Шпаргалка по "Основы политологии"

Білет № 1

1. Дайте визначення політики  та охарактеризуйте її як суспільне явище.

Термін „політика” походить від давньогрецького слова  „поліс” (місто-держава) та його похідних: „politike” (мистецтво управляти державою), „politeteia” (конституція), „polites” (громадяни), „politica” (державний діяч). Єдиного визначення поняття „політика” немає. Ще Платон під політикою розумів мистецтво, здатність жити в умовах поліса, що ставить людину у певні поведінкові рамки. М.Вебер вважав, що політика — це прагнення до влади, її завоювання, утримання в різних великих суспільних колективах. Він розрізняв політику у широкому та вузькому розуміннях: у широкому — це політичні відносини, пов’язані з управлінням окремими сферами суспільного життя, а у вузькому — керівництво політичною організацією, передовсім державою. Д.Істон розглядає політику як реалізований владою розподіл цінностей, а Меркл твердив, що у своїх найкращих проявах політика — це шляхетне прагнення до справедливості та розумного порядку, а у найгірших — це корислива жадоба влади, сили, багатства.

Трактування політики можна згрупувати так:

1. політика як  процес боротьби за завоювання  та утримання влади (Мак’явеллі, Бюрдо, Дюверже, Арон);

2. політика як  специфічний вид діяльності соціальних  суб’єктів, пов’язаний з боротьбою за владу, розподілом цінностей, управління державними та суспільними справами. (Ільїн, Мельвіль, Федоров).  

Політика виникла  з необхідності підпорядковувати індивідуальні  та групові інтереси всезагальному, який полягає у збереженні цілісності і єдності розшарованого суспільства. Цей собливий вид людської дільяності покликаний з’ясовувати як довготривалі, так і поточні інтереси різних соціальних груп. Політика є засобом забезпечення інтересів як великих груп людей (наприклад, націй, класів), так і нечисельних груп (наприклад, фінансових чи регіональних кланів). Вона є усвідомленою діяльністю, спрямованою на забезпечення суспільних процесів, їх регулювання, розвиток у певному напрямку.

У політиці, як сфері  життєдіяльності людей, виявляються  відмінності інтересів різних груп, які, з одного боку — стикаються, а з іншого — взаємоузгоджуються. Політика є продуктом свідомої довільної, а часом — свавільної діяльності людей, рушійною силою якої є певний інтерес. Проте в цілому політика виражає інтегрований інтерес.

2. Охарактеризуйте внесок Макіавеллі у політичну науку

В епоху Відродження  політична думка починає звільнятися  від основ теологічної догматики. Буржуазія, яка формується, прагне створити світську політичну теорію. У центр  політичної проблематики висуваються питання свободи особи, громадської волі, політичної рівності і т. ін.

 Видатний  мислитель епохи Відродження,  італійський філософ Нікколо  Макіавеллі (1469 – 1527 рр.) слідом за  Арістотелем зробив серйозний  внесок у створення сучасної  політології. Протягом 14 років він займав посаду секретаря Флорентійської республіки. Його основні добутки: “Державець”, “Історія Флоренції”, “Міркування про першу декаду Тита Лівія”.

 Макіавеллі  звільнився від теології в  поглядах на політику, виділив  політику в самостійну науку, вперше ввів поняття „держава” (stato) як специфічну політичну організацію, створив політичну психологію. Політична наука, на думку Макіавеллі, повинна займатися не ілюзіями, а реальними проблемами.

 Обман і  хитрість, лестощі й обіцянки, спритність і сила – усім цим повине володіти правитель, з'єднуючи в собі якості лева і лисиці. Диктатура, жорстокі засоби можливі, але лише як явище тимчасове. Політичний ідеал Макіавеллі – вільна республіка, яка об’єднує в собі демократію, аристократію і монархію.

