Соціально-педагогічний патронаж прийомних сімей

Социальные  технологии существенно отличаются друг от друга по своему содержанию. 

Вот лишь некоторые из них: глобальные, инновационные, рутинные, региональные, универсальные, информационные, интеллектуальные, исторические, демографические, социальные технологии согласия, социальные технологии разрешения конфликтов, политические, административно - управленческие, психологические  и психофизиологические. 

При определении  технологий в социальной работе необходимо учитывать общую трактовку социальных технологий, особенности социальной работы как одного из видов человеческой деятельности, а также особенности  объектов, субъектов, содержания, средств  и других компонентов (элементов) социальной работы как системы. 

Итак, социальные технологии применительно к социальной работе трактуются как совокупность приёмов, методов и форм воздействий, применяемых социальными службами, отдельными учреждениями социального  обслуживания и социальными работниками  для достижения поставленных целей  в процессе осуществления социальной работы, для решения разного рода социальных проблем, обеспечения эффективности  реализации задач социальной защиты населения. 

Социальные  технологии в этой области общественной жизни базируются на реальном опыте  социальной работы, принципах и теоретике  методологических закономерностей, открытых социальными науками: социологией, теорией социальной работы, социальной инженерией, теорией управления, правом, социальной педагогикой и др. Таким  образом, классификация технологий в социальной работе может быть очень  богатой. Это связано с тем, что  социальная работа представляет собой  относительно самостоятельную систему, упорядоченное множество взаимосвязанных  элементов, образующих некоторое целостное  единство. При анализе технологий в социальной работе следует помнить, что социальная работа - это, прежде всего, разновидность социальной системы, имеющей дело с молодыми людьми (в  частности с клиентами и социальными  работниками) и возникающими между  ними отношениями. 

Применительно к социальной работе как науке  социальных технологий выступают как  способы применения теоретических  выводов в решении практических задач социальной работы. Когда речь идёт о социальной работе как об учебной дисциплине - сущностью социальных технологий выступает целостное  представление о содержании социальной работы, её основных направлениях, инструментарии, методах и организации, т. е. эти  технологии, носят в основном обучающий, информационный характер. 

Рассматривая  социальную работу как особый вид  деятельности, можно согласиться  с мнением Н.С. Данакина [19.С.92], который  считает, что сущность социальных технологий можно интерпретировать в первую очередь как совокупность приёмов, методов и воздействий, направленных на оказание помощи, поддержки, защиты всех людей, особенно «слабых» слоев  и групп населения. Именно в практической социальной работе в концентрированном  виде выступают социальные технологии как обобщение накопленных и  систематизированных теоретических  знаний, опыта, умений и практики работы субъектов социальной деятельности. 

Классификация технологий в социальной работе как  виде практической деятельности может  быть осуществлена по различным основаниям, так как социальная работа включает в себя такие компоненты (элементы), как объекты, субъекты, содержание, средства, управление, функции и  цели. Главное здесь - учесть специфику  объектов и видов социальной работы и их взаимосвязь.  

Как подчеркивает В.И. Курбатов [22.С.69], теория и практика в России и за рубежом выявили  целый ряд направлений (видов) социальной работы с отдельными группами населения. Это социальный контроль и социальная профилактика, социальная терапия и  социальная реабилитация, социальная помощь и защита, социальное страхование  и социальное обслуживание в сфере  быта, социальное попечительство и  социальное посредничество и др. Эти  виды социальной работы и выступают  её основными технологиями. Они, безусловно, очень тесно связаны между  собой и в то же время относительно автономны, специфичны по целевому назначению и функциональному содержанию. 

Несмотря  на общность этих технологий в работе с разными группами населения, они  существенно разнятся, если учесть специфику объектов социальной работы. 

