Емоційний розвиток і його значення у соціальному вихованню дитини

 

 

2. Вікові аспекти емоційного розвитку школяра

 

Інтенсивний розвиток особистості  дошкільника визначає глибокі зміни  в його  емоційній  сфері.  Якщо  у  ранньому  віці  емоції  зумовлювалися безпосередньо  оточуючими  впливами,  то  у  дошкільника  вони  починають опосередковуватися його ставленням до тих чи інших явищ. Внаслідок появи опосередкованості емоцій вони стають більш узагальненими, усвідомленими, керованими.  Дитина  виявляє  здатність  стримувати  небажані  емоції, скеровувати  їх  відповідно  до  вимог  дорослих  та  до  засвоєних  норм поведінки.  Дитина  орієнтується  на «добре»  і «погано», «можна» і «не можна»,  все  частіше «хочу»  поступається «треба».  Стримування  дитиною емоцій  набуває  характеру  їх  інтеріоризації,  тобто  згортання  зовнішніх проявів.  Наприклад,  вже  молодший дошкільник у ситуації образи, засмучення намагається  стримати  сльози.  Старший  дошкільник  при стримуванні емоцій використовує сформовані у нього уявлення про належну поведінку, особливо, коли вона пов'язана з ігровою роллю [13, с. 199].

Важливим  новим  фактом  емоційної  сфери  дошкільника  стає переживання з приводу можливої реакції дорослих на його дії та вчинки: «що скаже  мама?», «батько  буде  сваритися».  Таким  чином, емоції дошкільника включаються у внутрішні механізми забезпечення супідрядності мотивів як важливий їх компонент.

Маючи  досить  різноманітний  досвід  спілкування  за  допомогою мовлення, дитина засвоює навички вираження емоцій в єдності вербальних та  невербальних  засобів.  Спочатку  у  спілкуванні  переважають  невербальні засоби  вираження  емоцій  (міміка,  виразні  рухи,  крик,  плач),  а  до  кінця дошкільного віку дитина вміє позначити свій емоційний стан у мовленні.

Значного  прогресу  зазнають  вищі  почуття,  як  неодмінна  ознака особистості.  їх  розвиток  відбувається  у  процесі  виконання  різних  видів діяльності малюка – трудової, продуктивної, ігрової [13, с. 200].

Естетичні переживання  дитини особливо тісно пов'язані, з одного боку із пізнавальними процесами, а, з другого, із етичними уявленнями. Пізнавальна активність дитини забарвлена інтенсивними переживаннями, набуваючи тим самим  для  дитини  особливої  цінності.  Відкриваючи  нові  властивості предметів,  знаходячи  пояснення для таємничих та  незрозумілих  явищ природи,  дитина  переживає  захоплення,  радість  відкриття,  здивування  і сумнів, що  стають  надбанням  її  досвіду на все життя. Завдяки емоційному супроводу пізнавальна діяльність набуває для дитини самоцінного характеру, вона  прагне до її  продовження. Відмітною особливістю інтелектуальних емоцій є їх стимулювальний вплив на пізнавальну діяльність. Їх формування у дошкільника сприятливо позначається згодом на етапі шкільного навчання.

Уявлення дитини про красиве й потворне у власній поведінці служить джерелом етичних почуттів, асоціюючись із добром і злом [13, с. 201].

У молодшому шкільному  віці відбувається активний розвиток емоційної сфери, у дитини з’являється вольовий  контроль  емоцій, моральні  почуття виступають регулятором поведінки.

При  переході  від  початкової  до  основної  школи  у  школярів характерною є тенденція до зниження успішності навчання, спостерігається порушення поведінки, схильність до емоційної лабільності, підвищення рівня стомлюваності, проявляються невротичні реакції, порушення самопочуття та ін.  З’ясування  причин  цих  труднощів  та  пошук  шляхів  розв’язання [24,  с. 152].

Підлітковий вік вважається періодом бурхливих внутрішніх переживань і  емоційних  труднощів.  За  наслідками  дослідження,  проведеного серед підлітків, половина 14-річних часом відчувають себе настільки нещасними, що  плачуть  і  хочуть  кинути  всіх  і  все.  Чверть  повідомила,  що  їм  здається іноді,  що  люди  дивляться  на  них,  говорять  про  них,  сміються  над  ними. Кожному 12-му в голову приходили ідеї самогубства.

Типові шкільні фобії, які зникли в 10-13 років, тепер знову  з'являються в злегка  зміненій  формі.  Переважають  соціальні  фобії.  Підлітки  стають соромливими  і  надають  велике  значення  недолікам  своєї  зовнішності  і поведінки, що приводить до небажання зустрічатися з деякими людьми. Іноді тривожність  паралізує  соціальне  життя  підлітка  настільки,  що  він відмовляється  від  більшості  форм  групової  активності.  З'являються страхи відкритих і закритих просторів [11, с. 48].

