Дослідження рівня агресивності підлітків

А В.О.Сухомлинський вважав, що емоційні стани – це найважливіші стани у виявах загальнолюдської культури, і виховати такі стани можливо тільки в різноманітній діяльності, у процесі багатогранного духовного життя, емоційного сприйняття навколишнього світу та творів мистецтва [11].

Отже, виховання емоційно розвиненої особистості, її переживань і почуттів, починаючи з перших років життя, залишається важливим завданням для батьків і нас, майбутніх педагогів, причому не менш, а в певному сенсі і більш важливим за виховання розуму та навчання дитини різних навичок та вмінь. Адже саме від емоційного ставлення до навколишнього світу залежатиме те, заради яких цілей будуть використані набуті дитиною знання і вміння [6]. 

Особливе місце у виховній роботі з підлітками батькам і вчителям слід приділяти формуванню кола інтересів на основі особливостей його характеру і здібностей. Необхідно прагнути до максимального скорочення періоду вільного часу підлітка - "часу дозвільного існування і неробства" за рахунок залучення до позитивно формуючих особу занять: читання, самоосвіти, заняття музикою, спортом, і т.д. [9].

У цьому віці дорослий повинен бути другом підлітка, але особливим, ─ другом-приятелем,  другом-наставником. Його завдання ─ допомогти дитині пізнати себе, оцінити свої здібності і можливості, знайти своє місце в світі дорослих. Підлітки багато чого довіряють дорослим, якщо відчувають прихильність з їхнього боку, байдужість дорослих вони сприймають боляче. Відсутність взаємної довіри не лише ображає, а й завдає значної шкоди їх морально-духовному розвитку. Наявність дорослого друга є найважливішою умовою нормального розвитку, гармонійного становлення особистості.

Важливе значення для  підлітка має спільна діяльність із дорослими (батьками), організована на основі інтересів, захоплень. Зміст такої співпраці може бути різним. Підліток може допомагати батькам по господарству, навіть радити їм у певних справах, а дорослі мають прислухатися до його думки. Старший може залучити його до справ, якими він зайнятий. Така спільна діяльність породжує спільність переживань, почуттів, настроїв, намірів, полегшує контакт із підлітком, зумовлює емоційну та духовну близькість. У ній дитина пізнає складний внутрішній світ дорослих, глибину думок і переживань, вчиться турботливому  ставленню до людей [17].

 Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити та попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки, і відповідно вибудовують свою взаємодію з підлітками. Як правило, вони дбайливо і з розумінням ставляться до внутрішнього світу, переживань, захоплень дитини, труднощів і особистісних проблем, поєднують високий рівень вимог з високою повагою до її особистості. Це робить дорослих значущими і потрібними підлітку. А бути значущим і потрібним ─ означає розділити його тривоги й сумніви, стати другом, у якого можна шукати підтримки, відповіді на свої запитання, що можливо лише за взаємної відвертості й довіри, розуміння і співчуття [17].

Підлітковий вік ─  це час, коли варто і слід вчитися  критично сприймати світ  і медіа, час медіа-освіти, формування медіакультури і компетентних взаємин з медіа. Г.В.Бреслав, Я.Л.Коломінський, А.О.Реан, Л.Н.Семенюк та інші вважають, що цьому сприяють: 1)особливості фізичного розвитку і вікові психологічні особливості (відчуття дорослості, реакції емансипації та опозиції, потреба в самоствердженні, гостре переживання невдач); 2)жорстка внутрішньо-групова конкуренція, боротьба (часто без правил) за сфери впливу між різними групами старших підлітків; 3)ситуаційна, «невмотивована» агресія, спрямована на випадкових людей [14].

Запобігати негативному  впливові  телебачення можна в  колі сім’ї. Звісно, що батьки не мають  змоги весь час контролювати зміст  передач, які дивляться їхні діти, тому буде ефективнішим сформувати в дитини певне ставлення до телебачення. Добре, коли вся сім’я обговорює побачене на телеекрані, коли батьки висловлюють ставлення до того, що відбувається у фільмі. Отже, протидіяти негативному впливові телебачення можна і потрібно, і робити це необхідно різними  способами і на кількох рівнях: суспільства, сім’ї, окремої людини [22].

  Так чи інакше перетворення агресивної поведінки на звичку агресивно поводитися залежить передусім від того, як оточення дитини реагує на її поведінку. Сім’я, соціальне середовище (друзі, референтні групи, школа, спортивна команда, клуб і т. ін.) можуть підкріплювати агресивні, асоціальні моделі поведінки або спонукати до переоцінювання й до переосмислення своєї поведінки. Діти відтворюють ті моделі (сценарії) поведінки, які корисні їм у розв’язанні соціальних проблем. І така вивчена і визнана доцільною агресивна поведінка тривалий час залишається незмінною, тому що «переробити» агресивний сценарій непросто, а просоціальна поведінка потребує більше ресурсів, ніж агресивна. У цьому разі дитина може обрати й такий вихід, як пошук соціального середовища, де агресивна поведінка схвалюється чи принаймні не засуджується [14].

