Соціально-педагогічний патронаж прийомних сімей

2.Етап  безпосередньої реалізації.

Реалізація  технології починається з діяльності по наданню допомоги засудженому  в адаптації у нових для  нього умовах. У роботі з рецидивістом враховуються особливості його входження  в середовище і можливості виникнення конфлікту між ним і колективом, групою й іншими засудженими. У цьому  випадку характер педагогічної діяльності має свій, специфічний зміст, обумовлений  середовищем і досвідом вихователів.

Слід  зазначити також, що етапи виховної діяльності за своїм змістом і  спрямованістю залежать від ряду факторів, у тому числі від:

-особливостей  засудженого; 

-терміну  перебування в пенітенціарній  установі;

-своєрідності  колективу засуджених, його позитивних  виховних можливостей;

-педагогічного  досвіду адміністрації і вихователів;

-виховних  можливостей самої установи.

Перелічені  фактори відображаються на якісно-кількісних характеристиках протікання етапів педагогічної діяльності щодо виправлення (перевиховання) засудженого; на терміні  протікання кожного етапу; на включеності  самого засудженого в процес самовиправлення, самовиховання та ін.

3. Заключний  етап.

На даному етапі має місце оцінка дієвості усієї виховної роботи з особою, що перебуває у виправній установі та висновки для подальшої роботи і використання набутого досвіду.

Виправно-виховний процес здійснюється в специфічних  умовах пенітенціарної установи. Про  наявність таких умов можуть свідчити:

-часткова  чи повна ізоляція засуджених  від суспільства;

-окреме  утримання протягом тривалого  часу чоловіків чи жінок;

-процес  перевиховання в умовах виконання  кримінального покарання;

-жорсткі  правові рамки життя, навчання  і праці, а також взаємин  засуджених з вихователями й  адміністрацією;

-специфічний  статус засуджених, регламентований  спеціальними правами й обов'язками. Реалізація виправно-виховного процесу  вимагає від адміністрації і  вихователів пенітенціарної установи  дотримання специфічних принципів.

Встановлені такі принципи перевиховання засуджених.

Принцип цілеспрямованості у виховній діяльності. Процес перевиховання неможливий без  чіткого і конкретного визначення його мети, під якою розуміється  ідеальне уявлення про передбачуваний, «проектований» (А.С.Мака-ренко) результат  педагогічної діяльності. На думку  А.С.Макаренка, цілі виховного процесу  повинні завжди ясно відчуватися  виховною організацією і кожним вихователем  окремо. Вони повинні виражатися в  проектованих якостях особистості  та у картинах характерів.

Мета  визначається як початкова перспектива  для того, щоб у залежності від  результатів перевиховання, що досягаються, можна було б визначити її більш  точно, скорегувавши на велику перспективу. Вона виступає як орієнтир, що дозволяє вихователю вибудувати перед засудженим цілу систему «перспективних ліній» - від ближньої до далекої. Як далеку мету можна визначити перспективу  остаточного перевиховання і  повернення колишнього злочинця в життя  суспільства свідомим, законослухняним  його членом.

Принцип відповідності мети засобам, формам і методам перевиховної діяльності стосовно конкретного засудженого. Мета завжди розглядається у відповідності  з засобами Засоби, форми і методи виступають конкретним педагогічним інструментом досягнення мети. Досягнення спланованої  мети завжди передбачає визначення найбільш оптимальних педагогічних технологій, які б дозволили у відповідних  умовах конкретним вихователям домогтися  перевиховання кожного засудженого.

Принцип зв'язку процесу перевиховання засудженого  з життям. Сутність принципу полягає  в тому, що процес перевиховання  спрямований на підготовку засудженого  до життєдіяльності в тому соціальному  середовищі, у яке він потрапить  після його звільнення. У цьому  одна з найбільш складних соціальних проблем, що постає перед вихователями, тому що абстрактна мета перевиховання  може відірвати людину від реального  життя. У цьому випадку вона після  звільнення з місць відбування покарань може не знайти своє місце в суспільстві, і суспільство не зможе прийняти її, що викликає появу рецидиву.

