Особливості ефективної взаємодії у системі "педагог - обдарований учень"

     В.П. Каширін відзначає, що «педагогічний процес як окремий випадок соціального відношення виражає взаємодію двох суб'єктів, опосередковану об'єктом засвоєння, тобто змістом освіти » [99, с. 205]. Автор виділяє такі види педагогічних взаємодій: педагогічні (вихователі - вихованці), взаємні (вихованці - дорослі, однолітки, молодші) і предметні (вихованці - предмети культури) та ін.

     Характеризуючи  педагогічну взаємодію, Є.Л. Федотова [106] вважає важливим відзначити, що взаємодія  вихованця і вихователя означає, перш за все, що воно зорієнтоване не на миттєвий, а на відстрочений у часі виховний результат, пов'язаний із глибинними змінами в кожній з контактуючих сторін, з сприянням їх свідомому  саморозвитку, особистісному перетворенню і удосконаленню. Загальна спрямованість педагогічної взаємодії, на думку Є.І. Рогова [88], характеризується як спрямованість на діяльність, на спілкування, на особистість.

     Є.Л. Федотова [106] вказує на специфіку змісту педагогічної взаємодії. Її специфіка, підкреслює автор, на відміну від інших соціальних контактів проявляється, перш за все, в переважанні елемента збагачення і особистісного зростання учасників над елементом обміну. Д.А. Бєлухін [10] зазначає, що взаємопов'язаний педагогічний процес обміну впливів різного роду між його учасниками веде до формування та розвитку пізнавальної діяльності та інших суспільно значущих якостей особистості.

     На  думку А.Г. Асмолова [5], [6] індивід, входячи  до групи різного рівня розвитку, взаємодії з людьми, формується як особистість, відчуваючи вплив оточуючих, які, в більшій чи меншій мірі персоналізуючись в ньому, перетворять його особистісні смисли, змінять його поведінку. Це особливо стосується педагогів – осіб, високо референтних для дітей та підлітків. М.К. Мамардашвілі [52] зазначає, що за певних умов у дитини в міру дорослішання з'являється і міцніє потреба у взаємодії з педагогом як з більш знаючою і більш досвідченою людиною, яка поступово переростає в потребу в особистості самого педагога і перетворюється з діяльності в потребу духовного контакту.

     При визначенні поняття «міжособистісна взаємодія» ми дотримуємося точки зору М.І. Дьяченко та Л.А. Кандибовича, які вважають, що «міжособистісна взаємодія - це випадковий чи навмисний, приватний чи публічний, тривалий або короткочасний, вербальний або невербальний, особистий контакт двох і більше осіб, що тягне взаємні зміни їх поведінки, діяльності, відносин і установок» [23, с.36] , ми відзначаємо, що в цьому визначенні поняття «міжособистісна взаємодія» відображає більшою мірою зв'язок, близькість і взаємний вплив суб'єктів. У психології контактом називають «зближення суб'єктів в часі і просторі, а також деяку міру близькості у відносинах» [17, с.22]. В.А. Горяніна [17] підкреслює, що наявність контакту є основою ефективної взаємодії. Пряму залежність процесу спілкування від духовного контакту між людьми також виділяє Б.Д. Паригін [69].

     Говорячи  про міжособистісну взаємодію, В.А. Горяніна, яка визначає міжособистісну взаємодію як «реально функціонуючий зв'язок суб'єктів, що володіють свідомістю і цілеспрямованої активністю, яка характеризується їх взаємною залежністю» [17, с.21] зазначає, що «міжособистісна взаємодія» об'єднує такі окремі взаємний вплив поняття, як «взаєморозуміння»,  «взаємодопомога », « співпереживання ». При цьому у випадку порушення контакту між суб'єктами ці складові представляють повну протилежність: «взаємне нерозуміння», «протидія», «відсутність дії», «відсутність співпереживання, співчуття, взаємного впливу». Даної точки зору дотримується і Б.Д. Паригін [69], який виділяє в структурі спілкування основні аспекти, що характеризують взаємодію як процес сукупної кооперативної діяльності, інформаційного зв'язку, і особливо, - взаємовпливу, взаємини, взаєморозуміння.

