Інфляція: причини, форми і наслідки

 

      Інфляційний процес може відбуватись і під  впливом цілої низки немонетарних чинників, що зумовлюють зростання  цін через подорожчання компонентів  виробництва і збільшення собівартості продукції. Ідеться про інфляцію витрат, що формується на принципово іншій основі, ніж інфляція попиту.

      Інфляція  витрат для виробництв в Україні  зумовлена, насамперед, постійним підвищенням  цін на енергоносії, що мають питому вагу в собівартості і, таким чином, в ціні. 

      Інфляція  витрат відбувається внаслідок порушення  рівноваги товарного обміну MV=PQ, тобто перевищення пропозиції над попитом, що генерує процес зростання витрат виробництва, а відтак (через підвищення цін на товари) і збільшення грошової маси.

      В основі інфляції витрат лежить взаємозв’язок  витрат і цін, рівень яких підвішується під впливом зростання витрат або надприбутків. Найхарактернішою ознакою інфляції витрат у її класичному вигляді є спіраль “зарплата – ціни”

      підвищення   цін 

 

 

                                                                                     зріст вартості життя, вимоги  збільшення  заробітної

        платні  та  його  реалізація

 

 

 

      Значення  кривої Філіпса полягає в тому, що вона дає концептуальні орієнтири стовно вибору принципів економічної політики держави.

      Також, важливим чинником інфляції витрат виробництва  є значне подорожчання матеріальних ресурсів. Наприклад, фірма, що випускає певний товар і діє за ринкових умов (вільного ціноутворення), під час зростання ринкових цін на матеріальні компоненти виробництва (сировину, проміжні продукти, енергоносії) буде прагнути утриматися “на плаву”, а тому в ціну свого продукту включатиме як реальні витрати на виробництво, так і  ті, що визначатимуться інфляційними очікуваннями, щоб забезпечити собі майбутній прибуток та зарплату своїм працівникам.

      Через взаємопов’язаність виробничих процесів в економічному середовищі зростання  ціни на сировину спричинятиме зростання  цін на всі інші товари.

      Чинником  інфляції витрат є також підвищення цін на продукцію економічних  агентів у відповідь на збільшення ставок податків чи плати за кредит, що рівнозначно збільшенню витрат виробництва. За високих ставок податків включаються  механізми, які обмежують зростання виробництва. В економічних суб’єктів з’являються все більші проблеми з фінансуванням інвестицій та погашенням боргових зобов’язань. Більше того, послаблюється сама схильність до інвестицій, оскільки виробництво продукції стає економічно невигідним.

      В економічній науці добре відомі співвідношення між ставками оподаткування  та величиною надходжень податків у  бюджет – крива Лаффера (графік 3)

 

           

 

      1  2

     рівень виробництва

 

                                                                                 податки

 

графік 3

.

     У міжнародній практиці (відповідно до темпів інфляційного процесу) виокремлюють три різновиди інфляції: повзучу, галопуючу, гіперінфляцію. Ясна річ, що в межі і форми інфляційного  процесу досить мінливі, і в кожній країні він розвивається по-своєму.

 
 
 
 

    1.3 Імпортна інфляція

 

    цін тощо.

    Рівень  валютного курсу національної валюти до іноземних може бути як інфляційним, так і антиінфляційним чинником. Низький курс національної валюти робить дорожчим імпорт і дешевшим (за межами країни) експорт товарів. Це призводить до зростання цін на імпортовані товари. Тому існує пряма залежність між інфляційними процесами та обсягом чистого експорту (різниця між експортом та імпортом). Отже, зниження курсу національної валюти підвищує вартість імпортованих товарів та сировини на внутрішньому ринку. А це збільшує загальну собівартість виробництва, у тім числі й виробництва продукції на експорт.

