Коррупция и методы борьбы с ней

Вступ

Корупція є однією з  найактуальніших соціальних проблем  сучасності. Деякі дослідники взагалі вважають, що корупція стала основною політичною проблемою кінця XX століття. За будь-яких підходів та оцінок однозначно одне - корупція є проблемою, розв’язання якої для багатьох країн є надзвичайно актуальною справою. Це повною мірою стосується України, високий рівень корумпованості якої визнано її політичним керівництвом, законодавчим органом, вітчизняними та зарубіжними аналітиками, відповідними міжнародними інституціями.

Корупція в сучасних умовах стала чинником, який реально загрожує національній безпеці і конституційному ладу України. Це явище негативно впливає на різні сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корумповані відносини все більше витісняють правові, етичні відносини між людьми, із аномалії поступово перетворюються у норму поведінки.

Проблеми ефективної протидії корупції хвилюють українську та світову  наукову спільноту. Провідні наукові  установи України тривалий час досліджують  корупцію в Україні не лише як певний вид злочинної діяльності, а як соціальне явище, що має складну  природу й особливу динаміку розвитку. Протягом останніх років науковці відмічають, що сучасна державна влада почала здійснювати активні кроки на шляху протидії корупції в Україні, хоча в цілому державна антикорупційна політика досі не набула ознак комплексності  й системності.

Проблеми формування та реалізації державної політики у сфері протидії корупції в Україні вивчаються аналітичними центрами, зокрема Агентством Стратегічних Досліджень, Центром економічних  та політичних досліджень імені О.Разумкова, Інститутом конкурентного суспільства, Фондом місцевої демократії тощо. Не залишилися ці проблеми й поза увагою міжнародної  наукової спільноти.

Так наприклад, згідно з Індексом сприйняття корупції міжнародної організації Transparency International, Україна у 2009 р. посіла 146 місце із 180 (разом з Росією, Камеруном, Кенією, Зімбабве тощо),

у 2008 р. — 134 місце (із 180),

у 2007 р. — 118 (із 179),

у 2006 р. — 99 (із 163),

у 2005 р. — 107 (із 158).

В останні роки в Україні  у сфері протидії корупції зроблено досить багато - прийнято спеціальний антикорупційний закон та низку інших законодавчих актів антикорупційного спрямування, схвалено Концепцію боротьби з корупцією, розроблено спеціальну антикорупційну програму, на політичному рівні проголошено курс на посилення протидії цьому злу, запроваджено система-тичне проведення на найвищому рівні організаційних заходів за участю керівників правоохоронних та інших державних органів, присвячених питанням протидії корупції тощо.

Однак, ці та інші, здійснювані  в державі та суспільстві, заходи не привели до відчутних позитивних результатів у справі протидії корупції.

Причин тому багато - як об’єктивних, так і суб’єктивних. Одна з них полягає у тому, що протягом існування України як незалежної держави антикорупційні процеси не мали належного наукового забезпечення. Власне, на сьогодні проблему протидії корупції визначають три аспекти, співіснування яких є досить парадоксальним фактом:               

  по-перше, вона є надзвичайно актуальною для соціального життя загалом і для юридичної науки і практики зокрема, що визнається і підкреслюється усіма;

  по-друге, про неї надзвичайно багато говорять політики, журналісти, інші категорії громадян; 

по-третє, при цьому вона характеризується низьким рівнем наукового  дослідження.

Констатація низького рівня  дослідження не говорить про відсутність будь-яких наукових досліджень проблеми протидії корупції. Вони є, але їх рівень не відповідає потребам антикорупційної діяльності, яка є комплексом правових, адміністративних, виховних та інших заходів, що здійснюються з метою забезпечення законності діяльності органів державної влади, професійного і чесного виконання службовцями своїх повноважень, недопущення встановлення корумпованих зв’язків, виявлення фактів корупційних діянь, притягнення до відповідальності винних осіб, мінімізації наслідків такого роду діянь, усунення причин та умов, які сприяють корупційним правопорушенням.

При цьому не дослідженими належним чином залишається низка  ключових для антикорупційної діяльності питань.

