Дослідження рівня агресивності підлітків

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

           КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЇ ТА ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

 

 

    

МЕДІАНАСИЛЬСТВО ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ АГРЕСИВНОЇ

                                ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ                        

 

                                                    Курсова робота студентки

                                               факультету  іноземних мов,

                                 групи АНФ-08-2

                                                           Пічкіної Тетяни Олександрівни

 

                                  Науковий керівник:

                                                                доцент, кандидат психологічних наук

             Макаренко Наталя Миколаївна

 

 

 

      Кривий Ріг - 2010

 

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………..3

1. Теоретичний аналіз проблеми агресивності підлітків……………………….5    1.1 Зміст понять «засоби масової інформації», «агресія», «медіа середовище», їх вплив на особистість………………………………………………………………….5

1.2 Особливості впливу  телебачення на особистість у  підлітковому віці………10                      1.3 Шляхи зниження рівня агресивності підлітків………………………………..16

Висновки до 1 розділу………………………………………………………………21                   

2. Дослідження рівня агресивності підлітків……………………………………...22

2.1 Діагностика впливу ЗМІ на рівень агресивності підлітків…………………...22

2.2 Програма зниження рівня агресивності……………………………………....29

Висновки до 2 розділу………………………………………………………………33

Висновки……………………………………………………………………………..34

Список використаних джерел………………………………………………………37

Додатки……………………………………………………………………….……...39

 

                                             

                                                                                                                                      

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                        

 

                                                   ВСТУП               

              

      Сьогодні особливої гостроти набуває тема агресивної поведінки людини. На тлі зростання злочинності, вандалізму, погіршення міжособистісного спілкування, потрібно продовжувати ретельно вивчати джерела агресивності, а також формувати шляхи її зниження. Слід зазначити, що серед зарубіжних і вітчизняних вчених, які займаються даною проблемою, немає єдиної точки зору на це явище. У дослідженні даного питання зарубіжними вченими можна виділити наступні напрями: інстинктивний (З.Фрейд, К.Лоренц), біологічний (В.Гесс, Р.Джекобс, С.Меднік, Д.Олдс), фрустраційний (Дж.Доллард, Л.Дуб, Н.Міллер), когнітивний (Л.Берковіц, Л.Ерон, Д.Зілманн, Л.Х’юсманн), соціальний (А.Бандура, А.Басс, Р.Берон та Д.Річардсон, Б.Крейхі). У вітчизняній психології деструктивний характер даного явища підкреслюється низкою наукових досліджень, в яких агресія розглядається в контексті девіантної поведінки та злочинності у працях Н.В.Алікіної, С.М.Єніколопова, Л. П. Конишевої, Н.О.Ратінової, В.Г.Степанової, В.В.Устінової. Ця проблема є актуальною не тільки для науковців, психологів, так і для нас, майбутніх вчителів, тому що, знання механізмів агресії  та причин її виникнення нададуть нам можливість протидіяти її зростанню і стануть в нагоді при формуванні підростаючого покоління з активною життєвою позицією, здатного до особистісного волевиявлення у неагресивний, толерантний спосіб.

       Тому метою нашої роботи є діагностика сили впливу засобів масової інформації (зокрема, телебачення) на рівень агресивності підлітків, визначення шляхів зниження її рівня.

Відповідно завданнями роботи є:

1. Аналіз наукової літератури щодо визначення джерел появу агресивного стану, формування агресивності у підлітковому віці.
2. Діагностика ролі телебачення у житті підлітків, визначення рівня агресивності, встановлення кореляційного зв’язку між ними.
3. Розробка програми зниження рівня агресивності, формування толерантності.

          На початку дослідження ми висуваємо припущення, що надмірний, безконтрольний перегляд сцен жорсткості, насильства по телебаченню може привести не лише до відтворення в реальному житті прикладів поведінки телевізійних моделей, а й до формування відповідних рис характеру.

Об’єкт дослідження: розвиток афективної сфери підлітка.

