Соціально-педагогічний патронаж прийомних сімей

- взаємна  довіра співбесідників, психологічний  контакт між ними; 

- вміння  врахувати конкретний емоційний  стан засудженого, його індивідуальні  особливості; 

- відвертість  розмови, правдивість тих фактів  та аргументів, які використовуються  з метою переконання. 

Приклад -- це метод, який сприяє впливу на свідомість і поведінку засудженого через  конкретизацію та наслідування. Приклади можуть бути різних видів: конкретний життєвий, конкретний літературний, збірний, узагальнений. Найбільш впливово діє  на засуджених конкретний життєвий приклад, близький до їхнього досвіду, особистісно  цікавий і значущий. Умови ефективного  застосування: 

- усвідомлення  вихованцем особистісної цінності  прикладу для нього;  

- наявність  громадської думки, яка підтримує  цей приклад; 

- доступність  прикладу для наслідування; 

- прийняття  важливості самовдосконалення; 

- "людяність  прикладу", його життєвість, наявність  в ньому тих люд-ських слабостей,  які він зміг перебороти; 

- застосування  різноманітних прикладів позитивної  спрямованості. 

 До  групи методів формування і  корекції свідомості належить  і такий складний спосіб зміни  поведінки засудженого, який Л.С.  Макаренко назвав "психолого-педагогічним  вибухом". Це -- миттєве зняття  накопиченого особистістю опору  під впливом вихователя чи  колективу, яке переростає в  якісно нові прояви особистості.  А.С. Макаренко описав його  застосування в практиці своєї  роботи як особливий шлях впливу  па засудженого, дуже сильний,  гострий, що вимагає обережності  та майстерності. [10; 338]. 

Фізіологічний механізм "вибуху" полягає в  тому, що сильне враження, потрясіння викликає в корі головного мозку нове, надсильне  збудження, яке гальмує нервові  звязки, що раніше склалися і тепер  вже не відповідають новим умовам. Тим самим відбувається зміна  свідомості та поведінки людини. Увязнений  у цей момент кається в своїй  минулій поведінці, повний рішучості  змінити її, легко дає обіцянку жити по-новому. Поки домінує збудження, викликане моральним потрясінням, він успішно здійснює своє прагнення. Проте, якщо не підтримувати це збудження, то воно з часом слабшає, нові звязки, які не закріпилися, згасають, а старі, навпаки, розгальмовуються і знову  проявляються. Виникає важкий стан боротьби мотивів, боротьби нового, ще слабкого, з відмираючим старим. Тому остаточне закріплення нової  поведінки можливе лише за умови  тривалих і систематичних вправлянь  в новій формі поведінки, при  підтримці її ззовні. Обовязковими є несподіваність, раптовість дії, сильне емоційне враження, яке викликає гострі переживання, обовязкове знецінення попередньої  позиції, істотна перевага запропонованих увязненому нових стосунків та позицій. 

Перейдемо до характеристики методів формування і корекції досвіду поведінки. 

Метод привчання, як правило, застосовується з метою формування у увязнених  навичок соціально-нормативної поведінки: дотримання вимог внутрішнього розпорядку, належного зовнішнього вигляду, особистої гігієни, правил культури спілкування між собою та з  іншими, культурного проведення дозвілля, трудової діяльності тощо. 

Метод вправ застосовується з метою  спеціального відпрацювання способів поведінки в конкретно заданих  умовах, різноманітних ситуаціях, а  також з метою розвитку вмінь  вольової саморегуляції поведінки (самозаспокоєння, володіння собою  тощо, що особливо важливо для засуджених холеричного типу темпераменту, акцентуйованих осіб). 

Метод вимог - спонукає до діяльності, викликає позитивні або гальмує певні  негативні дії, вчинки. Вимоги допомагають  підтримувати дисципліну та порядок  серед увязнених.  

Доручення -- метод, який передбачає постановку завдань  увязненому чи групі, виконання яких вимагає від вихованців саме таких  якостей, які треба формувати, удосконалювати, корегувати. [21;520]. 

Різні методи використовуються і для додаткової стимуляції і мотивації поведінки. 

