Розвиток творчих здібностей учнів на уроках іноземної мови

     Для розуміння самої постановки питання  про творчий потенціал особистості  виокремлюють низку факторів: задатки (як вроджена якість), соціальне середовище (зовнішні умови впливу) і особистісна активність (життєва позиція особистості). Саме останній фактор визначає особистість як унікальну цілісну систему, яка виступає “відкритою можливістю” самоактуалізації, володіє потенціалом безперервного саморозвитку та самореалізації.

     Якщо зусилля людини перевищують за величиною її наявні ресурси (прагнення і цінності особи вищі, ніж її актуальні ресурси), то вона власними зусиллями збільшує свої ресурси й можливості (як психологічні, так і матеріальні), а отже й горизонти свого саморозвитку. У цьому випадку можна говорити, що людина, проявляючи творчий потенціал, одночасно його і нарощує. Творчий потенціал, реалізуючись у творчих зусиллях, пов’язує можливості людини і її реальне життя в єдиний процес життєтворчості, в якому кожна мить може бути народженням нових можливостей і їх реалізацією.

     Для визначення коефіцієнта розвитку творчого потенціалу людини (чи творчого безсилля) Є. Варламова та С. Степанов пропонують таку умовну формулу :

ДТП = КТП  – ВТП = З – М,

де ДТП  – динаміка розвитку творчого потенціалу, КТП – кінцевий творчий потенціал, ВТП – вихідний творчий потенціал, З – величина зусиль людини, М – рівень актуальних можливостей людини.

     Таким чином, умовна величина творчого потенціалу позитивна, якщо зусилля людини перевищують  її можливості, тобто є рефлексивно-творчими, і негативна, якщо ці зусилля людини менші її можливостей. Від’ємна величина динаміки творчого потенціалу відображає творче безсилля людини [3, с.127].

     Розкриття творчого потенціалу особистості, творча самореалізація у професійній діяльності є важливим показником зростання її професіоналізму.  

       

 1.3. Психологічний зміст та структура творчого потенціалу особистості  

     Нині  психологічна практика нагромадила  чималий арсенал методів розвитку креативності. Одні з них пов’язані з підвищенням рефлексивної культури, інші – із стимулюванням особливого психічного стану творчої активності – натхнення, ще інші – із застосуванням методів активізації пошуку ідей, розвитком імажинативних здібностей, пошуком внутрішніх спонукальних причин активізації творчої активності.

     Серед методів дослідження творчого потенціалу особистості, її соціально-психологічної  оцінки привертають увагу методи складання портретів особистостей спеціалістів. За їх допомогою оцінюють вираження (розвиток) творчих якостей особистості (професійна сфера). Вихідними, безумовно, мають бути параметри, що відображають особистість в цілісності, а саме три основні блоки, які характеризують зміст її основних сторін:

· спрямованість  особистості (система стосунків  з навколишньою дійсністю, що виражається через мотиви поведінки, потреби, почуття, інтереси особистості);

· можливості особистості (психологічні передумови успішності її професійної діяльності, виразником яких виступають здібності);

· психологічні особливості поведінки (стиль), що визначають темперамент і характер.  
 

1.4.Характер співвідношення понять “творчий потенціал особистості” – “творча активність особистості”.

     Спрямованість, як система ставлення особистості  до дійсності, складає таку тріаду: стосунки з іншими людьми як членами колективу; ставлення до праці та її результатів, продуктів; ставлення до самого себе. Відповідно до цього виокремлюють спрямованість на взаємодію, ділову спрямованість на завдання й особистісну спрямованість [4, с.20]. Сюди можна включити такі параметри :

· якості, що виражають ставлення до роботи: працелюбність, творче ставлення до праці;

· якості, що характеризують загальний стиль  поведінки й діяльності: самостійність, енергійність, активність, авторитетність;

· знання: спеціальні знання в галузі професійної діяльності, загальний рівень (кругозір), загальна культура, інформованість про завдання організації та її плани;

· комбінаторно-прогностичний  тип мислення (варіативність, темп, гнучкість, інтуїтивність, логічність, прогностичність);

· професійні уміння: уміння розв’язувати завдання, працювати з літературою, генерувати ідеї, планувати роботу;

· адміністративно-організаторські  уміння: уміння створювати трудову  атмосферу, керувати людьми, захищати ідеї, переконувати, працювати з колективом, брати на себе відповідальність;

· якості, які характеризують ставлення до інших: чесність, вихованість, об’єктивність;

· якості, які характеризують ставлення до себе: скромність, впевненість, самовдосконалення, самодостатність.

