Шпаргалка по "Основы политологии"

- Інструментальна. Пов'язана з пошуками відповідей на запитання щодо вибору форм і видів політичної дії з метою досягнення бажаного результату.

- Інноваційна. Прагне надати прогнозам і висновкам максимальну наукову обгрунтовану і максимальну контрольовану форму.

- Прогностична (експертна). Полягає у відповіді на запитання: якою буде політична дійсність або коли відбудуться певні політичні події. Результатом цієї функції є поява прогностичних гіпотез.

- Методологічна. Охоплює способи, методи і принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації набутих знань.

- Світоглядна. Утверджує цінності, ідеали, норми, які характеризують цивілізовану політичну систему, політичну культуру соціальних суб'єктів.

- Функція політичної соціалізації. Забезпечує процес включення людини в політичну сферу життя суспільства і формування певного типу політичної культури.

- Прикладна (управлінська). Розробляє критерії ефективності діяльності парламенту, партій, рухів, лідерів, забезпечує провідною інформацією про стан справ і знання засобів ефективного впливу.

- Нормативна. Проявляється в регламентації відносин між суб'єктами політичного життя.

- Ідеологічна. Полягає у розробці стратегії та напрямків розвитку суспільства, його політичних інститутів, політичних процесів тощо.

Г. Алмонд акцентує на двох основних групах функцій: функції "'вводу" - впливу суспільства на політику й функції "виводу" -впливу політики на суспільство. 

Білет № 7

1.Охарактеризуйте  етико-політичне  вчення Конфуція 

Найважливішу  роль у всій історії етичної та політичної думки Китаю відіграло вчення Конфуція (551-479 до н. е.). Його вчення викладено у книзі «Лунь юй» (судження та бесіди). Керувати державою, згідно з Конфуцієм, покликані благородні мужі на чолі з князем - «сином неба». Відмінність його поглядів від поглядів спадкової знаті полягала в тому, що Конфуцій вирізняв благородних не за ознаками походження, а за моральними якостями і знанням людей. Благородний муж у вченні Конфуція - це взірець моральної досконалості, людина, яка своєю поведінкою утверджує норми моралі.

Головне завдання благородних мужів - виховувати в  собі та поширювати повсюдно людинолюбство, яке містить: піклування родичів  про дітей, синовню повагу до старших  у сім'ї, а також справедливі  відносини між тими, хто не зв'язаний родинними обов'язками.

Конфуцій уважав, що князь повинен турбуватися  не тільки про постачання продовольства  в країні, захищати її зброєю, а й  виховувати народ. Виховувати підданих - найважливіша держав­на справа, і  здійснювати її треба силою власного прикладу.

Політична етика Конфуція в цілому була спрямована на досягнення внутрішнього миру між верхами й низами суспільства та на стабілізацію правління. Водночас концепція мислителя являла собою одну з ранніх спроб обґрунтувати ідеал патерналістської держави.

Регулювання політичних відносин за допомоги доброчесності у вченні Конфуція різко протиставлялося управлінню на основі законів. «Якщо управляти народом за допомоги законів і підтримувати порядок за допомоги покарань, народ прагнутиме ухилитися (від покарань) і не відчуватиме сорому. Якщо ж управляти народом через доброчесність і підтримувати порядок за допомоги ритуалу, народ знатиме сором і він виправиться».

Конфуцій та його послідовники не відкидали повністю значення законодавства. Вони розуміли, що потреба в державному управлінні відпаде лише тоді, коли правил ритуалу дотримувати­муться всі. Але для того, щоб настала ця щаслива пора, будуть потрібні каральні заходи проти непокірливих. Головне в тому, вважали вони, щоб розпорядження про каральні заходи віддавав благородний князь, який любить свій народ, а не правителі провінцій і чиновники. Застосовувати покарання треба по-батьківськи, тобто з любов'ю до людей. Вчення Конфуція відкидало цим свавілля адміністрації, особливо на місцях, обмежувало свавілля князя певними моральними рамками.

