Дослідження специфіки прояву здібностей особистості

     Будь-яка діяльність складна і багатогранна. Вона висуває різні вимоги до психічних і фізичних сил людини. Якщо наявна система властивостей особистості відповідає цим вимогам, то людина здатна успішно і на високому рівні здійснювати діяльність. Якщо такої відповідності немає, то в індивіда виявляється нездатність до даного виду діяльності. Ось чому здатність не можна звести до однієї якої-небудь властивості. Вона завжди синтез властивостей людської особистості. Таким чином, здібність можна визначити як синтез властивостей людської особистості, що відповідає вимогам діяльності і забезпечує високі досягнення в ній.

     Спостерігаючи школярів, учитель не без підстави вважає, що одні більш здібні до навчання, інші менш здатні. Буває так, що учень здібний до математики, але погано виражає свої думки в усній та письмовій мові чи виявляє здібності до мов, до літератури, взагалі до гуманітарних наук, але йому важко даються математика, фізика, вивчення техніки.

     Здібностями називаються такі психічні якості, завдяки яким людина порівняно легко здобуває знання, уміння і навички й успішно займається якою-небудь діяльністю. Здібності не зводяться до знань, умінь і навичок, хоча виявляються і розвиваються на їх основі. Тому треба бути дуже обережними і тактовними у визначенні здібностей учнів, щоб не прийняти слабке знання дитини за відсутність у нього здібностей. Подібні помилки іноді відбувалися навіть у відношенні майбутніх великих учених, які з якихось причин погано вчилися в школі. З цієї ж причині неправомірні висновки про здібності тільки на підставі деяких властивостей, що доводять не низькі здібності, а недолік знань. [13]

     Здібності – це можливість, а необхідний рівень майстерності в тій чи іншій справі – це дійсність. Психологія, заперечуючи тотожність здібностей і істотно важливих компонентів діяльності – знань, навичок і умінь, підкреслює їхню єдність. Здібності виявляються тільки в діяльності, і тому тільки в такій діяльності, яка не може здійснюватися без наявності цих здібностей.

     Не можна говорити про здібності людини до малюнка, якщо його не намагалися навчати малювати, якщо він не придбав ніяких навичок, необхідних для образотворчої діяльності. Тільки в процесі спеціального навчання малюнку і живопису може з’ясуватися, чи є у студента здібності. Це виявиться в тому, наскільки швидко і легко він засвоює прийоми роботи, колірні відносини, навчається бачити прекрасне в навколишньому світі.    

     Здібності виявляються не в знаннях, уміннях і навичках, як таких, а в динаміці їх придбання, тобто в тому, наскільки за інших рівних умов швидко, глибоко, легко і міцно здійснюється процес оволодіння знаннями й уміннями, істотно важливими для даної діяльності. І саме тут виявляються ті розходження, які дають нам право говорити про здібності.

     Таким чином, здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовами успішного здійснення даної діяльності і виявляють відмінності в динаміці оволодіння необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками. Якщо певна сукупність якостей особистості відповідає вимогам діяльності, яку опановує людина протягом часу, педагогічно обгрунтовано відведеного на її освоєння, то це дає підставу твердити про наявність у нього здібностей до даної діяльності. І якщо інша людина за інших рівних умов не справляється з вимогами, які пред’являє йому діяльність, то це дає підставу припускати в нього відсутність відповідних психологічних якостей, іншими словами, відсутність здібностей. [1]

                        1.2. Види здібностей та їх характеристика

     Поки людина не розпочала направленої діяльності, у неї існують тільки потенційні здібності до її виконання, що є властивостями її особистості, що частково розвилися з її задатків, але більш сформованими її досвідом. Але як тільки вона починає цю діяльність, її потенційні здібності стають актуальними здібностями, що не тільки виявляються, але і формуються в цій діяльності.

     Найбільш загальною класифікацією здібностей є розподіл їх на дві групи: загальні і спеціальні. Кожна з цих груп поділяється на елементарні і складні, а усередині них уже виділяються конкретні види.

     Усі здібності людини як психічні явища можуть бути розділені на чотири групи. Виділяють види здібностей по їх спрямованості, чи спеціалізації (загальні і спеціальні здібності). [3]

     Під загальними здібностями розуміється така система індивідуально-вольових властивостей особистості, що забезпечує відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями і здійсненні різних видів діяльності. Загальні здібності є наслідок як багатого природного дарування, так і всебічного розвитку особистості.