    Існує відповідна залежність (еластичність) рівня цін на продукцію вітчизняного виробництва від рівня цін на імпортовану продукцію (сировину, енергоресурси тощо). Підвищення цін на світовому ринку істотно впливає на загальний рівень цін на внутрішньому ринку. Так, динаміка інфляційного процесу, що розпочався в Україні у зв'язку з лібералізацією цін 1992 р. та вимушеним переходом до світових цін на енергоносії, які закуповують за кордоном, спричинила загальне підвищення цін на внутрішньому ринку. Інфляція мала яскраво виражений витратний характер, хоча на початку 1992 р. була досить помітною також інша її складова - інфляція попиту через наявність зайвої грошової маси в обігу. З підвищенням світових цін на енергоносії українські товари подорожчали і стали неконкуренто-спроможними. У даному разі відбулася суто імпортована інфляція витрат, оскільки разом із товарами було імпортовано високі ціни.

    Хоч у теорії розмежування чинників інфляції є можливим, але насправді вони настільки глибоко взаємопов'язані, що намагатися виокремити їх - марна  справа. Це наочно демонструє інфляційний процес в Україні, де переплелися структурна; фіскальна, імпортна інфляція, інфляція витрат та її різноманітні різновиди. Тут спостерігаємо цілу низку чинників, які впливають або виключають один одного, надаючи інфляційному процесові особливої складності та непередбаченості. Одне слово, проблеми, породжені інфляцією, виникають не тому, що цінність грошей падає, а тому що майбутню їхню цінність передбачити неможливо.

 
 

    1.4 Фіскальна інфляція

 

    Ланкою, яка з'єднує, з одного боку, приріст  грошової маси, а з іншого - зростання рівня цін, стає, як правило, хронічним та надто великий за розміром дефіцит державного бюджету, котрий покривається переважно за рахунок кредитної емісії. Жоден уряд, як підкреслював Дж. Кейнс, не погодиться оголосити себе банкрутом, не вдаючись до послуг емісійного механізму, що є в його розпорядженні. Будь-яка держава вдається до емісії грошей у тому разі, коли вона не може розв'язати проблему бюджетного дефіциту відповідною податковою політикою або випуском цінних паперів.

    Кредитна емісія означає, що центральний банк як агент уряду покриває державний борг чи фінансує державну програму видатків емісійними кредитами, які не мають реального забезпечення. Пряме кредитування уряду практично виглядає як зростання чистих активів, джерела яких знаходяться* у пасиві балансу центрального банку, внаслідок чого збільшується грошова база та сукупний попит. А це може спричинити надмірне зростання грошового попиту порівняно з реальною пропозицією товарів і як наслідок - черговий виток інфляції. Отже, чим більший дефіцит бюджету, тим більший рівень інфляції. До того ж це явище є нелінійним і динаміка його має тенденцію до прискорення.

    Крім  того, фінансування бюджетного дефіциту з допомогою грошової емісії є  своєрідною формою оподаткування - «інфляційним податком». Розмір вигоди, яку отримує держава, можна визначити як добуток рівня інфляції і реальних грошових залишків, що втрачають свою вартість. Припустімо, ви маєте на руках 200 доларів за річної норми інфляції 50%. За рік інфляція зменшить вартість ваших реальних грошових залишків на 100 доларів, котрі стають «інфляційним податком». Саме він поглинає заощадження населення, знецінює пенсії, заробітну плату, стає причиною несправедливого перерозподілу багатства. На думку Дж. Кейса, уникнути цього податку майже неможливо, бо навіть найслабкіший уряд може запровадити його, не будучи здатним ні на що інше.

    Отже, основна причина фіскальної інфляції - дефіцит бюджету та його покриття за рахунок емісійних кредитів центрального банку. Адже вони - основний каталізатор інфляції. Досвід багатьох країн показує, що лише ті країни, які створили інституційні та економічні умови для відмови від фінансування державного бюджету за рахунок кредитів центрального банку, спромоглися приборкати інфляцію.

    Проте повністю позбутися інфляції лише методами обмеження попиту, тобто суто монетарними методами, неможливо. Обмеження грошової маси хоч і гальмує зростання цін, але водночас пригнічує виробництво, не дає змоги розірвати ланцюг боргових зобов'язань. 

2. Форми інфляції

2.1 Повзуча інфляція

 

      Вона  настає тоді, коли темпи зростання  цін не перевищують 10% на рік. Вона характеризується надмірною емісією та прискореним  накопиченням грошової маси в каналах  обігу без помітного підвищення чи за незначного зростання цін.

