Діагностика емоційної сфери

Наступною причиною можна  виділити сексуальний розвиток підлітків. У цьому процесі вирішальну роль грає ЦНС, місце інтеграції нервових і психічних феноменів.Таким чином, розвиваються сексуальні потреби і  потяги під впливом психосоціальних і соціальнокультурних факторів (статеве виховання, норми, індивідуальна психічна зрілість, приклади дорослих).

Коло факторів, здатних  викликати у людини емоційне збудження, з віком не звужується, а розширюється. Більш різноманітними стають способи  вираження емоцій, збільшується тривалість емоційних реакцій, що викликаються короткочасним роздратуванням, і  т.д. Потрібно зауважити, що прояв тривожності може протікати в 2 варіантах: це страх - гнів і страх - страждання, які по-різному проявляються, але однаково дезадаптують особистість. Необхідно звернути увагу на значимість сім'ї та школи в період дорослішання. Оскільки підлітковий вік це суперечність між прагненням здаватися і невмінням «бути дорослим». Це протиріччя між прагненням до незалежності і необхідністю підкорятися вказівкам дорослих. Труднощі підліткового віку пов’язані з підвищеною збудливістю, іпохондричними реакціями, з афективністю, з гострою реакцією на образу, з підвищеною критичністю по відношенню до старших. Якщо ці особливості не враховувати, то у підлітків можуть сформуватися стійкі відхилення в моральному розвитку й поведінці. І тут не маловажно відносини між батьками і дитиною. Оскільки підлітковий вік - це перехідний вік, перехідний період від дитинства до дорослості, виникають численні конфлікти, які негативно впливають на формування емоційної і когнітивної сфери. Зростає роль референтної групи, що сприяє розриву з батьками, як зразком для наслідування. З боку батьків зростають обмеження і заборони; у зв'язку з новими змінами в сім'ї зростає число конфліктів. Економічні умови можуть стати причиною для тривожності: оскільки підліток постійно відчуває себе залежним, несамостійним. Молоді люди довго залежать від батьків у фінансовому відношенні, із - за великої тривалості шкільного навчання. Неуспішність у школі може бути причиною конфліктів.

Тривожність - це суб'єктивний прояв неблагополуччя особистості. Підлітки молодші і старші мають  свої відмітні особливості, і вони великі, але можна говорити про типові, характерні риси цього періоду, по рівню  і характеру психічного розвитку, підлітковий вік - типова епоха дитинства, яка має ряд стадій, які мають  свої особливості, з одного боку , а  з іншого боку підліток - підростаюча людина, що стоїть на порозі дорослого життя. Досягнутий рівень психічного розвитку, нові можливості підлітка, викликають у нього потребу в самостійності, самоствердження, визнання дорослих його прав, його потенційних можливостей, в тому числі, участь у суспільно значимих справах. Між тим, дорослі, підкреслюють, що підліток уже не маленька дитина і пред'являючи до нього підвищені вимоги, продовжують часом відмовляти йому в праві на самостійність, можливостях на самоствердження. Звідси і виникають більшість конфліктних ситуацій, образи і різноманітні форми протесту.Основним новоутворенням підліткового віку є самосвідомість, як результат розширення спілкування, ускладнилися відносин підлітка з суспільством, з дорослими, з однолітками.

Стан тривожності - наслідок підліткової кризи, який протікає, по-різному і дезорганірует особистість підлітка, впливає на всі сторони його життя. Ці кризи можуть стати причиною різних форм поведінки, що відхиляється і особистісних порушень, в тому числі і тривожності, на якій ми зупинимося більш детально  в наступному розділі.

