Особливості прояву агресії у підлітковому віці

Навчання  молодших підлітків спрямоване на запам’ятовування навчального матеріалу (а не розуміння) і неодноразове повторення його, але  вже в середині підліткового віку пам’ять починає розвиватися  в напрямі інтелектуалізації  Зростає кількість учнів, які  використовують прийоми опосередкованого запам’ятовування, збільшується обсяг  таких прийомів, їх використання стає все більш свідомим, цілеспрямованим. Є пряма залежність між використанням  прийомів запам’ятовування, рівнем оволодіння ними, та продуктивністю запам’ятовування й відтворення.

Учні-підлітки мають індивідуальні різниці  і в характері мнемічної діяльності: якщо учні 5-го класу використовують більше зовнішні прийоми запам’ятовування (асоціації, смислове групування), то учні 8-го класу більше використовують опосередковані прийоми запам’ятовування та пошук  для кожного матеріалу специфічних  прийомів. Центральне місце посідає  аналіз змісту матеріалу, його своєрідності та внутрішньої логіки. Деякі підлітки виявляють гнучкість у виборі шляхів заучування, інші намагаються  структурувати та логічно обробити навчальний матеріал. Уміння  логічно  обробити матеріал часто розвивається стихійно. Учні, які погано запам’ятовують, не вміють зосередитися на роботі, – інтелектуально пасивні, їхня мнемічна діяльність стереотипна, способи обробки матеріалу одноманітні, мислення ніби не бере участі у запам’ятовуванні. Розвиток уміння формулювати й виражати думку своїми словами підвищує успішність, надає знанням глибини, спонукає подальший розвиток інтелекту та здібностей підлітка.

Дослідницька  активність дітей на етапі мотиваційного  мислення характеризується двома ознаками: зростанням самостійності діяльності і критичності мислення. Завдяки  самостійності підліток навчається керувати своїм мисленням: ставити  дослідницькі цілі, висувати гіпотези причинно-наслідкових залежностей, розглядати відомі йому факти з позицій  висунутих гіпотез. Ці здібності, без  сумніву, є передумовами розвитку творчості  на етапі мотиваційного мислення. Критичність мислення виявляється  у тому, що діти починають оцінювати  свою діяльність та діяльність інших  із погляду законів і правил природи  та суспільства. [25]

На основі розвитку пізнавальних процесів у цьому  віці активно розвивається монологічне, діалогічне і писемне мовлення. Від  уміння переказувати невеликий твір, уривок тексту діти переходять до здатності  самостійно готувати усний виступ, міркувати, висловлювати думки, аргументувати  їх. Розширюється їх словниковий запас, удосконалюються навички оперування словом, що відкриває їм шлях до словесної  творчості.

Пізнавальний  інтерес підлітка виявляється в  їх зацікавленні пізнавальною діяльністю, у процесі якої вони оволодівають змістом навчальних предметів, необхідними  вміннями та навичками. Він є чинником успішного навчання і розвитку особистості  школяра. Сфера пізнавальних інтересів  виходить за межі школи, набуває ознак  пізнавальної самодіяльності – самостійного пошуку та набуття знань, формування корисних умінь і навичок.

У підлітковому віці розвиваються словесно-логічне  мислення, монологічне, діалогічне і  писемне мовлення, відбувається становлення  довільності пізнавальних процесів, вироблення індивідуального стилю  інтелектуальної діяльності та виникають стійкі пізнавальні процеси [19].

Для підліткового віку характерним  є пріоритет дитячої спільноти  над дорослою. Спілкування з однолітками є провідним видом діяльності в цьому віці. У процесі спілкування засвоюються норми моралі, соціальної поведінки, в ній створюються стосунки рівності всіх і поваги один до одного. Переорієнтація спілкування з дорослими на спілкування з ровесниками здійснюється тому, що це:

• важливий канал інформації для підлітків;
• специфічний вид між особистісних відносин, у процесі яких підлітки здобувають навички соціальної взаємодії, формуються уміння підпорядковуватися колективній дисципліні, виробляються комунікативні навички;
• специфічний вид емоційного контакту, в процесі якого здійснюється взаємодопомога, переживається почуття солідарності.

Для підлітка характерними є дві важливі протилежні потреби:

1. потреба бути самому, потреба територіальної автономії (приватизація);
2. потреба приналежності до групи, бути в компанії, бути таким, як усі (афіліація).

