Розвиток пізнавальної активності молодших школярів

Становлення і розвиток позитивних пізнавальних мотивів навчання відбувається в процесі активної і суспільної пізнавальної діяльності учнів. Єдність навчання і широкої суспільної практики людей підвищує пізнавальні інтереси і потреби учнів, а також ефективність навчання.

Важливим аспектом даної роботи є стимулювання пізнавальної активності молодших школярів. Під поняттям “стимул” розуміють такі обставини, ситуації, що спонукають учнів діяти тим чи іншим чином під час навчання. Сам процес стимулювання пізнавальної активності розглядається як складна, комплексна система умов виникнення і розвитку пізнавальної активності.

До внутрішніх факторів стимулювання пізнавальної активності молодших школярів відносяться навчальні мотиви, рівень інтелектуального розвитку, індивідуальні особливості засвоєння матеріалу. Зовнішніми виступають зміст навчального матеріалу, форми організації навчальної діяльності.

Для вчителя важливо  створити такі умови, в яких стає неможливою інтелектуальна пасивність учня, в  яких він може активно і продуктивно  працювати. У практиці школи часто зустрічається активність репродуктивна (учень уважно слухає; згадуючи вивчене, відповідає на запитання вчителя – його активність стимулюється вимогам вчителя). Вищим рівнем є пошукова активність, коли учень виявляє пізнавальний інтерес до знань, ініціативу і прагнення до знань, здійснює їх пошук на уроці і поза уроком.

За даними сучасних досліджень діти, у яких розвинута пізнавальна  діяльність, досягають високих результатів  у навчанні.

Пізнавальний інтерес  учня – це важливий елемент його навчальної  діяльності.

Пізнавальний інтерес можна розглядати як спрямовану цікавість школяра на окремий предмет чи явища навколишньої дійсності. Школяр, у якого наявні пізнавальні інтереси, прагне до нових глибших знань, здійснює їхній пошук. Пізнавальний інтерес не лише породжує ряд питань, на які особистість постійно шукає відповідь, а й позитивно впливає на мислення, уяву, пам’ять, увагу.

Але буває й так, що інтереси навіюються випадковими враженнями, мають тимчасовий і поверховий характер. Тому завдання вчителя – збуджувати, формувати і розвивати у своїх вихованців пізнавальний інтерес, домагатися, щоб такі інтереси стали рушійною силою навчання учнів.

Пізнавальний інтерес  може бути зумовлений самим змістом  навчального матеріалу, діяльністю учнів на уроці, самим учителем і  учнем. Він формується завдяки розкриттю практичної значущості знань, цікавому викладу матеріалу, створенню проблемних ситуацій на уроці, ефекту здивування, парадоксу, використанню пізнавальних ігор.

Інтересу до пізнання сприяє показ нових досягнень  науки. Зараз, особливо, необхідно розширити рамки програм, знайомити учнів з основними напрямками наукових відкриттів.

У структурному плані  пізнавальна активність складається  з чотирьох компонентів: емоційного (задоволення від успіхів у  навчанні), інтелектуального (мислитель на активність), вольового (самостійне виконання завдань підвищеної складності та ін.). Будь-яка пізнавальна дія вимагає від учня напруження не лише мислення, пам’яті, але також і волі. Воля, емоційні процеси сприяють інтенсифікації пізнавальної діяльності школярів, активізують її.

Неабияку роль у пробудженні  пізнавального інтересу відіграє здивування. Дивуючись людина знаходиться у  стані очікування чогось нового. К. Д. Ушинський писав про те, що предмет, для того, щоб стати цікавим  повинен бути частково новий, а частково знайомий. Тому для підтримання пізнавального інтересу важливо вчити учнів вмінню в знайомому бачити нове.

Активізувати пізнавальну  активність молодшого школяра без  розвитку його пізнавальних інтересів  справа не лише важка, а й практично неможлива.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2  Вплив  особистісно зорієнтованого підходу  на підвищення пізнавальної активності

 

Сучасна психолого-педагогічна  наука і виховна практика свої прагнення щодо удосконалення процесу  формування і розвитку підростаючої особистості пов’язують із особистісно зорієнтованим підходом до дитини. У дітей, що народилися в 90-х роках, психологи та педагоги відзначають певні характерні вікові відмінності порівняно з попередніми поколіннями. Це переважно позитивні особливості, які дають учневі змогу сприйняти, осмилити, усвідомити та зрозуміти більш складні явища за спрощеної форми подачі інформації. Діти цього вікового періоду дуже цікавляться всіма кількісно-якісними змінами, і ця природня цікавість за позитивного стимулювання стає для дитини важливою рушійною силою у самопізнанні та самовдосконаленні. І тут найважливішим є постійне створення умов для формування і розвитку навчально-пізнавальних потреб дитини.