Образа дорослими відчуття власної гідності підлітка, сприймається ним дуже чутливо. Через незнання дорослими періодизації вікового розвитку, особистість підлітка розвиватиметься  аномально, тобто «криза підліткового віку» буде протікати з ускладненнями. Для кризи ідентичності характерно переживання підлітком почуття  меншовартості, депресивний стан і  сексуальні наміри. Криза ідентичності, на думку Х. Решмідта, можна розглядати як реакцію на втрату статусу дитини, на невідповідність біологічних можливостей соціальним, на невпевненість у своїй компетенції, в своєму статусі, на різкі біологічні зміни, що відбуваються в організмі підростаючої людини. Невпевненість і страхи можуть досягати такого ступеня, що виникає страх втратити тілесну душевну єдність, по цьому «часто підлітки створюють поведінкові ритуали» (Х. Ремшмідт) [26, c. 130]

Найважливіший момент у характеристиці підлітка, його нової соціальної позиції - усвідомлення ним свого «Я». Це усвідомлення здійснюється і в самооцінці і у відносинах з однолітками, дорослими. Підвищений інтерес до своєї  особистості, потреба в усвідомленні й оцінці своїх особистісних якостей  були однобічно витлумачені низкою зарубіжних психологів, які стверджують, що цей відхід від дійсності нібито неминуче супроводжується яскраво  вираженим егоїзмом, егоцентризмом  і аутизмом. Тим часом потреба  підлітка в самоспостереження, самооцінки, самоствердження і самовдосконаленні  виникає не з порожньої цікавості  й поверхневого потягу до самозаглиблення  і виступає, як безцільне самокопирсання, а з'являється з моральної потреби  проаналізувати свої переваги і недоліки, з прагнення зрозуміти, що у власних  вчинках і цілях є правильним і неправильним, чого слід домагатися і від чого утримуватися.

Конфлікти в школі можуть приводити виникнення такого порушень, як «школофобія», в основі часто  лежить страх перед школою; боязнь знущань і образ за прогули. Разом з тим батьківський дім, який повинен бути позитивним фактором, є причиною дезадаптації підлітка. Сюди входить ряд причин: обтяжені психічні умови (дисгармонія в сім'ї, часті сварки, конфлікти і т.д.), економічне становище батьків, освіта. Причиною дезадаптації підлітка може служити як наслідок догляд зі школи. У таких підлітків виявляються особистісні порушення і відхилення соціальної поведінки.

Їх вихідним пунктом часто  служать порушення формування особистості, схильність до зниженого настрою, занижена самооцінка, і, отже, непевність у собі, висока тривожність Ш. Бюллер виділила в юнацькому періоді 2 фази: позитивну і негативну. Підлітковий етап відноситься до негативної фази. Її характерні риси: тривожність, дратівливість, агресивність, безцільний бунт, прагнення до самостійності, що не підкріплюється відповідними фізичними і психічними можливостями. Ця фаза починається, на думку Ш. Бюллер в 11 - 13 років, у хлопчиків в 14 – 16.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2.  Психологічна природа тривожності  (причини  та види тривожності).

У психологічній науці  є значна кількість досліджень, присвячених  аналізу різних аспектів проблеми тривожності. Поняття «тривожність» багатоаспектне. У словниках воно відзначається з 1771 р. Існує багато версій, що пояснюють походження цього терміну. Більшість дослідників сходяться на думці про те, що розглядати це поняття треба диференційовано - як ситуативне явище і як особистісну характеристику. У психологічному словнику «тривожність» розглядається як схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги: один з основних параметрів індивідуальних відмінностей. На думку Р.С. Немова, тривожність визначається як властивість людини приходити в стан підвищеної турботи, відчувати страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях. В.В. Давидов [4, c. 20] трактує тривожність як індивідуальну психологічну особливість, яка проявляється в підвищеній схильності відчувати занепокоєння в самих різних життєвих ситуаціях. З визначення понять випливає, що тривожність можна розглядати як:

- Психологічне явище;

- Індивідуальну психологічну  особливість особистості;

- Схильність людини до  переживання тривоги;

- Стан підвищеної турботи.;