Принцип активності засудженого в суспільно-корисній діяльності. Даний принцип безпосередньо  пов'язаний з попереднім. Сутність його полягає в тому, що найважливішим  джерелом розвитку людини, її перевиховання  виступає власна активність. Включення  людини в активну суспільно-корисну  діяльність сприяє її соціальній переорієнтації, перевихованню. Такий підхід не пригнічує  особистість, а навпаки, активізує  її, сприяє найбільш повному прояву духовних сил.

Принцип виховання в колективі. Даний  принцип обумовлений соціальним розвитком (виправленням) особистості  засуджених. В умовах жорсткої ізоляції, примусового перебування засудженого  у визначених адміністрацією загоні, бригаді, ланці різко зростає  роль його найближчого соціального  оточення. Колектив може бути різноплановим: від позитивного (про який писав  А.С.Макаренко як найбільш важливий засіб перевиховання) до різко негативного.

Сформувати  колективістські відносини в  середовищі засуджених надзвичайно  складно, але цілком можливо. Такий  досвід є в ряді підрозділів. Основу даного досвіду створила педагогічна  теорія колективу, розроблена А.С.Макаренком, що трансформована і адаптована до умов сучасних виправних установ.

Принцип поєднання вимогливості до засудженого  з гуманним і справедливим відношенням  до нього. В основі принципу лежить гуманне відношення до людини. А.С.Макаренко  стверджував, що не може бути виховання  без вимогливості й одночасно  попереджав, що потрібно завжди пам'ятати  правило: якнайбільше вимогливості до вихованця і якнайбільше поваги до нього.

Виховний  процес, орієнтований тільки на придушення, нейтралізацію негативних якостей  особистості, настільки ж малоефективний, як і педагогіка вседозволеності. Важливо  бачити в людині не тільки недоліки, але і те позитивне, на що можна  розраховувати у роботі з ним. Звідси випливає наступний принцип.

Принцип опори на позитивне в особистості. У перевиховній роботі з засудженими  винятково важливо вміти бачити в особистості не тільки недоліки, але і позитивне. Це той поплічник, спираючись на якого можна спрямувати зусилля вихованця на діяльність, на самовиявлення, а в перспективі  і на активізацію його перевиховання.

Принцип опори на позитивне в особистості  не означає зниження вимогливості до засуджених, а тим більше захвалювання і потурання. Велику шкоду як самій  особистості, гак і колективу  приносять ті керівники і вихователі, що, використовуючи такі, наприклад, якості, як комунікативність, активність у  суспільних справах, ставлять деяких засуджених у привілейоване становище, допускають стосовно них послаблення вимог  режиму, а іноді навіть створюють  групи "активістів".

Принцип диференційованого підходу в  процесі перевиховання. Засуджені  розрізняються за статтю, віком, освітою, національними, релігійними і соціально-груповими  особливостями, індивідуально-психологічними характеристиками, соціально-педагогічною занедбаністю, способом життя, типом скоєного злочину тощо. Усе це і вимагає своєрідності підходу як до визначеної групи, так і до окремої особистості.

Принцип індивідуального підходу в процесі  перевиховання. Кожна людина - це свій світ, свої можливості, свої соціальні  проблеми, і тому вона, природно, вимагає  індивідуального підходу. Особливо це важливо в процесі перевиховання. Про це ще в 1924 р. писав В.Н.Сорока-Росинский. Він, зокрема, відзначав, що одна із необхідних умов функціонування школи для важковиховуваних - це індивідуальний підхід до вихованця. А.С.Макаренко також звертав увагу  на важливість індивідуального виховання  та потребу працювати з окремою  особистістю. Саме через індивідуальний підхід можна реально розраховувати  на дієвість перевиховання конкретної людини.

Принцип комплексного підходу. Ідея комплексного підходу випливає з розуміння  особистості як цілісності, як складної динамічної системи. Мова йде про  використання комплексу заходів  виховного впливу, здатного забезпечити  всебічність розвитку.

Таким чином, реалізація основних засад виправно-виховного  процесу в установах виконання  покарань потребує чіткої реалізації завдань пенітенціарно-педагогічної роботи.

2. Методи  соціально-виховної роботи з неповнолітніми, засудженими у виховних колоніях

Неповнолітні, що скоїли злочини, відбувають покарання  у виховних колоніях кримінально-виконавчої системи України. У цих закладах забезпечується ізоляція засуджених та застосування до них виховного впливу, метою якого є їх виправлення  і ресоціалізація. Основним засобом  виправлення і ресоціалізації засуджених, згідно ст. 123 Кримінально-виконавчого  кодексу (КВК) України, є соціально-виховна  робота (СВР).

