Витоки розвитку социальная педагогіки та социальной роботи за кордоном та в Україні

Семінар 3. Витоки розвитку соц. педагогіки та соц. роботи за кордоном та в  Україні

1. Зародження соц.-пед.  ідей у середині 18 - 19 ст.

     У другій половині ХVІІІ-ХІХ ст. у державах Західної Європи відбулися важливі  соціальні зміни, обумовлені стрімким розвитком виробництва, утвердженням ринкових стосунків, прогресом науки і техніки. У таких умовах виник попит на всебічно розвинутого, самостійного, ініціативного, мислячого і винахідливого працівника. Просування суспільства вперед стало можливим при певному рівні освіти не тільки забезпечених верств населення, але й робітничих і селянських сімей. Традиційна школа, яка за своєю суттю була школою учення, орієнтувалась на виховання слухняних і виконавських працівників. Загальноосвітні знання, що давались нею, були вкрай обмеженими і догматичними. Школа не виконувала завдань підготовки учнів до життя.

     Ця  прогалина стала відчутнішою  при утвердженні в свідомості людей думки про те, що навчання і виховання є саме тим фактором розвитку суспільства, який здійснює його творчу перебудову. При цьому наголошувалось, що особистість повинна бути завжди метою, а не засобом реформування держави у відповідності з цінностями свободи, рівності і братерства.

     Ще  однією причиною, що викликала потребу  кардинальних змін в освіті, стала  дестабілізація західного суспільства через класову боротьбу, яка посилилася під впливом марксистських ідей, національно-визвольний рух та ін.

     Отже, невідповідність у провідних  державах традиційної організації  шкільної справи рівню економічного і суспільного розвитку цих держав, а також напруженість соціальних відносин (революційна боротьба, міграційні процеси) викликали гостру критику педагогічних концепцій, що вже існували.

     У якості альтернативи традиціоналізму  з’явились нові реформаторські ідеї (вільне виховання, педагогіка прагматизму, експериментальна педагогіка та ін.). Завдяки педагогам-реформаторам виникли нові галузі знань: педологія, порівняльна педагогіка, експериментальна педагогіка тощо. Названі вище чинники сприяли також оформленню соціальної педагогіки. До розроблення її проблем були залучені фахівці різних галузей наук. Результатом спільної діяльності науковців стало формування у соціальній педагогіці важливих шкіл та напрямів, серед яких провідними є наступні:

- розроблення теоретичних основ соціальної педагогіки, що неминуче спрямовувало її до становлення як науки. До даного напряму можна віднести і педологію як “рідну сестру” соціальної педагогіки;

- соціально-педагогічна діяльність в системі освіти. Мова йде про вплив соціальної педагогіки на зміст освіти, мету і характер виховання, а також про проблеми формування особистості;

- соціально-педагогічна  діяльність зі створення благодійницьких  (або близьких до них) навчально-виховних  закладів (“філантропіни” Базедова, “Новий інститут” Оуена, виховні заклади Бецького та ін).

- розширення  сфери дії соціальної педагогіки. Крім дітей обездолених, “вибраних”  і всіх інших, у неї попадають  і різні категорії дорослих.

     Треба мати на увазі, що перераховані вище напрями  не були ізольованими один від одного, а кожний соціальний педагог не представляв тільки один із них. Всі спеціалісти різних спрямувань і течій тісно взаємодіяли між собою, брали участь і в розробленні теоретичних основ соціальної педагогіки, і в практичному застосуванні надбань. Такі взаємозв’язки у значній мірі обумовлювались прагматичними тенденціями, характерними для нового способу виробництва. Саме вони стимулювали збільшення кількості прикладних галузей соціальної педагогіки. Слід відзначити, що з чотирьох названих напрямів три мали переважно прикладний характер.

     Усі течії та школи соціальної педагогіки об’єднувала основна функція  захист дітей і дитинства. В якості орієнтирів виступали загальнолюдські  цінності та їх пріоритет над рештою.

     Іншою важливою ідеєю, що зближує всіх соціальних педагогів, стало розуміння необхідності зв’язків між вихованням і освітою та соціальним середовищем.

     Залежно від шляхів і методів реалізації висунутих завдань, педагогів досліджуваного періоду можна умовно віднести до буржуазно-демократичної і ліберальної або до революційно-демократичної педагогіки.