 Політика, заснована  на культі грубої сили, зневаги  до норм моралі, названа ім'ям  Макіавеллі – „макіавеллізмом”. Однак сам Макіавеллі виразно  не проповідував політичну аморальність  і насильство. У праці “Державець”  він указував, що єдина мета, яка виправдовує аморальні засоби, – це створення і збереження держави. В ім'я держави можна порушити і релігію, і мораль. У цілому політичні ідеї Макіавеллі з'явилися революцією в політичному мисленні. Їх можна зрозуміти лише в контексті конкретно-історичної обстановки. У протилежному випадку вчення Макіавеллі може бути виправданням реакційної політики.

Білет № 2

1. Охарактеризуйте  суб′єкти політики  за характером  і за місцем  у соціальній структурі  суспільства.

Існує три групи  суб'єктів політики (за характером і місцем, яке вони посідають у суспільній структурі):

Соціальними суб'єктами політики є індивіди й різноманітні соціальні спільності. Існує п'ять  основних груп таких спільностей: соціально-класові, етнічні, демографічні, професійні, територіальні. Головною їх особливістю є те, що вони сформувалися в процесі історичного розвитку об'єктивно, тобто незалежно від свідомості та волі людей.

Інституціональні  суб'єкти політики, якими є політичні  інститути, навпаки, виступають результатом  свідомої цілеспрямованої діяльності людей. Політичними інститутами є такі політичні установи, як держава та її структурні елементи (глава держави, парламент, уряд), політичні партії, громадсько-політичні організації і рухи, органи місцевого самоврядування та ін. Оскільки інституціональні суб'єкти політики похідні від соціальних, вони називаються ще вторинними, тоді як соціальні — первинними.

Функціональні суб'єкти політики є такими суспільними  інститутами, які не виконують політичну  функцію постійно, а беруть участь у політиці лише ситуативно, за певних умов, вступаючи у взаємодію з політичними інститутами. Це, наприклад, церква, армія, більшість громадських організацій, засоби масової інформації, різноманітні економічні об'єднання тощо. Так, у демократичних державах церква має опікуватися моральним вихованням громадян і безпосередньо не втручатися в політику. Однак нерідко вона стає активним чинником політичного життя, а в деяких країнах, наприклад у Ватикані чи Ірані, як офіційний політичний інститут стоїть навіть над державою.

2. Дайте визначення і розкрийте особливості політичної влади.

Владу розуміють  як здатність і можливість реалізувати  свою волю, впливати на поведінку та рішення інших людей. Політична  влада є особливим різновидом загального поняття влади. Під політичною владою розуміють спроможність певної групи, особи проводити свою волю і лінію у політиці та суспільних відносинах. При визначенні політичної влади головну роль відіграє поняття політики. Політична влада може виступати в різних формах, здійснюватися як сила, примус, переконання, легальний авторитет тощо.

Особливості політичної влади:

- здатність  і готовність суб'єкта влади  виявити свою політичну волю;

- верховенство  влади, обов'язковість виконання  її рішень;

- охоплення  владною дією всього політичного  простору;

- наявність  політичних структур, через які  суб'єкт влади здійснює політичну  діяльність;

- осмислення  політичного інтересу й політичних  потреб;

- моноцентричність  влади (наявність єдиного центру  прийняття рішень);

- володіння  і використання комплексу необхідних ресурсів. 

Білет №3.

1. Розкрийте функції політики в суспільному житті.

Функції політики — це основні напрями її впливу на суспільство. Оскільки вплив політики на суспільство є багатоманітним, то виокремлюються багато різних її функцій. Головною з них є та, що випливає із самої сутності політики та її соціального призначення і полягає у керівництві та управлінні суспільними процесами й забезпеченні завдяки цьому єдності та цілісності суспільства.

            У політології існують різні  погляди на функції політики. Толкотт Парсонс відносить до них визначення колективної мети суспільного розвитку, мобілізацію і прийняття рішень, збереження стабільності в суспільстві і розподіл ресурсів. Французький політолог Рене Дебре вбачав функції політики у збереженні цілісності і стабільності суспільства; Девід Істон — в авторитарному привласненні цінностей.

