Індивідуальний підхід до дитини у процесі виховання на основі знань з психології

роль у підготовці дітей до життя, до практичної діяльності, що

необхідні для  будь-якої професії . "...Є цілий  ряд здібностей,

-писала вона, - які потрібні для величезного числа професії, наприклад

, зорова пам'ять,  окомір, розвиток почуття дотику, уміння

координувати  свої рухи... ". При цьому вона відзначала, що

починати розвивати  ці здібності треба не в шкільному, а головним

чином у початковій школі у дошкільному віці.

У роботах Н.К.Крупської розкривається значення індивідуального

підходу для  всебічного розвитку особистості дитини в умовах

виховання в  колективі, розвиток самого раннього віку моральних

якостей, здібностей, інтересів відповідно до  задач підготовки

дітей до життя, до праці. Її ради орієнтують вихователя на гуманне

відношення до дитини, повага його індивідуальності, прагнення зрозуміти

його складний духовний світ.

А.С.Макаренко  вважав принцип індивідуального  підходу до дітей

дуже важливим при дозволі ряду педагогічних проблем, наприклад при

організації і  вихованні дитячого колективу, трудовому  вихованні

дітей, у грі. Він прийшов до висновку, що, здійснюючи загальну програму

виховання особистості, педагог повинний вносити в неї "корективи" відповідно

до  індивідуальних особливостей дитини. Загальному й

особливе в  характері людини тісно переплітаються, утворити так

називані "заплутані  вузли". Цим визначенням А.С.Макаренко

підкреслював  складність індивідуального підходу  до дітей. Він вважав, що

в процесі виховання  і навчання необхідно орієнтуватися  на

позитивні якості дитини- це головна точка опори  в загальній

системі виховання  й в індивідуальному підході  до дітей. Тому в

кожної дитини, насамперед , потрібно виявити позитивні  сторони

характеру і вчинків і на цій основі зміцнювати в ньому віру у

власні сили і можливості. Із самого раннього віку виховання

повинне бути таким, щоб воно розвивало творчу діяльність,

активність, ініціативу.

Віддаючи велике значення індивідуальному підходові, А.С.Макаренко

не рекомендував якісь спеціальні методи. Той самий   метод або

прийом можна  використовувати по-різному, у залежності від визначених

умов і індивідуальних особливостей вихованця. Педагог завжди

повинний вибирати відповідні засоби, виходячи зі сформованої

ситуації, причому  кожен засіб буде мати значення лише тоді,

коли застосовується не ізольовано від загальної системи  виховання.

Величезна заслуга  А.С.Макаренко полягає в тому, що він не тільки

обґрунтував, але  і фактично здійснив у своїй практичній

діяльності основні  положення індивідуального підходу  до дітей.

Розвиток індивідуальності А.С.Макаренко зв'язував не тільки з

особливостями людини, але і з темпераментом, з рисами характеру. Він

вважав, що облік  проявів характеру і темпераменту складний і повинний

бути дуже тонкий по свого виховного інструментування : "Мети

індивідуального виховання полягають у визначенні і розвитку особистих

здібностей і  направленностей в області не тільки знання, але і

характеру...".

Методологічне обґрунтування і теоретичні положення в працях

Н.К.Крупскої й А.С.Макаренка, є вихідними для подальшого

розвитку  проблеми індивідуального підходу до дітей.

Розкривши сутність індивідуального підходу у вихованні, установивши

його зв'язок з життям, вони обґрунтували положення  про те, що методи і

підходи індивідуального  підходу в процесі виховання  і навчання

залежать від  загальних цілей і задач виховання, обліку вікових і

індивідуальних  особливостей і характеру діяльності дитини.

Індивідуальний  підхід до дітей здійснювався ними в плані проектування

кращих якостей  особистості, а не тільки як процес перевиховання і

виправлення недоліків.

Проблема індивідуального  підходу до дітей одержала всебічний

розвиток у  практичному досвіді й у педагогічному  навчанні

В.А.Сухомлинского. Він підкреслював важливість розвитку індивідуальної

своєрідності  особистості дитини.

Шлях вивчення індивідуальних особливостей дитини

В.А.Сухомлинский вважав потрібним починати з його родини, одночасно

підкреслюючи  необхідність педагогічної освіти батьків : "По

моєму глибокому переконанню, педагогіка повинна стати наукою для усіх..."

. При цьому  він відзначав, що загальні  форми роботи з батьками

необхідно сполучити  з індивідуальними, тому що в кожній родині свій

уклад життя, традиції і складні взаємини між її членами.

В.А.Сухомлинский знаходив цікаві форми роботи для розвитку

індивідуальності  кожної дитини при вихованні його эстетических

почуттів.

