Витоки розвитку социальная педагогіки та социальной роботи за кордоном та в Україні

     Для української духовності притаманна любов до прекрасного. Музикування  на різних інструментах, особливо на народних, світ різноманітних звуків та ритмів, забави, інсценівки, різні види творчої праці, малювання, а також поєднання в систему різних занять – все це сприяє розвиткові, дає задоволення дитині, виховує в неї художній хист.

     Багато  уваги Русова приділяла проблемі вчителя. Особу педагога вважала  центральною постаттю в освітньому процесі. Важливий висновок, який робить Русова, полягає у тому, що тільки досвідчений, щасливий, незалежний, а не змучений нестатками та безправний учитель, принесе найбільшу користь і учням, і їхнім батькам. На думку Русової, мало ще мати вихователів з відповідною науковою підготовкою, треба, щоб усе громадянство розуміло велику вагу виховання й утворювало найкращі для цього умови.

     Формуючи  вимоги до вчителя, Русова писала: «Це  мусить бути надзвичайної моральної  краси людина, що безпосередньо своїми переко­наннями, всім своїм поводженням повинна впливати на своїх учнів... Учитель повинен бути не якимсь ремісником, а апостолом правди і науки, який має перед собою не лише матеріальну нагороду за працю, а й велике гуманне завдання».       
 

7. Соц.-пед. досвід  А. С. Макаренка  щодо виховання  безпритульної молоді

     А.С. Макаренко (1888-1939), педагог, письменник. Його соціально-педагогічні погляди  – суттєвий внесок у розвиток соціальної педагогіки як науки.

      Народився 13 березня 1988 р. в с. Білопілля (нині Сумська обл.) у сім’ї робітника залізничних майстерень. Закінчив міське чотирикласне училище в Крюкові (поблизу Кременчука) і педагогічні курси при ньому. Вчительську діяльність розпочав у 1905 році з роботи у Крюківському училищі, потім працював у школі ст. Долинська, що на Херсонщині. У період 1914 – 1917 рр. навчався у Полтавському учительському інституті. Знову учителював у Крюкові і Полтаві. У 1920 р. Макаренку доручили організувати поблизу Полтави в с. Ковалівка колонію для неповнолітніх правопорушників. За період роботи у цьому закладі він створив принципово нову систему виховання, а сам заклад став відомим у всій країні. У 1921 р. колонії присвоїли ім’я Горького.

      У 1927 р. Макаренко брав участь  в організації дитячої трудової комуни ім. Дзержинського в Харкові і згодом очолив її. Тут він також запроваджував свою виховну систему. У 1985 році залишив комуну. Його призначили заступником начальника управління дитячими виправними колоніями в НКВС. З 1937 р. переїхав до Москви, де займався літературною роботою та читанням лекцій на педагогічні теми для вчителів, батьків і громадськості. Помер видатний педагог 1 квітня 1939 року.

      Макаренко залишив багату педагогічну  спадщину, написав понад 150 творів (романи, повісті, сценарії, науково-педагогічні статті). Найбільш відомими є “Педагогічна поема”, “Книга для батьків”, “Методика організації виховного процесу” та ін.

      Розвиваючи вчення про цілі  виховання, Макаренко вказував, що  педагог повинен мати перед  собою програму людської особи, яка охоплює весь зміст особистості (зовнішня поведінка, внутрішні переконання, громадянське і політичне виховання та знання). Виходячи з умов часу і будучи його продуктом, Макаренко мету виховання вбачав у підготовці культурної людини, активного громадянина, який повинен отримати освіту, бажано середню кваліфікацію, бути політично розвинутим, дисциплінованим із розвинутим почуттям обов’язку і поняттям честі, господарем і організатором.

      Стрижнем педагогіки Макаренка  є соціально-педагогічне вчення про колектив.

      Під колективом розуміє не  випадкове зібрання людей, а  таке, яке об’єднане спільною  суспільно-цінною метою, спільною  діяльністю із досягнення цієї  мети, де наявні органи самоуправління  і координації та існують відносини  відповідальної залежності.

      Крім цих суттєвих ознак колективу  важливою умовою його існування  називає контактність: члени колективу  повинні знати один одного  і мати про кожного особисту  думку. 

