Автор: Пользователь скрыл имя, 02 Апреля 2013 в 18:08, курсовая работа
Мета дослідження
полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичного матеріалу з даної проблеми та практичного вирішення її в школі показати істотний вплив проблемного навчання на підвищення знань дітей молодшого шкільного віку.
Методи дослідження:
пошукові, дослідницькі
Завдання:
Розкрити сутність технологій проблемного навчання;
Проаналізувати види проблемного навчання;
Розкрити вимоги проблемних завдань та методи використання;
Розробити елементи проблемного навчання на уроках та позаурочний час у початковій школі.
Вступ
1. Проблемне навчання – один із ефективних методів пошукової пізнавальної діяльності молодших школярів.
1.1 Теоретико – методологічні засади проблемного навчання.
1.2 Вікові та індивідуальні особливості прояву пізнавальної активності молодших школярів.
1.3 Класифікація методів проблемного навчання молодших школярів.
1.4 Теоретичне обґрунтування творчих здібностей школярів.
1.5 Розвиток творчих здібностей учнів на уроках і в позаурочний клас.
2. Практичні дослідження розвитку творчих здібностей учнів.
2.1 Тест «Здібності учня»
2.2 Методика « Що вас цікавить?»
2.3 Методика «Діагностика спеціальних здібностей»
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
1.1 Теоретичне обґрунтування творчих здібностей школярів.
За визначенням Е. Фрома, творчі здібності – це здатність дивуватися, відшукувати рішення в нестандартній ситуації, спрямованість на нове і вміння глибоко усвідомлювати власний досвід. “Всередині” феномену креативності виділяють його потенційні і актуальні “іпостасі”, а також принципово їх розділяють. Це пов’язано з процесами освоєння носієм потенційної креативності того чи іншого(нового для нього) соціальнозначимого виду діяльності.
Мотивація творчо здібної
поведінки складається в
У наш час дуже актуальна проблема різнобічного виховання людини вже на самому початку її шляху, у дитинстві, виховання Людини, у якій би гармонійно розвивалися емоційний і раціональний початок. Втрати в естетичному вихованні збіднюють внутрішній світ людини. Не знаючи справжніх цінностей, діти легко приймають цінності брехливі, мнимі.
Основною метою освіти є підготовка підростаючого покоління до майбутнього. Творчість – це той шлях, що може ефективно реалізувати цю мету.
Показником творчого розвитку
є творча обдарованість або
Дітям молодшого шкільного віку споконвічно притаманна талановитість. Початковий період навчання вважається найважливішим у прилученні до прекрасного.
Початковий період шкільного
життя займає віковий діапазон від
6-7 до 10-11 років (1-4 класи). У молодшому
шкільному віці діти мають у своєму
розпорядженні значні резерви розвитку.
Їхнє виявлення й ефективне
Для того, щоб уміло використовувати наявні в дитини резерви, необхідно якнайшвидше адаптувати дітей до роботи в школі і вдома, навчити їх учитися, бути уважним. До приходу до школи в дитини повинний бути досить розвинутий самоконтроль, трудові уміння і навички, уміння спілкуватися з людьми, рольове поводження.
У молодшому шкільному віці закріплюються і розвиваються далі ті основні людські характеристики пізнавальних процесів (увага, сприйняття, пам'ять, уява, мислення і мова), необхідність яких зв'язана з приходом у школу. З «натуральних» ці процеси до кінця молодшого шкільного віку повинні стати «культурними», тобто перетворитися у вищі психічні функції, довільні й опосередковані.
У початковий період навчальної роботи з дітьми потрібно, насамперед, спиратися на ті сторони пізнавальних процесів, які у них найбільш розвинуті, незабуваючи, звичайно, про необхідність рівнобіжного удосконалювання інших.
Увага дітей до моменту приходу в школу повинна стати довільною і мати потрібний обсяг, стійкість, розподіл. Оскільки труднощі, з якими на практиці зіштовхуються діти на початку навчання в школі, зв'язані саме з недостатністю розвитку уваги, про її удосконалення необхідно піклуватися в першу чергу, готуючи дошкільника до навчання. Увага в молодшому шкільному віці стає довільною, але ще досить довго, особливо в початкових класах, сильною і конкуруючої з довільною залишається мимовільна увага дітей. Обсяг і стійкість і концентрація довільної уваги до третього класу школи в дітей майже такі ж, як і в дорослої людини. Молодші школярі можуть переходити з одного виду діяльності до іншого без особливих складнощів і внутрішніх зусиль.