Соціально-виховна  робота визначається як цілеспрямована діяльність персоналу органів і  установ виконання покарань та інших  соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Соціально-виховна робота із засудженими спрямована на виконання  таких завдань:

-формування  та закріплення у засуджених  прагнення до заняття суспільно-корисною  працею;

-формування  у засуджених сумлінного ставлення  до праці;

-дотримання  засудженими вимог законів та  інших прийнятих у суспільстві  правил поведінки;

-підвищення  засудженими загальноосвітнього  і культурного рівнів.

Соціально-виховна  робота складається з таких компонентів:

-виховна  робота - система педагогічно обґрунтованих  заходів, спрямованих на корекцію  поведінки засуджених з метою  досягнення позитивних інтелектуальних,  духовних і фізичних змін в  їх особистості та усунення  особистісних деформацій;

-соціальна  робота - специфічний вид комплексної  діяльності по наданню соціальної  допомоги, спрямований на забезпечення  всебічної життєдіяльності людини  в умовах позбавлення волі, відтворення  повноцінної людської особистості,  формування та збереження корисних  навичок та відновлення й розвиток  соціальних зв'язків;

-психологічна  робота - професійна діяльність психологів  щодо надання засудженим психологічної  допомоги у попередженні психотравмуючого  впливу умов позбавлення полі  на особистість, розробки і  реалізації спільно з персоналом  установ виконання покарань індивідуальних  програм психокорекційного і  педагогічного впливу на засуджених.

Для безпосередньої організації соціально-виховної роботи її особами позбавленими волі, в  установах виконання покарань, функціонують соціально-психологічні служби. Основною структурною ланкою у системі  соціально-психологічної служби є  відділення соціально-психологічної  служби установи виконання покарань, що існують у кожній установі виконання  покарань і діяльність яких регламентується  Положенням, затвердженим Департаментом  з питань виконання покарань.

Діяльність  виховних колоній має специфічні властивості, що зумовлені особливостями  контингенту, який перебуває у цих  установах.

Педагогічний  процес у виховних колоніях складається  з таких основних елементів:

-загальноосвітнє  та професійно-технічне навчання,

-організація  праці неповнолітніх;

-організація  соціально-психологічної роботи;

-залучення  неповнолітніх до культурно-масової  та фізкультурно-спортивної роботи,

-формування  колективу неповнолітніх засуджених.

Характерною особливістю організації педагогічного  процесу є обов'язкова активна  участь самих засуджених у цьому  процесі.

У виховних колоніях для неповнолітніх режим  відбування покарання більш м'який, має менше обмежень, ніж в установах  виконання покарань (УВП) для повнолітніх  засуджених. Він забезпечує надання  вихователям більше можливостей  для максимального використання педагогічних прийомів та методів впливу на неповнолітніх засуджених.

Режим у виховній колонії будується  так, щоб створювались всі умови  для організації навчання вихованців у школі, ПТУ, підтримки зв'язків  з батьками та рідними. Вихованцям надається  більше пільг, вони мають менше обмежень у зв'язках із зовнішнім світом, що створює умови для більш  повної їх ресоціалізації.

Одним із елементів режиму є чіткий розпорядок дня. Його дотримання сприяє формуванню динамічного стереотипу поведінки, дисципліни, організованості та зібраності неповнолітніх. Враховуючи такі якості особистості неповнолітніх, як активність, ініціативність, які при несприятливих  умовах можуть бути спрямовані на скоєння  негативних дій та вчинків, розпорядок дня забезпечує постійну зайнятість вихованців, спрямування їх активності на корисні справи.

Основною  діяльністю вихованців у виховній колонії  є не трудова, а навчальна. А відтак, відношення вихованців до навчання є  головним критерієм оцінки ступеню  їх виправлення. Навчання неповнолітніх  у загальноосвітніх школах здійснюється за навчальним планом вечірніх шкіл, оскільки їм доводиться поєднувати навчання з  працею. Слід відмітити, що крім психологів, які працюють у відділенні соціально-психологічної  служби установи, у школі також  є психолог.