Агресивна поведінка  ─ це не лише схильність до агресивних думок і дій, а й певний шаблон поведінки, який може спрацювати в конкретній ситуації, а також готовність інтерпретувати поведінку інших людей як агресивну, ворожу [16]. Вона має соціо-культурну й онтогенетичну детермінацію, тобто визначається научуванням у процесі соціалізації, а також орієнтацію на культурно-соціальні норми соціальної відповідальності і покарання за акти агресії. За даними досліджень Р.Берджее та Р.Хіткока, поширення агресії залежить від культури суспільства і ставлення до цього феномену і починається з жорстокого поводження з дитиною в сім’ї, що активує її агресивну поведінку в стосунках з іншими, а також схильність до насильсва в зрілому віці. За даними Орегонського центру соціального научування, агресія дітей, сформована через погані сімейні взаємини, розвивається по спіралі, тобто існує тенденція до підтримання й посилення її у подальшому житті. Погані сімейні стосунки активують захисний тип агресії [14]. 

Найважливішою умовою ефективної соціалізації і попередження становлення агресивних форм поведінки є розвиток мотивації прихильності, через яку у дитини з’являється необхідність в інтересі, увазі  і схвалення оточуючих, і в першу чергу ─ власних батьків. В якості вторинного підкріплення прихильність потім  може зумовити пристосування дитини до соціальних потреб і заборон [16]. 

Попередження і викоренення агресивної поведінки може бути  здійснено двома шляхами.  Агресивні дії, вчинки або треба залишати без підкріплення, без нагороди, або за них треба активно карати, вважає Бандура А. Якщо батьки не звертають уваги на агресивну поведінку, залишаючи її без підкріплення, і якщо в той же час відбуваються інші (позитивні) поведінкові акти, які підкріплюються, то агресивна поведінка, яка залишається без підкріплення, поступово згасає [1].

           Підліткам потрібно дати зрозуміти, що вони мають союзника у розв'язанні внутрішніх проблем. Агресивна дитина має переконатися, що її люблять, а окремі вчинки цих дітей псують враження про неї, до того ж не приносять полегшення їм самим. Потрібно тактовно і послідовно навчати  їх самоконтролю, стриманості. Переключення активності таких учнів  у конструктивне річище, допоможе вивчити їх інтереси  і схильності. Поступове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійності реакції, дозволить відволікти від дріб’язкового «з'ясування стосунків» на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співпрацювати з іншими. Педагогам і психологам слід налагодити систематичне спілкування із сім’єю  агресивної дитини для вивчення властивого їй  стилю емоційно-ціннісних взаємин і  координації  зусиль  вчителів і батьків  щодо єдиної виховної тактики.  

            Робота батьків, учителів і психологів із цією категорією учнів має відбуватися у трьох напрямках:

1. Робота із гнівом. Навчання агресивних учнів прийнятих  способів вираження гніву.

2. Навчання учнів навичок розпізнавання і  контролю, уміння опанувати себе в ситуаціях, що провокують вибухи гніву.

3. Формування здатності  до емпатії, довіри, співчуття,  співпереживання, альтруїзму [10].

На жаль, межі даної роботи не дають  можливості більш детально дослідити форми і методи щодо подолання агресивності підлітків. Це ми плануємо продовжити  при написанні кваліфікаційної роботи.

 

 

 

 

 

 

 

                 ВИСНОВКИ ДО 1 РОЗДІЛУ 

Поняття «засоби масової інформації» у соціо-психологічній теорії охоплює множину соціальних інститутів (преса, радіо, телебачення, Інтернет, видавництва тощо), для яких характерні такі якості, як  звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний характер виробництва і розповсюдження інформації.

Існує декілька точок зору на трактування агресивності, за якими це ― фізична або словесна поведінка людини, спрямована на пошкодження або руйнування; підсвідомо закладений  інстинкт (Т.Гобс); форма зовнішнього спрямування інстинкту смерті проти навколишнього світу (З.Фройд); вроджена реакція людини для «захисту займаної території» (Лоренц, Ардрі); установка до панування (Моррісон);  реакція особистості на ворожу для людини оточуючу дійсність (Хорци, Фромм); пов’язаність агресії і фрустрації (Доллард, Дуб, Маллер).

Об’єднання і взаємопроникнення суб'єктивних реальностей окремих індивідів, об'єктивної реальності соціального світу і віртуальної реальності мас-медіа утворює медіа-середовище, специфічними ознаками якого є множинність, віртуальність, уніфікаційна здатність, інтерактивність, відчуження тексту від їх авторів, міфологічність, нестабільність, агресивність, стресогенність.