Сучасний учень молодшого  шкільного віку потребує найпростіших знань про свою психіку та особистісні утворення. За їх відсутності потреба в самовдосконаленні не усвідомлюється учнем і не стимулює виникнення потреби в ствердженні себе в ролі суб’єкта пізнавальної діяльності. Систематичне висвітлення позитивних надбань дитини на організаційному етапі – психолого-педагогічна умова успішної реалізації будь-якої форми здійснення навчального процесу. За такого підходу ефективними стають парні і групові форми роботи, що дають змогу учневі ототожнити себе з більшістю встигаючих учнів.

Сприяючи розвиткові молодших школярів, варто спиратись  насамперед на психолого-педагогічні  аспекти пізнавальної діяльності дитини. Деякі особливості формування навчальних дій дітей цього віку пояснюються  специфікою пізнавальних процесів сприйняття, пам’яті, уяви, мислення, відчуття. Вікові особливості розумових дій молодших школярів полягають у тому, що кожен із вказаних компонентів розумової діяльності насичений руховим змістом, образами, переживаннями. Під час сприйняття інформації у дитини активізується наочно-дієва форма мислення, потім додається образна і, нарешті, понятійно-логічна.

Принципи індивідуально  навчання широко застосовувались ще у школах Стародавнього світу  та за часів середньовіччя. Вперше на необхідності особистісно зорієнтованого підходу до школярів наголосив Ян Амос Коменський. Він вірив у природні сили дітей і вважав, що всі вони можуть успішно навчатися і оволодівати тонкощами науки і мистецтва, хоча школярі не схожі між собою і окремі з них вимагають особливого піклування та уваги.

Людина народжується як індивід, як суб’єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню. Індивідуальність – це цілісна характеристика окремої людини, її оригінальність, самобутність її психічного складу.  Вчитель повинен вивчати і враховувати індивідуальні особливості, формувати їх і розвивати. В цьому і проявляється мистецтво вчителя.

К. Д. Ушинський був  переконаний, що головна умова успішного  навчання, активізації пізнавальної діяльності дитини – врахування її вікових, психологічних особливостей.

Всі учні можуть навчатися  успішно, а відставання відбувається через те, що вчитель не звертає  увагу на індивідуальні особливості  учня і не намагається вдосконалити свою майстерність. В характеристиці школяра вчителя має цікавити все: як вихованці слухають його, як ставляться до його слова, якими є їхні творчі роботи, як проявляються особистісні якості учнів. Навчання буде успішним, пізнавальна активність підвищена, якщо загально-класна робота проходить через фільтр індивідуальної діяльності. Від учителя вимагається знання закономірностей розвитку дитячої душі й мистецтва індивідуалізації.

Особистість – це конкретна  соціальна характеристика людини. Кожна  людина наділена певними анатомо-фізіологічними задатками, темпераментом, її характеризують специфічні потреби, здібності, інтереси, рівень розумового розвитку.

Одне з головних завдань  школи в тому, що вона повинна  не пригнічувати, а розвивати індивідуальність. Індивідуальність культивується не стільки викладанням конкретних предметів, скільки наданням їй можливості виявити і розвинути індивідуальні особливості особистості, що формується.

Навчаючи і виховуючи  маленьку людину в процесі творчого і диференційованого навчання, початкова школа забезпечує всі можливості для виявлення її особистості.

Особливо досконало  індивідуальні особливості особистості  враховуються в процесі індивідуалізації навчання, тобто особистісно зорієнтованого підходу, що позитивно впливає на такі психологічні процеси як пам’ять, мислення, увага.

Доречно зазначити, що головний зміст особистісно зорієнтованого підходу вбачається у тому, щоб підвищити ефективність навчального процесу, пізнавальну активність учня, дати простір розвитку задатків і здібностей кожної особистості. З цією метою пропонується ввести факультативні предмети, самостійні роботи, навіть роботу школярів за індивідуальними планами.

