Шпаргалка по "Основы политологии"

   2.Навіть  форми та інституції  демократичної організації  суспільного життя.

   Форма демократії — це її зовнішнє вираження. Форм демократії можна назвати чимало, але основні з них такі:

1. Участь народу  в управлінні державними і  суспільними справами (народовладдя) — здійснюється у двох формах: прямій та непрямій:

- Пряма — представницька демократія

- Непряма — безпосередня демократія— форма народовладдя, при якій влада здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах (парламенти, органи місцевого самоврядування) — форма народовладдя, при якій влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу чи певних соціальних груп (референдум, вибори).

2. Формування  та функціонування системи органів  держави на основі демократичних  принципів законності, гласності,  виборності, змінюваності, поділі компетенції,  які запобігають зловживанню службовим становищем і суспільним авторитетом:

3. Юридичне (насамперед  конституційне) закріплення системи  прав, свобод і обов'язків людини  і громадянина, їх охорона і  захист відповідно до міжнародних  стандартів.

Види демократії класифікують за сферами суспільного життя:

— економічна;

— соціальна;

— політична;

— культурно-духовна  та ін.

Форми демократії знаходять свій прояву її інститутах (референдум,громадська думка, комісії  Верховної Ради та ін.).

Інститути демократії — це легітимні і легальні елементи політичної системи суспільства, які безпосередньо створюють демократичний режим у державі через втілення в них принципів демократії.

Передумовою легітимності інституту демократії є його організаційне  оформлення і визнання громадськістю; передумовою легальності — його юридичне оформлення, узаконення.

   За вихідним  призначенням у вирішенні завдань  політики, та управління відрізняють  інститути демократії:

Структурні           Функціональні

— сесії парламентів  — депутатські запити

— депутатські  комісії — накази виборців

— народні контролери тощо — громадська думка тощо

За юридичною  значущістю прийнятих рішень відрізняють  інститути демократії:

Консультативні

- мають дорадче,  консультативне значення для  державних органів, посадових  осіб, громадян:

-  всенародне обговорення законопроектів;

- мітинги; анкетування  та ін.

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам.

Вибори — форма безпосередньої участі громадян в управлінні державою шляхом формування вищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу.

Громадяни демократичної  держави мають право вільно обирати  і бути обраними до органів державної  влади і органів місцевого  самоврядування. Громадянин може виражати свою волю свободно при додержанні рівності. Свобода виборця реалізується за допомогою таємного голосування і потребує встановлення гарантій проти тиску на нього.

Особливим інститутом демократії є референдум як один із засобів демократичного управління державними справами.

Референдум (лат. — те, що повинно бути повідомленим) — засіб вирішення шляхом голосування кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення (прийняття конституції, інших важливих законів або внесення до них змін, а також інших рішень з найважливіших питань). Референдум є одним із важливих інститутів безпосередньої демократії, проводиться з метою забезпечення народовладдя — безпосередньої участі громадян в управлінні державою і місцевими справами.

Референдуми за предметом проведення:

•  конституційний — на всенародне голосування виноситься проект конституції або конституційні поправки;

•  законодавчі  — на всенародне голосування виносяться проект закону або чинний закон;

•  консультативний  — проводиться з метою виявлення  громадської думки щодо принципового питанню державного життя.

Референдуми за ступенем обов'язковості проведення:

•  обов'язковий  — предметом референдуму є  питання, віднесені Конституцією до виключного вирішення в результаті всенародного опитування (наприклад, відповідно до ст. 73 Конституції України виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України);• факультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодо конкретного питання, яке цікавить певну частину населення регіону (наприклад, про встановлення вільної економічної зони у Харківській області). 

   Білет 21

1.Джерела  та ресурси політичної  влади

   Під джерелами  влади розуміється те, що дає влади  вихідний початок, її чинність і дієвість. У загальному плані джерелом влади  є народ, його потреби, інтереси, воля. У російській Конституції підкреслене, що єдиним джерелом влади в Російській Федерації є її багатонаціональний народ. Виділяють також конкретні джерела політичної влади, такі, як законодавство про владу, воля пануючих, суспільні потреби в самоорганізації людей і інші. Ресурси політичної влади – це потенційні можливості, кошти влади, які вона використовує в процесі здійснення своїх повноважень, функцій. Ресурси влади різноманітні й різноманітні. Залежно від етапу суспільно - політичного розвитку конкретної країни й політичного режиму ресурси влади суттєво різняться між собою. Вони мінливі, рухливі. На ранніх етапах суспільного розвитку джерелом і ресурсом влади виступала чинність. На стадії капіталістичного розвитку превалювало багатство й гроші. У постіндустріальних країнах знання й інформація стають основним ресурсом розвитку проведення, влади й суспільства в цілому. Інформаційна революція розглядається як передумова антропологічної революції. Ресурсами політичної влади можуть виступати також різні конкретні організаційні, традиційні, освітні й інші фактори. Серед них: займана посада, престижний утвір, особистісні зв'язки, біографічні дані, імідж, суспільно - політичний і інший досвід і багато інші потенційні й реальні можливості й здатності людину, організації, політичного інституту.

   2. Дайте визначення політичного режиму і поясніть, як він співвідноситься з політичною системою суспільства.

   Політи́чний режи́м — тип, характер влади в  країні; сукупність засобів і методів  здійснення політичної влади, яка відображає характер взаємовідносин громадян і держави.

   Політичний  режим визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади, співвідношенням  законодавчої, виконавчої і судової  влади, центральних і місцевих органів, становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи, ступенем розвитку демократичних свобод.