Політична програма раннього конфуціанства в цілому була консервативною, хоча містила  певні прогресивні ідеї. До них  слід віднести концепцію висунення  справедливих, яка дещо послаб­лювала  конфлікти між старою та новою  аристократією, ідею поширення моральних знань і навчання людей незалежно від їхніх становища і належності. Просвітянська діяльність Конфуція та його учнів відіграла велику роль у розвитку китайської культури і політичної думки.

2. Розкрийте специфіку державної політичної влади

Специфіка політичної влади пов'язана із здатністю  індивідів, груп і їх організацій  реалізувати свої інтереси і волю за допомогою засобів політико-державного управління і контролю.

До інших проявів  специфіки політичної влади можна  віднести такі:

- на відміну від міжособистісної, політична влада присутня у відносинах між великими соціальними групами, державами, співтовариствами, суспільними організаціями;

- політична влада передбачає необхідність організаційних процедур для вираження інтересів спільної у політичній сфері, інституціональну оформленість (вираження політичного інтересу через партію, державу та інші інститути);

- можливість використання найрізноманітніших ресурсів (економічних, примусових, інформаційних тощо);

- поєднання відкритих і тіньових центрів влади, що діють приховано, поза сферою суспільного контролю;

- моноцентричність, тобто наявність єдиного центру прийняття рішень (на відміну від влади економічної, яка в умовах ринку передбачає плюралізм суб'єктів влади);

- ієрархічність відносин влади;

- делегування (передача) частини владних повноважень від одного суб'єкта іншому, який бере на себе відповідальність за їх виконання (модель: центральна влада > місцева влада);

- ідеологічність.

Специфіка державної  влади полягає в тому, що:

- вона здійснюється спеціальним, відокремленим від решти суспільства апаратом;

- є реальною на території, на яку поширюється державний суверенітет

- володіє монополією на прийняття законів, а також вжиття у разі необхідності засобів інституціалізованого примусу.

 При цьому  слід додати, що політична влада  може поширюватися і за межі  компетенції державних органів. 

Билет №8

1. Охарактеризуйте  вчення Платона.

Своє політичне  вчення він виклав головним чином  у трактатах-діалогах «Держава», «Політик»  і «Закони».

Вчення Платона  про державу грунтується на його філософських поглядах. Будучи представником  ідеалістичного напряму в філософії, він розрізняв світ ідей і світ речей, явиш. Істинним буттям, на його думку, є лише світ ідей, які осягаються розумом, а сприйняті відчуттями явища не є істинними. Світ явищ не абсолютно відокремлений від світу ідей, а є його спотвореною копією, слабкою тінню. Відповідно, наявні форми держави є лише спотвореними відображеннями деякої ідеальної справедливої держави. 

2. Назвіть форми і методи здійснення політичної влади.

Форми здійснення влади виступають панування (підкорення одних груп іншими), політичне керівництво  і управління (ухвалення стратегічних і тактичних рішень, організація  та контроль їх виконання).

Є інший критерій розрізнення форм політичної влади – за головним суб’єктом правління. Це (в історичній послідовності) – аристократія (влада обраних, достойних, привілейованої знаті), плутократія (влада багатих, яка в наші дні дедалі більше проявляється у формі міжнародних організацій, фінансових магнатів, котрі диктують свою волю прихованими методами через групи впливу), теократія (влада церкви), олігархія (влада небагатьох багатих), охлократія (влада юрби), тиранія, тимократія (особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованій з високим майновим цензом групі, часто - військовим), монархія (єдиновладне(абсолютне чи конституційно обмежене) спадкове правління однієї особи, тоді як демократія означає владу народу на основі закону та забезпечення прав і свобод громадян), демократія, бюрократія(влада чиновництва, яка ґрунтується на доступі до таємної, стратегічно важливої інформації, знанні технологій управління), технократія, автократія(влада особистості), партократія (влада партійних структур).

