Інфляція: причини, форми і наслідки

     Для сучасної економіки України галопуюча  інфляція не є характерною. Її час  минув. Але і до цього часу чи не єдиним методом її усунення – є  монетарна політика Національного  банку, що не можна вважати доброю ознакою.

2.3 Гіперінфляція

 

      Особливо виразно деформація економічних та соціальних процесів проявляється під час гіперінфляції. МВФ вважає, що інфляція переходить у гіперстадію, коли темпи приросту цін зростають до 50% за місяць (у рамках гіперінфляції виокремлюють і вужче поняття – суперінфляцію, за якої темпи зростання цін сягають тисячу і більше процентів за рік).

      Гіперінфляція часто пов’язана з політичним хаосом, наслідками війн та соціальних революцій. Такі ситуації виникали в  перші десятиріччя двадцятого століття, після другої світової війни та після розвалу СРСР. На початку 90-х років не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не потрапила в “інфляційний полон” і не відчула його руйнівного впливу.

      На  стадії гіперінфляції домінує нестабільність цін у всіх секторах економіки, яка спричиняє хаос на ринку та несправедливий (нееквівалентний) перерозподіл доходів і багатства у суспільстві.

      За  умов гіперінфляції гроші продовжують  втрачати свої функції, поширюються  бартерні операції, порушується фінансово-кредитний  механізм, розвиваються неорганізовані стихійні процеси в економіці, що призводять до зростання загальної економічної, соціальної та політичної нестабільності.

      У період гіперінфляції реальний попит  на гроші спадає, що значно знижує їхню купівельну спроможність. Водночас збільшується попит на товари, а це призводить до дальшого зростання цін, оскільки великій кількості грошей протистоїть надто обмежена кількість товарів. Агенти ринку намагаються якомога скоріше “отоварити” гроші, що буквально на очах втрачають свою вартість. Відбувається “втеча” від грошей. Хоч як парадоксально, але не зникає і “голод” на гроші, оскільки емісія грошей не встигає за їхнім знеціненням. Особливо бракує банкнот великих номіналів, оскільки дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і виходять із каналів обігу. Через це держава випускає в обіг нові купюри все вищих номіналів, тобто ще більше “розкручує” спіраль цін і грошей.

      Інфляція  негативна впливає на якість активів. Вона принципово змінює розподіл доходів  і майна. Ті, хто має тверді заробітки, відчувають зменшення їхньої купівельної спроможності. Ті, хто має заощадження, також відчувають вплив інфляції – їхні заощадження постійно знецінюються. Особи, що змогли вкласти свої гроші в реальні цінності (нерухомість, коштовності), бачать, що вартість їх зростає швидше, ніж інфляція. Високий темп зростання цін робить грошові заощадження настільки незахищеними, що ті, хто може це собі дозволити, переключаються на “безпечні” об’єкти вкладання грошей.

      Інфляція  “роз’їдає” реальну вартість активів, бо знецінюються не тільки гроші,  а й  цінні папери,  страхові поліси,  депозити  тощо. За  інфляції  відбувається перерозподіл доходів між кредиторами і дебіторами. Боржники, котрі раніше отримали позику, розплачуються за неї грішми, які в процесі інфляції помітно втратили свою вартість. (купівельну спроможність). Відбувається   перерозподіл  багатства за  ражунок  кредиторів  чи  власників грошових активів на користь боржників, серед яких основним боржником є держава,  пасиви  котрої (гроші, державні облігації, скарбницькі векселі) втратили вартість. Отже, програють кредитори, а виграють позичальники (дебітори) передовсім  держава, оскільки  інфляція  значно зменшує реальну  величину державного боргу.  Усе це дестабілізує суспільство, знижуючи реальні доходи широких верств населення. Інфляція також звужує внутрішній ринок, спотворює структуру попиту, посилює спекуляцію, породжує «тіньовий бізнес».