Проблема індивідуального  підходу до дітей не може бути успішно

вирішена без  знань педагогом психології. Радянські  психологи

А.В.Запорожець, А.Н.Леонтьев, А.А.Люблинска, Д.Б.Ельконін і інші

займалися проблемою  індивідуального підходу в зв'язку з рішенням задач

формування особистості. Сучасна психологія виділяє наступні

істотні ознаки поняття особистості : особистість - індивідуальність,

тобто  неповторне сполучення фізичних і психологічних

особливостей, властивій  конкретній людині й отличающих його від усіх

людей ; у світогляді, устремлінні, справах особистості  виявляється

людина як громадянин ; чим багаче його духовний світ, тим прогрессивніші

його погляди, тим велику користь принесе він  суспільству своєю працею.

Для формування особистості мають велике значення

особливості вищої  нервової діяльності людини : темперамент

позначається  на активності, працездатності, легкості пристосування

до  умов, що змінюються, урівноваженості поводження.

Проблема формування особистості включає навчання про  характер, і

радянські психологи  приділяли велику увагу вихованню  характеру.

Характер - сукупність найбільш стійких відмітних рис

особистості людини. Формується в процесі його виховання  і навчання,

у трудовій і  суспільній діяльності.

Характер не є уродженим, його потрібно виховувати і

розвивати. При  цьому слід зазначити, що основними  умовами

становлення характеру  є, з одного боку, цілеспрямована

діяльність, з  іншого боку - однакові вимоги до поводження дитини як у

дитячому саду і школі, так і в родині.

Проблемі виховання навичок організованого, довільного

поводження

приділяли велику увагу радянські психологи Б.Г.Ананьев,

А.В.Запорожець, А.В.Суровцева, С.Л.Рубинштейн і інші. Особлива увага

вони звертали на індивідуальний підхід у вихованні  в дітей

моральних якостей  особистості, пошукам адекватних прийомів

виховного впливу.

Діяльність - найважливіша форма прояву життя людини,

його активного  відношення до навколишньої дійсності. У діяльності

обов'язково повинна  бути поставлена визначена мета, що додає

діям спрямованість  і усвідомленість. Основними видами діяльності

дитини є гра, а також посильна праця, як фізичний, так і

розумовий, навчальна  діяльність.

В активній діяльності розвиваються психічні процеси,

формуються розумові, емоційні і вольові якості особистості, її

здатності і характер. Проблема індивідуального підходу, тому не

може розглядатися поза діяльністю, без обліку відносини  дитини до

навколишньої, його інтересів.

Необхідною умовою здійснення індивідуального підходу

є органічне  сполучення диференційованого підходу  до кожної

дитини з вихованням і формуванням колективу.

Дуже важливою умовою ефективності індивідуального  підходу

є опора на позитивний характер, у властивостях особистості

дитини.

Індивідуальний  підхід вимагає великого терпіння від  педагога,

уміння розібратися в складних проявах. В усіх випадках необхідно

знайти причину  формування тих або інших індивідуальних особливостей

дитини.

Однією з умов правильного здійснення індивідуального

підходу до дитини є єдність вимог до нього як працівників

дитячого саду і школи, так і батьків.

Здійснюючи індивідуальний підхід до дітей, педагог повинний

пам'ятати, що його задача не тільки розвивати ті позитивні  якості,

що уже є  в дитини, але і формувати якості особистості.

В основі індивідуального  підходу лежить виявлення особливостей

дитини. Великий  російський педагог К.Д.Ушинский у  своїй праці "Людин

як предмет  виховання" писав : "Якщо педагогіка хоче виховувати

людини у всіх відносинах, то вона повинна колись довідатися його теж у

всіх відносинах".  

1.2.Вікові й індивідуальні особливості дитини. 

Особистісний  розвиток людини несе на собі печатка  його вікових і

індивідуальних  особливостей, які необхідно враховувати  в процесі

виховання. З  віком зв'язаний характер діяльності людини,

особливості його мислення, коло його запитів, інтересів, а також

соціальні прояву. Разом з тим кожному вікові властиві свої

можливості й  обмеження в розвитку. Так, наприклад, розвиток

розумових здібностей і пам'яті найбільше інтенсивно відбувається в

дитячі і юнацькі  роки. Якщо ж можливості цього періоду в розвитку

мислення і  пам'яті не будуть належною мірою  використані, то в більш

пізні роки уже  важко, а іноді і неможливо  надолужити упущене. У

той же час не можуть дати ефекту і спроби занадто  забігати вперед у

впливі на фізичний, розумовий і моральний розвиток дитини,

без обліку його вікових можливостей.