Розвиток творчих здыбностей

Зміст

Вступ

1. Проблемне навчання – один із ефективних методів пошукової пізнавальної діяльності молодших школярів.

1.1 Теоретико – методологічні  засади проблемного навчання.

1.2 Вікові та індивідуальні  особливості прояву пізнавальної  активності молодших школярів.

1.3 Класифікація методів  проблемного навчання молодших  школярів.

1.4 Теоретичне обґрунтування творчих здібностей школярів.

1.5 Розвиток творчих здібностей  учнів на уроках і в позаурочний  клас.

2. Практичні дослідження  розвитку творчих здібностей  учнів.

2.1 Тест «Здібності учня»

2.2 Методика « Що вас  цікавить?»

2.3 Методика «Діагностика  спеціальних здібностей»

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Сьогодні навчання розглядається  як багаторольовий процес. «Акцент  на цьому виключно важливий для подолання  побутової авторитарної парадигми  навчання, де панує монофункціональний підхід до студента, який розглядається і оцінюється лише з боку навчальних досягнень», - стверджує О.Я.Савченко.

Організація проблемного навчання сприяє більш активному і продуктивному засвоєнню найважливіших знань про предмети, взаємозв’язки і закономірності.

Проблемна активність –  це одна із центральних проблем педагогіки. Вона була стержнем багатьох педагогічних теорій минулого (Я. А. Коменського, Й. Г. Песталоцці, Ф. Дістерверга, К.Д.Ушинського). І це не випадково, оскільки сам процес людського пізнання носить активний, творчий характер, а здібності людські, в тому числі і пізнавальні, розвиваються лише в активній самостійній діяльності. В проблемному навчанні створюються найбільш сприятливі умови для формування таких якостей особистості, як пізнавальний інтерес, творча активність і самостійність.

Центр тяжіння в проблемному  навчанні переноситься на активність самого учня учитель опирається на розвиток його мислительних процесів, а не тільки на пам’ять і заучування матеріалу. Навчання не можна розглядати як спільну діяльність вчителя і учнів при передачі і засвоєнні знань, умінь і навичок. Діяльність вчителя зараз не зводиться до передачі знань в готовому вигляді, а полягає в організації активного пізнання учнів, в керуванні їх пізнавальною діяльністю.

Питання проблемного навчання досліджувало ряд вчених, які остаточно єдиної думки у його розв’язанні не досягли. По різному трактується розуміння особливостей функціонування проблемності, а також сам безпосередній вплив проблемної ситуації на пізнавальну активність та психологічний стан особистості. Зокрема, М. М. Скаткін, а також І. Я. Лернер розглядають проблемне навчання як один із методів навчальної діяльності, який грунтується на самостійній пізнавальній діяльності студентів, а в свою чергу Махмутов М. І. обгрунтовує особливості проблемного навчання як цілої методичної системи, яка об’єднує різноманітні методи навчання.

 

 Тема курсової роботи:

«Розвиток творчих здібностей – це складова проблемного навчання». 

Я її обрала тому що вона є  досить актуальною.

Актуальність теми визначається наступним:

1. проблемне навчання недостатньо досліджене в цілому;
2. проблемне навчання в початкових класах має свої особливості і його ефективність забезпечується певними умовами;
3. проблемне навчання впливає на рівень знань молодших школярів;
4. потреба практичних розробок використання проблемного навчання з різних предметів в школі.

Об'єктом дослідження

 використання технологій проблемного навчання в початковій школі.

Предмет дослідження

проблемне навчання.

Мета дослідження

полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичного матеріалу  з даної проблеми та практичного  вирішення її в школі показати істотний вплив проблемного навчання на підвищення знань дітей молодшого шкільного віку.

Методи дослідження:

пошукові, дослідницькі

Завдання:

1. Розкрити сутність технологій проблемного навчання;
2. Проаналізувати види проблемного навчання;
3. Розкрити вимоги проблемних завдань та методи використання;
4. Розробити елементи проблемного навчання на уроках та позаурочний час у початковій школі.

 

 

1. Проблемне навчання  – один із ефективних методів  пошукової пізнавальної діяльності  молодших школярів.

 

 Досвід організації проблемного навчання накопичувався у світовій практиці протягом багатьох десятиліть Розробці методики і технології проблемного навчання значною мірою сприяли наукові праці в галузі психології навчальної діяльності (А. Н. Леонтьєв, П. Я. Гальперін, В. В. Давидов, Н. А. Менчинська, Н. Ф. Тализіна та ін.).