     В.Н. Куніцина та ін. [37] виділяють механізми міжособистісної взаємодії: взаєморозуміння, координація, узгодження. Автори відзначають, що «основною функцією взаєморозуміння є формування спільного смислового поля учасників взаємодії». 
 
 
 

     1.2. Вимоги до особистості педагога у роботі з обдарованими учнями

     Готовність  педагога працювати з обдарованими дітьми включає наявність у нього  теоретичних знань та практичного  досвіду. Основним елементом спеціальної  підготовки вчителя є його стажування в класі, де обдаровані діти складають  лише частину загального колективу  учнів.

     Багато  зарубіжних вчених та фахівців у галузі навчання обдарованих дітей вважають доцільним і необхідним спеціалізоване практичне стажування педагогів до роботи з обдарованими дітьми (Фрейзер, 1977; Дженкінс, Стюарт, 1979 та ін.).

     Дослідниками  та фахівцями в галузі підготовки кадрів для навчання обдарованих  дітей розроблено низку положень щодо знань і навичок, якими повинні  володіти педагоги. К. Сілі (1979) запропонував наступний список професійних вміння педагогів (подається у порядку убування значимості):

     • вміння проектувати процес навчання відповідно до результатів діагностичного обстеження дитини;

     • вміння модифіковані навчальні програми;

     • вміння стимулювати когнітивні здібності  учнів;

     • вміння працювати за спеціально розробленим  навчальним планом;

     • вміння консультувати учнів.

     Сформований у вітчизняній і зарубіжній практиці досвід роботи показує, що педагоги відчувають значні труднощі в побудові оптимальних  взаємин з обдарованими дітьми, дефіцит  практичних і теоретичних знань, необхідних для модифікації та індивідуалізації наявних освітніх програм.

     Серед якостей, необхідних вчителю обдарованих  дітей, виділяють наступні:

• Чуйність;
• Доброзичливість;
• Високий рівень інтелектуального розвитку;
• Оптимістичне ставлення до дійсності;
• Почуття гумору;
• Позитивну Я-концепцію;
• Особистісну зрілість вчителя;
• Емоційну стабільність.

     Звичайно, ми не вважаємо, що з усіма іншими дітьми не повинні працювати такі вчителі.

     Взаємодія вчителя з обдарованими дітьми, що включає первинну ідентифікацію, вибір форм навчання, розробку навчальних програм, їх оцінку та індивідуалізацію - це складний, динамічний, безперервний процес. Він вимагає від адміністрації та установи і педагогів, передусім, хороших знань у галузі психології та педагогіки обдарованості, співпраці з психологами, вчителями та адміністрацією інших освітніх установ, батьками. Від вчителя вимагається постійне поповнення знань, вдосконалення майстерності, гнучкість, вміння відмовитися навіть від творчої знахідки, якщо в даній ситуації вона "працює" неефективно. Чи готовий вчитель обдарованої дитини вступити в процес постійного саморозвитку разом зі своїми учнями? Це дійсно непросто і не кожна людина має настільки потужні творчі ресурси.

     Наведемо  список вимог, які пред'являються  до вчителя обдарованих дітей:

     - Доброзичливість і чуйність;

     - Знати, відчувати потреби та  інтереси дітей, розбиратися в  психологічних особливостях обдарованих  дітей;

     - Наявність позитивного педагогічного  досвіду роботи;

     - Мати високий рівень інтелектуального  розвитку;

     - Мати широке коло інтересів  і вмінь;

     - Бажано мати крім педагогічного,  ще яке-небудь освіта;

     - Мати живий і активний характер, бути оптимістом і життєлюбом, мати почуття гумору, але без  схильності до сарказму;

     - Володіти хорошим здоров'ям і  життєстійкістю;

     - Мати творчі можливості, проявляти  гнучкість, бути готовим до  перегляду своїх поглядів і  постійного самовдосконалення;

     - Мати спеціальну післявузівську підготовку по роботі з обдарованими дітьми і бути готовим до подальшого отримання знань.