Так, змагання -- це така організація діяльності засуджених, яка враховує психічні механізми  змагальності, потреби людини у самоствердженні, перемозі.  

Про використанні змагання, як методу стимулювання діяльності особистості або спільноти, важливо  звернути увагу на виявлення того позитивного досвіду, який допомагає  перемагати кращим, і на розповсюдження цього досвіду, орієнтацію шефства  над тими, хто відстає, па профілактику таких негативних явищ, як "колективний  егоїзм", "змагальний фанатизм". Метод критики реалізується через  застосування прийомів, які безпосередньо, прямо дають оцінку діям і вчинкам  вихованців, або виражають непряме, опосередковане ставлення до них (скажімо, натяком, іронією, через приклад  тощо). 

Сутність  примусу як метод стимулювання поведінки  в педагогічному плані проявляється в таких ситуаціях, коли увязнений  змушений супроти своєї волі та бажання  скоритися і діяти згідно з  поставленими вимогами. Цей метод  застосовується до осіб, котрі розуміють, як потрібно себе поводити, але не бажають  виконувати вимоги щодо такої поведінки  внаслідок негативної спрямованості  особистості. Даний метод виражається  в певних обмеженнях свободи, позбавленні  пільг, покладенні на засудженого додаткових обовязків, а також у загрозі  такими обмеженнями. Примус здійснюється у вигляді: осудження, попередження, догани, стягнення, покарання.

Доцільно  застосовувати моральний примус авторитетом вихователя, значення якого  визначається силою особистого авторитету співробітника. Якщо серед засуджених існує думка, що вихователь суворий, але справедливий, то його вимоги виконуватимуться, хоча б і примусово, але, принаймні, без конфліктів.  

Попередження  про притягнення до дисциплінарної відповідальності має за мету не допустити  негативних дій з боку увязненого чи припинити негідну поведінку  під загрозою застосування стягнення, що неминуче призведе до посилення  кари та нових моральних переживань. До цього прийому примусу недоцільно вдаватися часто, інакше увязнені психологічно звикають до погрози покарання і  надалі не реагують на неї. 

Мета  покарання виражає негативну  оцінку поведінки та вчинків засудженого. Великий вклад у розвиток технології застосування цього методу вніс А.С. Макаренко. Він писав, що "покарання  має бути визнане таким же природним, простим та логічним засобом, як і  будь-який інший засіб". [10; 475]. 

Основні завдання покарання -- викликати почуття  вини, муки совісті, ганьби, каяття по скоєному, роздуми, загострення самокритики, припинити порушення та негативні  вчинки, виховати у увязнених внутрішню  стриманість і самоконтроль. 

Покарання має дуже складну психологічну природу  впливу па особистість, тому його застосування вимагає значного педагогічного  такту та майстерності вихователя. Важливо чітко дотримуватися  таких педагогічних вимог до використання методу покарання: 

- обґрунтованість  та своєчасність; 

- урахування  індивідуальних особливостей особистості  та ступеня каяття; 

- виявлення  мотивів, обставин, причин та умов  порушення; 

- поєднання  вимогливості до особистості  з повагою до неї; 

- відповідність  ступеня кари важкості скоєного  вчинку; 

- усвідомленість  справедливості покарання як  обґрунтованого засобу впливу; 

- урахування  громадської думки. 

Вихователь, який має повноваження користуватися  цим методом, повинен звертатися до покарання як до крайнього засобу, коли інші виховні виливи на вихованця  не призвели до позитивних наслідків.  

Кожне покарання має бути обґрунтованим  і відповідати ступеню вини й  важкості скоєного вчинку.  

Техніку накладення стягнення широко застосовував у своїй практиці А.С. Макаренко  і називав його "відкладеною  бесідою". Цінність цього прийому  полягає в тому, що порушнику надається  певний час для заспокоєння, обєктивної оцінки скоєного вчинку, внутрішньої  підготовки до сприйняття покарання  та навіть каяття. А у вихователя зявляється можли-вість ретельніше підготуватися до такої бесіди та з урахуванням індивідуально-психологічних  особливостей особистості і переконливіше  здійснити виховний вплив на неї. І у випадку відвертого каяття ефективним буде прийом помякшення покарання  або навіть відміна його, що має  сприйматися неповнолітнім як своєрідна  довіра і в цілому стимулювати  його подальшу поведінку.  