У дитини може домінувати один з типів сприйняття навколишньої дійсності: практичний, образний чи логічний.
Розвиненість сприйняття виявляється в його вибірковості, свідомості, предметності і високому рівні сформованості перцептивних дій. Пам'ять у дітей молодшого шкільного віку є досить гарною. Пам'ять поступово стає довільною, освоюється мнемотехніка. З 6 до14 років у них активно розвивається механічна пам'ять на незв'язані логічні одиниці інформації. Чим старше стає молодший школяр, тим більше в нього переваг запам'ятовування осмисленого матеріалу над безглуздим.
Ще більше значення, ніж пам'ять, для навченості дітей має мислення. При вступі у школу воно повинне бути розвинуте і представлене у всіх трьох основних формах: наочно-діючій, наочно-образній і словесно-логічній. Однак на практиці ми нерідко зіштовхуємося із ситуацією, коли, володіючи здатністю добре вирішувати задачі в нагляно-діючому плані, дитина важко справляється з ними, коли ці задачі представлені в образній або словесно-логічній формі. Буває і навпаки: дитина сносно може вести міркування, мати багате уявлення, образну пам'ять, але неможе успішно вирішувати практичні задачі через недостатню розвиненість рухових умінь і навичок.
За перші три-чотири років навчання в школі прогрес у розумовому розвитку дітей буває досить помітним. Від домінування наочно-діючого і елементарного способів мислення, від допонятийного рівня розвитку і бідного логікою міркування школяр піднімається до словесно-логічного мислення на рівні конкретних понять. Початок цього віку зв'язаний, якщо скористатися термінологією Ж. Піаже і Л.С. Виготського, з домінуванням доопераціонального мислення, а кінець – з перевагою операціонального мислення в поняттях. У цьому ж віці досить добре розкриваються загальні і спеціальні здібності дітей, що дозволяють судити про їхню обдарованість.
На мій погляд, творчі здібності слід розглядати як основу («креативне ядро», що зумовлює творчу активність людини) для самоактуалізації та творчої самореалізації особистості у різних видах життєдіяльності. Отже, творчі здібності та творча обдарованість є характерною ознакою творчої особистості, спроможної реалізовувати свій творчий потенціал за власною ініціативою і вибором відповідних засобів. Її можна розглядати і як передумову для будь-якої творчої діяльності, змотивованої прагненням індивідуума до самовираження та самоствердження.
У нинішній, постсоціалістичний період розвитку українській державі в особі кожного її громадянина «потрібен творець, духовно багатий, вільний, володіючий методологіями діяльності» (В.Ільченко). Іншими словами, потреба сучасного суспільства полягає в людях, які мають якості, що притаманні цілісній, творчій особистості (ентузіазм, ініціативність, самостійність мислення та дій, сприйнятливість до нового, розвинену волю, цілеспрямованість, наполегливість, допитливість, енергійність, впевненість у своїх силах, емоційну активність, чесність, моральність, принциповість, прагнення до творчої самореалізації, фантазію, уяву, образне і асоціативне мислення, його гнучкість та дивергентність, відповідні творчі нахили і здібності).
Вже аксіоматичним є твердження про те, що творчі можливості, закладені у кожній людині природою, на певному етапі мають бути педагогічно скоригованими, оскільки саме учитель, вихователь, наставник може значною мірою професійно закласти підгрунття естетичного розвитку особистості та визначити сталий напрямок цього процесу.
З огляду на це, особливо актуальним стає теоретичне опанування та практичне впровадження освітніх технологій для розвитку творчих здібностей, до яких, насамперед, слід віднести: особистісно зорієнтовані; вальфдорську педагогіку; технологію саморозвитку (за М.Монтессорі); технологію розвивального навчання; технологію формування творчої особистості; проектно-моделюючі та нові інформаційні технології; технологію колективної творчої діяльності (за І.Івановим); технологію «створення ситуації успіху» (за А.Бєлкіним); інтеграцію різних видів мистецтва (за Б.Юсовим і Г.Шевченко) та інші.