     Педагоги  буржуазно-демократичного або ліберального напряму шукали розв’язок педагогічних проблем на шляхах співробітництва  з громадськістю. Вони прагнули до впливу на державні структури в межах  законодавства. Згодом буржуазно-демократична педагогіка трансформувалась у “просто” демократичну і сьогодні є пріоритетною у світовому педагогічному співтоваристві.

     Радикальна, в тому числі революційно-демократична педагогіка, закликала розв'язувати  питання виховання разом з перетворенням суспільства (покінчити з деспотизмом, наділити всіх однаковими правами, зробити всіх вільними).

     Виникненню  соціальної педагогіки як науки передував  тривалий процес створення концепцій  соціалізації особистості. Окремі педагогічні  системи, як, наприклад, Ж.-Ж. Руссо ігнорували чи прямо заперечували роль суспільства у формуванні особистості, пропагували незалежність виховання від політики й життя держави. Проте всі концепції збагатили соціальну педагогіку як науку цінними надбаннями (теорія вільного виховання, принцип природовідповідності тощо). 
 

2. Соціально-педагогічна  діяльність Роберта  Оуена

   Р.  Оуен (1771 1858) народився в Англії  у сім’ї ремісника. Знання  здобував самоосвітою і став  високоосвіченою людиною свого  часу. 20-річним юнаком він почав керувати текстильною фабрикою в Манчестері, а дещо пізніше став співвласником бавовнянопрядильної фабрики у Нью-Ленарку (Шотландія), де показав себе великим філантропом. Систематичне викладення своїх педагогічних поглядів він вперше представив у праці “Новий погляд на суспільство, або досліди про принцип утворення людського характеру” (1813) та інших своїх творах.

      Виходячи з того, що людина  є продукт середовища, Оуен зробив  висновок, що в усіх суспільних  недоліках винне соціальне середовище. Існуючий лад необхідно замінити розумним суспільством, яке б відповідало природі людини, її прагненню до щастя. Основний шлях до цього він вбачав у поширенні освіти та виховання.

      У системі поглядів Оуена педагогічні  ідеї займають важливе місце. Почавши з плану ліквідації безробіття і різних бід трудового народу, він прийшов до висновку, що правильно поставлене виховання є ключем до розв’язання всіх соціальних проблем.

      Реалізацію своїх прагнень Оуен  розпочав з філантропічних перетворень у Нью-Ленарку. Тут він покращив умови праці і побуту робітників, скоротив робочий день до 10,5 годин, підвищив заробітну плату. До 10-річного віку він взагалі заборонив працю дітей.

      Оуен виступив з пропозицією,  за якою всі працюючі діти  повинні навчатися у школах. У Нью-Ленарку він створив “Новий інститут для формування характеру” – систему з чотирьох освітньо-виховних закладів, куди входили: “Школа для маленьких дітей” віком 1-6 років (тут були дитячі ясла, дитячий садок, майданчик для ігор); денна початкова школа для дітей від 6 до 10 років; вечірня школа для підлітків та молоді 10-17 років, які працювали на фабриці; для робітників і їх сімей проводились вечірні лекції, бесіди та культурні розваги.

      Пропагуючи ідею гармонійного  розвитку, Оуен піклувався у своїх закладах про фізичне, естетичне, моральне, трудове, розумове виховання дітей і молоді.

      Заслугою Оуена було те, що  він вперше у світі створив  на практиці дошкільні дитячі  заклади (ясла, садок). Ним також  було вперше створено початкову школу з розширеною освітньою програмою, куди входили читання, письмо, граматика, англійська мова, арифметика, географія, природознавство, історія. У галузі розумової освіти Оуен прагнув, щоб діти отримували знання, які не суперечать здоровому глузду, узгоджені з дійсними фактами. Він багато працював над розв’язанням проблеми про поєднання навчання дітей з продуктивною працею.