     Інфляція  неодмінно призводить до кризи державних  фінансів унаслідок швидкого знецінення податків та інших надходжень у державну скарбницю та одночасного зростання видаткової частини бюджету. Через інфляцію реальна вартість доходів бюджету постійно зменшується. Тому держава змушена весь час вдаватись до друкарського верстата, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції. Оскільки зробити це практично неможливо, то державі доводиться зменшувати свої витрати, передусім на соціальні потреби, що додатково загострює соціально-політичну нестабільність у суспільстві. На

останній  стадії інфляції зростання емісії стає вже не тільки фінансове невигідним, а й соціальне небезпечним.

     Узагалі на хвилях інфляції часто виринають  украй небажані соціальні явища. Найбільш яскравим прикладом є гіперінфляція  в Німеччині на початку 20-х років, коли розмір інфляції вимірювався цифрою з трьома і більше нулями. У результаті заощадження середніх верств населення перетворилися на ніщо. І це, на думку багатьох істориків, значно полегшило Гітлеру прихід до влади. У 80-х роках навіть такі економічно міцні країни, як Ізраїль, Югославія, не кажучи вже про більшість латиноамериканських країн, потрапили в полон глибокої інфляції. На жаль, на початку 90-х років це негативне явище не обминуло й Україну.

 

 

3. Наслідки інфляції

 
 

В ринкивій економіці виділяють такі основні  наслідки інфляції:

- економічні;

- соціальні.

 
 

3.1 Економічні

 

    По-перше, інфляція руйнує нормальні господарські зв'язки, посилює диспропорції в економіці, дезорганізує інвестиційний процес, оскільки при нестримному зростанні цін мета виробництва (прибуток) може бути досягнута і без зростання виробництва.

    По-друге, капітали переливаються з виробництва  у сферу обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки, а також "втікають" за кордон у пошуках прибутко-вішого застосування й надійного прибутку. Зростають спекуляція, тіньова економіка, корупція.

    По-третє, порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. Знецінення грошей підриває стимули до нагромадження їх, породжуючи таке явище як "втеча від грошей", коли підприємці й населення надають пере-. вагу вкладанню грошових заощаджень у товари та інші матеріальні цінності. Розриваються кредитні угоди, бо при інфляції невигідно надавати довгострокові кредити під невеликі проценти, оскільки кредиторові доведеться отримувати борги у знецінених грошах.

    По-четверте, поступово згортаються товарно-грошові  відносини й розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод. Це призводить до втрати грошима своїх економічних функцій, і відносини обміну повертаються назад — до простої, або випадкової, форми вартості.

    По-п'яте, інфляція негативно впливає і  на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водночас заохочує імпорт товарів з-за кордону, оскільки на внутрішньому ринку вони продаються за вищими цінами. Інфляція стримує надходження іноземного капіталу, знижує офіційний і ринковий курси національної валюти через її знецінення.

 
 

    3.2 Соціальні наслідки  інфляції

 

    По-перше, інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги.

    По-друге, інфляція знецінює попередні грошові  заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю.

    По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

    Для боротьби з інфляцією держава проводить анти-інфляційну політику, яка передбачає:

    —   зростання виробництва і насичення  ринку товарами;

    —   структурну та конверсійну перебудову економіки;

    —   обмеження емісії грошей;

    —   скорочення дефіциту державного бюджету;

    —   стимулювання нагромаджень та інвестицій;

    —   приватизацію і стимулювання середнього й малого підприємництва;

    —   скорочення ставок податків;

    —   регулювання валютного курсу;

    —   ослаблення інфляційних очікувань;

    —  роздержавлення, приватизацію, розвиток підприємництва;

    —   проведення грошової реформи конфіскаційного  типу.

    Дефляція  — загальне зниження середнього рівня  цін в економіці. Процес, протилежний  інфляції.

    У результаті проведення грошової реформи  у вересні 1996 р. тимчасова грошова  одиниця купоно-карбованець була замінена новою українською національною валютою — гривнею, яка стала єдиним законним засобом платежу на території України. Введення гривні стало одним із важливих факторів значного зниження рівня інфляції та стабілізації грошового обігу в країні. 