Адже в сучасній освіті саме освітні технології для розвитку творчих здібностей виступають важливим фактором у процесі постійного духовно-творчого удосконалення особистості, формування інтелектуального і культурного потенціалу кожної людини.
1.2 Вікові та індивідуальні
особливості прояву пізнавальної активності
молодших школярів.
Психічний розвиток молодшого
У молодшому шкільному віці триває функціональний розвиток нервової і серцево-судинної
систем, органів дихання, шлункового тракту тощо. З
фізіологічного погляду цей віковий період
— відносно спокійний, ріст і розвиток
відносно рівномірні .
Процеси гальмування в молодших учнів
переважають над процесами збудження
частіше, ніж у дошкільнят, що створює
важливі фізіологічні передумов
Змістовну характеристику навчальної
діяльності молодших школярів знаходимо
в працях Г.Люблінської, Г.Костюка, О.Скрипченка,
Н.Лейтеса. Психологи відзначаю
Учителі початкових класів відзначають
зрослу поінформованість своїх вихованців
про навколишнє життя. Багато дітей приходять до
школи, вміючи читати, лічити, добре володіючи
мовою. Однак непоодинокі випадки, коли
інтелектуальний розвиток випереджає
розвиток мотивації і вольових якостей. Характерна особливіст
У розвитку дітей спостерігається зростання
негативних тенденцій: невротичні реакції
в поведінці, невміння зосередитися на
роботі, прояви агресивності щодо ровесників
і незнайомих людей. Ймовірно, що все це
зумовлено складностями соціально-економічної
перебудови суспільства. Багато сучасних
дітей виховуються в умовах однодітної
сім'ї, у сім'ях, де немає бабусь, дідусів.
Це ускладнює умови їх соціалізації, збіднює внутрішнє життя в
усіх його вимірах.
Під впливом навчання у молодших школярів розвивається
теоретичне мислення, тобто вони засвоюють наукові поняття, закономірності, поступово
оволодівають такими мислительнимиопераціями, як аналіз, порівняння предметів, узагальнення істотних
ознак і відкидання неістотних. Крім того, систематичне навчання сприяє і виникненню довільності
психічних процесів, плануванню, контролю власних
дій.
По-різному ставляться молодші учні до
знань, нової інформації. У кожному класі
є чимало дітей, які довірливо, з готовністю
сприймають почуте, вбирають без обдумувань
усе, що каже вчитель. У них постійна робоча
установка: слухати, наслідувати, виконувати.
Проте з перших днів навчання вчитель
помічає дітей, які вирізняються ініціативністю, бажанням висло
Як і дошкільнята, молодші школярі — «чомучки». Вони часто запитують
дорослих: «Що це? Як це трапилося? Звідки
взялося?», — і не задовольняються короткою відповіддю. Вони неодмінно хочуть знати
причину події, обставини, як і що відбувалося
тощо.
Згідно спеціальних досліджень, когнітивний
(пізнавальний) розвиток молодш
Під впливом навчання в мисленні молодшого
школяра змінюються співвідношення його
образних і понятійних, конкретних і абстрактних
компонентів. Ці зміни відбуваються по-різному,
залежно від змісту навчання. Завдання
його полягає в тому, щоб „забезпечувати
розвиток не тільки конкретного, а й абстрактного
мислення молодших школярів” . Виконуючи
завдання на визначення об'єктів, першокласники
на початку навчального року здебільшого
виділяють функціональні їхні ознаки,
тобто ознаки, пов'язані з призначеннями
предметів («будинок, щоб жити», «ніж, щоб
різати», «корова дає молоко» тощо).
Учні перших і частково других класів
застосовують переважно практично-дієвий
і образно-мовний аналіз. Діти порівняно
легко розв'язують задачі, коли можна використати
практичні дії із самими предметами, наприклад,
паличками, кубиками або виділити ознаки
частин предметів, спостерігаючи їх . Спочатку
аналіз є елементарним. Так, першокласники
на початку навчального року схильні аналізувати
тільки одну частину предмета (у розповіді під час опису картини вони
визначають одну-дві події, не виділяючи
головної). Поступово аналіз набуває комплексного характеру, стає повнішим, оскільки учні
розглядають більш-менш усі частини чи
властивості пізнавального предмета,
хоч ще не встановлюють взаємозв'язків
між ними.
У частини учнів другого класу і в більшості
учнів четвертого класу аналіз стає системним.