Проблемне навчання розглядається  як технологія розвиваючої освіти, спрямована на активне одержання  учнями знань, формування прийомів дослідницької  пізнавальної діяльності, залучення  до наукового пошуку, творчості, виховання  соціальне значимих рис особистості. Проблемне навчання засноване на конструюванні творчих навчальних завдань, що стимулюють навчальний процес і підвищують загальну активність учнів. Воно формує пізнавальну спрямованість особистості, сприяє виробленню психологічної установки на подолання пізнавальних труднощів

Основне дидактичне призначення  проблемного навчання — в педагогічному  керуванні активною пошуковою діяльністю учнів. Проблемне навчання виражається в системі проблемних ситуацій, задач, завдань, які необхідно вирішити учням.

Навчання, як відомо, є особливою  формою пізнання об'єктивної дійсності, яка передбачає прискорене оволодіння людиною суспільно-історичним досвідом, що нагромаджений попередніми поколіннями. Досягнення цієї основної мети сьогодні здебільшого реалізується за допомогою пізнавальної взаємодії вчителя і учня, результатом якої є інтенсивне формування знань учня та стрімкий розвиток його індивідуальних сил і здібностей. Працюючи з будь-яким навчальним змістом, як учень, так і учитель повинні проявити в собі зустрічну пізнавальну активність, інакше навчання буде малоефективним. З іншого боку, якість навчального процесу також залежить і від того, як розгортається пізнавальна активність учня й які пізнавальні процеси більше представлені в навчанні - научіння, чи учіння, тобто вияснення проблеми, що є основою оволодіння знаннями учня, процес свідомого заучування матеріалу, чи розумове осмислення його фактів.

Проблемне навчання передбачає послідовне і цілеспрямоване висунення перед учнями пізнавальних завдань, які вони вирішують під керівництвом учителя і при цьомуактивно засвоюють нові знання. Наявність теоретичних іекспериментальних завдань само по собі ще не робить навчання проблемним.

Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно відповідає таким вимогам: вимагає роздумів над проблемою; викликає пізнавальний інтерес в учнів; опирається на попередній досвід ізнання за принципом апперцепції.

Проблема – складне теоретичне або практичне питання, що вимагає вивчення і вирішення.

Види дидактичних проблем:

а) за галуззю імісцем  виникнення: предметні, міжпредметні, урочні йпозаурочні;

б) за роллю в пізнавальному процесі: основні йдопоміжні;

в) за способом організації  їх розв’язку: фронтальні, групові  та індивідуальні.

Основні способи і прийоми  створення проблемних ситуацій:

а) повідомлення вчителем учням  інформації, яка містить суперечність;

б) сприймання і осмислення різних тлумачень одного і того ж явища;

в) невідповідність між  системою знань, навичок і вмінь  учнів та новим фактом, явищем;

г) використання сукупності способів і прийомів, в ході яких виникає проблемна ситуація.

Процес засвоєння знань  проблемним шляхом включає такі етапи:

 а) створення проблемної  ситуації;

 б) аналіз проблемної  ситуації іформулювання проблеми;

в) висунення гіпотез;

г) перевірка найважливіших гіпотез.

Проблемне навчання розглядається  як технологія розвиваючої освіти, спрямована на активне одержання  учнями знань, формування прийомів дослідницької пізнавальної діяльності, залучення до наукового пошуку, творчості, виховання соціально значущих рис особистості. Проблемне навчання засноване на конструюванні творчих навчальних завдань, що стимулюють навчальний процес і підвищують загальну активність учнів. Воно формує пізнавальну спрямованість особистості, сприяє виробленню психологічної установки на подолання пізнавальних труднощів.

Проблемне навчання – це інтегроване поняття, що поєднує  принципи розвивального навчання, принципи й методи диференційованого підходу, інноваційність.

Навчання, побудоване на основі проблемного уміння, є проблемне навчання. Учень одержує у ньому нові знання не в готовій формі, а як наслідок своєї розумової праці. Вони є його власним відкриттям, продуктом його розумової діяльності, однак при цьому виникає необхідність здійснити такі кроки, які б наблизили проблему до учня, тобто кроки, після яких учень проблему сприйняв би як власну.

І.Лернер і М.Скаткін, відомі дидакти й ініціатори впровадження технологій проблемного навчання у  школах колишнього Радянського Союзу, розглядали проблемне навчання як таке, в ході якого учні систематично включаються у процес пошуку доказового рішення нових для них проблем, завдяки чому вони навчаються самостійно здобувати знання, застосовувати раніше набуті, оволодівати досвідом творчої діяльності.

Основне дидактичне призначення  проблемного навчання – в педагогічному  керуванні активною пошуковою діяльністю учнів. Проблемне навчання виражається в системі проблемних ситуацій, задач, завдань, які необхідно вирішити учням.

