Готовність старших дошкільників до шкільного навчання

Зміст

Вступ………………………………………………………………………..3

Розділ І. Теоретичне обґрунтування  психологічної підготовки дитини до навчання у школі…………………………………………………...6

1.1. Психологічні особливості розвитку особистості старшого дошкільника………………………………………………………………….……6

1.2. Поняття психологічної готовності до шкільного навчання…….…..8

1.3. Взаємодія ДНЗ і сім'ї у підготовці дитини до навчання в школі.…14

1.3.1. Підготовка дошкільника до навчання в сім'ї………………….….14

1.3.2. Підготовка дітей до школи в ДНЗ……………………………...…17

1.4. Проблеми неготовності дітей до шкільного навчання і шляхи їх подолання…………………………………………………………………….…..20

Розділ ІІ. Діагностика готовності дітей до школи (експериментальне дослідження)………………………………………...…..27

2.1. Визначення готовності дітей до школи……………………….……27

2.2. Аналіз результатів дослідження…………………………………….35

2.3. Формування психологічної готовності старших дошкільників до школи у різних видах діяльності………………………………………………..37

Висновки………………………………………………………………….42

Список використаної літератури……………………………………...43

 

Вступ

Актуальність  теми дослідження. Перехід до шкільного навчання докорінно змінює весь спосіб життя дитини. У цей період в її життя входить навчання – діяльність обов’язкова, відповідальна, що потребує систематичної організованої праці. Ця діяльність ставить перед дитиною завдання послідовного, цілеспрямованого засвоєння знань, узагальнених і систематизованих в основах наук, що передбачає зовсім іншу, ніж у дошкільному дитинстві, структуру її пізнавальної діяльності. З боку суспільства дитину починають розглядати як людину, що вступила на першу сходинку громадянської зрілості (О. М. Леонтьев, Л. І. Божович, Д. Б. Ельконін).

У дитини з'являються  обов'язки, які покладає на неї суспільство. Вона несе за свою навчальну діяльність серйозну відповідальність перед школою і батьками. Ці обов'язки, від виконання яких будуть залежати майбутнє місце дитини в житті, її суспільна функція і роль, а звідси і зміст усього подальшого життя.

Разом з новими обов'язками школяр отримує нові права: на серйозне ставлення оточуючих до своєї навчальної праці; на робоче місце, необхідне для його занять, на час, на тишу, на відпочинок, на дозвілля, на схвалення за навчальні успіхи.

Але для того щоб у  дитини виникла внутрішня позиція  школяра, необхідний певний ступінь  готовності — рівень її психічного розвитку. Основи тих якостей, що повинні формуватися в той чи інший період життя дитини, закладаються раніше, на попередньому віковому етапі. Формування нових психічних утворень, якщо воно не підготовлено в ході попереднього розвитку, йде вкрай важко. Період, особливо сприятливий для формування тієї чи іншої функції, якості, властивості, носить назву сензитивний.

Так, основний словниковий  запас у людини формується у віці до 12 років. На знанні сензитивного періоду  засновані рекомендації вчити іноземної мови в дитячому віці. Дошкільний вік є сензитивним періодом для формування багатьох здібностей і якостей дитини, що входять у число необхідних передумов формування навчальної діяльності.

Підготовка дітей до школи як цілеспрямований процес здійснюється в дошкільних установах відповідно з їхньою програмою, а також у родині, де вона реалізується по-різному.

Там, де вчителі початкових класів підтримують тісний зв'язок з дошкільними установами і попередньо знайомляться з майбутніми учнями, значно менше часу потрібно для взаємної адаптації, вища успішність у першому півріччі. Такі показники досягаються за рахунок більш досконалого знання педагогом кожної дитини, її сильних і слабких сторін і врахування цього у своїй роботі.

У психологічній готовності до навчання виділяють такі компоненти: мотиваційна; розумова чи пізнавальна; вольова; емоційна готовність. Однак психологічна готовність не зводиться до простої сукупності її компонентів, а складає єдине ціле. У разі неготовності до навчання в школі кожен з цих компонентів може потребувати свого формування. Тоді говорять про мотиваційну, вольову та ін. неготовність, чим підкреслюється основна проблема, що негативно впливає на інші складові цього утворення.