До групи  методів стимулювання діяльності та поведінки входить і заохочення, яке виражається в оцінці та схваленні  вихователем, колективом співробітників чи засуджених позитивних вчинків та дій. Заохочення спрямоване на закріплення  позитивних і гальмування негативних актів поведінки, на спонукання вихованців до активності в різних сферах діяльності. Заохочення дозволяє закріпити ці зміни, надає особистості впевненість  у собі, піднімає її в очах інших, формує почуття власної гідності, спонукає до подальших позитивних дій. [26;22]. 

Для ефективного  використання методу заохочення в пенітенціарних установах слід дотримуватися таких  основних педагогічних вимог: 

1. Справедливість  та заслуженість заохочення, коли  воно застосовується як оцінка  дій і вчинків засудженого,  що свідчать про його активну  участь у праці, громадському  житті, організації дозвільних  заходів, змі-цненні дисципліни, про прояв корисної ініціативи  тощо.  

2. Точний  облік зробленого вихованцем; заохочення  за своїм характером має відповідати  його заслугам, зусиллям у праці,  громадській діяльності тощо. 

3.Урахування  особистісних якостей неповнолітнього;  з комплексу засобів заохочення  варто в кожному випадку застосовувати  такий, котрий найбільше відповідає  індивідуально-психологічним особливостям  особистості, очікуваній реакції  її та інших. 

4.Своєчасність  та оперативність заохочення. 

5.Гласність,  привселюдність заохочення; його  дієвість зростає, коли заохочення  популяризується засобами наочної  агітації, усної пропаганди. 

6.Дотримування  почуття міри. Якщо заохочення  застосовуються досить часто,  за незначні дії та вчинки, то вони перестають виступати  стимулом, який активізує зусилля  неповнолітнього, до них звикають.  

7.Потрібно  вміло поєднувати моральне і  матеріальне заохочення. 

8.Слід  піклуватися про педагогічну  спрямованість заохочення, його  виховний та стимулюючий вилив  на особистість і групу. 

9.Послідовність,  тобто використання всіх різноманітних  засобів за-охочення - від найпростішої  похвали до помякшення умов  утримання та дострокового звільнення  з ВТК. 

10.Узгодженість  заохочення з думкою колективу  засуджених у ВТК. Виховне значення  цього методу значно зростає,  якщо ініціатива про заохочення  йде від самих засуджених. 

11.Створення  увязненим спеціальних умов для  прояву позитивних якостей та  переживання радощів похвали  за соціально-корисні дії та  вчинки. 

Особливий вид заохочення -- "авансоване". Воно застосовується до неповнолітніх, які внутрішньо готові до певних позитивних дій та вчинків, але внаслідок  якихось причин (сумніви, невпевненість) утримуються від їх здійснення. У  цьому випадку "авансоване" заохочення виконує роль пускового механізму  позитивних поведінкових вчинків. [5;324]. 

Сильним мотиваційним, стимулюючим засобом  впливу па особистість є метод  довіри. Суть цього методу полягає  в виявленні вихователем у  неповнолітнього якоїсь позитивної якості та дорученні йому діяльності, в якій ця якість повинна проявитися. Сила методу полягає в чому, що довіра викликає у засудженого зворотну реакцію у вигляді певних моральних  обовязків перед особою, що виявила  цю довіру. Виправдана довіра дає емоційне задоволення, дозволяє відчути значущість своєї особистості. 

Пенітенціарні працівники повинні памятати, що застосування цього методу визначається знанням  індивідуально-психологічних особливостей увязнених, і має бути у кожному  випадку продуманим, обґрунтованим. Причому, довіряючи неповнолітньому, слід перевіряти та контролювати його дії. 

Призначення методів вивчення результатів виховання  полягає в отриманні зворотної  інформації про результативність виховних впливів вихователів на увязнених, в здійсненні періодичних "зрізів" рівня їх виправлення.