Шпаргалка по "Основы политологии"

Політична програма М.Драгоманова була побудована в  основному на п’яти провідних принципах. Це, по-перше, визнання за державою з її політичною системою і конституцією можливості координації соціально-економічного життя, створення конституційно-репрезентативної системи; по-друге, ідея щодо еволюції існуючої політичної системи як засобу проведення широких політичних реформ; по-третє, визнання вирішального значення ідеї культурництва, тобто думка про те, що визвольна боротьба має вестися лише просвітницькими засобами і культура може стати основною для функціонування майбутньої республіканської держави; по-четверте, європоцентризм, тобто переконання, що історичний процес у Росії має пройти той самий політичний шлях, як і в країнах Західної Європи (вчений називав його парламентсько-земським варіантом, що замінить абсолютистську монархію); по-п’яте, ідея федерації і «громадівського соціалізму» як вирішальної умови перебудови царської імперії на автономічних засадах.

2. Розкрийте типологію  політичних систем  Г. Алмонда

Типологію політичних систем за характером цінностей запропонував американський політолог Алмонд Габріель. Він розрізняв чотири типи:

- англо-американська  політична система з гомогенною  культурою, що означає: більшість громадян поділяють спільні базові цінності і норми; громадяни і політичні еліти толерантні одні до одних. Багатоманітність соціальних інтересів представлена в політичній системі незалежними політичними партіями, групами інтересів, засобами масової інформації, які функціонують надемократичних засадах. Політичні системи цього типу стабільні, ефективні, здатні до саморегулювання. Англо-американський тип політичної системи склався у Великобританії, США, Канаді,Австралії та ін..

- континентально-європейська політична система характеризується співіснуванням і взаємодією в політичній культурі елементів старих і нових культур, традицій. Це зумовлює політичну нестабільність у суспільстві й може призводити до суттєвих змін політичної системи ( Німеччина у 20 – 30 роки XX сторіччя ). Притаманна Німеччині, Італії, Франції другої пол.XX - поч.XXI сторіччя.

- доіндустріальні  та частково індустріальний тип  передбачає поєднання різних  політичних культур і відсутність  чіткого розподілу владних повноважень; цей тип склався у багатьох країнахАзії, Африки і Латинської Америки.

- тоталітарну  з гомогенною політичною культурою, що визначається відсутністю плюралізму і можливості реалізації власного інтересу. Тотальний ідеологічний вплив. Цей тип існував уфашистськіх Італії і Німеччині, СРСР. Зберігається донині у Північної Кореї, В'єтнамі. 

Билет № 18

1. Охарактеризуйте внесок М. Грушевського в українську політичну думку.

Видатний український  історик і політичний діяч, автор кількох конституційних проектів та майже 1800 наукових праць („Початки громадянства”, „Визволення Росії і українське питання”, „Наша політика”), М. Грушевський завершив концептуальне обґрунтування політичної історії українства, відкинувши традиційні схеми і московську династичну генеалогію, довівши, що українці, росіяни і білоруси походять не з однієї «колиски», а кожний з них має власне коріння. Центральним, що підпорядковує собі всі інші, напрямом досліджень М. Грушевського була проблема національного самовизначення. Не екстремісти та націоналісти пробуджують і штовхають народи на здобуття політичної самостійності, а об’єктивна логіка суспільного життя, потреби кожної нації в саморозвитку. До необхідних передумов боротьби за нац. суверенітет М. Грушевський відносив і морально-політичну готовність нації до такої боротьби, зокрема  - впевненість у тому, що вона зможе викохати, виховати далекоглядних держ. діячів, які не доведуть її до краю загибелі своєю бездумною і неефективною діяльністю.

М. Грушевський ґрунтовно досліджував проблематику міжнародних відносин (на умовах взаємної вигоди, погодженості стратегічних планів розвитку; Грушевський також додає сюди самобутність нації, що проявляється у небоязні йти на контакт, на взаємовигідний компроміс з іншими націями, а також повага та інтерес до чужої самобутності).