Здійснення політичної влади в суспільстві відбувається за допомогою особливого політичного механізму, головними складовими який є панування, керівництво, керування, організація і контроль.

Панування засноване  на поділі суспільства на керуючих і керованих, тобто тих, хто здійснює політичну владу і тих, стосовно кого вона здійснюється. Це відношення припускає визначену дистанцію між ними і підпорядкування одних іншим. У пануванні завжди присутнє наказ, що припускає його виконання. Панування звичайне одержує законодавче оформлення в державно-правових актах.

Керівництво полягає  у виробленні і прийнятті принципово важливих для суспільства в цілому рішень, у визначенні його цілей, планів і стратегічних перспектив.

Керування здійснюється через безпосередню практичну діяльність по реалізації прийнятих керівництвом рішень. Конкретною управлінською діяльністю зайнятий звичайно адміністративний (бюрократичний) апарат, чиновництво.

Організація припускає  узгодження, упорядкування, забезпечення взаємозв’язку окремих людей, груп, класів тощо.

Контроль забезпечує дотримання соціальних норм, правил діяльності людей і соціальних груп у суспільстві. Контроль також виконує роль зворотного зв’язку, за допомогою якої влада стежить за тим, які наслідки мають її управлінські впливи.

Билет № 9

1. Охарактеризуйте  політичні ідеї  легістів (Шан Ян)

Ідея необхідності дотримання законів в управлінні державою знайшла свій усебічний  розвиток у вченні, яке дістало назву «легізм» (від лат. legis — закон). Найвідомішим теоретиком легізму та одним із засновників школи «законників» був китайський мислитель Шан Ян (390— 338 pp. до н. є.) — правитель області Шан. Він виступив з обгрунтуванням управління, яке спирається на закони й суворі покарання. Критикуючи поширені та впливові на той час конфуціанські уявлення про управління на основі старих звичаїв і ритуалів, традиційної етики тощо, Шан Ян стверджував, що організація державного управління має грунтуватися не на традиції і ритуалі, а на основі єдиних, чітко визначених законів — «фа» (звідси китайська назва цієї школи — «фацзя»), які спираються на суворі покарання. Закони, а не особисті бажання чи свавілля правителів мусять лежати в основі державного управління.

Уявлення легістів про жорстокі закони як основний засіб  управління тісно пов'язані з  їхнім розумінням відносин між державною  владою і населенням як антагоністичних  за своєю природою. Концепція державного управління Шан Яна пройнята ворожістю  до простих людей, низькою оцінкою їхніх вчинків і переконань, певністю, що лише за допомогою жорстоких законів народ можна тримати в покорі. Цей ідеал «законницької» держави заперечує законодавче встановлення будь-яких прав підданих і сприймає закон лише як засіб державного управління в інтересах правителів. Крім Шан Яна, легістські погляди поділяли й розвивали багато інших відомих представників школи фацзя. Всіх їх об'єднує обгрунтування необхідності жорстоких законів як засобу управління. В цілому на початок II ст. до н. є. офіційна державна ідеологія у Стародавньому Китаї поєднувала в собі властивості як легізму, так і конфуціанства, що відіграло значну роль у подальшому розвитку держави і права в цій країні.

2. Розкрийте сутність  демократичного політичного  режиму.

Поняття “демократія” багатогранне. Його використовують на позначення типу політичної культури, певних політичних цінностей, політичного  режиму. У вузькому розумінні “демократія” має тільки політичну спрямованість, а в широкому — це форма внутрішнього устрою будь-якої суспільної організації.

Класичне визначення демократії дав А. Лінкольн:

Демократія —  правління народу, обране народом, для  народу.

Характерною особливістю  демократичного політичного режиму є децентралізація, роззосередження  влади між громадянами держави з метою надання їм можливості рівномірного впливу на функціонування владних органів.