Розглядаючи частини і властивості предметів,
учні знаходять серед них головні, виявляють
їх взаємозв'язки і взаємозалежності.
Обсягом аналізу є предмети, явища, процеси, дії, вчинки людей, мовні явища.
Аналіз при цьому тісно пов'язується з
синтезом, тобто об'єднанням у думках виділених
елементів у єдине ціле, встановленням
зв'язків між ними. Аналіз, як і синтез,
потрібний для того, щоб учні усвідомили
будь-який наочний і мовний матеріал.
Молодші школярі по - різному порівнюють
предмети. Так, одні учні схильні знаходити
тільки різні, інші й подібні ознаки. Одні
порівнюють переважно яскраві, які привертають
їх увагу, інші — виділяють і малопомітні
ознаки. Одні діти здійснюють порівняння
на основі випадково виділених ознак,
інші намагаються дотримуватися певної послідовності. Є індивідуальні відмінності
і в кількості ознак, за якими порівнюються
предмети, загалом же вони збільшуються
з віком учнів. Кількість ознак, за якими
першокласники порівнюють предмети, під
кінець навчального року зростає в 1,8 рази
порівняно з тією, яка була на початку
навчального року.
Якщо дидактичні умови сприятливі, молодші школярі
успішно навчаються порівнювати також
числові й алгебраїчні вирази, формули,
схеми, речення тощо, знаходити в них щось
схоже й відмінне. Молодшим школярам доводиться порівнювати не
тільки сприйняті, а й уявлювані об'єкти.
Другокласники можуть успішно виділити
спільні й відмінні ознаки двох уявлюваних,
відомих їм предметів, живих істот (наприклад,
горобця й ворони, яблука і сливи тощо).
Порівнюючи нові й раніше пізнані предмети
чи явища, молодші школярі не тільки аналізують
їх, а й синтезують, висловлюючи результати
цих процесів у формі суджень.
Розвиток мовлення у молодших школярів
багато залежить від розвитку мовного
слуху. Для усвідомлення звука, як одиниці
мовлення, учень має навчитися виділяти
його із звукового комплексу (слова), знаходити-чути
і впізнавати в інших звукових спілкуваннях, зіставляти звуки, вимовлені
окремо та у словах, встановлювати звуковий склад, співвідношення між звуками
і буквами у словах. Неодмінною передумовою
успішного засвоєння залежностей між
звуковою і графічною системами мови є
звукобуквений аналіз слів. Основа звукобуквеного
аналізу — це чітке усвідомлення двох
знакових систем, що служить для зображення
тієї самої мовної одиниці — слова . Перехід
від однієї звукової системи (орфографічної) до іншої (фонематичної) вимагає
від учнів певного ступеню абстракції.
За даними дослідження Ж. Піаже , мовлення
дітей 6-8 років виявляється в таких його функціональних формах: повторення (дитина
повторює почуте слово, не звертаючи уваги на його
суть); монолог (дитина говорить ні до кого
не звертаючись); колективний моно
У молодшому шкільному віці активно розвивається
мовлення і швидко росте пасивний словник — кількість слів, що розуміє
дитина. Темп збагачення дитячого мовлення
нерівномірний, у ньому є фази прискорення
й уповільнення. Спостерігаються також
значні індивідуальні відмінності як
у темпі збагачення словника, так і в широті його використання.
До 6 років мова стає засобомспілкування і мислення дитини, а також предметом
свідомого вивчення, оскільки при підготовці
до школи починається навчання читанню
і письму. Як вважають психологи, мова для дитини стає рідною
.
Те, що дитина засвоює граматичні форми
слова і набуває значний активний словник,
дозволяє їй перейти до контекстної мови
. Зміст такої мови розкривається в самому
контексті, який стає зрозумілим для інших.
Щоб мовлення дитини успішно
розвивалося, треба забезпечити
цілеспрямовану мовленнєву діяльність
в таких напрямках:
Усі ці складні завдання
дитина розв'язує неодночасно і не
однаково успішно. Діти засвоюють мову
двома шляхами: в повсякденному,
природному спілкуванні з навколишніми
дорослими і в процесі
Молодший
шкільний вік характеризується значними
якісними змінами, які відбуваються в
розвитку пам'яті дитини. За даними дослідження
П.Зінченка, А.Смірнова та ін., при цілеспрямованій
роботі учителя у молодших школярів поступово
змінюються способи запам'ятовування
. Більшість першокласників просто повторюють
кожне слово, яке необхідно запам'ятати.