4. Методи регулювання  інфляції

 
 

      Тривалий  час економічна наука і практика оцінювали інфляцію тільки негативно. Починаючи з 60-х років ставлення  до інфляції дещо змінилося, стало диференційованим. Як зазначалося, більшість економістів (зарубіжних і вітчизняних) визнала, що “повзуча” інфляція справляє позитивний вплив на соціально-економічний розвиток і тільки на вищих стадіях набирає руйнівного

 характеру.  Тому і проблема боротьби з  інфляцією вирішується її регулюванням  з боку держави. Основна мета такого регулювання полягає в тім, щоб утримати інфляцію в розумних межах і не допустити прискорення її темпів до розмірів, загрозливих для соціально-економічного життя суспільства.

      Зміна ставлення до інфляції пояснюється  тим, що за глибокого державно-монополістичного втручання в економіку диспропорційність її розвитку стає неминучою, а інфляція – внутрішньо зумовленою. Тому об’єктивно можна лише стримати інфляцію на певному рівні, а не припинити її взагалі.

      У розвитку інфляційного процесу завжди є якась “критична точка”, за якою інфляція вступає в якісно іншу стадію, коли дальше зростання грошової маси та грошових доходів окремих економічних суб’єктів стає недоцільним. Це  зумовлюється   тим,  що  темпи   знецінення   грошей   у   певний   момент     починають випереджати темпи збільшення грошової маси і тоді реальна вартість її зменшується, незважаючи на номінальне зростання. Відповідно й реальні доходи економічних суб’єктів (у середньому) меншають, хоч номінальне зростають.

      Для кожного окремого суб’єкта “критична точка” інфляції настає не однозначно. Адже інфляційне зростання цін на різні групи товарів істотно різниться за темпами, що зумовлює таку саму різницю темпів знецінення доходів різних груп економічних суб’єктів. Найшвидше інфляція досягає “критичної точки” для суб’єктів з фіксованими доходами та найвищою питомою вагою витрат для придбання товарів першої необхідності,   найпізніше – для економічних суб’єктів, які мають можливість підвищувати свої номінальні доходи швидше, ніж зростають ціни на товари їхнього попиту. Це насамперед великі монопольні підприємства, котрі мають можливість активно підвищувати ціни на товари, які вони продають, і протидіяти зростанню цін на товари, які вони купують, підприємства, що спроможні постійно збільшувати заробітну плату своїм працівникам. Проте і для них колись настає “критична точка”. Тоді вони стають прихильниками стримування інфляції і вимагають від уряду проведення відповідної політики.

      Ідея  “контрольованої” інфляції сформувалась як складова кейнсіанської теорії державного регулювання економіки втручанням у платоспроможній попит. Кейнс і його послідовники вважали, що різними економічними важелями, у тім числі збільшенням грошової маси в обігу, держава може стимулювати розширення попиту, реакцією на що буде зростання пропозиції, а значить, і виробництво товарів без підвищення цін. Особливо ефективним вплив збільшення грошової маси вони вважали за таких умов:

      1) відносно вільна конкуренція  на ринку, коли дія механізму  ціни рівноваги не обмежується. Тоді підприємці під впливом додаткового попиту будуть заінтересовані в розширенні виробництва товарів випереджаючими темпами;

      2) наявність на ринку резервів  засобів виробництва й робочої  сили (неповна зайнятість), які внаслідок  збільшення попиту втягуються у сферу виробництва;

      3) вільний рух позичкового процента  під впливом попиту і пропозиції  на грошовому ринку, що дає  можливість знижувати його, випускаючи  в обіг додаткову масу грошей. Це приводить, у свою чергу,  до зростання інвестицій і  послаблення інфляційного тиску надлишку грошей на товарних ринках, а відтак робить інфляцію регульованою й ефективною навіть за повної зайнятості.