Коррупция и методы борьбы с ней

          5. Кримінальний бізнес з торговлі наркотиками, зброєю, людьми, інтелектуальною власністю та ін. Так, експерти ООН підрахували, що у світі в середньому щороку нелегально продають наркотиків на суму 400 млрд. дол., або приблизно 8% обсягу світової торговлі ними. На Заході норма прибутку наркоділків сягає 300%, а у Росії -1000%. Одіозною для України стала проблема торговлі живим товаром, особливо жінками, сто тисяч яких опинилися у рабстві за кордоном. Українських жінок купують за 50-200 дол, і перепродають до борделів Західної Європи вдесятеро дорожче. Сучасні рабовласники і контрабандисти світу щороку заробляють на торгівлі людьми понад 7 млрд. дол.

            6. Комп'ютерна злочинність полягає  у проникненні до електронних  банківських мереж, у піратському  контролі за софтверним ринком  і програмним забезпеченням, у  нелегальному продажу через Інтернет  аудіозаписів фільмів, а також  в інших нових суспільно небезпечних  явищах кіберзлочинності, які вже  турбують весь цивілізований  світ.

             7. Відмивання "брудних" грошей (капіталу). За різними оцінками, у світі щороку відмивається  від 500 млрд. до 1,5 трлн. дол. За  роки незалежності з України  вивезено десятки мільярдів доларів  (зокрема, у 2005 р. - 2,4 млрд. дол.). Відплив українського тіньового капіталу за кордон утричі перевищує західні кредити та всі види допомоги нашій державі.

Соціально-економічні наслідки тіньової економіки спеціалісти  справедливо розцінюють як суперечливі. Одні ототожнюють її з кримінальною економікою і оголошують суто негативною, паразитичною зоною економічних  відносин. Інші розглядають її як зразок найефективнішого господарювання у  складних умовах перехідного періоду. На наш погляд, немає підстав усіх учасників тіньових економічних  відносин вважати злочинцями. Однак  у тіньовому секторі вектор управління певною мірою утворює кут антисоціальної спрямованості. З огляду на це, тіньова  економіка не може не виступати як паразитичний, гальмівний фактор соціально-економічного розвитку [17, c. 6] . Київським міжнародним інститутом соціології було проведено загальнонаціональне опитування громадської думки про  стан корупції в Україні. Опитані громадяни мають дуже низький рівень довіри  до влади (лише 10-16 % опитаних зазначили, що мають високий рівень довіри до урядовців). Найвищою довірою користуються міські та селищні органи влади — близько 23 % респондентів, на другому місці — Кабінет Міністрів (16,4 %). Виявилося, що українці підозріло ставляться до мотивів, якими керуються урядовці у своїй діяльності, вважаючи, що урядовці діють не в державних, а у власних інтересах.

Понад  2/3 респондентів переконані, що органи виконавчої  влади на  усіх рівнях докладають недостатньо  зусиль для подолання корупції. Усвідомлюється, що суспільство сьогодні зіткнулося з численними серйозними проблемами. Насамперед це економічна нестабільність, а саме висока вартість життя та медичного обслуговування; за нею  йде нестабільність у соціальній та політичній сферах, як-от злочинність, корупція в уряді та незаконна  торгівля наркотиками.

Опитані громадяни вважають, що головними причинами розквіту корупції в Україні є те, що посадові особи розглядають свої посади як інструмент для одержання особистої вигоди, а контроль за діями таких осіб з боку правоохоронних органів є неадекватним.

Вирішення проблеми протидії корупції значною мірою залежить від того, наскільки правильно  і глибоко є зрозумілою її соціальна  сутність. Однак є ще одне надзвичайно важливе питання, яке стосується теоретичних основ протидії корупції, — це визначення поняття "корупція". Визначення соціальної та правової сутності корупції, її суттєвих ознак, формулювання наукової дефініції поняття "корупція", встановлення співвідношення з іншими правовими явищами має фундаментальне значення як для дослідження правової природи корупції, так і для практичної діяльності у сфері протидії корупції. Однак вирішення цих завдань не розв'язує повністю проблеми розуміння корупції у правовому сенсі, а головне є недостатнім для чіткого визначення об'єкта антикорупційної діяльності. Для розв'язання цієї проблеми мало у найбільш загальному вигляді визначити правові рамки корупції. Необхідно визначитись у тому, які конкретно діяння є корупційними, до яких категорій правопорушень вони належать, за яких механізмів корупційних відносин проявляються та яку правову оцінку мають отримувати.