У вітчизняній  виділяють такі функції політики:

   - керівництво  та управління суспільством для  зміцнення його цілісних основ,  забезпечення відносин правовим  регулюванням для збереження організованості й загального порядку;

   - конституювання  відносин і дій суб´єктів та  стану об´єктів політичного процесу,  забезпечення захисту основних  прав людини;

   - регулятивна,  що сприяє упорядкуванню, регламентації  політичної поведінки та політичних відносин;

   - напрацювання  загальних цілей і завдань  суспільства, організація його  для спільних дій завдяки сформованій  системі засобів і технологій;

   - інтегруюча, що забезпечує консолідацію суспільства,  досягнення стабільності суспільства в цілому і складових його частин, систем;

   - забезпечення  суспільства дійовим принципом  розподільчої справедливості;

   - гарантування  як усередині самої держави,  так і за межами її безпеки  для всіх груп і верств суспільства;

   - формування ціннісних орієнтирів соціального прогресу й актуалізація інтересів і зацікавленості в досяганні їх;

   - соціалізації  особистості — функція залучення,  включення індивіда в суспільне  життя, певне політичне середовище;

   - забезпечення  наступності та інноваційності соціального розвитку як суспільства в цілому, так і самої людини.

   - гуманітарна  функція - виражається в гарантіях  прав і свобод особи, забезпеченні  громадського порядку, цивільного  миру і організованості.

Водночас політиці властиві й латентні (утаємничені) функції.

2. Охарактеризуйте структуру політичної влади.

Структура влади - це ті компоненти, без яких вона не відбувається. Такими є її суб'єкт, об'єкт, підпорядкування об'єкту, джерела  і ресурси влади.

 Влада може  здійснитися тільки через взаємодію суб'єкта влади і її об'єкта. Суб'єкт виражає свою волю щодо об'єкта через наказ (розпорядження, команду), що супроводжується загрозою санкції у випадку його невиконання.

Джерелом влади  суб'єкта (владна першооснова) може виступати  його сила, краса, багатство, авторитет. Нарешті, влада може породжуватися традицією (влада батьків над дітьми, влада старійшин) і законом, який надає суб'єкту влади право вимагати і використовувати різноманітні ресурси. Специфічним джерелом влади виступають знання, володіння якою-небудь інформацією.

 Суб'єкти  політичної влади мають багаторівневий  характер: її первинний рівень  виражений індивідами, вторинний  - політичними організаціями, суб'єкти  більш високого рівня - політичні  еліти і лідери. Суб'єкти влади  виділяються і за іншими критеріями. Вони можуть бути розглянуті і через призму їх публічності, відкритості для суспільства.

 З цієї  позиції можна виділити:

- відкриту (видиму) владу: безпосередні учасники здійснення політичної влади - публічні політики: президенти, депутати, лідери опозиції, парламентських фракцій тощо;

- напівприховану владу, під якою розуміються групи тиску, що використовують різні канали впливу - від законних (через ЗМІ, взаємодію з представниками влади, демонстрації, ініціативи, пожертвування у виборчі фонди партій і політиків) до незаконних (підкуп, шантаж) на офіційну владу.

тіньову владу, яка себе не афішує: армійські угруповання, кримінальні структури, якщо вони мають  важелі тиску на владу.

 Влади не  може бути без підпорядкування  об'єкта. Здатність до підпорядкування залежить від кількох факторів: засобів (ресурсів) впливу, якими володіє суб'єкт, і від мотивації підпорядкування, яка може бути викликана: страхом за свою безпеку, страхом залишитись без певних благ; звичкою виконувати накази; апатією; авторитетом суб'єкта влади тощо.

Ресурси влади  являють собою все те, що може бути використане для впливу на інших, що підвищує потенціал і силу впливу суб'єкта влади. Існують відкриті і  приховані типи впливу. У першому  випадку використовуються такі ресурси, як: силовий примус, закон, стимулювання.