Особлива увага приділяється індивідуалізації навчання дітей з високим і низьким рівнем розумового розвитку, найбільш здібних і невстигаючих учнів. Першою і необхідною умовою їх успішного навчання, як і будь-якого школяра, вважається глибоке вивчення особистості дитини.

Кожному учневі притаманні свої самобутні і неповторні риси й якості. Учні розрізняються індивідуальними особливостями нервової системи, темпераментом, нахилами, інтересами, здібностями, особливостями мислення, уяви, пам’яті, емоцій, вольових дій, активністю у навчанні, темпами роботи, швидкістю засвоєння навичок і іншими якостями.

Слід враховувати значні індивідуальні відмінності сприймання у окремих учнів щодо точності, швидкості, повноти, емоціональності сприймання, уміння відбирати, переробляти і використовувати інформацію. Ефективність сприймання учнями навчального матеріалу є найважливішою умовою для переходу до дальшого пізнання.

Щоб знати ці відмінності, вчителеві треба уважно і систематично спостерігати учнів (на уроках, на перервах), підмічати специфічне, своєрідне  в діяльності і поведінці кожного  з них. Слід вивчати тих школярів, для яких характерне уповільнене мислення. Такі учні зустрічаються нерідко. Навчання особливо слабких дітей повинне бути емоційним. За такими учнями рекомендується встановити максимальний контроль вчителя, звільнити їх від надмірного навантаження, організувати додаткові заняття, створити особливі групи для таких школярів. Такий підхід буде позитивно сприяти підвищенню їхніх пізнавальних інтересів, їхньої пізнавальної активності.

Щодо сильних учнів, то однією з їхніх особливостей є  те, що вони характеризуються розвиненими інтелектуальними інтересами, без врахування яких неможливе успішне навчання. Тому потрібно давати їм завдання підвищеної складності. В іншому випадку їхній розумовий розвиток може уповільнитись.

Діяльність вчителя  на уроках так чи інакше включає  вплив на їхню психіку: на відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, емоції, почуття і волю; на характер, здібності і на особистість загалом. Вчитель має знати особливості розвитку психічних процесів молодших школярів і вміти створювати в учнів оптимальний стан до активності для конкретного виду навчальної діяльності.

Нехтування індивідуальними  особливостями призводить до того, що нерідко навіть здібні учні втрачають  інтерес до навчання, знижується їхня пізнавальна активність, і вони потрапляють  до категорії так званих важких дітей. Належним чином вчителю необхідне знання кожного учня, тому що без урахування індивідуальності школярів неможливе підвищення їхньої пізнавальної активності й успішне навчання.

Від природи діти мають  неоднакові інтелектуальні здібності. Тому шкільні навчальні програми передбачають створення однакових умов для розвитку задатків і здібностей усіх учнів, наявних у кожного у різному їх  поєднанні. Для врахування індивідуальних відмінностей в інтелектуальному розвитку вчителі керуються принципом особистісно зорієнтованого підходу до кожного вихованця.

 

Неважко здійснювати диференційований підхід за допомогою індивідуальних карток із завданнями: допомагати учням, які повільніше сприймають матеріал, ставити підвищені вимоги до сильних  учнів.

В умовах класно-урочної форми навчання програмний матеріал подається одночасно для всіх учнів, тому на уроці в різних варіантах пропонують завдання, що мають спільну пізнавальну мету, але відрізняються ступенем трудності чи мірою допомоги. У ході роботи за картками вчитель індивідуально допомагає тим учням, які звертаються за допомогою або тривалий час не починають розв’язувати завдання.

Перевіряють правильність виконання  самостійної роботи відразу на даному уроці. Доцільно збільшити роль взаємоперевірки.

Самостійну роботу за індивідуальними картками бажано практикувати хоч би раз на тиждень. Самостійне виконання завдання найнадійніший показник якості знань, умінь учня.

На індивідуальних картках подаються три варіанти завдання  (перший варіант – полегшений, третій – ускладнений) (додаток № 3).

Три варіанти орієнтовані  на слабких, середніх і сильних учнів  відповідно. Перший варіант передбачає допомогу відстаючому учневі у подоланні труднощів при виконанні завдання у вигляді вказівки. Учень успішно виконує завдання, одержує хорошу оцінку, яка піднімає настрій і відповідно підвищується пізнавальна активність на уроці. Третій варіант для сильніших учнів ускладнений, що значно підвищує їхню активність і бажання поглибити свої знання.