Предмет дослідження: вплив телебачення на агресивність у підлітковому віці та шляхи її зниження.

Методи та методики дослідження: методи спостереження, бесіди, експертних оцінок, анонімного Інтернет-опитування, тест «Чи телеман я?», методика визначення агресивності Баса-Дарки.

Наукова новизна та практична значущість роботи:

• систематизовано джерела агресивності у підлітковому віці;
• розроблено програму щодо формування толерантності, зниження агресивності у підлітків, для яких телебачення є основним джерелом інформації та наслідування;
• набуло подальшого розвитку знання з проблематики агресивності.

Структура роботи: робота складається з двох частин, висновків, 1 додатку, 24 використаних джерел. У роботі 4 таблиці,  1рисунок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1   

      ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ АГРЕСИВНОСТІ                    ПІДЛІТКІВ. 

1.1 Зміст понять «засоби масової інформації», «агресія», «медіа середовище», їх вплив на особистість.

В соціопсихологічній теорії поняття «засоби масової інформації» трактується як множина соціальних інститутів (преса, радіо, телебачення, Інтернет, видавництва тощо), що забезпечують збирання, обробку та масове поширення інформації [8].

У медіа-психології поняття «засоби масової інформації» виступає як синонім «мас медіа» (Mass media) , що охоплює пресу (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, Інтернет-видання, кінематограф, звукозаписи і відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити і панелі, домашні відеоцентри, які поєднують телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку. Всім цим засобам притаманні якості, що їх об'єднують — звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний характер виробництва і розповсюдження інформації [14].

Попри суттєві специфічні можливості, засоби масової інформації характерезуються такими загальними особливостями:

— широта аудиторії, спрямованість  і швидкість інформаційного впливу;

— сила, комунікативність, постійність  і багатофакторність впливу;

— єдність пропагандистського, виховного та інформаційного впливу;

— багатство методів і форм впливу;

— доступність, поширеність, динамічність інформації.

Вплив ЗМІ на особистість зумовлюється щонайменше двома функціональними завданнями:

1. Відображення, фіксація, моделювання дійсності, тобто подій, фактів, соціальних відносин, остаточним продуктом є інформація про цю дійсність.

2. Зміна соціальної реальності  й управління нею, утвердження,  підтримання і трансляція ціннісних,  нормативних орієнтирів суспільства,  контроль за реалізацією управлінських рішень, регулювання соціальних відносин [8].

В інформаційних суспільствах особистість стикається і однаково успішно взаємодіє не лише з інституціоналізованою й досить чітко внормованою емпірично-об'єктивною реальністю повсякдення, а й з віртуальною реальністю інформації, створеною за допомогою технічних (передусім аудіовізуальних) засобів ─ мас-медіа й інших медіа.

У результаті накладання і взаємопроникнення суб'єктивних реальностей окремих індивідів, об'єктивної реальності соціального  світу і віртуальної реальності сформульованої мас-медіа (і дискурсів цих реальностей) утворюється медіасередовище, наповнене множиною смислів, які виникають, існують і функціонують там завдяки спільним зусиллям усіх включених у нього учасників. Тож соціальне середовище існування людей в інформаційних суспільствах може бути визначене як медіасередовище, що має свої особливості, належні середовищу ресурси і потенційні риси [22].

Термін "медіасередовище" є особливо вживаним у медіапсихології, у якій ним позначується інформаційне середовище, в котрому домінує аудювізуальна інформація, створена за допомогою електронних (аудіовізуальних, екранних) мас-медіа. У найбільш широкому розумінні він означає середовище, в якому медіа є повноправним учасником соціальної взаємодії і значною мірою "керованим медіа" [5].

Поняття "медіасередовище" має  два корені: "медіа" і "середовище". Це означає, що, по-перше, воно має всі середовищні ознаки, зокрема, неодмінну конотацію впливу на тих, хто в ньому перебуває, а по-друге ─ має специфічні ознаки, характерні саме для медіасередовища.