Основними  негативними ефектами впливу телебачення на підлітків є:       1)наслідування підлітками асоціальної (кримінальної) поведінки кіно персонажів;  2)штучне «одорослення» та рання сексуалізація підлітків; 3)формування у підлітків викривлених світоглядних цінностей та установок; 4)зменшення пізнавальних інтересів, інертність («лінивість») психіки; 5)«наркотизація» дитячої аудиторії, відволікання дітей від реального життя, дитячих обов’язків, навчання та перенесення їх у віртуальний світ телефантазій.

        Найбільш чутливими до впливу агресивного телебачення є поведінкова та мотиваційно-ціннісна сфери життя юної особистості.

                                                   РОЗДІЛ 2

            ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ АГРЕСИВНОСТІ ПІДЛІТКІВ.

2.1 Діагностика впливу ЗМІ на рівень агресивності підлітків.

Під час перебування на практиці  у одній із середніх загальноосвітніх шкіл міста Кривого Рогу навесні 2010 року ми неодноразово на уроках та перервах спостерігали сцени агресивності серед підлітків та чули нарікання вчителів щодо неможливості її здолати. За нашою ініціативою було проведено дослідження з метою визначення джерел агресивності (основним з яких виявилося телебачення) та зроблена спроба віднайти шляхи її зниження. З цією метою ми сконцентрували свою увагу на учнях 8Б класу (загальна вибірка склала 29 респондентів), де агресивність проявлялася особливо яскраво. При тому, слід зазначити, що наявна була як емоційна агресія (постійні ображання) так і інструментальна (ламання меблів, бійки, квітів, шматування зошитів). Також спостерігалася як пряма агресія (образи вчителів, однолітків, штовхання) так і опосередкована (плітки).  У протоколі, який було складено за допомогою методиста кафедри психології ми протягом 3-х днів фіксували всі види агресії, які спостерігали у 8Б класі. Зразок протоколу представлено у таблиці 1.

Таблиця 1

Прояв агресії серед підлітків 8Б класу

Час та місце прояву

У чому проявлялася агресія

Вид агресії

Учень

 

        Після обробки результатів було встановлено, що практично всі учні, хлопці та дівчата, демонструють агресію у будь-якому вигляді.  Зокрема, Тетяна О.  постійно провокувала скандали між однокласницями, передаючи неприємну інформацію про них (почуту чи придуману). Сергій П., не зважаючи на нашу присутність, штовхав  стілець на підлогу, скидав портфелі однолітків з парт. Олег Д. систематично проявляв вербальну агресію (нецензурно називав однокласників) тощо.

     Ми попросили чотирьох вчителів, шкільного психолога, соціального педагога,  які працюють у 8Б класі визначити, кого вони вважають найбільш агресивним та назвати їх особистісні риси. У результаті експертних оцінок було названо 5 учнів (на номінальній шкалі таблиці №2 їх номери 2,5,11,12,17) яким були надані такі характеристики:

Павло П. - злісний, ворожий, жорстокий, неввічливий та нахабний;

Олег Д. - зухвалий, погано вихований, грубий, агресивний та підлий;

Сергій П. - зарозумілий, запеклий, підозрілий, нетактовний і ворожий;

Максим Р. - свавільний, нестриманий, самовдоволений та грубий;

Данило Т. - нахабний, мстивий, упертий, грубий та агресивний.

       Отримані результати зацікавили нас не тільки тому, що ми неодноразово зустрічалися з проявом агресії юнаків та підлітків у нашому житті, а й тому, що у майбутньому нам доведеться також працювати з подібними учнями.   

     Тому нами було визначено список джерел, які можуть бути причинами появу агресивної поведінки. Список ми складали на основі «Психологического атласа поведения человека» Р.Чалдіні. Після цього була проведена бесіда з учнями на тему: «Чи вважаєш ти себе агресивним? Що є причиною цього?». Для визначення пропонувався складений нами список джерел агресивності: потреба у руйнуванні чогось; роздратування; приниження; неприємна ситуація; спостереження за  сценами жорсткості (у житті чи на ТВ); погодні умови; можливість «випустити пару»; можливість здобути прибуток; використання алкоголю; комп’ютерні ігри; завоювання статусу серед однолітків; потреба у захисті когось, самозахисті [21].

      Слід зазначити, що підліткам було важко визначити причини агресії. Невміння рефлексувати, як правило, закінчувалося відповіддю: «Не знаю чому, зробив і все!». Тому ми запропонували учням 8Б класу направити анонімні відповіді на нашу Інтернет-адресу. Крім того, провели бесіду з 5 хлопцями, агресивна поведінка яких визначена всіма експертами одностайно, запропонувавши їм питання: «Що ти відчуваєш, коли бачиш вбивство, страждання, кров на екрані?», «Чи співчуваєш ти жертві?», «Чи хотів би ти бути таким же як месник?».