Ключовим питанням, яке  не має на сьогодні чіткого і однозначного вирішення, є питання щодо визначення поняття корупції. У широко вживаний термін «корупція» різними авторами вкладається найрізноманітніший зміст, починаючи від зведення корупції до такого злочину як одержання хабара, закінчуючи визначенням корупції за допомогою загальних формулювань, які не містять конкретних ознак правопорушення (стійкий зв’язок, система  взаємовідносин тощо). Не з’ясовано також, чи можливо дати універсальне  поняття корупції, яке б відповідало вимогам різних галузей науки, що  становить корупція у правовому відношенні тощо. Разом з тим, визначення  поняття корупції дає можливість визначитись з колом корупційних діянь, а  також наповнити конкретним юридичним змістом зазначений термін.

До числа не вирішених  питань, які мають важливе теоретичне і практичне значення для антикорупційної діяльності, відноситься і питання про механізм корумпованих відносин. З’ясування цього питання дозволить не  лише більш глибоко і точно визначити соціальну сутність корупції та її правову природу, але і виробити адекватні заходи протидії цьому злу.

Іншими словами, механізм протидії корупції повинен виходити з механізму  корумпованих відносин.

Особливості корупційних  процесів та антикорупційної діяльності в Україні

- це цілий комплекс  питань, які потребують свого  дослідження. Відповідь на них дасть змогу визначити закономірності розвитку корупційних процесів, їх тенденції, недоліки антикорупційного законодавства, основні проблеми, які виникають у його застосуванні, інші причини неефективної антикорупційної діяльності.

Трансформація структури  соціально  - економічних відносин в Україні, зміни в системі  державного управління, розвиток різних форм власності, становлення національної грошової одиниці – гривні –  поряд з позитивними сторонами  супроводжується загостренням кризових явищ в економіці, зміною структури  злочинності. Прямим наслідком стагфляції та прорахунків у здійсненні економічної  політики є зростання господарських  злочинів. Низька купівельна спроможність населення впливає на зниження його культурного рівня та на зростання економічних правопорушень. На зростання корупції вплинула неефективна система  державного управління; внаслідок недоліків у державному регулюванні економіки з'явився такий вид злочинів, як ухилення від сплати податків. За підрахунками економістів, до державної казни України через несплату податків не надходить до 60% обсягу прибутків, що одержуються підприємствами, організаціями та фірмами.

Об'єкти тіньової економіки, які підлягають оподатковуванню, збільшують свої доходи шляхом свідомого “перекручування” офіційних даних про реальні  розміри витрат і прибутків  у  офіційній економіці та приховуванням  даних про витрати і прибутки у незаконній діяльності. Це характерно для усіх структур тіньової економіки.

1. Поняття та сутність  корупціі.

Пряме відношення до тіньової економіки має корупція. Корупція (лат. corruptio — підкуп, хабар) — неправомірна діяльність у сфері політики та державного управління, яка полягає у використанні посадовими особами доручених їм прав та владних можливостей для особистого збагачення.

З методологічних позицій  виділяють три основні підходи до визначення поняття корупції.

      Згідно  з першим, корупція є відхиленням від норм права, службової етики та загальних моральних принципів. Такий підхід дає можливість трактувати корупцію у широкому та вузькому плані. У широкому значенні корупція розглядається як пряме використання посадовою особою прав, пов'язаних з його посадою, з метою особистого збагачення. У вузькому розумінні корупція характеризується прийняттям протиправного рішення посадовою особою, що дає можливість одержання певних благ іншою стороною, а посадова особа при цьому отримує незаконну винагороду.

Посадові особи, що перебувають  на державній службі, за своїм посадовим  станом є розпорядниками ресурсів, що безпосередньо їм не належать (бюджетні кошти, державні замовлення та пільги, об'єкти державної власності, соціальні, освітні, медичні послуги, що надаються  за рахунок держави, тощо).

      На основі другого підходу корупція характеризується як суспільне явище, що визначає міру неефективності наявних державних соціально-економічних інститутів та правової системи. За такого підходу корупція є, так би мовити, "силою тертя", котру мають перебороти як суспільство загалом, так і його господарюючі агенти та інститути для реалізації завдань, що стоять перед ними. Такий підхід відображає стан корумпованості суспільної системи у цілому.

       Згідно  з третім підходом, корупція є набором універсальних стратегій поведінки тих або інших соціальних груп, котрі мають на меті отримання переваг на послуги держави відповідного рівня та якості для організації і ведення бізнесу.    

Корупція – це таке саме стародавнє явище, як і соціальний порядок, що управляє життям людей, який би він  не був. І так само давно люди намагаються  знайти причини корупції і способи  її обмеження.