Проблемна ситуація – психологічний  стан, що виникає в результаті мислительної взаємодії суб’єкта (учня) з об’єктом (навчальним матеріалом) і викликає пізнавальну потребу розкрити суть процесу або явища, що вивчається.

Проблемна ситуація – це пізнавальна трудність, суперечливий матеріал. Учні для вивчення нової теми повинні самостійно використати мислительні операції: аналіз, синтез, порівняння, аналогію, узагальнення

Проблемна ситуація характеризується уявною несумісністю двох чи більше інформацій.

Залежно від властивості  невідомих, які потрібно розкрити в  проблемній ситуації, вони бувають: основними і допоміжними.

За способом подачі інформації проблемні ситуації бувають:

а) текстовими (виникають під час осмислення учнями інформації, що міститься у тексті або графічному матеріалі (у схемах, кресленнях);

б) безтекстовими (створюються усно, через матеріалізовану ситуацію – демонстрацію за допомогою пристрою чи природного явища);

за часом вирішення:

в) короткочасними (використовуються для оперативної активізації діяльності учнів);

г) тривалими (розв’язуються не на одному занятті, а на двох-трьох).

Різноманітність типів проблемних ситуацій свідчить про важливість використання в навчальному процесі, зумовлює різні способи їх створення.

Створення проблемної ситуації – найвідповідальніший етап у  проблемному навчанні.

Проблемне навчання – система  регулятивних принципів діяльності, цілеспрямованості та проблемності, правил взаємодії викладача та учнів, вибір способів та прийомів створення проблемних ситуацій і вирішення навчальних проблем.

Проблемне навчання полягає  в пошуковій діяльності учнів, яка  починається з постановки питань (створення проблемної ситуації), продовжуючись  у розв’язанні проблемних завдань, у проблемному викладі знань  учителем, у різноманітній самостійній роботі учнів. Такий вид навчання передбачає належний рівень підготовленості, зацікавленості учня в пошуку невідомого результату.

Ідея про конструктивне  зближення процесів наукового й  навчального пізнання й на цій основі, розвиток розумових здібностей учнів та підвищення якості навчального процесу одержала всебічну розробку в теорії проблемного навчання. Однак говорити про масштабне впровадження проблемності в практику школи, його високу ефективність не є достовірним фактом. Сьогоднішня навчальна діяльність показує перевагу малоусвідомленого застосування вчителями елементів проблемності в навчальному процесі.

Теоретичні розробки питання  проблемного навчання досить різнобічні. Саме поняття "проблемне навчання" вчені відносять до різних категорій, включаючи в нього різний зміст. Одні вчені вважають, що воно (проблемне навчання) є принципом дидактики (Кудрявцев), другі вчені вважають його методом навчання (Оконь В., Брушлинський А.Н.) , треті - типом навчального процесу (Алексюк П.В., Махмутов М.І.) , четверті - психолого-педагогічною системою в організації навчально-пізнавального процесу (Максимова В.Н.) , п'яті - особливим підходом до навчання, що виявляється насамперед у перетворюючому характерчі пізнавальної діяльності школярів (Скаткін М.Н.) .

Вважаємо, що всі ці теорії, всі ці підходи до визначення місця проблемного навчання в теорії і практиці школи не позбавлені змісту, проте їх потрібно розглядати не самих по собі, а лише в сукупності, тобто у взаємозв'язку всіх цих сфер діяльності, у їх гармонійній взаємозалежності. Тут перш за все потрібно чітко розрізнити теоретичний і практичний аспекти. В науці проблемне навчання розглядається лише як теорія, а у практиці школи виділяється як система психолого-педагогічних засобів організації ефективного навчального пізнання та формування творчості особистості, що розвивається. Основна відмінність у проблемності навчання полягає у змісті й характері організації вчителем пізнавальної діяльності школярів, яка в свою чергу, передбачає особливу взаємодію навчальних проблем, проблемних завдань і запитань. Крім того, як серцевину проблемного навчання можна виділити цілісний процес спільної продуктивної взаємодії вчителя і учнів, який охоплює й виявлення проблеми, й відкриття знань учнем під час її розв'язання, і застосування відшуканих способів дії до виконання нових навчальних завдань. А все це буде залежати від особливостей учнів, власної педагогічної діяльності вчителя, рівня розвитку класного колективу. Тому обговорючи питання проблемного навчання, як особливого способу діяльності учнів, треба також зауважити, що особливості такого навчання є фактором вдосконалення творчих здібностей самого вчителя. Дослідження проблемної ситуації безпосередньо пгов'язане з глибоким визначенням ходу і способу пізнавальної діяльності людини, з'ясуванням умов організації її високопродуктивної розумової праці.