 Йому належить  значний внесок у концептуальне  збагачення таких категорій, як  політична теорія, політичний процес, політичний інститут, політична  культура тощо. Грушевський доводив,  що політичні процеси протікають під впливом не лише економічних, матеріальних, природнобіологічних, а й психологічних, особистісних, культурознавчих чинників, визначну роль у їх перебігу відіграє еліта.

Аксіомою для  Грушевського було дотримання в політиці моральних норм, принципів, настанов, він обстоював прозорість політ. діяльності.

2. Розкрийте сутність авторитарного політичного режиму.

Авторитаризм (від  лат. autoritas – цілковита влада, вплив) — тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб´єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, звуженням політичних прав і свобод громадян та їх об´єднань, суворою регламентацією їхньої активності, можливістю застосування насильства чи примусу.

Види: 1. олігархічний авторитарний режим (допускається багатопартійність, але дозволяється діяльність тільки тих партій, які підтримують цей політичний режим); 2. конституційно-авторитарний режим (не допускає існування жодних політичних партій, окрім правлячої; тут проголошується мінімум громадянських прав і свобод, до того ж вони фактично порушуються. 3. військово-диктаторські режими (тимчасові і встановлюються в результаті військових переворотів: відміняється конституція, а її місце займають акти військової влади; політ. партії, громадські орг-ції та представницькі органи розпускаються).

Ознаки авторитарного  політичного режиму: відмова від  принципу поділу влади, посилюється  виконавча влада (яка зосереджується в руках глави держави чи уряду), обмежується виборність органів  держ. влади, істотно обмежуються або навіть ліквідуються громадянські права і свободи людини, забороняються опозиційні партії та громадські організації, відчуження народу від влади, відсутність єдиної ідеології, при боротьбі за владу використовуються як законні, так і незаконні методи, нерідко застосовуються політичні репресії.

Найчастіше авторитаризм встановлюється в країнах, які переходять від тоталітаризму до демократії.

БІЛЕТ № 19

1 – охарактеризуйте  політичні погляди  М. Міхновського  та Д. Донцова

Запеклим ворогом України М. Міхновський називав Росію, закликав до безкомпромісної боротьби з нею; головною вадою українського визвольного руху вважав «брак націоналізму серед широкого загалу». Завдання-мінімум, поставлене перед українством М. Міхновським, — відновлення історичного легітимізму й повернення до умов Переяславської угоди 1654 р — перебувало в річищі консервативної традиції та не мало реальних підстав для реалізації.

Досягнення повної незалежності України мислитель  вважав метою-максимумом. Він одним  із перших висунув гасло «Україна для українців», яке стало невід'ємною ознакою українського інтегрального націоналізму. Рушійною силою майбутньої національної революції М. Міхновський визначив нову («четверту») українську інтелігенцію.Міхновський формував раннє, але суто націонал-соціалістичне розуміння народної держави, української демократії і соціалізму. Ідеал Міхновського — це дійсна українська націонал-соціалістична демократія.

Д. Донцов увійшов  в історію української політичної думки як автор ідеології "інтегрального" (чинного) націоналізму.Підставами українського націоналізму, на його думку, були: вольовий принцип; постійне прагнення до боротьби за незалежність; романтизм і фанатизм у національній боротьбі; синтез національного та інтернаціонального; необхідність виховання нової політичної еліти; орієнтація на примус у процесі боротьби за незалежність. Опираючись на вчення Н. Макіавеллі, Ф. Ніцше та інших, Д. Донцов обстоював думку про придатність більшості засобів у боротьбі за виживання нації.Віра в націю як найвищу суспільну цінність сягнула гіпертрофованих розмірів в ідеологічній конструкції Д. Донцова (основні праці — «Підстави нашої політики», 1921; «Націоналізм», 1926; «Політика принципіальна і опортуністична», 1928; «Дурман соціалізму», 1936; «Де шукати наші історичні традиції», 1938; «Росія чи Європа», 1955; «Від містики до політики», 1957; «Клич доби», 1968).