     В цілому ж при складанні портретів особистостей спеціалістів необхідно враховувати такі соціально-психологічні параметри, як конструктивні здібності (особисті якості, що забезпечують успіх у перетворенні навколишньої дійсності, в розвитку особистості і суспільства), до яких відносять оперативно-виконавчі (забезпечують енергійні, точні та швидкі дії щодо практичної реалізації задумів) і гностичні (пізнавальні), а також інтерсоціальні (успішна взаємодія з людьми, налагодження контактів, спільних дій), до яких відносять організаторські та комунікативні вміння.

     Обидві  групи здібностей взаємно переплітаються і їх поділ досить умовний. Показниками  рівня їх розвитку є :

· позитивні  результати діяльності;

· оригінальність виконання різних видів робіт;

· ступінь  подолання несприятливих умов діяльності і зустрічних труднощів;

· швидкість  оволодіння новими знаннями й навичками.

Під кутом  зору даних соціально-психологічних  параметрів вивчаються показники творчої  активності особистості.

     У процесі продуктивної діяльності творчий потенціал реалізується й нагромаджується у творчій активності особистості. Відповідно, творчий потенціал і творча активність особистості виступають у цьому феноменологічному ряді в парі, доповнюючи одне одного. Творча активність визначається мірою залучення особистості до перетворювально-творчої діяльності на основі творчого потенціалу. Вона є умовою виявлення і розвитку творчого потенціалу особи та механізмом реалізації її творчих здібностей. Творча активність виявляється у трьох категоріальних формах: в особистості як творчому потенціалі у вигляді інтеріоризації, у соціумі як творчому процесі діяльності у вигляді екстеріоризації з метою створення і поширення творчого досвіду і знову в особистісній інтеріоризації як творчому особистісному новоутворенні, набуваючи на основі здобутого творчого та інтелектуального досвіду нової форми особистісного саморозвитку [5, с.10-11]. 

1.5.Динаміка розвитку творчого потенціалу особистості.

     Реалізація  творчого потенціалу в інноваційній діяльності незмінно пов’язана з  механізмом інтелектуальної активності суб’єкта, продуктивністю підсвідомих  процесів. Від багатого творчого потенціалу як підсвідомого процесу залежить рівень творчої самореалізації і саморозвитку особистості. Отже, головним джерелом її розвитку є творчий потенціал, який реалізується у творчому зусиллі, а провідним мотивом – прагнення до самоактуалізації і самореалізації. Він не є вродженим, його не можна набути у процесі освіти, як знання, вміння, навички. Від вроджених здібностей психофізіології людини творчий потенціал залежить тільки певною мірою, але його актуальний стан залежить від цінностей самої людини, від її внутрішніх зусиль задля культивування у собі творчої потенції. В результаті своїх творчих зусиль людина може навіть підпорядкувати своїй волі, цілям і планам власну психофізіологічну організацію, свій темперамент.

     На  думку Л. Орбан-Лембрик, потенціал розвитку особистості закладено в ній самій, у її потребах та здібностях, особливо в спрямованих на саморозвиток. Серед умов, що стимулюють розвиток творчих здібностей особистості, виокремлюються такі: а) ситуації незавершеності або відкритості (на відміну від регламентованих, суворо контрольованих); б) спонукання до постановки питань; в) стимулювання відповідальності й незалежності; г) акцент на самостійних розробках, спостереженнях, почуттях, узагальненнях тощо. Велика роль у розвитку особистості належить соціальній групі, в якій вона долучається до спільного розв’язання творчих завдань [6, с.165].

     Таким чином, творчий потенціал – це передумова для творчого процесу, з  одного боку, та його результат –  з іншого. І якщо особистість реалізує у своєму житті більше ресурсів, ніж у неї є на певний конкретний проміжок життя, якщо вона висуває перед собою далекі цілі і спрямовує творчі зусилля на втілення власних мрій, то це підвищує її творчий потенціал. Відповідно, таку життєву стратегію можна охарактеризувати як життєтворчість. Якщо ж спостерігається зворотний процес – пасивність, інфантилізм особистості, при яких вона не розвиває вроджених задатків, можливостей, здобутих від середовища (освіта, навчання, виховання), не проявляє активності в пошуках застосування власних можливостей і уподобань, то відбувається процес збіднення особистості. Вона поступово стає соціокультурним споживачем, проявляючи творче безсилля.