До складу тривожності  входять поняття: «тривога», «страх», «занепокоєння». Розглянемо сутність кожного. Страх - афективне (емоційно загострене) відображення у свідомості людини конкретної загрози для його життя і благополуччя. Тривога - емоційно загострене відчуття майбутньої загрози. Тривога на відміну від страху - не завжди негативно сприймається як негативне почуття, так як вона можлива і у вигляді радісного хвилювання, хвилюючого очікування. Об'єднуючим початком для страху і тривоги є почуття занепокоєння. Воно проявляється в наявності зайвих рухів або, навпаки, нерухомості. Людина губиться, говорить тремтячим голосом, або зовсім замовкає. Страх і тривога - два поняття, що об'єднуються одними і розділяються іншими авторами. На думку погляд багатьох психологів, в страху і тривозі є спільний компонент у вигляді почуття неспокою. В обох поняттях відображено сприйняття загрози або відсутність почуття безпеки. Якщо продовжити спільну лінію, то тривогу можна порівняти з глибоко захованим страхом дифузного характеру. Тривога як передчуття небезпеки, невизначене почуття занепокоєння найбільш часто проявляється в очікуванні якоїсь події, яке важко прогнозувати і яка може загрожувати своїми неприємними наслідками. Тривога має своїм мотивом антиципації (передбачення) неприємності і в своїй раціональній основі містить побоювання з приводу можливості її появи. Як показують спостереження, тривога більшою мірою притаманна людям з розвиненим почуттям власної гідності, відповідальності й обов'язку, до того ж підвищено чутливим до свого становища і визнання серед оточуючих. У зв'язку з цим тривога виступає і як складне почуття відповідальності за життя і благополуччя себе і близьких осіб.

Умовно відмінності між  тривогою і страхом можна представити  таким чином: 1) тривога - сигнал небезпеки, а страх - відповідь на неї; 2) тривога - скоріше передчуття, а страх - почуття  небезпеки; 3) тривога володіє більшою  мірою збудливим, а страх - гальмуючим впливом на психіку. Тривога більш  характерна для осіб з холеричним, страх - флегматичним темпераментом; 4) стимули тривоги мають більш  загальний, невизначений і абстрактний  характер, страх - більш визначений і конкретний, утворюючи психологічно замкнутий простір; 5) тривога як очікування небезпеки проектувати  в майбутнє, страх як спогад про  небезпеку має своїм джерелом головним чином минулий травмуючий досвід; 6) незважаючи на свою невизначеність, тривога більшою мірою раціональний (когнітивний), а страх - емоційний, ірраціональний феномен. Відповідно, тривога швидше лівопівкульним, а страх - правопівкульний  феномен; 7) тривога - соціально, а страх - інстинктивно обумовлені форми психічного реагування при наявності загрози [15, c. 92-95]. Представлені відмінності відображають два гіпотетичні полюса тривоги і страху і не враховують перехідних станів.

Поряд з визначенням дослідники виділяють різні види та рівні  тривожності. Ч. Спилбергер виділяє два види тривожності: особистісна і ситуативна (реактивна). Особистісна тривожність передбачає широке коло об'єктивно безпечних обставин як містять загрозу (тривожність як риса особистості). Ситуативна тривожність зазвичай виникає як короткочасна реакція на якусь конкретну ситуацію, об'єктивно загрозливу людині.

А.І. Захаров [8, c. 263] звертає  увагу на те, що в старшому дошкільному  віці тривожність ще не є стійкою  рисою характеру, має ситуаційні прояви, так як у дитини саме в  період дошкільного дитинства відбувається становлення особистості.

А.М. Прихожан виділяє види тривожності на основі ситуацій, пов'язаних:

- З процесом навчання - навчальна тривожність;

- З уявленнями про себе – тривожність, яка впливає на самооцінку;

- Із спілкуванням - міжособистісна тривожність;

Крім різновидів тривожності, розглядається і її рівнева будова. І.В. Імедадзе виділяє два рівня тривожності: низький і високий. Низький необхідний для нормального пристосування до середовища, а високий викликає дискомфорт людини в навколишньому його соціумі. Б.І. Кочубей, Є.В. Новикова виділяють три рівні тривоги, пов'язаної з діяльністю: деструктивний, недостатній і конструктивний. Тривожність як психологічна особливість може мати різноманітні форми. На думку А.М. Прихожан, під формою тривожності розуміється особливе поєднання характеру переживання, усвідомлення вербального і невербального вираження в характеристиках поведінки, спілкування і діяльності. Нею були виділені відкриті та закриті форми тривожності. Відкриті форми: гостра, нерегульована тривожність; регульована і компенсуюча тривожність; культивована тривожність. Закриті (замасковані) форми тривожності названі нею «масками». В якості таких масок виступають: агресивність; надмірна залежність; апатія; брехливість; лінь; надмірна мрійливість.Підвищена тривожність впливає на всі сфери психіки дитини: афективно-емоційну,комунікативну,морально-вольову, огнітивну.