Законом України "Про боротьбу з корупцією" корупція визначається як діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, яка спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг,  пільг або інших переваг.

Наведене тлумачення корупції дає змогу констатувати, що до корупційних  правопорушень можна віднести правопорушення, які:

     • полягають  у неправомірному використанні  особою, уповноваженою на виконання  функцій держави, офіційно наданої  її влади або службових повноважень,  а також пов'язаних з ними  можливостей влади або службових  повноважень, а також пов'язаних  з ними можливостей для задоволення  особистих інтересів чи інтересів  третіх осіб;

     • створюють умови для вчинення корупційних діянь або є приховуванням їх чи потуранням їм.

Залежно від характеру  діяння, його мотивації чи спрямованості  корупційні правопорушення поділяються  на: 1) корупційні діяння; 2) інші правопорушення, пов'язані з корупцією.

Відповідно  закону корумпованими  діями  вважається:

     • незаконне  отримання особою, уповноваженою  на виконання функцій держави,  матеріальних благ, послуг, пільг  або інших переваг, зокрема  прийняття або отримання предметів  (послуг) шляхом їх придбання за  ціною (тарифом), яка значно нижча  за фактичну (дійсну) вартість;

     • отримання  особою, уповноваженою на виконання  функцій держави, кредитів або  позик, придбання цінних паперів,  нерухомості або іншого майна,  з використанням при цьому  пільг або переваг, не передбачених  чинним законом.

Інакше кажучи, правопорушення, в основі яких лежать: 1) зловживання службовою особою владою, або службовим становищем; 2) корислива мета або інша особиста зацікавленність. Ці діяння визначають сутність корупції, становлять її серцевину.

Таким чином, залежно від мотивації вчинення (змісту інтересу, задовольнити який прагне особа, яка вчиняє корупційне правопорушення) корупційні діяння можна поділити на:

      • корупційні  діяння, пов'язані з протиправним  використанням влади або службових  повноважень для отримання матеріальних  благ, послуг або переваг чи  заволодіння чужим майном або  правом на нього;

      • корупційні  діяння, пов'язані з протиправним  використанням влади або службових  повноважень для задоволення  інших (некорисливих) особистих інтересів  чи інтересів третіх осіб.

Інші правопорушення, пов'язані  з корупцією, — це правопорушення, які створюють соціальні передумови для корупції як явища, умови для  конкретних корупційних діянь або  є приховуванням їх чи потуранням їм.

Діяння, пов'язані з корупцією, можна поділити на такі, що:

      • створюють  соціальні передумови для корупції  як явища, умови для конкретних  корупційних діянь;

      • вчиняються  з метою полегшення вчинення  корупційних діянь, є приховуванням  їх ,чи потуранням їм.

До таких, що створюють  соціальні передумови для корупції як явища, умови для конкретних корупційних  діянь, зокрема, можна віднести надання  особі, уповноваженій на виконання  функцій держави, незаконної винагороди (у тому числі давання хабара), інше сприяння отриманню такої винагороди (посередництво в хабарництві), зайняття особою, уповноваженою на виконання  функцій держави, підприємницькою  діяльністю, участь такої особи у  підготовці, розгляді та вирішенні  питань, які стосуються її особистих  інтересів або інтересів її родичів  чи інших близьких осіб, якщо вирішення  цих питань входить до службових  повноважень, сумісництвом, яке дозволяє через владні повноваження задовольнити інтереси приватної справи, тощо.

Такими, що вчиняються з метою  полегшити вчинення корупційних  діянь, є приховуванням їх чи потуранням їм, можуть визнаватися службове підроблення, порушення вимог щодо декларування доходів майна (неподання чи подання  неповних чи недостовірних відомостей про доходи та зобов'язання фінансового  характеру), умисне невжиття заходів  для боротьби з корупцією, умисне невиконання своїх обов'язків  у боротьбі з корупцією тощо.

Поділ корупційних правопорушень  на корупційні діяння та діяння, пов'язані  з корупцією, є досить умовним, оскільки вони можуть взаємно обумовлюватися (наприклад, отримання доходу в результаті незаконного зайняття підприємницькою  діяльністю, як правило, тягне за собою  порушення вимог щодо декларування (неподання, подання неповних чи неправдивих  відомостей про доходи), можуть бути нерозривно пов'язаними між собою (одержання хабаря нерозривно пов'язане  з його даванням), більше того, у певних випадках одне і те саме діяння може, залежно від обставин його вчинення, змінювати свій статус.