До закінчення підліткового віку з’являється потреба  мати близького друга. У дівчаток потреба в дружніх відносинах виникає на півтора – два роки раніше, ніж у хлопчиків. Дівчата  більш емоційні. Підлітки частіше  вибирають друзів власного віку. У  визначенні дружби переважають два  мотиви – взаємодопомоги і вірності та очікування співчуття і розуміння  зі сторони друга.

Основна особливість  підліткового віку – перебудова взаємин з дорослими, яка пов’язана з появою почуття дорослості. Однією з основних потреб стає потреба у звільненні від контролю і опіки старших. Це період емансипації дитини від батьків. Емансипація може бути емоційною, поведінковою, нормативною.

Серед причин розбіжностей у поглядах між батьками і підлітками найбільш важливими є: різниця в  досвіді дорослих і підлітків; відсутність  чітких станів переходу від дитячої  залежності до дорослої незалежності та певних правил, які сприяють послабленню  батьківської влади, що зумовлюється потребами підлітків у автономії [11].

Протиставлення  двох референтних джерел соціалізації підлітків представляє штучну дихотомію: вплив кожної групи залежить від  соціальної ситуації. Група однолітків визначає смаки, переваги, мовлення, способи індивідуальних та статевих взаємодій; дорослі впливають на вибір соціально-економічних цінностей, звичок споживання, релігійної приналежності чи політичних поглядів.[22]

Окремо слід зупинитися на підлітковій кризі, яку пов’язують з духовним зростанням особистості  підлітка і зміною його соціального  статусу. В психологічній літературі існують різні точки зору щодо характеру перебігу підліткової  кризи:

а) розуміння  всього періоду підлітковості як однієї безперервної кризи;

б) погляд на кризу, як на точку, момент дуже нетривалих за часом змін;

в) розглядання  кризи, як результату неправильних виховних впливів;

г) оцінка кризи, як необхідного  і закономірного етапу психічного розвитку.

Криза періоду  дорослішання може бути пов’язана  з гетерогенною групою розладів особистості, загальна ознака яких – віковий  етап їх появи і, як правило, бурхливий  полісимптоматичний перебіг. З одного боку більшість особистісних порушень даного віку мають перехідний характер. З іншого – саме в цей період закладаються основи розладів особистості, котрі можуть надалі виявлятися в  дорослому віці.

Дослідники криз психічного розвитку виділяють в  них три етапи:

1) перед критичну  або негативну фазу – період  зламу, порушення, розладнання  звичних форм поведінки і раніше  сформованих структур;

2) власне момент  кризи;

3) пост критичну  фазу – період формування нових  стереотипів і побудови нових  структур.

Підліткова криза  об’єднує в собі різні види поведінки  і переживань, які пов’язані з  труднощами особистісного зростання. Найчастіше вони характеризують кризу  ідентичності – реакція на втрату статусу, на глибоку невідповідність  біологічних можливостей соціальним, на невпевненість у своїй компетентності у багатьох питаннях життя.[10]

Криза особистості  також може бути пов’язана з переживанням «відчуження»:

• зміни у сприйнятті самого себе – деперсоналізація (тривога пов’язана зі змінами власного тіла);
• зміни у сприйнятті інших людей або оточуючої дійсності – дереалізація (переживання відірваності від зв’язків з людьми, цінностями і світом).

У багатьох підлітків  переживання кризи пов’язане  із зовнішніми проявами негативізму  та егоцентризму. Негативізм – це відносно нетривалий за часом емоційний стан, який проявляється у діях і вчинках  підлітка, що не несуть ніякого смислу. Егоцентризм – являє собою  неадекватно сильну сконцентрованість  на власній особистості.

Криза у період сходження до дорослості є достатньо  розповсюдженим явищем, але часто  буває так, що її сприймають неадекватно: або недооцінюють, або вважають досить небезпечною. важливо вчасно виявити  її і правильно кваліфікувати. Адже в одних випадках, вона закінчується спонтанно, в інших – для стабільної інтеграції особистості необхідно  використати допомогу спеціалістів.[22,13]

Отже, підлітковий вік називають перехідним і тому, що у цей період відбувається перехід від дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Ця особливість проявляється в фізичному, розумовому, моральному, соціальному та духовному розвитку особистості. Це вік, коли здійснюється перехід до нового щабля розвитку особистості, тому серед підлітків посилюється негативізм, демонстративна, стосовно дорослих, поведінка, частішають випадки проявів жорстокості і агресивності.

