- розробку і реалізацію програм,
що підвищують компетентність
соціального працівника.
Якщо проаналізувати зарубіжний
досвід функціонування соціальної
освіти, то варто зауважити, що
кожна країна поряд з певними надбаннями
має і свої проблеми.
На основі аналізу досвіду
підготовки фахівців для соціальної
сфери зарубіжні дослідники [Д.Кокс
(Австралія), В.Бочарова (Росія), Ч.Казетта
(США), М.Пейн (Великобританія), Т.Його (Японія),
Л.Герьє (Франція) та ін.] наводять наступні
проблеми, чи, точніше сказати, недоліки
у процесі підготовки:
- недостатньо уваги приділяється
проблемам, що є джерелом людських
страждань;
- процес підготовки здійснюється
поза економічними, політичними і соціальними
інститутами, які в цілому визначають
розвиток соціальної політики а, значить,
і соціальної роботи;
- навчальні заклади, які готують
фахівців для соціальної сфери,
досить часто виключають себе
і студентів із проблем соціальної
сфери на місцевому рівні і не беруть участі
у їх вирішенні;
- система освіти не дає можливості
усім здібним і бажаючим із
місцевої громади отримати підготовку
в галузі соціальної роботи, не
віддає перевагу цим людям;
- практика і навчання соціальній
роботі часто відображають «статус кво»
і не направлені на її зміни і розвиток;
- у багатьох країнах гострою
залишається проблема взаємовідносин
між державною системою і неурядовими
організаціями;
- у процесі підготовки фахівців
для соціальної сфери акцент робиться
на міське середовище, на середній клас,
а це означає, що соціальна освіта далека
від життя переважної більшості бідних
і нещасних людей і не може їм надати суттєвої
допомоги у поліпшенні їх благополуччя;
- більша частина випускників все
ще в основному працює в державних структурах
по наданню соціальної допомоги.
Так чи інакше сучасна система
навчання соціальної роботи вимагає
суттєвих змін і потребує удосконалення.
Д. Кокс у своїй доповіді
на 28-ому Міжнародному конгресі Шкіл
соціальної роботи (Гонконг, 1996р.) виділив
ряд таких змін, які носять універсальний
характер у світовому масштабі і яких,
на його думку, потребує система освіти
будь-якої країни, звичайно, в адаптованому
варіанті.
По-перше, він виділив три рівні
втручання соціальної роботи у вирішення
проблем, які відповідно обумовлюють необхідність
впровадження трьох рівнів підготовки
соціальних працівників.
Базовий рівень навчання потрібен
тим, хто буде виконувати роль
каталізатора на «передовій лінії
фронту», на рівні особистості, сім´ї,
громади. «Я глибоко впевнений,— зауважив
Д. Кокс,— що ми повинні спеціально готувати
людей для виконання цієї надзвичайно
важкої роботи, і таке навчання за змістом
і формою повинно відображати реальні
життєві ситуації»[4, 54]. Сім´я, громада,
сімейно-сусідська спільність як пріоритетна
сфера соціальної роботи, проблема спеціальної,
особливо ґрунтовної підготовки соціальних
педагогів, соціальних працівників для
роботи із сім´єю — одна із головних ідей
всіх останніх світових форумів, які об‘єднують
провідних спеціалістів більшості країн
світу. Другий рівень покликаний дати
випускникам знання і уміння, необхідні
для того, щоб ввести, провести, знайти
витоки фінансування для різноманітних
соціальних послуг, які вимагаються даним
соціумом, тобто для профільних соціальних
служб, спеціально орієнтованих на ті
чи інші групи, категорії клієнтів, що
потребують негайної допомоги. На третьому
рівні студенти одержують знання та вміння,
які необхідні для того, щоб брати участь
в управлінні, плануванні і розробці стратегічних
напрямків соціальної роботи.
Кожен рівень повинен мати
свого абітурієнта, всі три
рівні пов´язані між собою.
Кожен рівень важливий і унікальний
по-своєму, і жоден з них не
може досягти своєї мети без
двох інших [4, 50-59]. Підготовка фахівців
для соціальної і соціально-педагогічної
роботи в нашій країні також має певні
проблеми. Перш за все вимагає серйозного
вдосконалення технологія підготовки
майбутніх фахівців; вищі учбові заклади
потребують серйозної державної підтримки
в плані фінансової допомоги, матеріально-технічного
забезпечення навчального процесу, активізації
процесів підготовки професорсько-викладацького
складу як у країні так і за рубежем. Актуальною
є проблема перепідготовки працівників
соціальних служб: адже функціонуючі соціальні
служби на 60-70% укомплектовані фахівцями,
які не мають відповідної професійної
підготовки. Гострою для України є проблема
підготовки підручників, посібників з
соціальної і соціально-педагогічної
роботи, пакетів навчально-методичної
документації.
Реальність така, що у своєму
прагненні підняти свій професійний
статус, соціальна робота все
далі відходить від своїх колишніх
функцій, коли вона всього лише
компенсувала, йшла слідом за
проблемами. Для того, щоб зберегти
віру в свою професію, її функціонування
у світі, що змінюється, професія соціальний
педагог і соціальний працівник повинна
бути на передовій лінії фронту соціального
розвитку, акцентуючи свою діяльність
на створенні оптимальних умов для самореалізації
кожної людини. Для виконання цього завдання
і потрібна нова модель навчання соціальній
роботі. Перед соціальною освітою в Україні
стоїть складне завдання — збалансувати
складну ситуацію сьогодення, поставивши
в центрі уваги людину, зробивши на неї
ставку, особливо людину, чия безпека,
життєвий рівень, права і благоустрій
бажають значно кращого. І саме тут навчання
соціальній роботі повинно відігравати
провідну роль. Для вирішення цього завдання
потрібен весь досвід, знання, які нагромаджені
в нашій країні таку і за рубежем і які
ми повинні навчитися мудро використовувати
і розвивати.