Коррупция и методы борьбы с ней

3. Боротьба з корупцією на міжнародному рівні .

 Проблема корупції  в останні десятиріччя набула актуальності і на міжнародному рівні. Вона обговорювалася на Восьмому і Дев'ятому конгресах ООН. У резолюції, прийнятій Восьмим Конгресом, зазначалося, що проблеми корупції носять загальний характер і надають згубний вплив на економіку країн, підриваючи ефективність урядових рішень, наносять збиток стану моралі, розхитують довіру громадян до уряду і руйнують принцип справедливого і неупередженого правосуддя.

 На засіданні Дев'ятого  Конгресу ООН (Каїр, 1995) було обговорено  і схвалений «Міжнародний кодекс  поведінки державних посадових  осіб». При цьому наголошувалося, що корупція проникла в економіку,  політику, в усі сфери суспільних  відносин, що вона вийшла за  рамки національних кордонів  і набула глобальних масштабів,  що справи про корупцію, що  надходять до судів, представляють  собою верхівку айсберга. Для  боротьби з корупцією пропонувалося  розширення гласності, свободи  для ЗМІ, незалежності кримінального  правосуддя, а також посилення  контролю за діяльністю чиновників.

 Міжнародне співтовариство, заклопотане транснаціональної  корупцією, рекомендувало ввести  в національне законодавство  також кримінальну відповідальність  за підкуп за кордоном. Особливого  поширення це діяння має в  міжнародній торгівлі зброєю, літаками, кораблями, нафтопродуктами, а  також при укладанні контрактів  на військове та цивільне будівництво,  де немає стандартних цін, але  давно існують такси комісійних  для посадових осіб різних  рівнів.

 Спеціальна комісія  Організації економічного співробітництва  та розвитку розробила рекомендації, що стосуються боротьби з міжнародною  корупцією. А в 1996 р. 34 розвинені  країни світу парафували міжнародну  конвенцію, що визнає кримінальним  злочином підкуп іноземних посадових  осіб. «Transparency International», яка розгорнула  кампанію проти корупції в  міжнародному бізнесі, вітала  цю акцію.  Аналогічну позицію  зайняли і інші міжнародні  організації - Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Всесвітня торгова організація.

 У 1996 р. Комітетом  міністрів Ради Європи була  прийнята Програма дій по боротьбі  з корупцією, у 1999 р. Радою  Європи - Конвенція про кримінальну  відповідальність за корупцію, спрямована  на здійснення міжнародного співробітництва  у кримінально-правовій сфері,  яка передбачає проведення загальної  кримінальної політики, спрямованої  на захист суспільства від  корупції, включаючи ухвалення відповідного  законодавства та профілактичних  заходів. Конвенцією передбачається  погодження кваліфікації правопорушень  у формі корупції як кримінально  караних діянь, зміцнення співробітництва  з метою переслідування за  вчинення таких правопорушень,  а також створення ефективного  механізму для прийняття подальших  заходів, відкритого для участі  на рівній основі держав-членів  і держав, які не є членами  Ради. [9, c. 47-48].

 У Конвенції, зокрема,  вказується, що кожна держава,  яка приєдналася до Конвенції,  приймає такі законодавчі та  інші заходи, які можуть бути  необхідними для забезпечення  того, щоб юридичні особи  були притягнуті до відповідальності у зв'язку з вчиненням кримінальних правопорушень, які полягають в активному підкупі, зловживання впливом в корисливих цілях і відмиванні доходів, визнаних за таких відповідно до цієї Конвенції і вчинених у їхніх інтересах будь-яким фізичним особою, яка діє у своїй особистій якості, або у складі органу юридичної особи і займає керівну посаду у юридичній особі, у процесі:

- Виконання представницьких  функцій від імені юридичної  особи; 

- Здійснення права на  прийняття рішень від імені  юридичної особи; 

- Здійснення контрольних  функцій у рамках юридичної  особи; 

- У зв'язку з участю  такої фізичної особи до вищезазначених  правопорушення у якості співучасника  чи підбурювача. 

4. Роль громадянського суспільства у протидії корупції .

 Помічено, що люди в  різних країнах не мають довіри  до процесу боротьби з корупцією.  Президент Уганди Мусевені на  відкритті конференції з проблем  корупції, що відбулася в Ентеббе  ще в 1994 р., з цього приводу  зауважив: «Реальна проблема полягає  в тому, що особи, покликані  забезпечувати дотримання законності, самі потребують нагляду, і це явно являє собою порочне коло. Якщо вище керівництво не має морального авторитету, дуже важко викорінити корупцію, а, на жаль, саме нагорі злодійство відбувається в справді великих масштабах. Для боротьби з корупцією на такому рівні морального впливу недостатньо. Нам необхідні юридичні санкції та забезпечення дотримання законів про корупцію. Якщо такі санкції щодо корупції не існують, вони повинні бути, введені. Проблема  полягає в тому, що корумповані керівники, які є також законодавцями, не приймають закони для боротьби з корупцією, оскільки тим самим вони створювали б проблеми для самих себе ».