У 3 класі більшість дітей повторюють слова
групами. Деякі з них групують слова за
загальними ознаками. Окремі учні 4 класу
при запам'ятовуванні використовують
семантичну обробку матеріалу, логічні
висновки для реконструювання подій. Здійснюючи
індивідуальний підхід, учитель може стимулювати
окремих учнів створювати «розумовий
образ», який відрізняється яскравістю
і краще запам'ятовується. Можна навчити
найбільш розвинених учнів 4 класу прийому відшукування інформації у
пам'яті, створювати різноманітні сценарії
для збереження запам'ятованого.
У молодшому шкільному віці значно підвищується
здатність заучувати й відтворювати. Зростає продуктивність запам'
В учнів 2-3 класів зростає міцність запам'ятовування.
У молодших школярів інтенсивно розвивається
точність запам'ятовування тексту. Учні
3 класу в середньому в 2,4 рази точніше
запам'ятовуютьтекст порівняно з учнями 1 класу і
в 1,5 рази точніше, ніж учні 2 класу .
З віком у молодших школярів підвищується
точність впізнавання запам'ятованих
об'єктів. Найбільший діапазон відмінностей
у впізнаванні спостерігаються у першокласників,
а в учнів третіх класів він значно звужується
(у 4-5 разів) . Дівчата початкових класів
дещо точніше впізнають об'єкти, ніж хлопчики цього віку. Відбуваються й
якісні зміни у процесах впізнавання. Першокласники,
впізнаючи об'єкти, більше спираються
на їх загальні ознаки, а третьокласники
детальніше аналізують, виділяють у них
більш специфічні видові й індивідуальні
ознаки.
Розвиток пам'яті молодших школярів полягає
в зміні співвідношення мимовільного
й довільного запам'ятовування (у бік зростання
ролі довільного), образної і словесно-логічної
пам'яті. У молодшому шкільному віці особливо
інтенсивно розвивається словесно-логічна
пам'ять. Цей розвиток обумовлений мовленням
учнів у зв'язку із засвоєнням учнями навчальної
програми. Згадані автори підкреслюють,
що запам'ятовування першокласників недостатньо
цілеспрямоване. Лише у третьокласників
зростає цілеспрямованість, а заучування
набуває мотивованого характеру .
На розвиток пам'яті у молодших школярів
впливають не тільки притаманні тенденції у вікових закономірностях
пам'яті, а й методи і способи роботи учителя, змістовна і структурна
побудовапідручників, навчальних посібників. Чітке
структурування учбового матеріалу на
уроці, системність в організації навчальної
діяльності учнів, послідовність інформаційного
матеріалу, логіка його викладу на уроці суттєво
впливає на розвиток пам'яті у молодших
школярів.
Основна тенденція в розвитку уяви молодших
школярів полягає в переходах від переважно
репродуктивних її форм до творчої переробки
уявлень, від простого їх комбінування
до логічно обґрунтованої побудови нових
образів. Розвитку репродуктивної уяви
у дітей молодшого шкільного віку важливо
надавати особливої уваги. На думку деяких психологів , якщо не розвивати відтворювальну
уяву у молодшому шкільному віці, то це
неминуче призведе до гальмування художнього
сприймання не тільки у цьому віці, а й
на наступних етапах розвитку особистості.
Засвоєння молодшими школярами змісту
прочитаних оповідань, розв'язування ними математичних задач, розум
У процесі навчання здійснюється розвиток
в учнів пізнавальних інтелектуальних
процесів, який характеризується кількісними
та якісними їх змінами. Вони виявляються
зокрема в розвитку сприймання. Кількісні
зміни полягають у зростанні швидкості
перебігу процесу сприймання, у збільшенні числа
сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу
їх запам'ятовування тощо. Якісні зміни
являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення
нових його особливостей, які знаменують
собою піднесення його пізнавальної ефективності.
