Засвоєння молодшими школярами соціального досвіду у процесі ігрової діяльності

На жаль, сьогодні ми ще дійсно не готові до створення і проведення для молоді спільної Всеукраїнської гри. Але ми знаходимось на етапі підготовки до неї, коли, на нашу думку, можливе ширше використання   групових творчих справ, особливо в позаурочній діяльності школярів. Практика передових вчителів засвідчує, що за змістом ці справи можуть бути народознавчими, вони допомагатимуть дітям краще пізнавати культуру, духовні надбання українського народу, сприятимуть вихованню в них гідності, поваги одне до одного. В пригоді можуть стати й різноманітні комплексні форми організації позакласної виховної роботи в школі.

Хотілось би зазначити, що є нагальна потреба в розповсюдженні всього цінного (розробки програм для дітей, цікавих ігрових форм), що вже зроблено останнім часом в Україні, узагальнити і видати для вчителів збірники таких матеріалів. Можливість вибору дозволить удосконалювати існуючі методи і форми виховання школярів, створити нові виховні технології [60, c. 159-162].

Роль гри в розвитку, становленні особистості дитини незаперечна. Сьогодні важливо не стільки наголошувати на значущості гри як форми впливу на розвиток дитини, хоч це також важливо, скільки акцентувати увагу на методиці використання і запровадження гри в урочний і позаурочний час.

З цього приводу хотілось би внести на розгляд деякі пропозиції [1].

Один із важливих шляхів реалізації програми національного виховання дітей пролягає через максимальне залучення гри в навчально-виховний процес початкової школи [3, c. 58-59].

Це, у свою чергу, потребує підвищення фахових знань учителя в оволодінні алгоритмом проведення навчально-виховного процесу з використанням гри, уміння оперувати ігровим інструментуванням, самостійно моделювати форми занять, правильно їх використовувати відповідно до навчального предмета, щоб гра сприяла розвиткові дитини.

Необхідно допомогти вчителеві початкових класів поглибити свої знання з методики використання гри у виховному процесі через організацію різноманітних регіональних семінарів, конференцій з цієї проблеми. Крім цього, при обласних інститутах післядипломної освіти вчителів потрібно запровадити спеціальні курси лекцій, практичних занять з освоєння методики впровадження нетрадиційних форм у практику роботи школи з метою підвищення результативності засвоєння дітьми навчально-виховного матеріалу [5, c. 6-7].

Учителю початкових класів нині вкрай необхідна методична література з цих питань. Вихід із ситуації незадовільного забезпечення методичними виданнями вбачається в тому, що тепер у багатьох містах, обласних центрах, регіонах видається дуже цікава методична література з питань, які розглядаються. Але видання ці мають невеличкий тираж і в основному осідають в масштабах регіону. Наприклад, посібник Н. Білик “Нетрадиційні позакласні форми роботи на інтегративній основі”, розроблений на базі Полтавського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, дуже змістовний, на високому методичному рівні підготовлені сценарії позакласних заходів. Такі видання після відповідного вивчення треба централізовано, через Міністерство освіти перевидати масовим тиражем для всіх шкіл України [6, c. 40-43].

Велику допомогу в акумуляції передового педагогічного досвіду з проблем використання гри в навчально-виховному процесі молодших школярів, національної школи, його розповсюдженні подає журнал “Початкова школа”. На його сторінках мали б знайти висвітлення такі питання, як теорія гри, праці науковців, педагогів, психологів, узагальнення передового досвіду вчителів-практиків, ентузіастів цієї справи.

Сьогодні, в час відродження національної системи виховання, дуже важливо залучати до процесу формування особистості дитини українські традиційні народні дитячі ігри. Національні дитячі ігри дуже глибокі своєю мудрістю, містять у собі величезний виховний потенціал. Вони добре сприймаються нашими дітьми, і за формою, і за змістом найповніше відповідають ментальності української дитини [8, c. 152-155].

РОЗДІЛ ІІ. ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ

2.1. Засвоєння молодшими школярами соціального досвіду у процесі ігрової діяльності

Сучасний педагог має бути готовим до організації різних видів діяльності учнів, оскільки життєвий шлях особистості тісно переплітається з діяльністю. Діяльність – це активність людини, спрямована на досягнення свідомо визначених цілей, пов’язаних із задоволенням потреб та інтересів. Діяльність формує і змінює її саму, її волю, характер, здібності.

Психологія обґрунтовує три основних види діяльності – ігрову, навчальну, трудову, які характеризуються гармонійним взаємодоповненням, взаємопроникненням та взаємоіснуванням [9, c. 53-54].