Учитывая  интегрированный, универсальный характер социальной работы, можно выделить собственно социальные технологии, социально - педагогические, социально - психологические, социально - медицинские и другие технологии. Технологии в социальной работе различаются по своему уровню: простые, доступные не специалистам; сложные, требующие квалификацию одного специалиста; сложные, требующие квалификаций специалистов в разных областях. Различают  социальные технологии и по сложности  субъекта социальной работы, в частности  социальные службы различных уровней  и направлений. Возможна типологизация  социальных технологий и по другим критериям. Технологии в социальной работе во многом предопределяют её эффективность. 

Проанализировав социальные технологии, мы можем сегодня  сказать, что применительно к  системе работы наших исправительных учреждений речь должна идти о социальных технологиях. Для нас социальная технология является сложным, системным образованием, в котором имеет место и содержательный и процессуальный аспект. Мы не претендуем на научное определение термина социальной технологии, но мы посчитали возможным представить её в форме структурно-функциональной модели, на основе которой реализуется социальный процесс в наших исправительных учреждениях. Описание, анализ и реальный опыт работы убеждает нас в том, что данная технология имеет свои положительные стороны), каждый знает своё место и позицию и результативность). 

Всё это  мы попытаемся показать в следующей  части нашей дипломной работы на опыте практической деятельности Федерального Государственного Учреждения (общего режима) ГУФСИН по Новосибирской  области, осуществляющего социально-педагогический процесс по исправлению осужденных.

))))))))))))))))))))))))))))))))

Глава 12.

Технології  роботи соціального педагога в пенітенціарних закладах

1. Основні  завдання і принципи перевиховання

Особи, що порушили встановлені законом  у державі норми і правила  поведінки, підлягають осуду і залученню  до відбування покарання в спеціальних  установах. Перед державою стоїть завдання не тільки покарання людини за скоєний  злочин, але й перевиховання і  повернення в суспільство соціально  здорової людини. Вирішення цих завдань  покладено на спеціальні (пенітенціарні) установи. Термін «пенітенціарний» (від  лат. - роепііепііагіus - юридичний) означає  відношення до покарання, переважно  кримінального.

Пенітенціарна установа являє собою спеціальну установу, призначену для виконання  функцій покарання за кримінальні  діяння, виправлення і перевиховання  засуджених. Педагогіка, що займається проблемами виховання засуджених в  умовах місць відбування покарання, одержала назву пенітенціарної (виправної) педагогіки. Вона являє собою галузь педагогіки, що вивчає можливості виправлення  моральних деформацій особистості  засудженого і здійснення виховного  впливу на нього з метою перевиховання  в умовах відбування кримінальних покарань (особливо позбавлення волі).

У спеціальній  літературі зустрічається термін виправно-трудова  педагогіка. Це є галузь соціально-педагогічної науки, що вивчає організовану діяльність щодо виправлення осіб, що скоїли кримінальний злочин і засуджені до різних видів  покарання - з позбавленням чи не позбавленням волі .

Зміст виправної (пенітенціарної) педагогічної діяльності має глибокі історичні  корені. Ще в 1841 р. у першій у Росії  Петербурзькій колонії для неповнолітніх  правопорушників А.Я.Гердт висунув  ідею трудового перевиховання при  повазі до особистості людини з опорою на самоврядування, співробітництво  педагогів і вихованців. У 1871 р. у  Московському університеті вперше був  введений курс «Тюрьмоведение». У 1923 р. професор психоневрологічного інституту  С.В.Познишев у монографії «Основи  пенітенціарної науки» дав визначення пенітенціарної педагогіки як діяльності щодо виправлення злочинців і  розкрив поняття: юридичне і моральне виправлення; виховні можливості загальноосвітнього навчання, культурно-просвітньої роботи, трудового виховання ув'язнених.

Система виправної (пенітенціарної) педагогічної теорії і практики склалася як самостійна галузь знань і педагогічної діяльності на початку 60-х років. Це було пов'язано  з істотними змінами, що відбулися  в цей період у виправно-трудовій практиці.