 Таким чином, однією  з головних проблем, що перешкоджають  ефективній боротьбі з корупцією,  є вирішення питання - хто має  вести цю боротьбу.

 Оскільки корупція  тісно пов'язана з діяльністю представників державної влади, наділеними певними повноваженнями, то наївно розраховувати на те, що ця сама корумпована державна влада вирішить проблему корупції. Очевидно, що створення численних державних структур, що займаються боротьбою з корупцією, не тільки не вирішує проблеми, але й посилює її. Чим більше з'являється контролюючих, ліцензуючих, перевіряючих і дозволяючих державних структур, тим більша кількість державних чиновників отримує можливість брати з свого службового становища особисту вигоду. При цьому самі представники цього «контролюючого» сектора фактично виведені з-під контролю суспільства. Тим самим для корупції створюється сприятливий грунт.

 Аналітичний матеріал  соціологічних досліджень з проблеми корупції свідчить, що повсюдні зловживання чиновників зневіряють людей у ​​можливості залучення злочинців високого рангу до відповідальності. Згідно з отриманими даними тільки 10,3% опитаних скаржилися на ущімлення їх законних прав чиновниками. На запитання «Чому не скаржилися?» Відповідали, що вважають скаргу на чиновника безперспективною. Вони переконані, що зловживання посадових осіб стали правилом, і що вищестоящі відомства не зацікавлені в справедливому розгляді. Були серед опитаних і ті, хто боявся звертатися зі скаргою через страх ще більше погіршити своє становище. З усіх хто скаржився на зловживання чиновників повністю задоволеними розглядом залишилися тільки 2,3%, частково - 3,3%.

 Таким чином, концептуальна  ідея боротьби з корупцією  полягає в тому, що боротися  з нею треба, перш за все,  силами громадянського суспільства,  використовуючи при цьому такі  механізми, як створення незалежних  неурядових громадських об'єднань, незалежних засобів масової інформації, зміцнення незалежності судової  системи, широке поширення місцевого  самоврядування.

 Важливо підкреслити,  що успіх у боротьбі з корупцією  залежить, перш за все, від активної  участі в цьому процесі населення.  Кількість людей, які страждають від свавілля корумпованих чиновників, набагато більше числа цих чиновників. Для зміни ситуації люди повинні усвідомити своє законне право контролювати чиновників, вимагати у них звіту про витрачання державних коштів, перевіряти їх професіоналізм і моральні якості, позбавлятися від недбайливих і нечесних бюрократів. Положення про те, що державний чиновник - слуга народу, найманий працівник, недостатньо записати в законах. Важливо впровадити його у свідомість людей, щоб вони відчули себе повноправними і відповідальними господарями країни.

Як відзначають дослідники, найкращих успіхів у подоланні  корупції добилися країни, що відрізняються  наступними особливостями:

- Малий розмір держави; 

-Чіткий поділ законодавчої, розпорядчої та контрольної функцій чиновників;

- Створення в країні  умов для діяльності справді  незалежних і вільних засобів  масової інформації;

- Створення умов  вільної  економічної діяльності.

 Одним з важливих  питань, що визначають успіх у  сфері боротьби з корупцією,  є встановлення  приоритетних напрямів цієї боротьби. В якій формі повинна вестися боротьба з корупцією? Найпримітивніші пропозиції складаються в посилення кримінальної відповідальності за прояви корупції. Між тим, слід зауважити, що надмірна суворість покарань не є ефективним засобом стримування цього роду злочинів.

 Немає сумніву в  тому, що боротьба з корупцією  повинна вестися і з використанням  заходів кримінально-правового впливу. І що покарання за корупційні  злочини повинні бути достатньо  суворими. Між тим, слід зауважити,  що правоохоронні органи лише  фіксують ті прояви корупції, які виросли в суспільстві.  Тому, звичайно ж, що потрапили  в їхнє поле зору бур'яни,  вони повинні зрізати. Однак,  якщо ці бур'яни розмножуються  на сприятливій для себе грунті, щось кардинальне рішення полягає  в тому, щоб зробити грунт для  них несприятливою. Що ж стосується  грунту, несприятливої ​​для зростання корупції, то вчені вважають, що зробити її такою можливо відділенням права здійснювати контроль над підприємництвом від права отримання грошей, що з'являються в результаті підприємницької діяльності. Коли політикам і державним чиновникам надається таке право, то з'являється спокуса їм скористатися. Не дивно тому, що найбільш корумпованими вважаються саме ті чиновниками, які наділяються цими правами. Афоризм лорда Ектона про те, що влада зазвичай розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно, залишається актуальним стосовно до будь-якого часу і до будь-яких особистостям.