Навчально-виховна ефективність будь-якої діяльності перебуває у прямій залежності від рівня її організації, врахування вікових особливостей дітей, чергування та дозування видів діяльності, різноплановість якої має надзвичайно важливе значення у становленні особистості учня. У діяльності складаються професійно-особистісні особливості людини. Формування її як суб’єкта діяльності починається в грі, у цьому полягає її велике значення, оскільки в ній дитина шукає не лише задоволення, але й серйозні заняття. В активній ігровій формі вона глибше пізнає явища життя, суспільні відносини людей, трудові процеси. Гра – це світ практичної діяльності дитини, яка задовольняє не тільки фізичні, але й духовні потреби. Дитяча гра є формою реалізації її активності, формою життєдіяльності. Гра є автономною й “цінновічною”, як довготривала школа реалізації практично всіх можливостей дитини і багато в чому дорослої людини. Водночас, гра – це вивірений століттями, народним досвідом, соціально-культурними нормами суспільства фактор соціалізації особистості.  Гра є традиційним засобом народної педагогіки. Люди здавна використовували гру як метод трансляції досвіду старших поколінь молодшим [14, c. 18]

Гра широко використовується у дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах. У сучасній школі, коли педагоги акцентують увагу на активізації та інтенсифікації навчального процесу, ігрова діяльність використовується як самостійна технологія з метою засвоєння понять, тем, розділів навчального предмета; як елемент (іноді достатньо істотний) іншої технології; як урок (заняття) чи його частина (вступ, пояснення, закріплення, вправа, контроль); як технологія позакласної виховної роботи. Поняття “ігрові педагогічні технології” включає велику групу ігрових методів, прийомів та форм організації педагогічного процесу. На відміну від ігор взагалі, педагогічна гра характеризується істотною ознакою – чітко сформульованою метою навчання й виховання і відповідними результатами, які можуть бути обґрунтовані, виділені у певному вигляді і характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю.

Ігрові технології мають такий спектр цільових орієнтацій:

      дидактичні: розширення світогляду, пізнавальна діяльність; застосування знань, умінь, навичок у практичній діяльності; формування умінь і навичок, необхідних у практичній діяльності, розвиток загально-навчальних умінь і навичок; розвиток трудових навичок;

      виховні: формування певних підходів, позицій, моральних, естетичних і світоглядних установок; виховання самостійності, волі, співробітництва, взаємодопомоги, колективізму, комунікативності тощо;

      розвиваючі: розвиток уваги, пам’яті, спостережливості, мови, мислення, творчих здібностей, мотивації навчальної діяльності; уміння порівнювати, аналізувати, робити самостійні висновки, співставляти, знаходити аналогії, уявляти, приймати оптимальні рішення, фантазувати, розвивати здатність до емпатії та рефлексії;

      соціалізуючі: прилучення до норм і цінностей суспільства; адаптація до умов середовища; стресовий контроль, саморегуляція; навчання спілкування, психотерапія [16, c. 1-11].

Тепер ми детальніше розглянемо приклади ігрової діяльності на уроках громадянської освіти [20, c. 2-3].

Спочатку звернемось до практики проведення уроку громадянської освіти у 3-му класі вчителя Ясіновської Олени Петрівни. Яка працює у            ЗОШ № 10 у м. Хмельницькому.

Тема уроку: “Рольова гра” [22, c. 222-225].

Тепер докладніше про рольові ігри в громадянській освіті.

Рольова гра – гра розважального характеру, в якій учасники приймають певні ролі та колективно створюють історію або слідують уже існуючій (зазвичай із фантастичних творів), у видуманих ситуаціях діючи відповідно до своїх ролей. Учасники приймають рішення, спираючись на словесний образ персонажа, а дії завершуються успіхом чи провалом згідно визначеній системі правил, норм та принципів. У межах правил гравці можуть вільно імпровізувати; їхній вибір у кожній ситуації формує інсценування та результат гри [24, c. 45-47].

Дія гри відбувається у світі гри, який значним чином впливає на перебіг подій у грі. Ігровий майстер пропонує гравцям сюжет, розділений на модулі, рольову систему розвитку персонажу й раси самих персонажів, їх уміння тощо [23, c. 63-78].

Головна мета – отримати задоволення від самого процесу гри. Це фундаментально відрізняє рольову гру від настільних, картярських, спортивних та інших, не таких динамічних ігор. Рольові ігри не основана на конкуренції, навпаки, вони більше зближують людей у спілкуванні. Типова рольова гра більш сприяє до бажання грати разом, а не поодинці.