В даний  час можна виділити такі основні  задачі теорії пенітенціарно-педагогічної роботи:

• дослідження педагогічної системи виправлення (перевиховання) і можливості її удосконалювання в умовах пенітенціарних установ;

• виявлення й обґрунтування закономірностей процесу перевиховання засуджених;

• дослідження самого процесу перевиховання, його змісту, способів, форм і методів виховної роботи в умовах пенітенцірної установи;

• прогнозування розвитку педагогічної системи в органах, що виконують покарання;

• дослідження соціально-педагогічного призначення кримінального покарання як методу впливу на особистість засудженого;

• визначення критеріїв і показників ступеня виправленності особистості, наповнення цих понять конкретним змістом їх практичного застосування; дослідження дієвості виправної і перевиховної діяльності пенітенціарних установ;

• розробка й обґрунтування шляхів удосконалення адаптації колишніх засуджених після звільнення;

• соціально-педагогічні проблеми попередження рецидиву;

• вивчення вітчизняного і закордонного досвіду, можливостей його застосування в наших умовах.

Розглянемо  основні категорії виправно-педагогічної роботи:

Кримінально-виховний процес - це процес у рамках виконання  кримінального покарання, що передбачає виправлення, перевиховання засудженого.

Виправно-виховний процес - це цілеспрямований виховний процес з дітьми і підлітками в  умовах спеціальної освітньої установи, спрямований на їхнє виправлення, перевиховання.

Освітньо  виховний процес у пенітенціарній установі - це процес навчання і виховання (перевиховання, виправлення) засуджених дітей і  підлітків у спеціальних освітніх установах. Він спрямований на те, щоб надати можливість засудженому  одержати загальну середню (повну), а  також початкову професійну освіту й одночасно домогтися його перевиховання.

Виправно-трудовий вплив - це використання можливостей  організованої трудової діяльності в інтересах цілеспрямованого розвитку, виховання людини.

Виправлення (людини) - це цілеспрямована виховна  діяльність, спрямована на те, щоб прищепити  моральні цінності, допомогти їй позбутися  недоліків, негативних звичок та рис  характеру.

Перевиховання - цілеспрямована виховна діяльність, спрямована на виправлення попереднього результату виховання людини, виховання  у неї якостей і властивостей, що компенсують недоліки особистості, викорінення соціально шкідливих  звичок, норм і правил поведінки, спілкування  і ін. Загалом виправно-виховний процес включає послідовність дій  соціального педагога, взаємодії  вихователя і вихованця, що забезпечують досягнення визначеної соціально-педагогічної мети. Він складається з декількох  етапів діяльності, забезпечується суб'єктами, що направляють свою діяльність на визначений об'єкт.

Суб'єкти виховання - це співробітники виправних  установ, соціальні педагоги (вихователі). В залежності від своїх функціональних обов'язків співробітники і вихователі по-різному беруть участь в організації  і забезпеченні виховного процесу. Безпосередньо вихованням займаються: керівники загонів, викладачі шкіл і професійно-технічних училищ, соціальні  педагоги (вихователі); опосередковано: співробітники режимно-оперативних, виробничих, медичних відділів і служб.

Об'єкти виховання, перевиховання - це особи, що з різних причин порушили закон і  засуджені судом. Вони відрізняються  за віком, статтю, соціальним забезпеченням, відношенням до відбування покарання, релігійністю й ін.

Виправно-виховний процес моделюється згідно визначених основних етапів.

1.Підготовчий  етап.

Відлік  цього етапу починається з  часу прибуття засудженого до установи відбування покарання. На основі попереднього знайомства з отриманими документами  засудженого і проведення бесіди, з ним проводиться психолого-педагогічна  діагностика. Отримані дані дозволяють вихователям визначити мету і  завдання перевиховної роботи на початковий і наступний періоди терміну  покарання, особливості взаємодії  з засудженим і можливості їхньої реалізації.