      Для правильної організації колективу  важливим є питання про його структуру. Макаренко вважав, що структура колективу повинна бути . багатоваріантною і динамічною

      Важливою структурною ланкою  загального колективу Макаренко  називає первинний колектив. Первинний  колектив це соціальне мікросередовище,  яке створюється спеціально для зв’язку між окремою особою і колективом, у якому окремі його члени перебувають у постійному, діловому, товариському, побутовому та ідеологічному об’єднанні. Саме первинний колектив, на думку Макаренка, повинен першим представляти і захищати інтереси особи, першим реагувати на її вчинки і поведінку. До організації первинного колективу Макаренко ставив певні вимоги: повна керованість (вміщувати не більше 15 членів, щоб не виникали більш дрібніші об’єднання неформального характеру), соціальна нейтральність (бути не меншим 7 чоловік, щоб не перетворитись у групу друзів-приятелів), наступність поколінь і можливість нагромадження традицій (організація тісної взаємодії дітей різного віку).

      У комуні ім. Дзержинського первинні  колективи-загони організовувались за принципом об’єднання дітей різного віку. Така організація давала більший виховний ефект. У старших піклування про молодших і відповідальність за них виховувало необхідні для радянського громадянина якості: увагу до людини, великодушність, вимогливість, якості майбутнього сім’янина та багато інших.

      Організація первинних колективів  здійснювалась у формі виробничих  загонів. 

      У структурній побудові колективу  Макаренко важливе місце відводив  організації його керівництва. Це питання він вирішував перш за все через розвиток органів самоврядування, найголовнішою умовою існування яких була їх регулярна дієвість. Найвищим таким органом у колективах Макаренка були загальні збори колективу, які вирішували більшість питань. На цих зборах обиралися робочі органи самоврядування: рада колективу, санкомісія, господарська комісія та уповноважені. Раду колективу складали командири первинних загонів, які обиралися на загальних зборах, адміністрація закладу та представники комсомольської і піонерської організацій.

      А.С. Макаренко приділяв значну  увагу розвитку у вихованців  громадянських якостей, що простежується  навіть у його роздумах про  особливості роботи в колективі.  Зокрема, він відзначає: “В  перший рік я, як педагог-початківець, зробив звичайну помилку. Я звертав увагу на особу, що випадала з колективу. У мене був неправильний погляд, спрямований у найнебезпечніші місця, і я за ці небезпечні місця брався. Природно, що моєю особливою увагою користувався той, хто крав, той, хто хуліганив, хто йде проти колективу, хто хоче втекти, тобто те, що випадало з колективу...

      Протягом останніх років я  змінив такий тон. Я побачив,  що найнебезпечнішим елементом  у моїй роботі є не той,  що привертає до себе мою  особливу увагу, а той, хто  від мене ховається.

      Чому мені спала думка про  це? Тому що вже зробив 15 випусків, і я стежив за цими випущеними  і бачив, що багато хто з  тих, яких я вважав найнебезпечнішими  та поганими, в житті поводяться  активно, по-радянському, іноді  роблять і помилки, але загалом вони задовольняли мене цілком як продукт виховання. А ті, хто ховалась від мене й були непомітні в колективі, у житті іноді поводяться зовсім як міщани: рано одружуються, заводять “сімейку”, влаштовуються з допомогою всіляких способів на роботу, з комсомолу виходять, втрачають усякий громадський обов’язок, перетворюються на сіренькі істоти...” (7, 157 – 158).

      А.С. Макаренко намагався кожну  дитину переконати, що він не  стільки педагог, скільки навчає, щоб вона була грамотною, працювала на виробництві. Найменше Антон Семенович намагався показати вихованцеві, що він лише вихованець, тобто явище тільки педагогічне, а не суспільне й не особисте. Його підопічний це перш за все громадянин, а він, педагог, керує життям з його ж, вихованця, допомогою.

      У своїх закладах Макаренко  запровадив методику паралельної  педагогічної дії. Сутність даної  методики полягає не в прямому  впливові вихователя на особистість  вихованця, а через первинний  колектив, до якого цей вихованець  входить. Ця методика дозволяє зняти опір дитини виховним впливам, оскільки позиція педагога є прихованою.