 Держави, які мають  стійкі демократичні традиції, виробили  досить дієві і перевірені  часом засоби, що стримують порочні  схильності перебувають при владі  осіб. До найефективнішим з них  відноситься державний устрій, заснований  на широкому поширенні самоврядування  громадян і періодичної виборності  осіб, які наділяються владними  повноваженнями.

Принцип поділу влади з  передбачених ним механізмом стримувань і противаг також перешкоджає  концентрації влади в одних руках. Дуже важливим є і наявність у  цій системі незалежного і  неупередженого суду, що користується повагою і довірою населення.

 Практика показала, що  несприятливою для зловживань  влади є і атмосфера гласності  і свободи слова, наявність  безлічі не залежних від влади  і вільних від цензури засобів  масової інформації.

 Що ж стосується  економічної сфери, то, для того, щоб перемогти корупцію, необхідно  перевести економіку на «ринкові  рейки», впровадити вільне підприємництво, конкуренцію, багатоукладну економіку,  обмежити втручання влади у  господарські відносини. Необхідно  створити сприятливі умови для  розвитку приватної ініціативи, зробити прозорим і підконтрольним  суспільству використання державної  власності. [12, c. 13-14].

 Підбиваючи загальний  підсумок розглянутого нами питання,  можна сказати, що з давніх-давен  корупція як така існувала  й існує у всіх країнах. Вона  не є долею тільки України. Вирішення цієї проблеми можливе тільки на основі комплексного підходу, з урахуванням результатів наукових досліджень, вивчення позитивного досвіду інших країн. Однак розраховувати на серйозні успіхи в справі боротьби з корупцією можна тільки в тому випадку, якщо рішенням проблеми займеться все суспільство, а не тільки «компетентні державні органи».  Відповідальність за майбутнє лежить, перш за все, на самих громадянах республіки, ініціативних і відповідальних представників громадянського суспільства.

5. Заходи щодо декриміналізації економіки.

Поширення і масштабність тіньової економіки в Україні  зумовлюється відсутністю усталених  норм і правил економічної діяльності, їхніми постійними змінами та невідповідностями  вимогам часу. Отже, пропонуються такі заходи щодо декриміналізації економіки:

— віднесення до переліку кримінальних злочинів "незаконного збагачення", що передбачено ст. 20 Конвенції ООН  проти транснаціональної організованої  злочинності;

— ратифікація Конвенції  про корупцію у контексті кримінального  права;

— створення Національного  бюро розслідувань;

— реформування системи  звітності правоохоронних органів  відповідно до стандартів розвинених країн;

— узгодження повноважень  та контрольно-ревізійних функцій Державного комітету фінансового моніторингу, правоохоронних органів (МВС, Служби безпеки  України, Генеральної Прокуратури, Державної податкової адміністрації) у сфері легалізації тіньових капіталів;

— розробка комплексної  теоретико-методичної бази визначення обсягів та протидії кримінальній та тіньовій активності;

— активізація участі в  міжнародній системі протидії іллегалізації  економічної діяльності на різних рівнях міжнародного співробітництва.

Реалізація зазначених та інших заходів з подальшої  детінізації економіки сприятиме  не лише формуванню повноцінного ринкового  середовища, розвитку економіки, легалізації  капіталу, процесу демократизації економіки  і суспільства в цілому, а й  значному підвищенню конкурентоспроможності економіки та усуненню реальних загроз національній безпеці держави [6, c. 11-12].

Висновки

Попередження посадових  злочинів становить узгоджену систему  заходів політичного, економічного, соціального, організаційно-правового  характеру, спрямованих на випередження появи передумов таких злочинів, їх послаблення, нейтралізацію та усунення. Здійснення цих заходів повинно сприяти реалізації антикриміногенного потенціалу суспільства, його окремих інститутів. Головні з них передбачені у Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 24 квітня 1998 року № 367/98. Тільки таким шляхом має бути закладено підґрунтя успішної роботи по зменшенню посадових злочинів до мінімального рівня.

Попереджувальні заходи політичного  характеру зводяться до програмованості та предметності у впровадженні демократичних засад у різних сферах суспільної організації, зокрема, утвердженні у громадській свідомості розуміння, що посадова злочинність підриває авторитет і силу держави, етичні основи суспільства; послідовності і активізації проведення антикорупційної політики щодо службовців, схильних до корупційних вчинків, створення громадських формувань, незалежних державних структур для участі населення у боротьбі з посадовими злочинами.