії, її природи і факторів, що впливають на її прояви. Але при  усій різноманітності суперечливих теоретичних обґрунтувань, які були запропоновані різними вченими, більшість з них потрапляє  до однієї з наступних категорій. Агресію відносять в першу  чергу до: вроджених спонук або  задатків; потреб, які активізуються  під впливом зовнішніх стимулів; пізнавальних та емоційних процесів; актуальних соціальних умов у поєднанні  з попереднім научінням.

Агресивність і жорстокість  як властивості особистості формуються переважно в дитячому і підлітковому віці, першочергово вони виникають  як конкретно-ситуативні явища, джерелом яких є зовнішні обставини. Але в  результаті неодноразового їх повторення при відсутності відповідного їх оцінення і корекційного впливу, ці явища поступово набувають стійкий  характер, відриваються від ситуації, в якій першочергово виникли, і перетворюються в рису особистості.

3. Специфіка прояву агресії у підлітковому віці

Серед причин агресивності підлітків можна виділити: соціальні, що зумовлені соціальною напруженістю, психологічною неврівноваженістю  всього суспільства, так і психологічні, що пов’язані з віковими психологічними особливостями підлітків, характером міжособистісних взаємовідносин у  дітей даної вікової групи.

Криза соціальної системи, зростання екологічної  та економічної нестабільності, зміни  у політичному житті, перехід  від адміністративно-командної системи  до демократії – все це відбилося  на свідомості, почуттях та поведінці  дітей, підлітків, молоді. У багатьох з них має місце крах моральних  ідеалів, стали поширеними аполітичність, дефіцит моральних почуттів.

Смірнова  Е.О. і Хузієва Г.Р. [23] відзначають, що загалом у дітей зросла асоціальна спрямованість, вони стали більш агресивними, вразливими, швидко виходять зі стану рівноваги. Значно зросла кількість психічних захворювань, безпосередньо пов’язаних із соціальними умовами. В окремих дітей розвиваються хибні якості: жорстокість, брехливість, лють; у значної частини підлітків порушуються ціннісні орієнтації.

Крім  згаданих вище соціальних причин агресивної поведінки підлітків, слід вказати  на деякі найбільш загальні психологічні причини їх агресивності. Наприклад, до вікових психологічних особливостей підліткового віку належать акцентуації, що загострюються в цей період, підвищений рівень тривожності, часті  переживання фрустрації, нездатність  до самооцінки психічних станів та несформованість навичок саморегуляції.

Підліток  прагне уваги, розуміння та довіри дорослих. Він намагається грати певну  соціальну роль не лише серед однолітків, а і серед дорослих, тобто проявляє соціальну активність. Але іноді  дорослі стримують цю активність через те, що в їхньому середовищі підліток – це насамперед дитина. Внаслідок  цього між дорослими та підлітками зростає психологічний бар'єр, який намагаються подолати більшість  підлітків, застосовуючи агресивні форми поведінки [3]

Засвоєння агресивної поведінки, знання про моделі агресивної поведінки діти підчерпують  з трьох основних джерел. Сім’я  може одночасно і демонструвати  моделі агресивної поведінки, і забезпечувати  її закріплення. Вірогідність агресивної поведінки дітей залежить від  того, чи стикаються вони з проявами агресії у себе вдома. Агресії  вони також навчаються при взаємодії  з однолітками, найчастіше під час  ігор. І нарешті діти вчаться агресивним реакціям не тільки на реальних прикладах, а й на символічних, які пропонують засоби масової інформації.

Л.Д. Столяренко розрізняє агресію як специфічну форму поведінки і агресивність як психічну властивість особистості. А. Басс [1] визначає агресію «як реакцію, як фізичну дію або загрозу такої дії з боку однієї людини, яка зменшує свободу або генетичну пристосованість іншої людини, в результаті чого організм іншої людини отримує больові стимули».

Важливо також розглядати агресію не тільки як поведінку, а й як психічний стан, виділяючи пізнавальний, емоційний і вольовий компоненти. Пізнавальний компонент полягає в розумінні ситуації як загрозливої, у вигляді об'єкту для нападу. Деякі психологи, наприклад, Лазарус, вважають основним збудником агресії загрозу, вважаючи, що загроза викликає стрес, а агресія уже є реакцією на стрес. Але ж далеко не всяка загроза викликає агресію, і не будь-який агресивний стан викликається загрозою.

Важливим  с і емоційний компонент агресивного  стану. Тут перш за все виділяється  гнів. Часто при підготовці і в  процесі здійснення агресії людина відчуває сильну емоцію гніву. Але не завжди агресія супроводжується  гнівом і не будь-який гнів призводить до агресії. Емоційні переживання злості, мстивості, недоброзичливості також  часто супроводжують агресивні  дії, але вони не завжди призводять до агресії.

Вольовий  компонент агресивної поведінки  чітко виражений: присутня цілеспрямованість, наполегливість, рішучість, ініціативність, сміливість.