Дослідження В.В. Лебединського  дозволяють зробити висновок, що діти з підвищеною тривожністю відносяться  до груп ризику по неврозам, емоційним  порушенням особистості.

Отже, підведемо короткий висновок теоретичній частині даної  роботи.

Тривожність -  цілісна  емоційна характеристика особистості, яка характеризується багатозначністю  чинників детермінації, різноманіттям  і неоднозначністю внутрішніх зв'язків.

Аналіз багатьох джерел дає  підстави дати наступне визначення особистісної тривожності:

- Особистісна тривожність - властивість особистості, стійка індивідуальна характеристика, яка відображає схильність суб'єкта до тривоги (В. М. Астапов; Ч. Д. Спилбергер); виникає в результаті фрустрації значимих потреб (в першу чергу - соціальних) (А. М. Прихожан; І. А. Фурманов та ін); розвивається в результаті впливу часто повторюваних ситуацій тривоги (С. В. Кривцова, Д. І. Фельдштейн); складається як базальна тривожність на ранніх етапах онтогенезу (Г. Саллівен; К. Хорні; Е . Еріксон); становлення тривожності як властивості особистості відбувається в підлітковому віці (Н. Д. Левітів; А. М. Прихожан).

Види тривожності ( за Астаповим):

-  об'єктивну (реальний  страх) - на небезпеку в зовнішньому  світі;

-  невротичну - як на  небезпеку невизначуване і невідому;

- моральну тривожність  - «тривожність совісті» 

Тривожність характеризується трьома ознаками:

- специфічним почуттям  неприємного;

- відповідними соматичними реакціями: насамперед посиленням серцебиття;

-  усвідомленням цього  переживання.

   Підлітковий вік  багатий переживаннями, труднощами  і кризами. В цей період складаються,  оформляються стійкі форми поведінки,  риси характеру, становлення «Я»,  набуття нової соціальної позиції  – будь-які відхилення в розвитку, конфлікти, складні економічні  і соціальні умови, ситуації  в житті підлітка сприяють  розвитку тривожності, яка спочатку  буде мати вигляд стійкого  емоційного стану а згодом  стійкого особистісного утворення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Гендерні  особливості прояву тривожності  у підлітків

Важливе місце в сучасній психології займає вивчення гендерних  аспектів тривожної поведінки. Особливо гострою проблема тривожності є  для дітей підліткового віку. В  силу вікових особливостей підлітковий  вік часто називають «віком тривог». Підлітки тривожаться з приводу  своєї зовнішності, з приводу  проблем у школі, взаємин з  батьками, вчителями, однолітками. І  нерозуміння з боку дорослих тільки посилює неприємні відчуття. Проблема тривожності є однією з найбільш актуальних проблем у сучасній психології. Серед негативних переживань людини тривожність займає особливе місце в підлітковому віці, часто вона призводить до зниження працездатності, продуктивності діяльності, до труднощів у спілкуванні. У стані тривоги підліток переживає не одну емоцію, а цілу комбінацію різних емоцій, кожна з яких робить вплив на його соціальні взаємини, на соматичний стан, на сприйняття, мислення, поведінку. При цьому слід враховувати, що стан тривоги у хлопчиків і дівчаток підліткового віку може викликатися різними емоціями. Ключовою емоцією в суб'єктивному переживанні тривоги є страх [18, c. 80-82]. Слід розрізняти тривогу як стан і тривожність як властивість особистості підлітків. Тривога - реакція на небезпеку, що загрожує небезпека, реальну або уявну, емоційний стан дифузного безоб'ектное страху, що характеризується невизначеним відчуттям загрози (на відміну від страху, який являє собою реакцію на цілком певну небезпеку). Тривожність - індивідуальна психологічна особливість, яка полягає в підвищеній схильності відчувати неспокій в різних життєвих ситуаціях, в тому числі і тих, об'єктивні характеристики яких до цього не привертають [14, c. 350-355].