Проблема протидії корупції в Україні була і залишається  надзвичайно актуальною, як для держави, так і суспільства в цілому. За роки незалежності України для подолання корупції було прийнято:

12 законів України (щодо  внесення змін та доповнень   Закону "Про боротьбу з корупцією"  та ратифікації міжнародних конвенції)  у зазначеній сфері, з яких  два не набрали чинності:

• Конвенція ООН проти  корупції;

• Конвенція Ради Європи у контексті кримінального права.

44 укази Президента України,  з яких 14 втратили чинність і  лише 11 нормативного характеру, а  інші стосувалися кадрових призначень  та звільнень.

12 постанов Кабінету Міністрів  України, з яких одна втратила  силу. Їх характеристика та аналіз  виконання свідчать, що попри  велику кількість різноманітних  і слушних заходів, спрямованих  на запобігання та боротьбу  з корупцією, усі вони не  дозволили досягнути кінцевої  мети — подолання корупції  — не тільки тому, що окремі  з них недосконалі і мали  формальний характер чи були  взагалі не виконаними, а насамперед  тому, що не передбачили створення  системи протидії корупції.

Україною  ратифіковані:

• у березні 2005 року —  Цивільна конвенція Ради Європи про  боротьбу з корупцією;

• у жовтні 2006 року — конвенції: Організації Об'єднаних Націй  проти корупції; Ради Європи про  корупцію в контексті кримінального  права та додатковий протокол до неї.

Ініціативи Президента України  знайшли своє відображення в Концепції  подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності", схваленій  Указом № 724/2006. Зокрема, в ній поставлено мету, яка є одним із пріоритетів  держави, — створення дієвої системи  запобігання корупції, розроблення комплексних заходів для протидії цьому явищу, виявлення та подолання її соціальних передумов та наслідків.

У Концепції чітко визначено  шляхи протидії корупції на основних напрямах.

З цією метою передбачається прийняття нової редакції Закону України "Про державну службу" та Кодексу доброчесної поведінки  осіб, уповноважених на виконання  функцій держави; внесення змін до законів  України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України"" та внесення змін до Закону України "Про  статус суддів" та до низки інших  законів.

Економічне зростання  сучасного суспільства нерозривно пов'язане із запобіганням різноманітним  загрозам, які особливо набувають  свого поширення у період реформування економічної системи. Серед інших  загроз набули поширення складні  та небезпечні для нашої держави  соціально-економічні явища: тіньова  економіка і особливо її кримінальна  складова, організована злочинність  з її проникненням у систему економічних  відносин, корупція на всіх щаблях державного управління, "втеча" капіталу за кордон за наявності дефіциту інвестиційних  ресурсів.

Особливе місце серед  зазначеного, посідає відмивання коштів як механізм забезпечення функціонування тіньових економічних відносин, відтворення економічного потенціалу організованої злочинності тощо.

Разом з тим, у зв'язку з активним розвитком фінансової системи, технологічним удосконаленням здійснення фінансових операцій, проникненням у національні економіки транснаціональної  злочинності, проблема відмивання коштів набуває глобального характеру, створюючи систему загроз для фінансових ринків, зокрема національних. Протидія відмиванню коштів є проблемою національної економічної безпеки, яка потребує усвідомлення природи та чинників поширення цього суспільно небезпечного явища, а також відповідного правового забезпечення, узгодженого з міжнародними стандартами.

При розгляді феномена "відмивання коштів", зважаючи на його соціально - економічну обумовленість, слід брати до уваги те, що це явище набувало якісно нового поширення в різних країнах у періоди проведення соціально-економічних реформ та пов'язаних із цим періодів економічної нестабільності. Його правову природу та суспільну небезпеку треба оцінювати у співпідпорядкованості з іншими небезпечними проявами, з'ясовуючи, якою мірою легалізація сприяє існуванню і розвиткові специфічних форм та видів організованої злочинності, тіньової економіки, корупції тощо. На нашу думку, саме в цьому полягає технологічність відмивання коштів, оскільки, здійснюючи заходи впливу на цей протиправний процес, об'єктивно створюватиметься можливість впливу на ті суспільно небезпечні явища, з якими цей феномен тісно пов'язаний.