2. Поняття агресії та її властивості

Коли люди характеризують когось як агресивного, вони можуть сказати, що ця людина зазвичай ображає інших, або  що вона часто недружелюбна, або  що вона, будучи досить сильною, намагається  робити усе по-своєму, чи, можливо, що вона твердо відстоює свої переконання, чи, можливо, без страху кидається  в безодню невирішених проблем [2]. Таким чином, при вивченні агресивної поведінки людини ми одразу ж стикаємося з серйозним і суперечливим завданням: як знайти виразне і відповідне визначення основного поняття.

Під агресивністю слід розуміти властивість  особистості, яка характеризується наявністю деструктивних тенденцій  в основному в області суб'єктно-суб'єктних відносин.

А. Басс запропонував визначати агресію  як будь-яку поведінку, яка несе у  собі погрозу чи завдає шкоди іншому [2,4,9,12] Наступне визначення, запропоноване одразу кількома відомими дослідниками (Л. Берковіц, Фешбах) містить у собі наступне положення: щоб ті чи інші дії могли бути кваліфіковані як агресія, вони повинні нести в собі намір образити чи принизити, а не просто вести до таких наслідків [2,4]. Третя точка зору належить Зільманну, згідно з якою агресія – це спроба нанести іншим тілесні чи фізичні ушкодження [4].

Тобто, агресія  – це будь-яка форма поведінки, націленої на образу чи завдання шкоди  іншій живій істоті, яка не бажає  подібного поводження по відношенню до неї [4,9,12,15].

Термін «агресія» часто асоціюється  з негативними емоціями – такими як злість; з мотивами – такими як прагнення образити чи нашкодити; і навіть з негативними установками – такими як расові чи етнічні упередженості. Не дивлячись на те, що усі ці фактори, безперечно, відіграють важливу роль у поведінці, результатом якої є завдання шкоди, їх наявність не є необхідною умовою нападу на інших; агресія розгортається як у стані повної холоднокровності, так і надзвичайного емоційного збудження. Так само зовсім не обов'язково, щоб агресори ненавиділи чи навіть не симпатизували тим, на кого спрямовані їхні дії. Багато хто спричиняє страждання людям, до яких ставиться швидше позитивно, ніж негативно [4,18,20]. Із уявлення про те, що агресія передбачає або шкоду, або образу жертви, слідує, що завдання тілесних ушкоджень реципієнту не є обов'язковим. Агресія має місце, якщо результатом дій є будь-які негативні наслідки. Таким чином, крім образ дією, такі прояви як виставлення когось у невигідному світлі, очорнення чи публічне осміяння, позбавлення чогось необхідного і навіть відмова у коханні і ніжності можуть за певних обставин бути названі агресивними.

Зважаючи на те, що прояви агресії  у людей безкінечні і різноманітні, досить корисним є обмежити вивчення подібної поведінки концептуальними  рамками, які були запропоновані  А. Бассом. На його думку, агресивні  дії можна описати на основі трьох  шкал: фізична-вербальна, активна-пасивна і пряма-непряма. їх комбінація дає вісім можливих категорій, під які підпадає більшість агресивних дій [4]. Пізніш А.Басс разом з А. Даркою запропонували вісім видів прояву агресивних реакцій, з яких три відносяться до власне агресивності людини і дві – до ворожості.

1. Фізична агресія використання фізичної сили проти іншої особи.
2. Непряма агресія – агресія, яка непрямо направлена на іншу особу або ні на кого не направлена.
3. Роздратованість готовність до прояву негативних мочу і гів при найменшому збудженні.
4. Негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного протистояння до активної боротьби проти встановлених звичаїв і законів.
5. Образа заздрість і ненависть до оточуючих за реальні і видумані дії.
6. Підозрілість в діапазоні від недовіри і обережності по відношенню до людей, до впевненості в тому, що інші люди планують і завдають шкоду.
7. Вербальна агресія - вираження негативних почуттів як через форму, так і через зміст словесних відповідей.
8. Почуття провини проявляє можливу впевненість суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що чинить зло, а також відчуває почуття провини.[1]