Емоційна  сфера  підлітка  характеризується  нестійкістю  та амбівалентністю,  що  обумовлюється  невпевненістю  в  правильному  виборі поведінкових  патернів.  Незважаючи  на  загальний  більш  високий  рівень розвитку  емоційної  сфери,  підлітковий  вік  характеризується  підвищеною емоційною  збудливістю,  імпульсивністю,  перевагою збудження над гальмуванням, швидкою зміною настрою, схильністю до афектів – жагучому, різкому і бурхливому вираженню пережитих почуттів.

Таким  чином,  емоційний  розвиток  людини  має  своє  особливості  на різних вікових етапах розвитку.

 

 

1.3. Особливості  емоційного розвитку у молодшому  шкільному віці

 

Молодшими школярами  вважають дітей віком від 6-7 до 10-11 років, які навчаються у 1–4 класах сучасної школи. Цей віковий період завершує етап дитинства. Опановуючи новий для себе вид діяльності – навчання, молодші школярі  ще  багато  часу  й  енергії  віддають  грі.  У  цих  видах  діяльності розгортаються їх стосунки з ровесниками і дорослими, особистісне психічне життя  і  психічний  розвиток,  формуються  психічні  новоутворення,  завдяки чому  діти  виходять  на  новий  рівень  пізнання  світу  і  самопізнання, відкривають нові власні можливості і перспективи.

Головною  особистісною  характеристикою  молодшого  школяра  є прийняття і усвідомлення своєї внутрішньої позиції, що дає підстави вважати цей вік зрілим дитинством.

Психічний і особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному  віці зумовлюється  особливістю  соціальної  ситуації  розвитку –  навчанням  у початковій  школі.  На  цьому  віковому  етапі  провідною  діяльністю  стає навчання, основою якого є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція. [26, с. 165].

У  психологічній  науці  доведено,  що  у молодшому шкільному віці з’являються певні риси та властивості: народження “соціального Я” дитини: вона  відкриває  для  себе  нові  соціальні  позиції,  позиції  учня,  пов’язані  з виконанням навчальної роботи, що високо цінується дорослими; переоцінка цінностей: поява нових мотивів, гра перестає бути основним змістом життя; узагальнення переживань і  виникнення  внутрішнього  життя  дитини: емоції перестають  бути  мимовільними,  ситуативними;  виникають  усвідомлені переживання,  з’являється  логіка  почуттів;  зміна структури поведінки: набуває значення орієнтовна основа вчинку, який опосередковує зв’язок між бажаннями  й  дією; втрачається  дитяча  безпосередність  поведінки:  дитина зовні вже не така, як внутрішньо [4, с. 15].

З  моменту,  коли  дитина пішла в школу,  її  емоційний розвиток більше ніж раніше, залежить від того досвіду, який вона придбаває поза домом. [11, с. 40]. Емоційні переживання набувають більш узагальненого характеру [22, с. 138].

Основним  джерелом емоцій молодших школярів разом з навчанням у школі залишається ігрова діяльність. Емоції у молодшого школяра на відміну від  дошкільника  завдяки  пережитим  невдачам  та  успіхам,  взаєминам  у колективі, сприйманням телепередач, кінофільмів, комп’ютерних ігор формують  відповідні  різноманітні  емоційні  почуття,  які у своєму  вигляді набувають  певної  змістовності,  глибини  та  стійкості.  З  розвитком  волі  та мисленнєвої діяльності школярі вчаться керувати своїми емоціями [3, с. 7].

Молодший  школяр,  особливо  першокласник,  бурхливо реагує на важливі для нього  ситуації,  явища,  які  мають  значення  та  викликають яскравий  емоційний  відгук.  Пізніше  дитина  молодшого  шкільного  віку проявляє нову рису: стриманість емоцій, особливо у присутності однолітків, що  визначається  страхом  осуду  з  їх  боку.  Незадоволеність,  гнів  діти проявляють у моторній формі – бійка; словесна форма – грубість, образи.

Переживання сорому дитина проявляє у більш прихованій формі. У цей час  розвивається  здатність  співпереживати  одноліткам  і  дорослим, виникає розуміння  переживань  інших  людей. У  цей  період  розвивається індивідуальна  емоційна  виразність, яка  проявляється  у  різноманітній  гамі інтонацій, міміці. Характерною  особливістю  молодшого  шкільного  віку  є емоційна вразливість, відгук на все яскраве, незвичайне, мальовниче [19, с.2].

Можна виділити такі компоненти емоційної сфери молодших школярів:

– емоційні  реакції,  які  є  короткочасними  й  виявляються  в  емоційному тоні відчуттів-переживань  життєво  важливих  впливів  (бажань)  і  низці ситуативних  емоцій  як  форм  вираження  ступенів  задоволення  потреб (задоволення – незадоволення, симпатії – антипатії, радості – смутку, сорому тощо);

– емоційні стани, які  є тривалішими в часі та обсязі й виявляються як настрій, афект, стрес;

– емоційне ставлення, яке  є довготривалою в часі сформованою  якістю особистості, що виявляється в пристрастях як домінуючих стійких почуттях або у стійких почуттях до матеріальних і духовних об’єктів як вищого рівня розвитку емоцій.