У молодших школярів сприймання стає більш
довільним, цілеспрямованим і категорійним
процесом. Сприймаючи нові для них предмети
і явища, учні прагнуть відносити їх до
певної категорії об'єктів. Особливості
сприймання молодших школярів виявляються
у виконанні завдань на вибір об'єктів з певної їх сукупності
. Вибираючи предмети, вони орієнтуються
здебільшого на їх колір та форму. В одних
випадках за характерну ознаку предмета вони беруть
форму, а в інших — колір. Чим старші учні
початкових класів, тим більша роль у їх
сприйманні належить формі. Зростає і
точність розрізнення форм предметів.
В учнів 3-х класів удосконалюється робота аналіза
Фонетичний слух у молодших школярів швидко
розвивається під впливом систематичної
роботи на уроках читання, письма і усного мовлення.
Належна увага вчителів до розвитку в учнів
слуху сприяє успішному оволодінню ними читанням і письмом, запобіганню помилкам
у звуковому аналізі слів та їх писемному
відтворенні .
У процесі навчання у школярів розвивається
сприймання форм предметів. При цьому
в сприйманні першокласників часто форма
предметів чітко не виділяється. Також
розвивається сприймання простору. Так,
першокласники правильно визначають місце
предметів (праворуч, попереду, позаду
тощо), осмислено сприймають предмети,
які знаходяться справа-зліва, попереду-позаду
від іншої людини, правильно називають
праву і ліву руку людини, яка стоїть навпроти
нього. Учні 1-2 класів здатні визначити
просторові співвідношення різних предметів,
якщо поставлене перед ними завдання має
конкретний, наочний характер. Якщо ж даються завдання визначити
просторові співвідношення поза наочною ситуацією, то чимало учнів 1-2 класів не
можуть правильно його виконати.
Основним джерелом емоцій у молодших школярів
є учбова та ігрова діяльність . Формуванню
почуттів сприяють успіхи і невдачі в
учінні, взаємини з ровесниками і батьками,
читання художньої літератури, сприймання
телепередач, кінофільмів, інтелектуальні
ігри. Л.Виготський відмічав, що вже 6—7-літні
діти досить добре усвідомлюють свої переживання,
зумовлені оцінкою дорослих. До емоційної
сфери молодших школярів належать переживання
нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які стають основою формування
пізнавальних інтересів, допитливості
учнів. Групові заняття та ігри сприяють
розвитку в учнів моральних почуттів і
формуванню рис характеру.
Для молодших школярів загалом характерний життєрадіс
У першому класі спілкування з ровесниками
та старшими дітьми, роль учителя у вихованні
моральних почуттів особливо важлива.
Провідна роль його зберігається і на
наступних етапах навчання учнів, але
поряд з цим зростає й значення як фактора
формування в учнів моральних почуттів,
зокрема почуття дружби, товариськості,
обов'язку, гуманності.
У молодшому шкільному віці розвивається
почуття симпатії. Воно відіграє важливу
роль в утворенні малих груп та позакласних
об'єднань.
На емоційний
стан молодших школярів впливають
взаємини у сім'ї та жорстоке ставлення
батьків до дитини (відмовлення у задоволенні
потреб дитини, яке супроводжується сильною
неприязню; зайва холодність батьків,
нездатність їх відповісти на спроби дитини спілкуватись з батьками; прилюдне приниження
дитини; загроза застосовувати фізичне
насилля, яка викликає страх у дитини; заборона спілкуватись
з ровесниками чи брати участь у родинних заходах тощо)
.
Помітних успіхів досягають молодші школярі
в набуванні здатності здійснювати цілеспрямовані
дії, долати при цьому зовнішні та внутрішні
труднощі. Формуванню їх вольових якостей
сприяє передусім шкільне навчання, яке
вимагає від учнів усвідомлення й виконання
обов'язкових завдань, підпорядкування
їм своєї активності, довільного регулювання
поведінки, вміння активно керувати своєю
увагою, слухати, думати, запам'ятовувати,
узгоджувати свої потреби з вимогами вчителя.
Виховувати волю дитини означає організовувати
її діяльність, навчати розумної поведінки,
тренувати в хороших вчинках; формувати
здатність до інтенсивної й систематичної
роботи, до переборення труднощів у житті
і праці; виробляти звичку завжди бути
енергійною, рішучою, наполегливою людиною;
прищеплювати вміння підпорядковувати
свою діяльність свідомо поставленим
цілям, переборюючи сторонні бажання, страх, лінощі тощо .
Підвищена емоційна збудливість негативно
впливає на вольові якості. Для деяких
молодших школярів характерна нестримніс