     Подальшу  перспективу дослідження вбачаємо у поглибленні вивчення проблеми творчого потенціалу особистості крізь призму акмеологічної практики (аналіз концептуальних моделей акме на різних етапах вікового розвитку особистості), дослідженні інноваційного потенціалу особистості, вивченні широкого спектру питань, пов’язаних із психологічними особливостями підприємницької діяльності (профдобір і розстановка кадрів) тощо.  

§2. Вивчення іноземної  мови. 

2.1.Ефективність методів вивчення іноземних мов. 

     Рідна мова - невід’ємний скарб для  кожної країни, а її знання, безперечно, тільки підвищують статус громадянина у суспільстві. Останнім часом крім відмінних знань рідної мови високо цінується знання іноземних мов. Поширення та якісні зміни характеру міжнародних зв’язків нашої держави спричинили американізацію та європеїзацію нашого українського народу. Тотальна інтернаціоналізація усіх аспектів людського життя сприяє

тому, що іноземні мови стають вкрай необхідними  у всіх сферах діяльності суспільства.

     Нерідко, проходячи вулицями міста, можна  почути: “Excuse me, how can I get to the Kotlyarevskiy Museum”? Але це запитання, на жаль, можуть зрозуміти не всі. Що ж робити тим, хто не знає іноземної мови? Ганьбити українську націю перед візитерами..? Починаючи з кінця 90-х років XX століття велика кількість лінгвістів розробляє ефективні методики по вивченню іноземних мов. У той час іноземні мови, зокрема, англійська, німецька, італійська стають одним із дійових факторів соціально-економічного, науково-технічного і загальнокультурного прогресу суспільства.

     Предметом вивчення іноземної мови є не лише іноземна мова як система, але й мовленнєва діяльність, знання культури народу-носія мови, а також певні мовні лінгвокраїнознавчі знання. Беручи до уваги головне призначення іноземної мови, як освітньої галузі, ми можемо виділити основні комунікативні уміння: говоріння, аудіювання (слухове сприйняття), читання та письмо. Якщо ми зможемо навчити студентів говорити, слухати, читати та писати іноземною мовою, то ми, деякою мірою, забезпечимо їм доступ до інших національних світових культур.

     Потрібно  також згадати основні фактори, що впливають на якість засвоєння знань з іноземної мови:

- високий  рівень кваліфікації викладача;

- висока  мотивація студентів в оволодінні  іноземною мовою;

- забезпечення  студентів якісним навчальним  матеріалом;

- комунікативний  підхід щодо вивчення іноземної мови.

     Процес  засвоєння знань з іноземної  мови для студентів є складним. Він визначається специфікою цього предмету (нерідна мова). Кінцевий результат навчання мови – формування у студентів практичних навичок усного та писемного мовлення, слухання та розуміння, читання; навчання студентів правильного використання здобутих навичок для вираження своїх думок, розуміння смислу, який сприймається на слух чи очима. Зрозуміло, що для різних ВНЗ для вивчення іноземних мов можуть використовуватися різні методики (хоча вони можуть варіюватися й за однакових завдань та умов навчання). Якщо найголовнішим завданням ми вважаємо навчити студента говорити іноземною мовою в обсязі, передбаченому програмою, ми використовуємо один підхід; якщо ж нам необхідно навчити студента розуміти   співрозмовника й говорити самому – інший.

     Оволодіння  іноземною мовою без ознайомлення з культурою країни, з менталітетом людей, що говорять цією мовою, не може бути повноцінним. Інакше кажучи, бажано засвоїти не лише саму мову, але й “образ країни”, яка нею говорить –Британія чи Америка, Іспанія чи Франція – ніхто не повинен для нас бути психологічно чужим! Проходячи ознайомчу закордонну практику, студенти відразу потрапляють в іншомовне середовище, як тільки перетинають кордон. Нерідко вони залишаються у студентських таборах, де вивчають відразу декілька мов: болгарську, польську, литовську.