Рольова гра має епізодичний характер, зазвичай у вигляді щотижневих сесій протягом місяців або навіть років, хоча існують і односесійні постановки сюжету. Вона є формою узгодженого, спільного творення історії. Як новели та фільми рольові ігри приваблюють, тому що вони збуджують і розвивають фантазію. Безпосередність – це основна відмінність рольової гри від звичайного вимислу. На відміну від того, хто переглядає фільм чи читає книгу, який є пасивним учасником, гравець рольової гри сам приймає рішення, які утворюють сюжет. Іноді, гравці говорять від свого імені, а іноді – від третьої особи, пояснюючи дії свого персонажа; це залежить від особистого ставлення, зацікавленості та захоплення гравцем того, що відбувається [25, c. 63-64].

Деякий відтінок рольової гри присутній навіть у такій дитячій грі як “козаки-розбійники”, тільки з меншим рівнем витонченості. Адже в рольові грі кожен персонаж своєрідний, особливий. Витримана система правил і більш-менш реалістичні принципи кампанії сприяють тому, що у гравця зникає відчуття нереальності, награності. Рівень реалізму в іграх коливається від просто достатньо якісної логіки для утворення правдоподібної історії до повноцінної інсценізації справжніх життєвих дій [26, c. 37-39].

Різновидами рольової гри можуть бути:

      ситуаційно-рольові ігри, де поряд із організаційно-управлінськими правилами відіграють певну роль і процесуальні правила. В основі їх – певні ситуації, які спроектовані заздалегідь і складають основу ігрової моделі;

      гра-драматизація, яка єднається з рольовою грою через наявність у них певного сюжету і системи ролей. Але орієнтиром для дій у даному підтипі є заздалегідь написаний автором сценарій. Якщо в рольовій грі мета полягає у розв’язанні певної проблеми, то в грі-драматизації головним є ігрові спілкування з метою естетичного впливу на глядачів. Під час самої гри для дитини істотним є не тільки те, що вона зображує певний персонаж, а те як вона це робить. Звідси видно, що мотив учасників полягає не у самому процесі розв’язання навчальних завдань, а у впливові на інших людей [29, c. 1-3].

Розуміння головних особливостей дидактичних ігор і знання їх різноманітності дозволяє вчителю успішно розв’язувати поставлені перед ним завдання. Різноманітність ігрових засобів створює широкі можливості для того, щоб учитель міг вибрати саме таку гру, яка найбільше відповідає меті уроку [30, c. 85-89].

Повернемось до проведення уроку Олени Петрівни.

Рольова гра “Я – особистість” [17, c. 220-225].

Мета: формування принципів загальнолюдської моралі; дбайливе ставлення до людей; формування почуття особистої гідності, впевненості у собі; розвиток навичок спілкування, співробітництва та взаємодопомоги, ввічливості, ініціативності; розвиток уяви, фантазії, творчого мислення, акторських здібностей; викликання позитивного емоційного стану.

1. Організація гри

Добрий день, шановні третьокласники! Сьогодні ми зібрались, щоб прийняти участь у цікавій грі. Гра сподобається вам, якщо ви будете активними, уважними, кмітливими, дружними і дисциплінованими.

2. Мотивація ігрової діяльності

Повідомлення теми і мети гри.

1) Постановка проблеми

Обговоріть у групах: - Хто найважливіша людина на Землі? - У вас може бути не одна, а декілька відповідей. На обговорення 1 хвилина. (Звучить музика)

2) Вирішення проблеми

Діти по групах дають відповіді. - Ми почули багато відповідей, але дуже важко визначити, яка з них найточніша, бо всі вони правильні. Вирішити цю проблему нам допоможе “Чарівна скриня”. Ось вона. Зараз кожен, кого викличуть, загляне у скриню і побачить найважливішу людину на Землі. Тільки домовились: поки всі по черзі не заглянуть у скриню, не можна розкривати “секрет”. ( Звучить музика) - Так хто ж найважливіша людини на Землі? - А якщо складемо всі відповіді, отримаємо таку формулу. Я + ТИ = МИ – Ось ми дізнались, що кожна людина є найважливішою людиною на Землі. А допоможе нам гра, бо, як кажуть, “яка дитина в грі, така вона буде і в житті”. Саме під час гри розподіляють ролі, привчаються дотримуватись ігрових правил, піклуватися про інших гравців. Гра не можлива без взаємодопомоги і взаємовиручки [32, c. 58-62].

3. Ігрова діяльність учнів

1) “Вірш декламую, як актор”

Наша гра — рольова. А це означає, що сьогодні ви будете виконувати різні ролі. Одна зі складових акторської майстерності – це вміння володіти голосом, тобто голосом передавати різні почуття і характери героїв. Пропоную гру, яка називається “Вірш декламую, як актор”. Для цього треба вибрати 6 гравців, які будуть декламувати невеличкий вірш, а) як старенька бабуся; б) як диктор телебачення; в) як 3-річна дівчинка. Виражати почуття: а) радості; б) страху; в) здивування [34, c. 4-8].