Підготовка дитини до школи забезпечується спільними зусиллями педагогів дошкільної установи і батьків. Завдання дитячого садка — розкрити батькам значення дошкільного періоду в загальному розвитку дитини, розповідати їм, як формувати потрібні якості й звички. Кожна родина в міру своїх можливостей знайомить дитину з навколишнім світом, дає певні знання, тобто бере на себе важливі функції у підготовці до школи. Від того, як вона це робить, багато в чому залежить успіх майбутнього навчання.

Об’єкт дослідження  – психологічна підготовка дитини дошкільного віку до навчання в школі.

Предмет дослідження – організаційно-педагогічні умови підготовки дітей дошкільного віку до школи.

Мета даної роботи – дослідити організаційно-педагогічні та психологічні умови підготовки дітей дошкільного віку до школи.

Завдання:

1. Окреслити та проаналізувати складові психологічної готовності до навчання у школі у структурі старшого дошкільника.
2. Охарактеризувати психологічні та фізіологічні особливості дітей дошкільного віку та підготовку їх до навчання в школі.
3. Визначити суть та особливості підготовки дітей дошкільного віку до навчання в школі.
4. Виділити психологічні аспекти та психолого-педагогічні чинники у формуванні психологічної готовності дітей дошкільного віку.

Методи використані  у дослідженні: у першій частині використаний теоретичний метод – теоретичний аналіз психолого-педагогогічних джерел по даній темі; у другій частині – синтез теоретичних та практичних відомостей.

Структура даної  роботи. Робота складається зі вступу та двох розділів. У роботі присутні висновки, а також список використаної літератури.

 

 

 

Розділ І. Теоретичне обґрунтування  психологічної підготовки дитини до навчання у школі

1.1. Психологічні особливості розвитку особистості дошкільника

Перехід дитини з дитячого садка у школу є важливим етапом її життя, який пов'язаний не лише зі зміною середовища її розвитку, а й із відповідними процесами самоусвідомлення, із зіткненням з новими проблемами, відкриттям у собі нових можливостей тощо. Одним дітям це додає піднесеного настрою, відчуття виходу на новий життєвий щабель, іншим вселяє ностальгію за звичним життям у дитячому садку, часто породжує стресові стани. Тому дуже важливо, щоб у дошкільному закладі, в сім'ї допомогли дитині усвідомити, що дитячий садок і школа є ланками єдиної системи освіти і виховання, а все те, що чекає дитину у школі, є продовженням того, чим займалася, що опановувала вона раніше. Не менш важливо, щоб із перших днів перебування в школі вона на конкретних реаліях переконувалася в цьому. Все це можливе за дотримання принципу наступності дошкільної та початкової освіти[6, c.55].

Уже в дошкільному  віці починає реально формуватись  особистість дитини, причому цей  процес тісно пов'язаний з розвитком  емоційно-вольової сфери, із формуванням  інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаєминами з дорослими. Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє.

Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як "хорошої" або ж невдоволення від її оцінки як "поганої". Таке емоційне передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральної поведінки дошкільника [12].

Орієнтація поведінки  дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довільності, оскільки тепер постійно зіштовхуються як мінімум два бажання: зробити щось безпосередньо ("як хочеться") чи діяти відповідно до вимог дорослого ("за зразком"). З'являється новий тип поведінки, яку можна назвати особистісною.

Поступово розвивається певна ієрархія мотивів, їх супідрядність. Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а ієрархічною системою мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі, підпорядковуючи ситуативні пробудження.

Пов'язано це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої мети.

Дошкільник робить перші  кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості. Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості.

Отже, з розвитком довільності  психічних процесів стає можливим їх усвідомлення, що служить основою  саморегуляції.