     Під спеціальними здібностями розуміють таку систему властивостей особистості, що допомагає досягти високих результатів у якій-небудь спеціальній області діяльності.

     Елементарні загальні здібності, властиві усім людям, хоча й у різному ступені їх виразності, – це основні форми психічного відображення: здібність відчувати, сприймати, мислити, переживати, приймати і здійснювати рішення і запам’ятовувати. Адже кожен елементарний прояв цих здібностей є відповідне дія, виконувана з різним успіхом: сенсорне, розумове, вольове – і навіть може стати відповідною навичкою.

     Спеціальні елементарні здібності – це здібності, властиві вже не всім людям, вони припускають визначену виразність якихось якісних сторін психічних процесів. [1]

     Музична здібність – це індивідуально-психологічні особливості особистості, що включають: 1) природну слуховую чутливість, що обумовлює аналіз природних, мовних або музичних звуків; 2) розвинуте в праці і соціальному спілкуванні суб’єктивне відношення до мовних і музичних інтонацій, виражене у вигляді емоційної реакції. У структурі музичних здібностей виділяються основні, загальні і спеціальні здібності. До загальних музичних здібностей відносять: 1) музична пам’ять (засвоєння знань, умінь і навичок) – сприяє накопиченню музичних вражень і слухового досвіду, що істотно впливають на формування музичних здібностей, а також на психічну діяльність слухача, виконавця, композитора і педагога; органічно включаючись у фахову діяльність, вона обумовлює засіб музичного мислення (вокальний або конкретно-інструментальний); 2) психомоторні здібності – виявляються в можливості музиканта при виконанні передати своє розуміння змісту музичного твору; виражаються в майстерності і віртуозності.

     Специфічним синтезом здібностей і домінуючого показника музично обдарованої особистості є музикальність, основою якої служить емоційна чуйність на музику. Музикальність як реактивна якість особистості мало піддається розвитку. Проте є факти, що говорять про розквіт музикальності в результаті навчання, вдало знайденого репертуару, успішної виконавчої діяльності. [11]

     Від народження людина не має здібностей. Але в неї є визначені природні передумови – задатки для наступного їхнього розвитку у визначених умовах. Задатками здібностей є особливості нервової системи, що обумовлюють роботу різноманітних аналізаторів, окремих коркових зон і півкуль мозку. Уроджені задатки визначають швидкість утворення тимчасових нервових зв’язків, їхня усталеність, співвідношення першої і другої сигнальних систем.

     Природні передумови здібностей багатозначні – на їхній основі можуть бути сформовані різноманітні здібності. Здібності піддаються перебудові (рекомбінації). Це забезпечує компенсаторні можливості психічної регуляції: слабкість одних нейрофізіологічних компонентів компенсуються силою інших. Психофізичні можливості людини, її здібності невичерпні. Проте не кожна людина знає про свої можливості і використовує їх належною мірою. Тим часом найвища самореалізація особистості – основний зміст людського буття.

     Загальні складні здібності – це здібності до загальнолюдських видів діяльності: праці, навчанню, грі, спілкуванню один з одним. Вони характерні в тому чи іншому ступені всім людям. Кожна з вхідних у цю групу здібностей являє собою складну структуру властивостей особистості. [5]

     Спеціальні складні здібності характерні вже не тільки в різній степені, але і взагалі не всім людям. Вони є здібностями до визначених професійних діяльностей, що возникли в процесі історії людської культури. Ці здібності звичайно називають професійними.

     Сукупність ряду здібностей, що обумовлює особливо успішну діяльність людини у визначеній області і виділяюча його серед інших осіб, що навчається цієї чи діяльності виконуючих її в тих же умовах, називається обдарованістю.

     Про здібності людини можна судити, спостерігаючи за процесом виконання ним нових завдань у змінених умовах, за ходом оволодіння діяльністю. Практично судити про здібності учня можна по сукупності таких показників, як швидкість просування учня в оволодінні відповідною діяльністю, якісний рівень його досягнень, схильність до занять цією діяльністю, співвідношення успішності і зусиль, затрачуваних для досягнення цих результатів.