      А.С. Макаренко запропонував класифікацію  колективів за стадіями розвитку, виділяючи при цьому наступні  чотири стадії:

      - перша колективу ще нема, керівник  змушений виступати у ролі “диктатора”;

      - друга виділяються активісти,  які підтримують керівника і  беруть на себе частину його  повноважень; 

      - третя колектив повністю склався,  більшість функцій керівника  переходить до органів самоврядування;

      - четверта кожний перебуває на рівні самовиховання, ставлячи колективну вимогу сам до себе.

      Важливою умовою розвитку дитячого  колективу Макаренко називав  “закон руху вперед”. Цей закон  означає те, що виховну роботу  треба будувати так, щоб неперервно росла потреба творити щось нове. У цьому зв’язку Макаренко розробив систему перспективних ліній, яка ставила перед вихованцями далекі і близькі цілі, дозволяла жити колективу напруженим, цілеспрямованим життям. Ця система виглядала так: близька перспектива віра в завтрашню радість, середня перспектива проект колективної дії, дещо віддаленої в часі; далека перспектива майбутнє вихованця чи майбутнє закладу.

      Велике значення у згуртуванні  колективу Макаренко віддавав  традиціям, які дають змогу  зберегти досвід минулих років і здійснити наступність поколінь. Вони є тим колективним законом, який регулює поведінку і позбавляє необхідності вирішувати щоразу, як діяти. Живучи за встановленими традиціями, вихованці почувають себе в обстановці особливого колективного закону, гордяться ним і намагаються його поліпшити.

      Виховання у колективі Макаренко  поєднував з правильно поставленим  трудовим вихованням. Після тривалих  роздумів він прийшов до висновку, що “труд без освіти, що йде  поряд, без політичного й суспільного виховання, що йдуть поряд, не приносить виховної користі, виявляється нейтральним процесом. Ви можете примусити людину працювати скільки завгодно, але коли водночас з цим ви не будете її виховувати політично й морально, коли вона не братиме участі в громадському й політичному житті, то ця праця буде просто нейтральним процесом, що не дає позитивного наслідку.

      Труд як виховний засіб можливий  тільки як частина загальної  системи” (7, 103).

      Макаренко був прихильником виробничої (сільськогосподарської і промислової) праці, вважав, що лише в такій праці виробляється правильний характер людини, виховується відповідальність за свою роботу, яка є частиною загальної колективної праці. У своїй виховній діяльності використовував й інші види дитячої праці: самообслуговуюча, реміснича, безкоштовна суспільно-корисна у порядку шефства і т.д. Щоб праця здійснювала правильний виховний вплив на дітей, вона, на думку Макаренка, повинна бути посильною, результативною, осмисленою, творчою, педагогічно доцільною, колективною.

      Діяльність Макаренка з організації  праці у дитячих виправних  закладах може слугувати прикладом  для соціальних працівників, які  прагнуть подолати бідність.

      У колонії ім. Горького видатний  педагог вводив трудовий принцип якраз з необхідності, через бідність та нестатки.

      “В колонії ім. Горького просто  через нестатки я поспішав  перейти до виробництва. Це  було виробництво сільськогосподарське. В умовах дитячих комун сільське  господарство майже завжди дає  збитки. Мені пощастило протягом двох років, і то тільки завдяки винятковим знанням та вмінню агронома, прийти до рентабельного господарства, і не до зернового, а до тваринницького. Головною ареною в мене була свинарня. В останні роки ми мали до 200 маток і плідників та кілька сот молодняку. Це господарство було устатковане за останнім словом техніки. Було спеціально збудовано свинарню, в якій чистота була, набудь, не менша, ніж в комунарівських спальнях. Свинарню мили з допомогою солідної системи водогонів і відливів, стоків і кранів, де навіть не було запаху...” (7, 175).

      Бідність, нестатки, голод спонукали  Макаренка до організації виробництва  у комуні ім. Дзержинського. “Мені  довелося починати роботу в  дуже тяжких умовах в колонії  їм. Ф.Е.Дзержинського, значно тяжчих, ніж у колонії ім. Горького, де все-таки був кошторис” (7, 177).