Дослідження специфіки прояву здібностей особистості

     Внутрішнім фактором є обдарованість. В більш обдарованих людей інтелектуальний прогрес тривалий і інволюція настає пізніше, ніж у менш обдарованих. Зовнішнім фактором, який залежить від соціально-економічних і культурних умов, є освіта, яка на думку С. Пако, протистоїть старінню, гальмує інволюційний процес. Тому, особливості інтелектуального розвитку і показники інтелектуальних можливостей людини залежать від її особистісних особливостей, життєвих установок, планів і життєвих цінностей.

     На думку деяких психологів, розв’язок одних задач потребує конкретного, а інших – абстрактного інтелекту.

     Конкретний, або практичний інтелект допомагає нам розв’язувати повсякденні проблеми і орієнтуватися в наших взаємовідносинах з різними предметами. У зв’язку з цим Йенсен відносить до першого рівня інтелекту і так звані асоціативні здібності, які дозволяють використовувати певні навички чи знання і взагалі інформацію, що зберігається в пам’яті. Що стосується абстрактного інтелекту, то за його допомогою ми оперуємо словами і поняттями і Йенсен відносить його до другого рівня інтелекту – рівня когнітивних здібностей. На думку Йенсена, співвідношення між цими двома рівнями у кожної людини визначається спадковими факторами. [5]

     Інтелект – стійка структура розумових здібностей індивіда, рівень її пізнавальних можливостей, механізм психічної адаптації індивіда до життєвими ситуацій, розуміння істотних взаємозв’язків дійсності, включеність індивіда в соціокультурний досвід соціуму. Інтелект як розумовий потенціал індивіда може бути об’єктом психологічної діагностики.

     На початку XIX ст. німецький астроном Фрідріх Вільгельм Бессель стверджував, що може визначити рівень інтелекту людини за швидкістю його реакції на спалах світла. Але тільки в кінці минулого століття американський психолог Джеймс Маккін Кеттел виступив як основоположник наукової тестології, розробивши систему тестів, спрямованих на виявлення психічних можливостей індивіда, в тому числі і інтелектуальних (ментальних). Формувалася наукова концепція людського інтелекту. Розвиток інтелекту (розумового віку) досліджувався французьким психологом Альфредом Біне. Розробником поняття коефіцієнта розумового розвитку був німецький психолог Вільям Штерн. Штерн запропонував визначати коефіцієнт розумового розвитку дитини шляхом поділу його розумового віку на хронологічний вік. [10]

    У 1937 році Д. Векслером була створена перша шкала інтелекту для дорослих. У більшості тестів інтелекту випробуваному пропонуються завдання на класифікацію, узагальнення, перенесення знань, екстраполяцію і інтерполяцію. Деякі завдання складаються з малюнків і геометричних фігур. Успіх випробуваного визначається кількістю правильно виконаних завдань.

     Сучасна психологія розглядає інтелект як стійку структуру розумових здібностей індивіда, його адаптованість до різних життєвих ситуацій. Вже на початку XX ст. англійський психолог Чарльз Едуард Спірмен розробив статистичні методи вимірювання інтелекту і висунув двухфакторну теорію інтелекту. У ньому виділявся загальний чинник (фактор G) і спеціальні чинники, що визначають успіх у вирішенні завдань конкретного типу (фактор S). Виникла теорія специфічних здібностей. Психолог Д. Гілфорд виділив 120 факторів інтелекту і представив його структуру у вигляді кубічної моделі. [1]

     Інтелектуальні можливості людини проявляються в тій стратегії, яку він виробляє в різних проблемних ситуаціях, у його здатності трансформувати проблемну ситуацію в проблему, а потім у систему пошукових завдань.

     Одні люди здатні до швидких висновків, інтуїтивним осяянь, одномоментного охопленню події у всіх його взаємозв’язках. Вони послідовні у висуванні гіпотез і перевірку їх правильності. Інші замикаються на першій прийшовшій на розум гіпотезі, їхнє мислення нединамічно. Деякі намагаються вирішувати проблемні завдання взагалі без будь-яких попередніх припущень, сподіваючись на випадкові знахідки. Їхнє мислення безсистемно, воно перекривається імпульсивними емоціями. Мислення багатьох людей стереотипно, зайво стандартизовано.

     Інтелектуально-вольові якості індивіда проявляються у виборі мети і системи засобів її досягнення, в якості переробки вихідної інформації, в обліку умов діяльності, передбаченні можливої програми поведінки, передбаченні засобів її виконання, критеріїв оцінки можливих результатів.