     Ідея «кожна людина здібна до всього» невірна. Правильне твердження, що «кожна людина здібна до чогось корисного для суспільства». Так, учень не здібний бути монтажником-висотником, водієм чи наладчиком автоматичних ліній, може бути не тільки здібним, але і талановитим верстатником, оператором чи кухарем. [1]

     Нездібність до визначеного виду трудової діяльності значно складніше, ніж відсутність здібностей. Нездібність як негативна здібність – це теж визначена структура особистості, у яку входять негативні для даної діяльності її риси.

     Різняться загальні і спеціальні здібності. Загальні здібності необхідні для усіх видів діяльності. Вони підрозділяються на елементарні – здібності до психічного відбитку дійсності, елементарний рівень розвитку сприйняття, пам’яті, мислення, уяви, волі і складні – здібності до навчання, спостережливість, загальний рівень інтелектуального розвитку й ін. Без відповідного рівня розвитку елементарних і складних здібностей людина не може включатися ні в один із видів людської діяльності. [3]

     Взаємодія людини зі світом здійснюється у формі специфічної людської активності – діяльності. Діяльність – це функціональна взаємодія людини з дійсністю, спрямована на її пізнання і перетворення з метою задоволення своїх потреб. Тільки в діяльності реалізуються психічні можливості людини. Сама ж діяльність безупинно удосконалюється в силу постійного розвитку, зростання людських потреб.

     Висока здібність до конкретного виду діяльності – талант, а комплекс здібностей, що забезпечують успіх у визначеній сфері діяльності, – обдарованість. Вищий рівень здібностей, втілений у епохально значимі здійснення, – геніальність.

     Спеціальні здібності, що формуються на основі загальних здібностей у процесі фахового навчання. Талант – найвищий рівень творчих можливостей у конкретному виді діяльності. Геніальність – вищий рівень здібностей, втілений в епохіально значимі здійснення. Загальні складні здібності – загальний рівень інтелектуальної організації індивіда, що формується в процесі загальної освіти. Обдарованість – загальна здатність до визначених сфер діяльності. Загальні елементарні здібності – психомоторна і сенсорна організація індивіда, що базується на його задатках.

                                       1.3. Інтелект та здібності

     Інтелект – це мислительні здібності людини. Існує два типи інтелекту текучий інтелект та кристалізований інтелект, які мають різний характер динаміки свого розвитку.

     В останні роки достатньо широкої популярності набула теорія, в якій при розгляді проблем інтелектуального розвитку людини виділяють два різних типи інтелекту. Причому вважається, що ці два типи інтелекту можна відносно легко виміряти звичайними інтелектуальними тестами. [10]

     Перший тип інтелекту, який поєднує в собі досить широку область інтелектуального функціонування, називають текучим інтелектом. Це ті здібності, з допомогою яких людина вчиться чомусь новому. До них належать швидкість і результативність запам’ятовування, індуктивні судження, оперування просторовими образами і сприймання нових зв’язків і відношень.

     Більшість авторів, які розглядають проблему інтелекту в рамках даної теорії, вважають, що поступовий розвиток текучого інтелекту продовжується до закінчення юнацького періоду життя людини, а потім відбувається поступове його зниження. Цей тип інтелекту, на думку вчених, відображає біологічні можливості нервової системи – її працездатність та інтегративність.

     Другим типом інтелекту є кристалізований інтелект, який приходить до людини з досвідом та освітою. Набуття даної форми інтелекту пов’язане з освідомленістю людини і тими знаннями, які вона набула на протязі довгого часу життя. Це здатність людини встановлювати відносини, формулювати судження, аналізувати проблеми і використовувати засвоєні нею стратегії для вирішення задач.

     Два типи інтелекту, які ми розглядаємо, мають різний характер динаміки свого розвитку. Максимального розвитку текучий інтелект досягає в юності, а в період середньої дорослості його показники знижуються. Для кристалізованого інтелекту характерна друга особливість. Його максимальний розвиток робиться можливим тільки при досягненні періоду середньої дорослості. Дана закономірність динаміки розвитку текучого і кристалізованого інтелекту була підтверджена великою кількістю різних досліджень. Разом з тим розвиток і збереження інтелектуальних можливостей, йде в різних людей по різному. [13]