      Активні виступи Оуена проти  приватної власності, форми шлюбу  і релігії, які на той час  існували, призвели до того, що  від нього відсахнулися його друзі і покровителі. Він вирішив перенести свою пропаганду у США, де прагнув створити показову комуністичну общину, яка мала дослідно довести всі переваги рекомендованого ним ладу. Придбавши в штаті Індіана маєток у 1825 р., Оуен організував общину “Нова гармонія” на соціалістичних, а потім на комуністичних засадах. Згідно з конституцією общини власність проголошувалась суспільною, встановлювалась загальна праця, у відповідності з якою розподілялись продукти. Але цей експеримент виявився невдалим. Після повернення в Англію Р. Оуен пропагував ідеї соціалізму в робітничому середовищі, створював просвітницькі заклади.

      Соціальну педагогіку він збагатив поглядами про вплив соціального середовища на формування характеру людини, необхідність виховання в дитині суспільних почуттів до ближніх і до всього людства, всебічне пізнання самої себе і т.д.

      Як і багато інших педагогів-мислителів, Р. Оуен переоцінював роль виховання,  допускав й інші помилки соціально-педагогічного  характеру. І все ж його експерименти цікаві і повчальні. 
 

3. Весок Й. Песталоцці  у розвиток соц.-пед.  практики

     Й.Г. Песталоцці (1746 1827) видатний швейцарський педагог-демократ, яскраво виражений  представник соціальної педагогіки.

      Народився в Цюріху у родині лікаря. Навчався у Каролінському колегіумі. У 1774 1780 рр. у Нейгофі керував “Установою для бідних”; з 1798 по 1799 рр. створив і утримував притулок для сиріт у м. Станц. У період 1800 1804 рр. керував інститутом у Бургдорфі, який являв собою комплекс середніх шкіл базу для підготовки учителів. Цей інститут у 1804 р. переводить до м. Івердон і там керує ним до 1825 р. Останні роки життя провів у маєтку “Нейгоф”, де написав популярний твір “Лебедина пісня”.

      Життя Й.Г. Песталоцці, його особисті  переживання та прагнення були нерозривно пов’язані з соціально-економічними та політичними подіями другої половини ХVІІІ і початку ХІХ ст., коли руйнувався середньовічний лад і зароджувалась нова суспільно-економічна формація. У цей період досягла своєї крайньої межі економічна, політична і культурна експлуатація села містом. Серце Песталоцці, згідно його власного зізнання, не стомлювалося прагнути до однієї мети: закрити джерело убогості, в яке потрапила селянська біднота. Вихід для народу з його тяжкого стану Песталоцці вбачав у тому, щоб краще пристосувати людей до умов їх майбутнього життя, навчити власними зусиллями звільнятись від нестатків, надавати собі допомогу. Під впливом вчення фізіократів Песталоцці спочатку уявляв, що аграрні перетворення складають один із важливих шляхів прогресивного розвитку швейцарського народу.

      Не завершивши вищої освіти, він  поселився у селі, на позичені  гроші придбав поблизу Цюріха  маєток Нейгоф, розраховуючи на  прикладі зразково поставленого  господарства у своєму маєтку навчити обездолених селян раціональним прийомам сільськогосподарської праці. Однак цей утопічний соціальний експеримент (1769-1774) скоро завершився крахом. Маєток розорився. Сільськогосподарські почини Песталоцці виявились невдалими. Багаторічні спостереження показали йому, що селяни займались як правило ще і прядінням. Їх необхідно було підготувати не тільки до сільськогосподарської праці, але і до роботи в найбільш поширеній у даному районі галузі мануфактурного виробництва, оскільки вони не могли вже, як раніше, заробляти собі на життя тільки сільськогосподарською працею.

      У приміщенні розореного маєтку  Песталоцці організував притулок  для бідних і обездолених селянських  дітей. У Нейгофі він здійснив  свій всесвітньо відомий педагогічний  експеримент (1774 1780 рр.). Практика промислових шкіл Швейцарії та інших європейських країн могла наштовхнути Песталоцці на думку про те, що заклад, у якому навчання дітей поєднується з виробничою працею, не тільки в стані існувати на основі самоокупності, але може навіть приносити певний дохід.

      Педагогічний експеримент в Нейгофі  складає невід’ємну частину загальної  програми Песталоцці з покращення  становища народу і долі селянських  дітей. У Нейгофському притулку, що прийняв 37 дітей убогих селян  (17 хлопчиків і 20 дівчаток) він вперше спробував втілити в життя свій ідеал школи, яка готує молоде покоління до життя, поєднуючи навчання з безпосередньою участю у виробничій праці.