У формуванні  системи  ставлень  учнів  молодшої  школи  до  себе, навчання,  однолітків,  дорослих,  а  також  позитивної  налаштованості  на процес навчання визначальним є емоційний компонент взаємодії педагога з дитиною.  Тобто саме атмосфера спілкування педагога з дітьми сприяє розвитку їх психологічних новоутворень  у  цьому  віці  [29,  с.  26].  Емоційна залежність  дитини  від  учителя  є  важливою  особливістю  соціально-психологічного становлення дитини.

В.  Мухіна  в  цьому  контексті  виділяє  таку  характеристику  молодшого школяра,  як  емоційний  голод.  Потреба  дитини  в  позитивних  емоціях, атмосфері  емоційного  комфорту,  яку  створює  дорослий,  значною  мірою визначає особливості її поведінки [25].

Вчені звертають  особливу  увагу  на агресивних, емоційно розгальмованих, сором’язливих, тривожних  учнів  дітей молодшого шкільного віку. Такі діти мають проблеми в емоційній сфері і відрізняються неадекватними  афективними  реакціями захисного,  компенсаторного характеру  [17,  c.  36]. Деякі тривожні діти в ситуаціях особливого психологічного  напруження  переживають емоційну  дезорганізацію мислення. Дослідники зазначають, що існує пряма залежність між емоційною депривацією  й  дитячою  агресивністю,  суворістю  покарання та  рівнем агресивності дитини.

А.  Дягіль,  аналізуючи  проблему  агресивності  молодших  школярів, підкреслює,  що  теплі,  тісні  взаємини  з  батьками  сприяють  розвитку  в  неї гуманного ставлення до інших. Любов, піклування, увага від близьких є для дитини  життєво  важливими,  це  дає  відчуття  захищеності,  забезпечує емоційну стабільність.

Обмеження емоційного спілкування  й активної уваги з боку близьких, дорослих  призводить  до  появи  у  дитини  нейротизму,  тривожності.  Тому батькам варто вчитися слухати своїх дітей, а вони будуть приходити до вас і розповідати, що прочитали, побачили, зробили щоб заслужити на вашу увагу [14, с. 39].

Ковалевська А. О., яка вивчала питання  страхів у молодших школярів відзначає,  що  початок  шкільного  життя розширяє  сприйняття  оточуючого світу, збільшує досвіт, який дитина набуває поза домівкою, розширяє сферу її спілкування.  Все  це  відбивається  на  емоційному  розвитку  молодшого школяра [16, с. 104].

Найбільше значними для цього віку є емоції страху, цікавості і радості.

Нез'ясовні і вигадані страхи минулих  років змінюються іншими, більш усвідомленими: уроки, уколи, природні явища, відносини між однолітками. Страх може приймати форму тривоги або занепокоєння [22, с .139].

Провідний страх цього віку –  страх «бути не тим», страх не відповідати загальноприйнятим  нормам  поводження,  вимогам  близького  оточення. Конкретними формами цього страху є страхи зробити не те, неправильно, не так, як слід. Найбільше частим видом страху невідповідності в цьому віці є страх запізнитися до школи [16, с. 104].

У  роботі  з  молодшими  школярами  основні  зусилля  спрямовуються  на розв’язання  таких  завдань:  створення  у  групі  атмосфери  довіри, взаємодопомоги,  доброзичливості,  формування  позитивного  ставлення  до себе,  оточуючих;  ознайомлення  з  основними  емоціями,  усвідомлення власних  емоційних станів  та  розпізнавання  емоційних  станів  інших  людей; формування  умінь  встановлювати  контакти;  знаходження  шляхів виходу із конфліктних  ситуацій;  розвиток  здатності  до  емпатії,  рефлексії;  розвиток комунікативних умінь.

У процесі тренінгових знань  діти накопичують досвід «проживання» та фіксації  на  певних  почуттях,  коли вихованець  поступово вибудовує свій індивідуальний «емоційний  фонд»,  за  допомогою якого зможе успішно орієнтуватися  у  власних  почуттях  та  почуттях  інших  людей,  говорити  про них, шукати способи їх прояву, можливості оволодіти ними. Це в деякій мірі є міцною базою для формування здатності керувати своїм емоційним станом [20, с.123].

Таким чином, емоційний  розвиток молодших школярів визначається їх новою соціальною ситуацією розвитку – вступом до школи та необхідністю навчання.  Емоції  учнів  початкових  класів  є  досить  бурхливими  і різноманітними,  в  той  же  час  набуває  більшого  значення  емоційна саморегуляція,  яка  розвивається  ще  з  раннього  дитячого  віку.  Важливою  є поява  і  розвиток  моральних,  інтелектуальних  та  естетичних  почуттів,  за якими можна судити про загальний емоційний розвиток дитини.

 

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ЕМОЦІЙНОГО

РОЗВИТКУ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО  ШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

2.1. Опис методик  дослідження

 

В нашому дослідженні ми критеріями рівня розвитку емоційної сфери визначаємо рівень  розуміння  дитиною  емоційних  почуттів  інших  людей, моральні та інтелектуальні почуття.

З метою вивчення рівня емоційного розвитку молодших школярів нами було використано 3 методики:

1) Методика «Вивчення розуміння емоційних станів людей, зображених на картинці»;