 

 

1.2. Поняття психологічної готовності до шкільного навчання

Початок навчання у школі пов'язаний із зміною соціальної ситуації, соціального статусу, а також провідної діяльності, тому потребує психологічної підготовки дитини до школи. Коли закінчується період дошкільного віку, формується прагнення до суспільно важливої і суспільно корисної діяльності, яка є першим кроком до навчання.

Психологічна готовність визначається тією системою вимог, яку  школа пред'являє дитині. Складовими компонентами психологічної готовності є: інтелектуальна, особистісна (емоційно-моральна) і вольова готовність.

Поєднання фізичного, функціонального  і психологічного стану дитини і  дає той комплекс чинників, які  визначають її готовність до навчання у школі.

Інтелектуальна  готовність

Довгий час про рівень розумового розвитку дитини судили за кількістю виявлених у неї знань, обсяг її словникового запасу. Це не зовсім так, тому що немає прямої залежності між збільшенням словникового запасу і темпом розвитку мислення.

Звичайно, певний кругозір, знання про природу, людей та їхню працю, суспільне життя необхідні дитині як основа. Але це не є єдиним мірилом інтелектуальної готовності до школи. Дитині необхідно вміти порівнювати, аналізувати, узагальнювати, робити самостійні висновки, тобто мати достатній рівень розвитку пізнавальних процесів Дитина у 6—7 років здатна засвоїти не тільки окремі факти про природу, а й знання про взаємодію організму із середовищем, про залежність між формою предмета і його функцією, необхідністю і поведінкою.

Діти досягають високого рівня пізнавальної діяльності, коли навчання в цей період спрямоване на основний розвиток розумових процесів і є розвивальним, орієнтованим на «зону найближчого розвитку».

Але не слід переоцінювати  розумові можливості дитини. Логічна  форма мислення хоч і доступна, але не типова, не характерна для неї. Вищі форми наочно-образного мислення є підсумком інтелектуального розвитку дошкільника. Характер мислення у дітей 6—7 років наочно-образний або чуттєвий, тобто, аналізуючи події, ситуації, явища, діти опираються на реальні факти, предмети, а висновки роблять, зазвичай виділяючи якусь одну зовнішню ознаку. Якщо дитина потрапляє в ситуацію, коли вона повинна оперувати знаннями й розв'язувати задачу логічно, то брак досвіду, недостатній розвиток понять не дає їй змоги скласти судження про предмети і явища. І тому в розповіді переважає елементарний опис[13, c.90].

Діти 6—7 років ще не можуть оцінювати, хоча вже вміють порівнювати; не вміють класифікувати, але вміють виділяти загальне за однією найяскравішою  ознакою. У судженнях дітей цього  віку є своя логіка, вони навіть намагаються робити висновки, але їм ще бракує досвіду і знань.

Дослідження, які проводилися  в останні роки, переконують що дані форми мислення приховують у  собі не лише потенційні резерви, а  й логічне мислення. Важливо підкреслити: вони виконують свої специфічні функції в загальному процесі розумового розвитку дітей. Сам факт виникнення наочно-образного мислення дуже важливий, оскільки при цьому думка відокремлюється од практичних дій і безпосередньої ситуації і є самостійним процесом. У процесі наочно-образного мислення найбільш точно відтворюється багатогранність ознак предмета, які перебувають не в логічних, а у фактичних відношеннях.

Зміст образного мислення дитини поступово переходить на вищий  ступінь наочно-схематичного мислення. З його допомогою відображаються не окремі властивості, а найважливіші зв'язки і відношення між предметами і їх властивостями. Дітям важливо оволодіти цим видом мислення: це дає їм можливість засвоювати узагальнюючі знання, полегшує пізнання не тільки зовнішніх, а й внутрішніх зв'язків і відношень.

Дослідження інтелектуального розвитку 6—7-річних дітей, проведені  вченими НДУ загальної і педагогічної психології АПН України, засвідчили, що найбільше значення для наступного успішного навчання у школі має  сформованість образного мислення. Рівень розвитку логічного мислення дитини на цьому етапі ще не гарантує успішності навчання.

Образне мислення дає  змогу дитині окреслити потенційно можливий спосіб дій, з огляду на особливості  конкретної ситуації, задачі.