     У суспільстві вже склалося уявлення про те, "що таке" обдарована дитина. Воно носить узагальнений, стереотипний характер і не містить, в силу зрозумілих обставин, індивідуальних характеристик. Таке узагальнене уявлення таїть  в собі небезпеку нівелювання, тому що не сприяє пильного вивчення кожного  учня в усій його індивідуальності. Як і всі інші, обдаровані діти не схожі один на одного за діапазоном і своєрідності своїх здібностей, особистісних характеристик. Ці відмінності  слід враховувати педагогам під час організації навчально-виховної взаємодії з даною категорією учнів.    Підбір вчителів повинен ґрунтуватися не тільки з урахуванням їх компетентності та вміння знаходити індивідуальний підхід до учнів. Для формування творчого мислення та поведінки у дітей велике значення має наявність зразків творчої поведінки у значущих дорослих (батьків, вчителів, реферетних особистостей), наявність творчої атмосфери розвитку і творчого середовища. Отже, при підборі вчителів слід враховувати і такий особистісний фактор, як творчі здібності.

     Найбільш  сприятливий стиль роботи вчителя  з обдарованими дітьми - спільна  творчість з учнями. Вчитель повинен  не тільки передати певну сукупність знань, скільки допомогти учням  зробити самостійні висновки і відкриття. Створюючи проблемну ситуацію, вміло  керуючи нею, вчитель своїми питаннями  підводить учня до народження нового знання. Цей підхід не передбачає встановлення однозначних оцінок "правильно" і "неправильно", еталонів і ідеальних  відповідей. Учні можуть обговорювати один з одним різні можливості відповідей, оцінювати їх. Відсутність  еталонів оцінювання створює деякі  складності для самого вчителя, в  першу чергу в оцінці знань.

     Завдання  вчителя - навчити дитину творчості, самостійності і виховувати в  ньому наполегливість, творчу сміливість у постановці нових проблем і  пошуку їх рішень. Обдарованої учень  сам здатний собі допомогти, якщо вчитель підтримує його творчість.

       Взаємодія учителя з обдарованими  дітьми повинна базуватися з  урахуванням таких психолого-педагогічних  принципів:

     — формування взаємин на основі творчої  співпраці;

     — організація навчання на основі особистісної зацікавленості учня, його індивідуальних інтересів і здібностей (сприяє формуванню пізнавальної суб'єктивної активності дитини на основі його внутрішніх уподобань);

     — превалювання ідеї подолання труднощів, досягнення мети в спільній діяльності педагога та учнів, самостійній роботі учнів (сприяє вихованню сильних  натур, здатних виявити наполегливість, дисциплінованість);

     — вільний вибір форм, напрямів, методів  діяльності (сприяє розвитку творчого мислення, вміння критично оцінювати  свої можливості й прагнення самостійно вирішувати все складніші завдання);

     — розвиток системного, інтуїтивного мислення, вміння "згортати” і деталізувати інформацію (дисциплінує розум учня, формує творче, нешаблонне мислення);

     — гуманістичний, суб'єктивний підхід до виховання (передбачає абсолютне визнання гідності особистості, її права на вибір, власну думку, самостійний вчинок);

     — створення нового педагогічного  середовища (будується на основі співдружності  педагогів, колег, однодумців у творчому вихованні дітей).

       Втілення цих принципів у життя  потребує творчого підходу до  організації навчально-виховної взаємодії як інтегрованого процесу, який сприяє формуванню цілісної картини світу, дає змогу учням самостійно обирати «опорні» знання з різних наук при максимальній орієнтації на власний досвід.

     Ідеальний педагог для роботи з обдарованими дітьми мусить володіти такими якостями:

     Спеціаліст — знання педагогічної теорії, володіння педагогічною майстерністю, знання психології, володіння технологіями навчання і виховання, уміння раціонально організувати працю, любов до справи, любов до учнів, віра в людину, педагогічні здібності, загальна ерудиція, терплячість, оптимізм, емпатія, витримка, винахідливість, швидкість і точність реакції, душевна щедрість, емоційна врівноваженість, розуміння дітей, бажання працювати з дітьми, ясність і переконливість мови, вимогливість, тактовність, самовладання, справедливість, організаторські уміння, товариськість, уміння слухати.