   Як  і М. Міхновський, Д. Донцов на початку  своєї ідейної еволюції віддав данину захопленню соціалізмом, потім неодноразово змінював свої позиції. Застосувавши принцип західноєвропейської «життєвої філософії» у своїх публіцистичних творах, він закликав відмовитися від раціонального світосприйняття, а в його концепції інтегрального націоналізму домінували такі тези: треба «зміцнювати волю до життя, до влади, до експансії»; необхідно плекати «стремління до боротьби та свідомість її конечності»; у сприянні націоналізмові мають панувати романтизм і догматизм; слід насаджувати войовничість та аморальність як антитезу так званим загальнолюдським цінностям, імперіалізм повинен стати основою та змістом державної політики; «творче насильство ініціативної меншості» має підпорядкувати власний народ національним завданням та змусити його до агресії проти сусідів.

   2 – Дайте визначення  політичної влади  та розкрийте її  особливості.

   Політична влада виникла раніше за владу  державну і визначає реальну здатність  групи чи індивіда виявляти свою волю. Вона є невід’ємною складовою  загального визначення влади, як форми  соціальних відносин, якій властивий  всеохоплюючий характер, здатність проникати в усі сфери людської діяльності.

   Політична влада – це реальна здатність  соціальної спільності, індивіда до виявлення  своєї волі у політиці на основі осмисленого політичного інтересу.

Особливості політичної влади:

1) Здатність,  готовність суб’єкта політичної влади виявити політичну волю.

2) Охоплення  всього політичного простору  взаємодією різних політичних  суб’єктів.

3) Наявність  політичних організацій, через  які суб’єкт політичного волевиявлення  здійснює політичну діяльність.

4) Осмислення політичного інтересу і політичних потреб.

5) Забезпечення  соціального панування в суспільстві  суб’єкта політичної влади. 

   БІЛЕТ №20

   1.Охарактеризуйте  біхевіористичний  та компаративний  методи дослідження  політології.

Порівняльний (компаративний) метод відомий з часів Платона й Арістотеля. Його особливість полягає у порівнянні двох (або більше) політичних об'єктів. Порівняльний метод дозволяє встановити, у чому полягає їхня схожість, з’ясувати загальні риси або показати, за якими ознаками вони (політичні об'єкти) розрізняються. Порівняльний політичний аналіз дозволяє: 1) розробити систему знань про політику, що піддається перевірці; 2) дати оцінку політичному досвіду, інститутам, поведінці й процесам з погляду причинно-наслідкових зв'язків; 3) прогнозувати події, тенденції та наслідки. Для того щоб зрозуміти справжню сутність політичного світу, необхідно вивчати різні форми його прояву в різних країнах і регіонах, соціально-економічних, суспільно-історичних ситуаціях, у різних націй і народів і т. д. У цьому контексті як об'єкти порівняльного аналізу можуть виступати не тільки політична система у всій цілісності, її форми, типи і різновиди, але і її конкретні складові, такі, як державні інститути, законодавчі органи, партії і партійні системи, виборчі системи, механізми політичної соціалізації тощо.

Своєрідну революцію  в політичній науці зробив біхевіористичний метод, який виник як альтернатива юридичному методу і в рамках якого політичне життя аналізувалося шляхом вивчення державно-правових і політичних інститутів та їхньої формальної структури. Застосування біхевіористичного методу в політології ґрунтується на переконанні, що політика як суспільне явище має насамперед індивідуальний вимір, і тому всі групові форми діяльності вона прагне пояснити, виходячи саме з аналізу поведінки індивідів. Підхід такого роду припускає, що домінуючим мотивом участі в політиці є психологічна орієнтація. Для біхевіористів політика – це різновид соціальної поведінки індивідів (груп), що характеризується настановами і мотиваціями, пов'язаними з участю у владі і з володарюванням.Значний внесок біхевіоризм зробив у вивчення поведінки електорату, політичного лідерства, процесу прийняття рішень.