Корупція  означає зловживання  державною владою для власної  вигоди. Масштаби й наслідки корупції в Україні є фактором, який дестабілізує суспільне життя, ставить під загрозу конституційний лад. За даними міжнародної організації Transparency International, за рівнем корумпованості Україна перебуває на 106-му місці з 133 країн, які аналізувалися 8. У 2001 р. кожний 10-й державний службовець був притягнутий до відповідальності за корупцію. У цьому зв'язку можна нагадати, що, за свідченням історика V ст. Сільвіона, розгул корупції державних чиновників зумовив епоху занепаду (а потім і падіння) колись могутньої держави - Римської імперії.

Як відомо, вершиною "айсберга" тіньової економіки є її кримінальний сегмент у двох основних формах: організованої злочинності та економічної (за визначенням американського кримінолога  Е. Сатерленда, "білокомірцевої"). Суб'єкти цих форм злочинів "співпрацюють" з органами державного управління і  контролю у привласненні надвисокого "сукупного тіньового доходу". Головними технологіями тінізації  економіки і, відповідно, основними  формами прояву тіньових доходів  у сучасній Україні є такі [17, c. 3-4]:

        1. Тіньова  зайнятість і нелегальне виробництво  товарів і послуг. За експертними  оцінками вітчизняних дослідників,  у 90-х роках в Україні у  тіньовому секторі економіки  на різних умовах було залучено  половину дорослого населення.

Найбільшого розмаху тіньова  доходність набула у виробництві  та реалізації лікеро-горілчаних і  тютюнових виробів, а також нафтопродуктів. Так, за оцінками експертів, до цього  часу в тіньовому обігу перебуває 25-30% ринку алкоголю. Більш як третина  алкогольних напоїв не відповідають вимогам щодо якості та безпеки цієї продукції, внаслідок чого щороку 10 тис. чол. помирають і ЗО тис. чол. втрачають здоров'я.. У цьому зв'язку було запроваджено державну монополію у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних і тютюнових виробів.

         2. Приховування прибутків підприємств  і доходів громадян від оподаткування , необґрунтовані податкові пільги та заборгованість із заробітної плати.

Тим часом неписаний закон  бізнесу, що визнається підприємцями та податківцями всього цивілізованого світу, говорить: не сплачувати податки - це злочин, а не використовувати всі законні  можливості для мінімізації податкових платежів - безглуздя. Незважаючи на те, що, за інформацією ДПА, за останні 5 років добровільність сплати податків в Україні зросла майже вдвічі і на сьогодні не перевищує 60-70% усіх податкових зобов'язань платників  податків. На практиці ймовірність  порушень податкового законодавства  є дуже високою - наближається до 100%. Неозброєним оком видно також, як активи заробітної плати підприємств "перекочовують" з легального сектора економіки до тіньового.

          3. Шахрайство у фінансово-кредитній  сфері та у ціноутворенні. Внаслідок  застосування різноманітних технологій  тінізації операцій доведено  до банкрутства з привласненням  величезних доходів 10 комерційних  банків, у тому числі найбільший  з них - банк "Україна" [16, c. 38-40].

При зменшенні за останні 4 роки частини готівки з 41% до 35%, позабанківський оборот "чорного  налу" становить ще майже 5,4 млрд. грн. До цього слід додати і величезну  платіжну кризу, викликану штучним  високоліквідним банкрутством підприємств.

Неабиякі (нерідко 200—300%) надприбутки  дають небачені монопольні маніпуляції ("завищення - заниження") з цінами на внутрішньому і зовнішньому ринках, особливо на продукцію металургійної, хімічної, вугільної та легкої промисловості, а також сільського господарства      

         4. Масове розкрадання державної власності, в тому числі у процесі її роздержавлення та приватизації. Щоб підрахувати масштаби такого розкрадання, науковці вивели індекс "розкрадання держави". У Словенії цей показник становив 7 пунктів, у Латвії - 30, у Росії - 32. Вважаємо, що в Україні він є ще вищим. Про це яскраво свідчить реалізований механізм приватизації, за яким майже половину промислового потенціалу п'ятдесятимільйонної європейської країни, що створювався протягом життя кількох поколінь, було через посередників продано за приватизаційні сертифікати (кожний вартістю близько 2-10 дол.) "своїм людям" з купки колишньої номенклатури та криміналітету - у цілому за вартість одного (правда, великого) літака - до 180 млн. дол.