    Основними якостями людського інтелекту є допитливість, глибина розуму, його гнучкість і рухливість, логічність і доказовість.

     Допитливість розуму – прагнення різнобічно пізнати те чи інше явище в істотних відносинах. Це якість розуму лежить в основі активної пізнавальної діяльності. Глибина розуму полягає в здатності відокремлювати головне від другорядного, необхідне від випадкового. Гнучкість і рухливість розуму – здатність людини широко використовувати наявні досвід і знання, оперативно досліджувати відомі предмети в нових взаємозв’язках і взаєминах, долати шаблонність мислення. Ця якість особливо цінно, якщо мати на увазі, що мислення представляє собою застосування знань, «теоретичних мірок» до різних ситуацій. У певному сенсі мислення має тенденцію до стабільності, деякою трафаретності. Це перешкоджає вирішенню творчих завдань, що вимагають незвичайного, нешаблонного підходу. Логічність мислення характеризується строгою послідовністю міркувань, обліком всіх істотних сторін у досліджуваному об’єкті, всіх можливих його взаємозв’язків. Доказовість мислення характеризується здатністю використовувати в потрібний момент такі факти, закономірності, які переконують у правильності суджень і висновків. Критичність мислення передбачає вміння строго оцінювати результати розумової діяльності, піддавати їх критичної оцінки, відкидати неправильне рішення, відмовлятися від розпочатих дій, якщо вони суперечать вимогам завдання. Широта мислення полягає у здатності охопити питання в цілому, не втрачаючи з уваги всіх даних відповідної задачі, а також у умінь бачити нові проблеми (креативність мислення). [11]

    Показником розвиненості інтелекту є незв’язаність суб’єкта зовнішніми обмеженнями. Істотне якість розуму індивіда – передбачення можливого розвитку подій, наслідків дій, що робляться. Здатність передбачати, попереджати і уникати непотрібних конфліктів – ознака розвиненості розуму, широти інтелекту. Інтелектуально обмежені люди вкрай вузько, локально відображають дійсність, не виробляють необхідного перенесення знань.

     Розвиток окремих якостей розуму індивіда визначається як генотипом даного індивіда, так і широтою його життєвого досвіду. Істотні непатологічні порушення в структурі інтелекту – розумові аномалії. Вони виражаються в порушенні всієї психічної системи особистості – його мотиваційних, цілеутворюючих і ціледосягаючих регуляційних механізмів. [11]

     Розвиток інтелекту залежить від тих самих факторів, що і розвиток інших функцій організму, тобто від генетичних та інших вроджених факторів, з одного боку, і від оточуючого середовища – з другого.

                                                 Висновок

     Здібності – це поєднання сприятливих індивідуально-своєрідних особливостей та властивостей психіки, які виявляються у швидкості, результативності та якості виконання відповідної діяльності за мінімальних силових, енергетичних і часових затрат.

     Вихідною передумовою для розвитку здібностей є ті природні задатки, з якими дитина з’являється на світ. Водночас біологічно успадковані властивості людини не визначають її здібностей. Мозок концентрує в собі не ті чи інші специфічні людські здібності, а лише здатність до формування цих здібностей (СЛ. Рубінштейн).

     Здібності людей поділяють на види передусім за змістом і характером діяльності, в якій вони виявляються. Розрізняють загальні й спеціальні здібності.

     Загальними називають здібності людини, що тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах її діяльності. Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність у засвоєнні знань та виконанні різних видів діяльності. Такими є здібності до навчання, загальні розумові здібності людини, її здібності до праці. Вони спираються на загальні вміння, необхідні в кожній галузі діяльності, зокрема такі, як уміння усвідомлювати завдання, планувати й організовувати їх виконання, використовуючи наявні в досвіді людини засоби, розкривати зв’язки тих речей, яких стосується діяльність, оволодівати новими прийомами роботи, переборювати труднощі на шляху до мети.

     Під спеціальними здібностями розуміють здібності, що виразно виявляються в окремих спеціальних галузях діяльності (наприклад, сценічній, музичній, спортивній тощо).

     Загальні здібності виявляються в спеціальних, тобто здібностях до якоїсь певної, конкретної діяльності.

     Спеціальні здібності визначено тими об’єктивними вимогами, які ставить перед людиною певна галузь виробництва, культури, мистецтва тощо. Кожна спеціальна здібність є синтезом певних властивостей особистості, що формують її готовність до активної та продуктивної діяльності. Здібності не тільки виявляються, а й формуються в діяльності.