      Тобто на початку інфляційного процесу ще не існує тісного зв’язку між зростанням грошової маси та інфляцією. Суб’єкти ринку певний час не відчувають надмірного випуску грошей в обіг і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово вилучає надмірно емітовані гроші з каналів обігу, послаблює інфляційний тиск на ціни. Одночасно сповільнюється швидкість обороту грошей, що теж має певний антиінфляційний ефект.

      Ці  процеси стимулюють підприємницьку активність, збільшують попит на інвестиції, що призводить до розширення виробництва, товарообороту і збільшення пропозиції товарів і послуг. Отже, за умов неповної зайнятості (наявності не завантажених виробничих потужностей і безробіття) відставання темпів зростання цін від темпів зростання грошової маси може зберігатися протягом тривалого періоду, що й надає інфляції повзучого характеру. Така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних агентів. Тому економіці більшості розвинутих країн нині притаманна повзуча інфляція, якою часто користуються як засобом стимулювання та регулювання економічного розвитку.

      Водночас, за повзучої інфляції відбувається поступове  нарощування інфляційного потенціалу у вигляді незадоволеного додаткового  попиту, який постійно тисне на товарні  ціни і загрожує їх “вибухом”.

     За  умов певної зайнятості додатковий попит  стає суто інфляційним. Створюється  особлива економічна ситуація, коли зростає (за рахунок емісії грошей) попит  на “інфляційне фінансування” за обмеженої пропозиції, що порушує  симетрію товарного обміну – MV=PQ. Виникає ситуація, за якої дальше зростання платоспроможного попиту не сприяє зростанню виробництва й ефективному використанню  його  ресурсів,  а призводить  до

безпосереднього зростання цін, внаслідок чого інфляція переходить на вищий щабель і перетворюється на гальмо економічного розвитку.

      Повзуча інфляція на цей час – найбільш характерна для економіки України. Подальше зростання цін, що має місце, - не зумовлено ні чим: ні світовими  цінами, ні курсом валют, ні монетаристською  політикою уряду, ні іншими чинниками. Це, дійсно, - гальмо для зростання виробництва (зважаючи на брак обігових коштів та жорстокості умов кредитування).

     2.2 Галопуюча інфляція

 

     Ця  інфляція настає тоді, коли темпи зростання  цін досягають 10-100% на рік. На цій стадії відбувається стрімке зростання цін, тобто прискорена, або галопуюча, інфляція.

     Вона  спричиняє випереджальні темпи  зростання споживчого попиту порівняно  з товарною пропозицією, що призводить до зростання цін.

За цих  умов формується інфляційний мультиплікатор, який прискорює деструктивні процеси в економіці.

      На  стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного  нагромадження. Інфляція породжує відтік капіталу з виробничої сфери до сфери обігу, тобто розбалансування економічної рівноваги.

      Галопуюча інфляція посилює руйнівний вплив  на грошовий обіг. За таких темпів інфляції економічним агентам не вигідно  тримати свої активи у грошовій формі. Гроші зі сфери нагромадження чи заощадження переходять у сферу обігу. Виникають так звані “гарячі гроші” – гроші, що втрачають свою вартість і не затримуються надовго на руках. Кожен прагне найшвидше позбутися грошей, довіра до яких втрачається. Прагнення економічних агентів швидше позбутися “гарячих грошей” прискорює їх оборот, що зменшує необхідну для його обслуговування грошову масу. Прискорення обороту грошей стає додатковим стимулятором інфляційного процесу. Агенти ринку втрачають бажання реалізовувати товари за гроші, які постійно втрачають купівельну спроможність, і переходять на бартерні операції або на продаж за іноземну валюту. В результаті чого, гроші не тільки перестають бути засобом нагромадження, а й частково втрачають навіть свою робочу функцію – засобу обігу.

      За  умов галопуючої інфляції, особливо на фінальній стадії настає платіжна криза  – “грошовий голод”. Держава  намагається припинити емісію грошей, однак поглиблення економічної  та фінансової кризи ставить її перед  необхідністю вдаватись до нових і нових емісій, настають “емісійні шоки”. Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесом, інфляція стає неконтрольованою. Це й призводить до виникнення інфляційної спіралі, перетворення повзучої інфляції на галопуючу, а галопуючої – на гіперінфляцію.