Корінь "медіа" передбачає, що:

• життєдіяльність людей (і дітей) відбувається не тільки в реальному, а й у віртуальному, а отже, певною мірою - у штучному світі, в якому комунікації опосередковані електронними засобами (мас-медіа);
• люди живуть в умовах обігу величезних масивів фрагментарної, переважно аудіовізуальної інформації, в якій афективний елемент істотно переважає над когнітивним (що спричинює особливий характер сприймання й опрацювання меседжів);
• у сферу приблизно однакового інформаційного впливу в певний час одночасно потрапляє багато людей, тобто медіасередовшце характеризується масовим впливом на великі аудиторії, розподілені (сегментовані) на велику кількість цільових аудиторій.

Корінь "середовище" означає, що медіасередовище має всі належні до соціального середовища ознаки - як традиційні соціально-психологічні, так і специфічні, характерні саме для медіасередовища.

До специфічних ознак  медіасередовища належать, зокрема, множинність (гіпертекстуальність, мультипарадигмальність, полісемантичність), віртуальність, уніфікаційна здатність, інтерактивність, відчуження тексту від їх авторів, міфологічність, нестабільність (ненадійність, турбулентність), агресивність, ефективність (тривого- і стресогенність), які, з одного боку, становлять його значний соціально-психологічний і творчий потенціали, а з другого - створюють можливості для психологічного тиску на тих, хто в ньому перебуває, для масштабного маніпулювання громадською думкою, інакше кажучи, роблять його агресивним і навітъ потенційно деструктивним [5].

Науковці в своїх дослідженнях, монографіях по-різному визначають дефініцію понять «агресії» і «агресивності»:

- як фізичну або словесну поведінку людини, спрямовану на пошкодження або зруйнування [7];

- як підсвідомо закладений  інстинкт, що є виявом «тваринної» сторони людської натури (Т.Гобс);

- як форму зовнішнього спрямування інстинкту смерті проти навколишнього світу: за «теорією двох інстинктів» З.Фройда в кожній людині існують так звані інстинкт життя та інстинкт смерті. Інстинкт життя забезпечує енергію для існування росту і розвитку, у той час як інстинкт смерті працює на самознищення індивіда;

- як вроджену реакцію людини для «захисту займаної території» (Лоренц, Ардрі);

- як установку до панування (Моррісон);

- як реакцію особистості на ворожу для людини оточуючу дійсність (Хорци, Фромм).

Дуже широкого поширення  отримали теорії, що пов’язують агресію  і фрустрацію (Доллард, Дуб, Маллер) [ цит. по 14].

Під агресивністю розуміють властивість, якість особистості, якій характерна наявність деструктивних тенденцій, загалом  в сфері  суб’єкт-суб’єктних відношень. Вірогідно, що деструктивний компонент людської активності є необхідним в творчій діяльності, так як потреби індивідуального розвитку неминуче формують в людях здатність  до усунення і руйнування перешкод, і подолання того, що протидіє цьому процесу [16].

Агресивність має кількісну і якісну характеристики. Як і будь-яка властивість, вона має різну ступінь вираження: від майже повної відсутності до її граничного розвитку. Кожна особистість повинна володіти визначеною ступінню агресивності. Відсутність її призводить до пасивності, керованості, конформності і т.д. Надмірний її розвиток починає визначати все обличчя особистості, яка може стати конфліктною, нездатною до творчої кооперації. Сама по собі  агресивність не робить суб’єкта свідомо небезпечним, так як, з одного боку, зв'язок, що існує між  агресивністю і агресією не є міцним, а, з іншого, сам акт агресії може не приймати свідомо небезпечні і несхвальні форми. В життєвій свідомості агресивність є синонімом до "зловмисної активності". Однак сама по собі  деструктивна поведінка не має "зловмисності", такою її робить мотив діяльності, ті цінності, заради досягнення і володіння якими розгортається активність. Зовнішні практичні дії можуть бути схожими, але їх мотиваційні компоненти прямо протилежні [14].