Агресивні прояви можуть бути:

1) засобом  досягнення певної мети;

2) способом  психологічної розрядки, заміщення  блокованої потреби; 

3) самоціллю; 

4) способом  задоволення потреби у самореалізації  і самоствердженні. [21]

До агресії  пряме відношення має і жорстокість, яка може виступати як властивість  особистості, що полягає в байдужості до страждань інших людей або  в прагненні до завдання цих страждань; і усвідомлена дія, яка спрямована на завдання страждань іншим людям  для досягнення певної зовнішньої мети або самозадоволення. Непередбачені, необережні дії, навіть з самими тяжкими  наслідками, не є жорстокими. Таким  чином, природа жорстокості визначається прагненнями суб'єкта, коли завдання страждань слугує мотивом або  ціллю поведінки.

Агресивність  і жорстокість як властивості  особистості формуються переважно  в дитячому і підлітковому віці, першочергово вони виникають як конкретно-ситуативні явища, джерелом яких є зовнішні обставини. Але в результаті неодноразового їх повторення при відсутності відповідного їх оцінення і корекційного впливу, ці явища поступово набувають стійкий характер, відриваються від ситуації, в якій першочергово виникли, і перетворюються в рису особистості. У агресивних осіб ще в дитячому і підлітковому віці формується готовність сприймати, оцінювати ті чи інші об'єкти, ситуації, дії інших людей як загрозливі або ворожі і діяти по їх відношенню у відповідності з цією оцінкою. Сталий характер такої поведінки проявляється у тому, що вона регулюється не тільки на усвідомленому, а й на неусвідомленому рівні: нерідко жорстокі, агресивні дії не розцінюються людиною як такі, а вважаються природними, морально виправданими в результаті функціонування механізмів психологічного захисту і само реабілітації.

Ми розглянули основні психологічні характеристики прояву агресивності у підлітків, які  можуть мати причини як соціального, так і психологічного характеру, а основними джерелами, з яких діти черпають моделі агресивної поведінки  є сім'я, однолітки і засоби масової  інформації [21].

Висновки до першого  розділу

1. Підлітковий вік охоплює період від 11-12 до 14-15 років, що відповідає середньому шкільному віку, тобто 5-9 класам сучасної школи – це час становлення справжньої індивідуальності, самостійності, це час загостреного прагнення до пізнання самого себе, до формування цілісного, непротирічного образу «Я». Також перехід до підліткового віку характеризується глибокими змінами умов, які впливають на особистісний розвиток дитини. Вони стосуються фізіології організму, відносин, які складаються у підлітків з дорослими і однолітками, рівня розвитку пізнавальних процесів, інтелекту і здібностей.

Це вік, коли здійснюється перехід до нового щабля розвитку особистості, тому серед підлітків  посилюється негативізм, демонстративна, стосовно дорослих, поведінка, частішають випадки проявів жорстокості  і агресивності. Особистісні характеристики також відіграють важливу роль у  формуванні агресивної поведінки, до них належать: депресивність, тривожність, підвищена збудливість, роздратованість, невпевненість у собі, загострення акцентуацій характеру.

2. Агресія  –  це будь-яка форма поведінки, націленої на образу чи завдання шкоди іншій живій істоті, яка не бажає подібного поводження по відношенню до неї. Існує багато класифікацій агресії на види, однак найчастіше вчені виділяють ворожу та інструментальну агресію. Перша спрямована на завдання шкоди жертві, а друга – на досягнення певного бажаного результату.

3. Основними причинами прояву агресивної поведінки підлітків вважається: високий рівень психопатизації, який характеризується агресивним ставленням до соціального оточення і прагненням до домінування; нестійкість емоційного стану, яка виявляється у час тих змінах пасі рою, схильності до афективного реагування, недостатній саморегуляції; внаслідок ознак депресивного синдрому у підлітків простежується тривожність, скутість, невпевненість у собі; труднощі у соціальних контактах.

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ АГРЕСІЇ  В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

У другому  розділі нами буде досліджено методичний арсенал дослідження агресії  у підлітковому віці.

2.1. Обґрунтування вибору методик

До методів, що забезпечують об'єктивність розкриття природи досліджуваного психічного явища, відносять: самоспостереження, спостереження, експериментальне дослідження, аналіз продуктів діяльності (навчальної, трудової, спортивної), бесіда, інтерв'ю та інші. [24]

Психологічний експеримент – це спосіб почуттєво-предметної 
діяльності в науці, метод пізнання психічної реальності. Існує три види 
психологічного        експерименту:        лабораторний, природний        та єкспериментально-генетичний.

Лабораторний здійснюється в психологічних  лабораторіях, спеціально обладнаних відповідною апаратурою, яка вимірює і реєструє показники психічних явищ.

Природний експеримент здійснюється так, щоб  у досліджуваних не виникла підозра, що їх психологічно вивчають, тобто  за звичних умов. У природному    експерименті    розрізняють    два    види:     констатуючий     і перетворюючий (завдання навчання або виховання).