     З розвитком спеціальних здібностей розвиваються і загальні їх сторони. Високі спеціальні здібності мають у своїй основі достатній рівень розвитку загальних здібностей.

     Згідно з іншим підходом, у структурі здібностей виокремлюють потенційні та актуальні можливості розвитку. Потенційні здібності – це можливості розвитку особистості, які виявляються щоразу, коли перед нею постає необхідність розв'язання нових завдань. Проте розвиток особистості залежить не лише від її психологічних властивостей, а й від тих соціальних умов, у яких ці властивості може або не може бути реалізовано. У такому разі говорять про актуальні здібності. І справді, аж ніяк не кожна людина може реалізувати свої потенційні здібності відповідно до своєї психологічної природи, оскільки для цього може не бути об’єктивних умов і можливостей. Отже, актуальні здібності становлять тільки частину потенційних.

     Кожна здібність має свою структуру, в якій розрізняють провідні й допоміжні властивості. Зокрема, провідними властивостями в літературних здібностях є особливості творчої уяви та мислення; яскраві наочні образи пам'яті тощо.

     Специфічними є шляхи розвитку спеціальних здібностей. Вирізняють такі рівні здібностей: репродуктивний (забезпечує високе вміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю) і творчий (забезпечує створення нового, оригінального). Слід, однак, зважати на те, що кожна репродуктивна діяльність має елементи творчості, а творча діяльність включає і репродуктивну, без якої вона неможлива.

     Обдарованість – це система здібностей людини, яка дозволяє їй досягнути значних успіхів в одній або кількох видах діяльності. Обдарованість людина одержує як щось спадкове. Вона є функцією всієї системи умов життєдіяльності в її єдності, функцією особистості й нерозривно пов'язана з усім її життям, виявляючись на різних етапах її розвитку. Це явище виражає внутрішні можливості розвитку не організму як такого, а особистості. Обдарованість виражає внутрішні дані й можливості людини, тобто внутрішні психологічні умови діяльності в їх співвідношенні з вимогами, які висуває ця діяльність. Усередині тих чи інших спеціальних здібностей виявляється загальна обдарованість індивіда, яка співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людської діяльності.

    Талант — це такий рівень розвитку здібностей, який дає людині можливості творчо працювати й досягнути надзвичайно важливих, значущих успіхів у діяльності. Талант – високий рівень розвитку здібностей, насамперед спеціальних. Це сукупність здібностей, що дають змогу одержати продукт діяльності, який вирізняється новизною, високим рівнем досконалості та суспільною значущістю. Талант може виявитися в усіх сферах людської праці: в організаторській і педагогічній діяльності, в науці, техніці, у найрізноманітніших видах виробництва.

    Геніальність – найвищий рівень творчих проявів особистості, який втілюється у творчості, що має історичне значення для життя суспільства. Геній, образно кажучи, створює нову епоху в своїй царині знань. Для генія характерні творча продуктивність, оволодіння культурною спадщиною минулого і водночас рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогре­сивному розвитку суспільства.

     Інтелект – стійка структура розумових здібностей індивіда, рівень її пізнавальних можливостей, механізм психічної адаптації індивіда до життєвими ситуацій, розуміння істотних взаємозв’язків дійсності, включеність індивіда в соціокультурний досвід соціуму. Інтелект як розумовий потенціал індивіда може бути об’єктом психологічної діагностики.

          Розділ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ЗДІБНОСТЕЙ

     Тести інтелекту – це випробування – вимірювання і оцінювання, до якого вдається дослідник, визначаючи рівень інтелектуальних здібностей і швидкості їх розвитку у дитини. У тестах, призначених для визначення міри вияву інтелектуальних здібностей, учасник дослідження отримує декілька окремих оцінок, кожна з яких характеризує рівень розвитку певної розумової здатності, наприклад, схильність до логічного мислення, просторової уяви, гнучкість думки тощо. Оцінювання здійснюється відповідно до норми (вікової, статевої тощо). [8]

     У тестах, призначених для визначення темпу інтелектуального розвитку, оцінкою є коефіцієнт інтелектуальності. Найвідоміші тести цієї категорії – тести Векслера і прогресивні матриці Равена. Тести для визначення рівня розвитку інтелекту поділяються на індивідуальні та групові. Групові тести інтелекту є бланковими. Але думка, що тести інтелекту визначає так званий генетичний інтелект, є помилковою, що й доводять численні експерименти.

     Більшість психологів вважає, що тести інтелекту визначають або актуальний рівень розумових здібностей, або актуальний темп їх розвитку. [15]