Політична система  суспільства — це складна, багатогранна система взаємин державних і  недержавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для захисту інтересів певних класів та соціальних груп.

Політична система  виступає як одна з частин або підсистем  сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє  з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною тощо. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентське, президентське і т.п.), типом держави (монархія, республіка), характером політичного режиму (демократичний, тоталітарний, авторитарний) тощо.

Функціональним  елементом політичної системи суспільства  є політичний режим — способи  й методи здійснення політичного  владарювання, порядок взаємовідносин суспільства й політичної влади.

   Білет 22

   1. Охарактеризуйте правильні та неправильні форми правління за Платоном та Арістотелем.

Держава Платона - ідеалізація єгипетського кастового  ладу. Форми правління і державного устрою не досконалі, хоча серед них  є правильні і неправильні. Характеризуючи форми держави, Платон вважає правильними формами монархію і аристократію, якщо вони законні і їх діяльність спрямована на досягнення блага і узгодженості. Негативними, неправильними формами політичного устрою є: тімократія - панування честолюбців, які прагнуть до збагачення, займаються поборами і корупцією, це влада користолюбців; олігархія - панування купки багатіїв, майстрів темних справ, здатних навіть на злочин заради наживи; демократія - влада більшості, яка може бути законною або незаконною (якщо демос-народ захоплює насильно владу); тиранія - влада однієї особи над усіма, що приходить на зміну вироджуваної демократії. 

Головне завдання політичної теорії Арістотель бачив  в тому, щоб відшукати досконалий державний устрій. Класифікація форм управління державою в «Політиці» здійснюється по двох критеріях: за кількістю, чисельністю правлячих осіб і здійснюваною в державі метою. Правильними формами управління державою Арістотель вважав: монархію, аристократію і політію, а неправильними - тиранію, олігархію і демократію. І хоча сам перелік форм управління державою не оригінальний, нове в теорії Арістотеля те, що є намагання звести всю багатоманітність державних форм управління до двох основних - олігархії і демократії. їх породженням або змішуванням виступають всі інші різновидності влади. В олігархії - влада належить багатим, а в демократії - незаможнім, неімущим. Олігархія посилює існуючу соціальну нерівність людей, а демократія надзвичайно зрівнює багатий і простий люд. Міркування про демократію і олігархію Арістотель зводить до розуміння соціально-станових суперечностей, що визначають розвиток рабовласницької держави. Та симпатії Арістотеля все ж на боці політії- змішаної форми управління державою, що виникає з поєднання елементів олігархії іа демократії. 

   2. Назвіть елементи політичної системи України, визначені її Конституцією.

Україна обрала демократичний тип політичної системи, що й визначено в Конституції  країни. Згідно з її основними положеннями, зараз відбувається активний процес формування нової політичної системи. Складовими елементами цього процесу є: 
1) утвердження принципів демократії, парламентаризму і політичного плюралізму; 
2) забезпечення прав і свобод громадян; 
3) поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову; 
4) запровадження інституту президентської влади; 
5) визнання засобів масової інформації важливим елементом політичної системи; 
6) формування системи самоврядування народу тощо. 
Деякі з цих елементів уже увійшли в життя, а деякі тільки наблизилися до виконання. 

   Білет №23

   1. Охарактеризуйте основні функції політології.

Пізнавальна функція полягає у дослідженні багатогранності політичних явищ з метою отримання знання про їхню сутність, зміст і закономірності розвитку.

Аналітична  функція - всебічний аналіз політичних процесів, оцінка діяльності інститутів політичної системи.

Прогностична  функція - вироблення наукових прогнозів подальших змін у політичній сфері, виявлення тенденції розвитку суспільних процесів.

Інструментально-практична  функція - розробка рекомендацій для удосконалення яких-небудь сторін політичної практики.

Світоглядна - оцінює вплив ідеології на політичну реальність, формує політичну свідомість, політичну культуру та поведінку особистості

Виховна - формує політико-правову свідомість, політичну культуру на духовних традиціях народу, сприяє розвитку політичної активності та культури міжнаціональних відносин, формуванню патріотичних почуттів та поглядів

Прикладна (управлінська) - розроблює критерії ефективності діяльності парламенту, партій, рухів, лідерів, забезпечує правдивою інформацією про стан справ і знання засобів ефективного впливу 

   2. Розкрийте типологію легітимності політичної влади М.Вебера.

Одна з вирішальних  умов ефективності влади-її легітимність ( лат. legitimus - згідно з законом, правомірний, законний)

Легітимність  влади – це ступінь визнання її громадянами, їхня віра в законність існуючого режиму.

За М.Вебером  можна виділити три типи легітимності влади: традиційну, харизматичну та легальну.

Традиційна  влада грунтується на переконаності і святості традицій і законності репрезентованих ними органів. Ця влада має дві модифікації:

- базується на  патріархальному пануванні, визначається  примітивною згодою з продиктованим  владою перебігом суспільних  процесів і першорядною значущістю  при цьому патріарха як володаря;

- базується на становому пануванні з притаманною йому ієрархією, вираженою в моральній та майновій нерівності станів при шануванні існуючих звичаїв і володаря.  

Харизматична  влада передбачає безумовну та ірраціональну віру в надприродні якості володаря. Термін “харизма” запозичений з історії християнської церкви, де його використовують для позначення проповідників, котрі мали дар безпосереднього спілкування з божеством і обминали при цьому офіційні релігійні інституції. В політичній практиці під харизмою розуміють священний дар, виключні якості керівника.